Розділ 3. Екологічні проблеми України та її регіонів

Тема 3.1. Регіональні екологічні проблеми України

План

1. Екологічні проблеми збереження біологічного різноманіття.

2. Екологічні проблеми збереження ландшафтного різноманіття.

Питання 1. Екологічні проблеми збереження біологічного різноманіття

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

При опрацюванні даного питання необхідно звернути увагу на те, що Україна - одна з найбільших держав Європи за територією, чисельністю населення та економічним потенціалом. На її території зосереджено величезні природні багатства, але надмірна концентрація промисловості та сільського господарства зумовили катастрофічне забруднення води, повітря та ґрунту.

За рівнем використання найважливіших природних ресурсів Україна належить до тих країн світу, які характеризуються широкомасштабним й економічно невиваженим їх залученням до народногосподарського обороту.

Вона має найвищі в Європі показники сільськогосподарської освоєності та розораності земельної території, використання прісних поверхневих водних ресурсів і лісових масивів. Україна, площа якої в загальносвітовій площі суходолу становить лише 0,4 %, видобуває, переробляє та використовує в технологічних процесах майже 4 % світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів.

Україна серед європейських держав має найвищий інтегральний показник негативних техногенних навантажень на навколишнє природне середовище, причому в двох третинах її областей екологічна ситуація та якість довкілля характеризуються як гостро критичні та несприятливі для здоров'я людини.

Офіційно визнано міжнародний статус держави як зони “екологічного лиха” з урахуванням понад 10 % від загальної території України її екологічного стану, рівнів забруднення довкілля та обсягів використання основних природних ресурсів. Такий статус вона одержала після аварії на ЧАЕС, коли до всіх піших забруднень та екологічних катаклізмів додалося ще й радіоактивне ураження значної частини її території (у більшості регіонів України було забруднено понад 10 %). Унаслідок цього Значно посилився негативний кумулятивний вплив різних хімічних забруднень, радіації та деградаційних процесів на людину та природне середовище.

За ступенем забруднення Україну можна поділити на такі території:

1. відносно чисті (до них належать заповідники танаціональні парки);

1. умовно чисті та малозабруднені;

2. забруднені;

3. дуже забруднені;

4. екологічної катастрофи.

Частина відносно чистих територій нині становить лише 7 % від загальної земельної площі держави, умовно чистих та мало забруднених територій, які характеризуються більш-менш нормальними природними умовами для проживання людини -приблизно 22%. Це окремі місцевості Закарпатської, Івано-Франківської (насамперед, гірські та передгірські регіони), а також Тернопільської, Рівненської, Житомирської, Полтавської, Сумської, Чернігівської областей та Автономної Республіки Крим.

Забруднені та дуже забруднені території, де значно погіршені й напружені екологічні умови життєдіяльності населення, становлять відповідно приблизно 40% і 30 %. Території екологічної катастрофи (майже 1 % усієї території України) - це, насамперед, зона відчуження після аварії на ЧАЕС та прилеглі до неї райони, а також окремі місцевості в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Львівській та інших областях. До речі, регіони з найбільш напруженою та гостро кризовою екологічною ситуацією мають найвищу густоту населення. До них належать: Донбас, Кривбас, Харківська, Запорізька і Дніпропетровська промисловості агломерації. Тут нині проживає понад чверті усього населення України, яке зазнає великого негативного впливу та інтоксикації з боку надмірно забрудненого довкілля, особливо повітря, води та ґрунтів. До основних галузей-забруднювачів довкілля належать:

• промисловість, зокрема її базові галузі, - паливно-енергетична, металургійна, важке машинобудування; хімічна та нафтохімічна;

• агропромисловий комплекс, насамперед, сільське господарство, великі тваринницькі ферми, підприємства харчової та переробної сфер;

• комунальне господарство;

• транспорт, передусім, автомобільний.

Так, на одну з найбільш забруднювальних галузей про­мисловості - металургію, що споживає 1/$ загальнодержавного обсягу використаного газу та */з вугілля, впродовж останніх років припадало в середньому 35 % викидів забруднювачів в атмосферне повітря. Ця галузь є також великим водоспоживачем, а відтак, і забруднювачем водних ресурсів. Хімічні підприємства, наприклад, скидають щорічно 70 млн м³ неочищених або недостатньо очищених стоків. Частка металургійної промисловості становить 38 % від загальної кількості викидів (скидів) забруднюючих речовин.

Внесок національного агропромислового комплексу в забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості його природних ресурсів, особливо водних, нині становить приблизно 35 - 40 %, у т.ч. земельних ресурсів - понад 50 %, а поверхневих водоймищ - 45 - 50 %. Великої шкоди довкіллю, а отже й людині, завдають забруднення агрохімікатами та відходами тваринницьких комплексів, підприємств харчової та переробної промисловості.

Джерелами забруднення довкілля є також підприємства житлово-комунального господарства України (підприємства з виробництва шляхових і будівельних матеріалів, котельні теплового господарства, промислові підприємства комунального машинобудування). Вони викидають в атмосферу велику кількість золи, оксидів карбонату, сульфуру, нітрогену, а також окидають у каналізаційні мережі хімічні сполуки, що утво­рилися в системах теплопостачання.

В Україні значно ускладнився радіологічний стан. Це зумовлено як наслідками Чорнобильської катастрофи, так і наявністю великої кількості штучних та природних джерел іонізуючого випромінювання. Так, майже половина всієї електроенергії в Україні виробляється на атомних станціях, на яких працює 15 автономних блоків загальною потужністю 13,618 тис. МВт. За кількістю реакторів та їх потужністю Україна посідає восьме місце у світі і п'яте - в Європі. В шести областях України розташовано регіональні підприємства УкрДо “Радон” з переробки та зберігання радіоактивних відходів, які приймають на зберігання радіоактивні відходи з усіх галузей народного господарства.

Аварія на ЧАЕС знищила і спотворила 5 млн життів, а деякі експерти стверджують, що серйозне опромінення отримали 8,5 млн осіб. Кожний третій з них хворий, і з кожним роком хворих стає все більше. Нині аварійний реактор закрито під об'єктом “Укриття”, так званим “саркофагом”, але рівень радіації навколо нього (і не тільки) все одно перевищує природний фон у сотні разів - занадто багато радіоактивних речовин викинуто вибухом. Над старим має бути збудовано нове укриття.

Під радіоактивне ураження потрапило 17 країн. Шкідливий фон помітно підвищувався в Італії, Норвегії, Польщі, Румунії, Фінляндії, Швеції. Вітром радіоактивний пил занесло навіть до Африки та Америки, але справжньою трагедією цей день став для України, Білорусі, Росії, на території яких знаходяться три основні райони забруднення, де середній рівень перевищив норми. Радіоактивно ураженими було загалом 150 тис. км², де мешкало 5 млн осіб.

Згідно з чинним законодавством України понад 3 млн потерпілих мають статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, з них 1,2 млн - діти.

Ситуація зі станом здоров'я людей є досить складною, що характеризується зростанням смертності та інвалідності, зменшенням народжуваності, скороченням тривалості життя на три-чотири роки порівняно з іншими країнами.

Після аварії втричі зросла загальна захворюваність дітей, за останні п'ять років приріст становить 36 %. Найбільші зміни спостерігаються у дітей з опроміненою щитовидною залозою. Серед таких дітей частіше трапляються вторинні імунодефіцитні стани, функціональні розлади судинного тонусу, порушення мінерального обміну. Основним патогенним фактором є вплив іонізуючого випромінювання і психологічного стресу, зміни умов життя, зумовлені аварією та її наслідками. Ці фактори посилюють один одного і сприяють значному погіршенню нейропсихічного здоров'я дітей.

Питання 2. Екологічні проблеми збереження ландшафтного різноманіття

При вивченні даного питання необхідно звернути увагу на те, що Україна має багатий природоресурсний потенціал та вирізняється ландшафтним різноманіттям.

В Україні розроблено загальнодержавну Програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995), щодо питань формування європейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграцій та поширення видів рослин і тварин, яка забезпечувала б збереження природних екосистем, видів рослинного та тваринного світу та їх популяції. Крім того, Програма має сприяти збалансованому і невиснажливому використанню біоло­гічних ресурсів у господарській діяльності.

Окремі види природних ресурсів протягом багатьох років зазнали масштабної екстенсивної експлуатації і тепер потребують дбайливого та ощадливого ставлення. Особливо це стосується земельних і лісових ресурсів. Значний трудовий та науковий потенціал, працелюбність українського народу, сприятливий клімат і географічне положення, розвиненість промислового комплексу - усе це створює умови для сталого зростання економіки України.

Нині потрібно усвідомити необхідність збереження сприятливих умов життя для майбутніх поколінь. На сьогодні лісові площі становлять близько 17 % території України, це низький показник порівняно з середньосвітовим (31,8 %) та європейським (33,45 %). Площі лісів та запаси в них деревини значно менші, ніж в інших державах Європи: Румунія - 26 %, Словаччина - 41 %, Польща - 28 %, Німеччина - 30 %, Білорусь -35%, Росія-46%.

Ліси на території України розміщені досить нерівномірно.

Найбільші лісові масиви зосереджено на півночі країни. На одного мешканця України припадає близько 0,18 га вкритої лісом площі. Це вкрай недостатньо, адже лісові екосистеми характеризуються послідовним нарощуванням біомаси й різноманітністю вирощуваної продукції. Впродовж останніх років основним напрямом використання лісів України став екологічний. Оскільки потужність лісів перебуває нині в межах лише близько 40 % від необхідної для утилізації викидів вуглекислого газу, постає завдання подвоєння площі лісів в Україні як найбільш ефективного еколого-економічного заходу.

Недостатніми є заходи щодо озеленення міст та селищ шляхом створення навколо них лісопаркових зон. Ця проблема актуальна для всіх регіонів, особливо для промислових центрів лісостепу та степу, рівень озеленення яких має лише 20 - 30 %.

Загальною потребою є повне засадження деревами захисних смуг уздовж залізничних та автомобільних шляхів з метою запобігання забрудненню агроландшафтів (сільськогосподарських ландшафтів) та сільськогосподарської продукції техногенними забруднювачами.

Важливу роль в агроландшафтах відіграють лісосмуги. Підвищення врожайності на захищених лісосмугами полях у 5-6 разів перевищує витрати, пов'язані з вилученням земель під агроландшафти. Лісосмуги здатні протистояти ерозії ґрунтів, зниженню їх родючості.

Екологічна мережа - це єдина територіальна система, що включає ділянки природних ландшафтів, які підлягають особливій охороні, території та об'єкти природозаповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі об'єкти та об'єкти інших типів, що визначаються чинним законодавством України і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі.

Реалізація Програми має забезпечити збереження й відтворення ландшафтного різноманіття, а також сприяти:

• посиленню узгодженості діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади у вирішенні проблеми екологічної безпеки України;

• ренатуралізації земельних угідь, що вилучаються з сільськогосподарського використання;

• забезпеченню відновлення біохімічних кругообігів у навколишньому природному середовищі, зменшенню деградації та втрати родючості ґрунтів;

• розбудові Всеєвропейської екологічної мережі;

• удосконаленню природоохоронної нормативно-правової бази та її гармонізації з міжнародною;

• зростанню природо-ресурсного потенціалу на суміжних з національною екологічною мережею землях сільськогосподарського призначення;

• розвитку ресурсної бази для туризму, відпочинку й оздоровлення населення;

• забезпеченню збалансованого та невиснажливого природокористування на значній території України;

• запобіганню безповоротній втраті частини гено-, демо-,цено- та екофонду країни;

• створенню природних умов для життя і розвитку людини в екологічно збалансованому природному середовищі, максимально наближених до природних ландшафтів;

• дотриманню екологічної рівноваги на території України. На території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням:

• заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів; режим її визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

• зона регульованої рекреації - в її межах проводиться короткостроковий відпочинок й оздоровлення населення, огляд пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів й екологічних стежок, забороняються вирубка лісу головного користування та будь-яка інша діяльність, що може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони.

На території регіональних ландшафтних парків, врахо­вуючи їх особливості, може проводитися зонування відповідно до вимог, встановлених для території національних природних парків.

На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням належних їм завдань і загрожує збереженню колекцій флори.