4.5. Гендерні ролі та їх засвоєння індивідом в процесі соціалізації

В понятті „гендерна роль” підкреслюються вимоги і очікування суспільства щодо поведінки особистості тієї або іншої статі. Це поняття виступає ланкою зв’язку між особистістю і соціумом, між культурою суспільства і структурою особистісних рис.

Сукупність норм, що вміщують узагальнену інформацію про властивості, які притаманні кожній статі, називається гендерними ролями. Суспільство через гендерні ролі формує психологічні якості індивідів, заохочуючи розвиток одних і гальмуючи інші. Через гендерні соціокультурні конструкти суспільство детермінує також стиль поведінки, стиль одягу, форму спілкування особистостей. В цьому розумінні бути чоловіком або жінкою означає виконувати ту чи іншу гендерну роль, яка нав’язується індивідові на підставі його біологічної статі. Гендерна поведінка здебільшого базується на тому, як особистість сприймає вимоги до своєї гендерної ролі. Люди, що підкреслюють маскулінні або фемінні риси, використовують ролі, які вони вважають важливими в суспільстві. Від чоловіків очікується велика частота виявлення маскулінної поведінки, а жінки повинні демонструвати фемінну поведінку.

У виконанні гендерних ролей, в яких представлені статево відповідні суспільні приписи, людина включається з моменту народження. Процес статеворольової соціалізації триває все життя людини. На ньому відбиваються мінливі обставини і новий досвід. Протягом життєвого шляху матеріалом для побудови гендера є вся система того, що в даній культурі пов’язується з чоловічністю або жіночністю.

В соціальній психології особлива увага звертається на такі механізми засвоєння індивідом гендерної ролі як диференційне підсилення та диференційне наслідування [9].

Диференційне підсилення – це процес соціалізації, в ході якого прийнятна для даного суспільства гендерно-рольова поведінка заохочується, а неприйнятна карається соціальним несхваленням, за умови, що схвалення і покарання людини за певні моделі поведінки залежить від її біологічної статі. Наприклад, було виявлено, що хлопчики, які притримуються традиційних статеворольових стереотипів, користуються більшою популярністю серед своїх однолітків, ніж ті, хто у своїй поведінці відступає від них. Відомо також, що батьки заохочують у своїх дітей типові для гендера заняття.

Диференційне наслідування – це процес соціалізації, в ході якого людина вибирає рольові моделі у відповідності з групою, до якої вона належить з точки зору загальноприйнятих норм, і починає наслідувати їм. З моменту, як тільки дитина усвідомлює свою стать, у неї з’являється підвищена увага до рольових моделей тієї ж статі, до якої вона належить. В ході процесу, який Колберг означив терміном „соціалізація Я”, хлопчики наслідують поведінці чоловіків, а дівчатка – поведінці жінок. Явище диференційного наслідування узгоджується з теорією соціального научіння (А. Бандура), яка припускає, що індивід може навчитись різним типам поведінки через спостереження за людьми, а також за тим, караються чи заохочуються їх дії. За допомогою цього механізму можна пояснити відмінності в поведінці хлопчиків і дівчаток в ситуації, коли вони, отримуючи інформацію від двох гендерів, схильні відтворювати саме ті моделі поведінки, які відповідають їх гендеру. Спочатку статеворольова поведінка маленьких дітей контролюється ззовні (діти спостерігають, яка саме поведінка притаманна жінкам, а яка – чоловікам), але потім дитина добудовує свою власну систему стандартів поведінки. Після цього дитина контролює поведінку, використовуючи санкції, які застосовує до самої себе. Така схема поведінки описується соціально-когнітивною теорією гендерної саморегуляції (Колберг), згідно якої дитина скоріше буде імітувати поведінку дорослого, якщо вважає, що ця модель відповідає правильній гендерно-рольовій поведінці.

Вплив гендерної ролі на людину дуже великий. У людини є тенденція вживатись в роль, яка змінює поведінку, а потім і самого індивіда. В психології поставлено багато експериментів, в яких ілюструється вплив соціальної ролі не тільки на поведінку, але й на властивості особистості. Система гендерних ролей детермінує не тільки стиль одягу і поведінку чоловіка і жінки, але й оволодіння ними професійними знаннями. Гендерна роль моделює комбінацію рис чоловіка і жінки, формує гендерні якості індивіда, розкриває в певному напрямку його здібності, направляє на здійснення тих чи інших видів діяльності. Отже, засвоєння людиною тієї чи іншої гендерної ролі детермінує всі інші її особистісні якості.

Уявити майбутнє суспільство таким, в якому не існує відмінностей між чоловіками і жінками важко, та й воно і не потрібно. Проте ситуація змінюється в сторону гендерної рівності, про що засвідчує зміна тенденцій щодо гендерно-рольових установок, яка відбулась за останні 50 років. Трансформація суспільства не може не позначитись на змінах в системі гендерних ролей. Багато дослідників, аналізуючи історичні зміни в гендерній культурі, акцентують увагу на загальній тенденції радикальної ломки традиційної системи гендерної стратифікації, відмічають різке послаблення поляризації чоловічих і жіночих ролей.

Реальна модель маскулінності-фемінності набула рис континуальності, яка передбачає, що чоловік може бути сильним і енергійним, при цьому не обов’язково потрібно бути грубим і агресивним, а жіноча ніжність – не обов’язково пасивна. Континуальна модель припускає варіації, переходи навіть в широких межах. Статевий розподіл праці втратив минулу жорсткість і нормативність, кількість виключно чоловічих і виключно жіночих занять помітно зменшилась. Більшість соціальних ролей взагалі не диференціюється за статевою ознакою. Загальна трудова діяльність і сумісне навчання в значній мірі нівелюють відмінності в нормах поведінки і психології чоловіків та жінок.

Аналізуючи зміни, які відбуваються в гендерних ролях, Майєрс наводить такі дані [35]. В 1938 році лише один з п’яти американців схвалював заміжню жінку, яка працює в бізнесі або промисловості, за умови, якщо чоловік здатен її утримувати. В 1993 році такий тип жінок схвалювали уже 86 % опитуваних, хоча 2/3 як і раніше вважали, що для дітей ідеальною сімейною ситуацією є така, коли батько працює, а мати сидить вдома і турбується про дітей. Дані іншого дослідження такі. В 1967 році 57 % американських першокурсників погодились з тим, що діяльність заміжньої жінки краще обмежити домом і сім’єю. В 1994 році з цим погодились лише 25 %. Така зміна в настановленнях супроводжується зміною у поведінці. З 1960 року по 1995 рік доля працюючих жінок зросла з 1/3 до 3/5. Все більше чоловіків починають виконувати домашню роботу, в той час як жінки на це витрачають все менше часу. Так з 1965 року по 1995 рік доля домашньої роботи, яка виконується американськими чоловіками виросла з 15 % до 33%. Але в інших країнах показники інші, вплив культури народу залишається суттєвим. В Японії, наприклад, чоловіки в середньому приділяють домашній роботі біля 4 годин на тиждень, а в Швеції – 18 годин. Залишаються в силі традиції Сходу, де і сьогодні гендерні ролі фіксуються жорстко. Отже, гендерна роль є перш за все феноменом культури. Це підтверджується: по-перше, тим, що гендерна роль є такою системою суспільних вимог і очікувань щодо особистісних якостей і поведінки індивіда, яка постає в історично змінювальній соціально-культурній формі в кожній окремій культурі. По-друге, гендерні ролі є результатом засвоєння індивідом соціальних конструктів (гендерних схем, гендерних моделей, соціально-гендерних уявлень). Це доводиться в теоріях соціального научіння, теорії гендерних схем, в когнітивній теорії та ін. По-третє, структурні складові гендерної ролі (зразок гендерної ролі; модель гендерної ролі, гендерно-рольова поведінка) є явищами гендерної культури, яка змінюється.

Отже, в рамках культури суспільства з’являються нові зразки гендерної ролі, змінюються гендерні стереотипи. Такі зміни суттєво позначаються на особливостях статеворольової соціалізації молодого покоління.

Зміни в статеворольових стереотипах відображають соціально-економічні зміни в суспільстві, нові, більш високі вимоги як до чоловіків, так і до жінок. Сьогодні не можна уявляти маскулінність і фемінність як ортогональні виміри особистості. З’являється новий статеворольовий тип – андрогінний, тобто такий, який має риси як маскулінного, так і фемінного типу.

Не зважаючи на незмінність властивостей, які складають ядро ідеалів чоловіка і жінки, з’явилось багато нового в характеристиці чоловічності і жіночності. Нормативні набори соціально-позитивних рис чоловіка і жінки перестають здаватися полярними, взаємовиключними. Виявляється також, що не всі особистісні якості поляризуються на “чоловічі” і “жіночі”. Крім того, індивід може виявляти високу маскулінність в одних обставинах і може бути фемінним в інших. Наприклад, змагальні види спорту здавна вважались чоловічими. Жінки-спортсменки виявляли, як правило, низькі показники за традиційними вимірами фемінності, вчені були схильні вважати їх характер маскулінним. Однак, як виявилось, ці дівчата поєднують цілий ряд маскулінних якостей (змагальність, напористість, безкомпромісність) з високим рівнем фемінності.

Маскулінність – фемінність як полярні приписи соціостатевої поведінки слугували провідним, жорстким орієнтиром, диктатом засвоєння статевої ролі у більшості етнокультур протягом століть. Проте, з розвитком суспільства жіноцтво дедалі більш включалося у процес суспільного виробництва, який в свою чергу, вимагав від жінки якостей, раніше притаманних тільки сильній статі. У свою чергу зміцнення партнерських стосунків чоловіків з жінками розвивало жіноче начало в психології чоловіків, ослаблюючи їхнє домінування над слабкою статтю. Із зміною ситуації, в якій жінка зіткнулась з необхідністю брати участь у суспільній праці, жінка почала імітувати маскулінну рольову поведінку, відмовляючись від традиційної фемінної. Проте здебільшого вирівнювання соціальних позицій жінки позитивно позначилося на зміні її психології, на збагаченні статеворольових її якостей тим, що було властивим сильній статі. В той же час і особистість чоловіка теж набувала нетрадиційних для нього таких якостей, як дбайливість, турботливість, співчутливість, ніжність. Процес набуття нових соціальних ролей чоловіками і жінками, розширення спектра їхньої діяльності йшов паралельно з їхнім особистісним зростанням, набуттям індивідами тих психологічних властивостей, які допомагали їм краще адаптуватись до сучасних умов суспільства. Так було покладено початок розвитку нових моделей статеворольової поведінки, яку в 70-х роках ХХ століття назвали андрогінною. Модель андрогінної поведінки виявилась найефективнішою не тільки у виявленні індивідуальних можливостей особистості, але й у функціонуванні егалітарної сім’ї та забезпеченні партнерських міжстатевих взаємин.

Психологічне поняття “андрогінія” було введено в психологічні дослідження американським психологом Сандрою Бем. Вона провела серію досліджень, в яких показала, як андрогінні індивіди обох статей демонструють “маскулінну” незалежність, коли на них здійснюється тиск, і “фемінну” турботливість, граючись з кошеням. На відміну від андрогінів, у індивідів, які відносяться до одного з традиційних статевих типів, форми поведінки, які є характерними для протилежного типу, були представлені недостатньо. Андрогінні індивіди могли демонструвати як фемінні, так і маскулінні якості, в залежності від того, яка саме реакція відповідала ситуації. Ці результати виявили те, що андрогінія дає людині більше свободи. С. Бем зробила висновок, що високофемінні жінки і високомаскулінні чоловіки гірше справляються з діяльністю, яка не відповідає традиційним нормам статевої диференціації. Вона висунула тезу про те, що люди знімають цю статеворольову стереотипізацію, стаючи більш “андрогінними”. Вона вважає, що слід всіляко сприяти тому, щоб і чоловіки, і жінки проявляли як інструментальність, так і експресивність, як напористість, так і лагідність, як маскулінність, так і фемінність, в залежності від того, який з цих різних типів поведінки в даний момент більш підходить до конкретної ситуації.

Сандра Бем вказала на те, що чоловічність і жіночність не протиставлені одне одному, а людина може мати одночасно як чоловічі, так і жіночі риси, тобто увібрати в себе найкращі з обох статей. Було виявлено зв’язок андрогінії з ситуативною гнучкістю (тобто здатність бути наполегливим або центрованим на інтересах інших в залежності від ситуації); з високою самоповагою; з мотивацією досягнень; добрим виконанням батьківської ролі; суб’єктивним відчуттям благополуччя. Було також визначено, що у сім’ях, де обидва подружжя були андрогінними, виявився більш високий рівень задоволення шлюбом, ніж у сім’ях, де один з партнерів або обидва були статево-типізованими. Існують дослідження, які показують, що стосунки, в яких хоча б один з партнерів є андрогінним, краще задовольняють обох [66, 67, 68, 69, 70]. Андрогінна гендерна роль більш відповідає потребам і очікуванням сучасного суспільства, а тому статеворольову соціалізацію важливо спрямувати, спираючись на засвоєння молоддю андрогінних гендерних ролей.

Отже, в результаті засвоєння гендерних стереотипів, гендерних ролей, гендерних установок та інших елементів гендерної культури суспільства, відбувається процес статеворольової соціалізації індивідів, який в свою чергу детермінує ставлення людей до тих чи інших соціальних груп.

Схеми виховання хлопчиків та дівчаток не меншою мірою, ніж соціально-економічні чинники, зумовлюють об’єднання індивідів у гендерні групи, а також певні взаємовідносини між ними. Соціальний статус жінок, як і чоловіків, визначається оцінкою гендерної групи, яка детермінована не тільки соціально-економічними факторами, але й уявленнями, установками, стереотипами людей.

Соціальною основою процесу статеворольової соціалізації є суперечність між гендерними ролями і гендерними стереотипами як основними елементами гендерної культури суспільства. Гендерні стереотипи як системоутворюючий елемент гендерної культури визначають зміст всіх інших елементів гендерної культури, об’єднуючи їх в єдину схему як систему уявлень про чоловіка і жінку. За допомогою стереотипів суспільство організовує і структурує інформацію про найкращий тип статеворольової поведінки. Ця інформація закріплюється в гендерних ролях як очікувана суспільством статева поведінка. Спрощеність, схематичність, некритичність та емоційна забарвленість стереотипів надають їм особливої діючої сили і одночасно – консервативності у трансляції гендерних схем із покоління в покоління. Гендерні ролі як очікування суспільства, тісно пов’язані з вимогами соціально-економічної сфери, швидше за гендерні стереотипи схоплюють суспільні трансформації і виявляються більш динамічні порівняно з гендерними стереотипами. Ця суперечність між гендерними ролями і гендерними стереотипами згодом може перейти в конфлікт, який на поверхні, в соціумі, виявляється напруженням в тій чи іншій сфері (виникнення феміністичного руху, втрати від невикористання можливостей особистості та ін.). На рівні особистостей цей конфлікт виявляється дисгармонійністю у формуванні гендерної ідентичності. Цей конфлікт знімається за допомогою цілеспрямованих форм статеворольової соціалізації. Програми гендерного виховання, через які реалізуються допомогою цілеспрямовані форми статеворольової соціалізації повинні спиратися на знання закономірностей цього процесу, що вимагає наукових досліджень останнього.