3.4.1. Політичні уявлення як когнітивна складова політичної свідомості особистості

Згідно з концепцією соціальних репрезентацій, політична дійсність входить в повсякденне життя індивіда завдяки механізмові соціального пізнання. Формування певних знань про оточуючий світ, в тому числі - про політичний, відбувається в процесі повсякденної практики, з набуттям досвіду політичних стосунків, у процесі накопичення і оперування політичною інформацією.

З самого народження індивід включається у структуровані певним чином системи політичного знання. Воно продукується самим суспільством і носить характер буденний [2; 3; 35; 39; 55 - 58; 91; 93; 97]. Таке політичне знання представляє собою особливий “тип реальності” [2; 3], втілюючи в собі конвенційну (узгоджену) форму буття, яка відрізняється від іншої – матеріалізованої (втіленої) форми [57; 58], в якій існує наукове, формалізоване знання. Зміст політичних уявлень впорядковується, з одного боку, здоровим глуздом (загальнодоступними знаннями, формами мислення та діями у повсякденному житті), а з іншого боку – наукою та ідеологією. Явища, події політичного життя суспільство усвідомлює або на основі здорового глузду, або на основі наукових знань. Політичні переконання, сформовані на основі засвоєння ідеологічних принципів та наївного знання, не можуть утворювати сталі синтетичні форми розуміння світу політики і ставлення до нього. Серед обох форм таких знань мають місце постійні процеси взаємних змін і трансформацій, коли наукові уявлення спонтанно стають уявленнями здорового глузду, а останні перетворюються в наукові.

Колективні політичні уявлення являють собою той контекст, у якому розгортається процес соціалізації індивіда. Вони формують єдину думку щодо значення діяльності членів політичної спільноти, її смислу в цілому, дають відчуття тотожності, політичної ідентичності і породжують почуття відданості політичним цінностям і переконанням, поділюваним спільнотою [3; 35; 39; 43; 93; 97; 98].

По суті, включення індивіда у процес продукування політичного знання, становлення його як автономного учасника процесу конструювання політичних репрезентацій є вирішальним у соціалізації індивіда, в тому числі – і політичній. Практика з активної реконструкції політичної реальності в свідомості особистості, по суті, є процесом її розвитку, з одного боку, як суб’єкта політичних відносин, оскільки в такій пізнавальній діяльності він керується власними мотивами, інтересами, виявляючи свою активну позицію щодо ключових питань управління, як мінімум, найближчим соціальним оточенням, відображаючи її у цій внутрішній картині політичного світу. Цей процес починається в той момент, коли особистість здійснює певні інтелектуальні зусилля, «покладаючи» власне «Я», інших суб’єктів у просторі політичних відносин, як вони є не в дійсності, а в уявленні індивіда.

Однак в цей же момент актуалізується механізм політичного уявлення, функціонування якого забезпечує безконфліктне, узгоджене із цілісним політичним контекстом існування не лише окремих індивідів, а й цілих груп, суспільств. В цей момент індивід узгоджує власні цілі з груповою метою, власні уявлення про ситуацію з тим, як її уявляє політична спільнота – відбувається складний процес трансформації всієї системи мотивації діяльності індивіда, оцінного ставлення до політичної реальності, актуалізація процесів ототожнення з політичним оточенням, спричинені існування надіндивідуального соціокогнітивного універсуму, яким є політичні уявлення спільноти, суспільства. В цей момент доцільно говорити про індивіда радше як про об’єкт впливу політичної культури суспільства, втіленої в уявленнях.

Політичні уявлення зумовлюють політичний досвід індивіда. Сутність зумовлювання, згідно з теорією С.Московічі, полягає у їх здатності включати об’єкти світу політики до системи існуючих соціальних конвенцій, які примушують індивіда інтерпретувати речі та події так, а не інакше. Провідну роль в цьому процесі виконують механізми якоріння, об’єктифікації та натуралізації. Індивід інтегрує та модифікує в кожний даний момент політичні форми [3], створені політичною культурою. Політичні уявлення в цьому плані виступають механізмом поширення серед членів спільноти та перетворення форм політичної культури (зокрема, політичної молодіжної субкультури) в образи, уявлення здорового глузду особистості. Політичне знання закріплюється в ідентифікаційній матриці особистості – своєрідній “рамці прийняття соціальної інформації”. Ідентифікаційна матриця або ідентифікаційна система особистості виступає, з одного боку, способом бачення світу політичного, і, будучи за генезисом груповим феноменом, “вписує” індивідуальну картину світу політики у груповий і соцієтальний політичний контекст. З іншого боку, в ній втілюється весь репертуар загальноприйнятих політичних норм і цінностей, згідно з якими вибудовується політична поведінка особистості, що стає можливим завдяки її ідентифікації з певною політичною групою, з її цінностями. Отже, примусовий характер соціальних репрезентацій проявляється в їх здатності “нав’язувати себе з нездоланною силою” [35; 44; 54 – 58; 91].

Семантико-символічна природа політичних уявлень, їх внутрішня організація – все це забезпечує процес політичної соціалізації особистості як процес інтеріоризації політичної культури.

Політичні уявлення зумовлюють формування політичної ідентичності на усіх рівнях її функціонування (соцієтальному, соціальному, особистісному). Дійсно, вони є семіотичним матеріалом, що становить зміст ідентифікаційної системи особистості як члена певних політичних спільностей. Внутрішня матрична організація політичного уявлення як певної інформаційної мережі зумовлює і внутрішню організацію ідентифікаційної системи особистості, її остаточне оформлення [13; 14; 35; 57; 58]. Процес ідентифікації являє собою пошук суб’єктом образу своєї самототожності на рівні знаково-семантичного вираження картини політичного світу, яка склалась в даній культурі. Це процес пошуку свого місця в широкій мережі образів, концептів, які конституюють внутрішній зміст політичних уявлень, результатом чого стає “стан комфорту “его” [43, 108], відповідь на запитання “хто я?”, “з ким я?”, втілена у можливості ототожнити себе із певним політичним суб’єктом.

Колективне знання слугує інформативною основою для політичних дій, для орієнтованих на майбутнє чи минуле практичних висновків, пов’язаних із конкретним досвідом політичної групи. Таке знання може розглядатись як ІІ інстанція для майбутніх політичних дій групи або окремого індивіда як її представника, як того, хто сповідує це знання, для кого воно несе взірець, правило або норму політичної поведінки. Буденні знання імпліцитно носять нормативний характер для суб’єкта. Володіння соціально-політичним знанням є як індивідуальною, так і груповою передумовою здатності суб’єктів політики координувати і планувати спільні політичні дії, їх інтерпретувати - передумовою здійснення політичної комунікації та взаємодії, а також соціально-когнітивною основою створення соціально-політичного консенсусу.

У якості когнітивних утворень, політичні репрезентації конституюють реальність здорового глузду і тим допомагають людині орієнтуватись в ній, виступаючи у вигляді “особливого способу набуття знання та повідомлення його іншим” [97].

Політичні репрезентації утворюються в процесі пізнавальної діяльності людини, навіть не лише безпосереднього політичного оточення, а й пізнання і прийняття того світу політики, яким він уже є в свідомості суспільній. Він уже закарбований у особливих конвенціях, поза сприйняттям і прийняттям яких як способів входження у цей світ не може існувати істота політична. Мова при цьому є способом вираження політичних уявлень, інструментом політичної комунікації, а продукт мовленнєвої діяльності - способом експектації цих уявлень.

Політичні уявлення відображують загальноприйняту точку зору і політичну позицію щодо оцінки явищ політичного життя, на відображення, так би мовити, традиції їх бачення, притаманної тій чи іншій політичній культурі. На цьому базується їх функція забезпечення адаптування особистості до політичного контексту: будь-яке смислове “розходження” з груповим, суспільним образом світу політики дає підстави розцінювати його як свого роду соціокогнітивну девіацію, яка так чи інакше символізує позицію дисидента.

Уявлення про політичний об’єкт, формуючись у надрах суспільного підсвідомого, стає продуктом спільної творчості, отже стає ємною, концентрованою формою як загальнолюдських, так і специфічних для певної політичної культури політичних цінностей. Цінності, закладені в ядерних утвореннях репрезентацій – політичних переконаннях [58, 15], - виконують функцію консолідації суспільства. Окрім того, вони відіграють вирішальну роль в політичній соціалізації особистості громадянина. Лише коли знання і технології перетворюються на переконання, як зазначає С.Московічі [58], вони об’єднують людей і стають певною силою, яка дозволяє перетворювати їх із пасивних членів співтовариства у активних, які беруть участь у колективних діях і в усьому тому, що робить суспільне життя повнокровним. Суспільства зазнавали б упадку, якби не існувало можливості об’єднати людей інтересами, якби не було тих ідей і цінностей, у які вони вірять і котрі об’єднують їх загальною пристрасністю і передаються із покоління у покоління.

Політичне уявлення є своєрідним конденсатором колективної пам’яті народу про себе і свою державу, цивілізовані, прийнятні способи їх взаємодії для утвердження державності, втілені у символічній моделі цієї взаємодії. Вони виступають своєрідними колективними регуляторами політичної поведінки на різних рівнях: на макросоціальному є ціннісними орієнтирами у взаємодії держави і суспільства, інститутів влади усіх рівнів і народу); на мезосоціальному - в них закладена символіка міжгрупової і внутрішньогрупової взаємодії суб’єктів політики, на мікросоціальному рівні – весь спектр символічного означення політичних ролей, якими володіє політична культура суспільства, згідно з якими відбувається процес міжособистісного спілкування суб’єктів політики, адже в такому сенсі вони виконують регулятивно-нормативну функцію.

Когнітивно-комунікативна природа соціальних репрезентацій зумовлює їх проміжне положення між поняттями, концептами, які впорядковують світ через посередництво значень, та образами, які відтворюють цей світ. Мова виконує роль посередника між ними. Вона, на думку С.Московічі, завжди, з одного боку, “є мовою спостереження, або “чистих” фактів, з іншого – мовою логіки, або “чистих” символів. Розвиток сучасної науки все більше віддаляє одну від одної ці дві іпостасі, відбувається відступ мови, її вилучення із сфери наукової комунікації під натиском формалізованих знакових систем. Залишаючи сферу “природної реальності”, мова обмежується своїм останнім бастіоном – “реальністю конвенційною та історичною”, де вона стає все більш “обтяженою репрезентаціями” [цит. за: 91, 25]. Політичні уявлення дають широкий набір наявних у політичній культурі значень і символів, які можуть використовуватись індивідами або окремими політичними групами для надання сенсу свого існування в політичному просторі, адже містять в собі внутрішній смисл прототипу, того політичного об’єкту, який символізують.

Політичні уявлення є способом образного відбиття явищ політики у суспільній свідомості. Образ політичного об’єкта формується на основі процесу символізації, коли люди починають пов’язувати його з певним знаком, який залежно від ситуації отримує певне умовне загальноприйняте значення і включається у зміст політичного уявлення. По суті має місце розтягнутий у часі процес досягнення колективної угоди щодо використання тієї чи іншої системи знаків, образу, який би символізував певний політичний об’єкт. Глибинний зміст найчастіше актуалізованих, домінуючих у суспільній політичній свідомості образів політичних об’єктів, очевидно, є похідним від найдавніших світоглядних уявлень, архетипів, за психоаналітичною термінологією. Символ є найбільш ємним, універсальним і конструктивним вираженням світоглядних смислів. Отже, у символічній тканині політичних уявлень кодується цілісна смислова система світу політики, знакові особливості його бачення суб’єктом.

Отже, загальне бачення світу політики, прийнятних у суспільстві способів взаємодії політичної влади і особистості зумовлюється, забезпечується політичними репрезентаціями, які циркулюють в політичній культурі суспільства та інтеріоризуються індивідом в процесі політичної соціалізації, стаючи змістовим елементом його політичної свідомості. Будучи похідними від суспільних, групових уявлень про політичний процес, індивідуальні політичні уявлення відображують певний загальносуспільний спосіб існування суб’єктів політики, конституюють образ життя, вироблений і відшліфований повсякденною колективною практикою політичних відносин. Вони забезпечують процеси класифікації, оцінки об’єктів політики, сприяють формуванню суджень про їх цінність, про те, яка політична інформація є достовірною і вартою довіри і наслідування. Тобто політичні уявлення справляють примусовий вплив на тих, хто є членом політичного співтовариства: суспільства, політичної партії, руху тощо. Будучи “глибоко інкорпорованими у людську поведінку”, вони справляють примусовий вплив на усіх членів співтовариства [58, 9]. Політичні репрезентації мають, за висловом С.Московічі, значущу причинну силу для політичних дій особистості. Вони орієнтують її політичну діяльність завдяки тому, що глибоко укорінюються в її мотивах політичної участі.

Теоретичний аналіз основних положень концепції соціальних репрезентацій і представлений нами підхід до розуміння політичних уявлень як певної смислової реальності дозволяє зробити висновок про детермінуючу роль політичних уявлень у формуванні політичності особистості. Політичні уявлення поза усіма іншими факторами впливають на загальну мотивацію участі у політичному житті, на процес політичної ідентифікації, на формування світоглядних почуттів особистості, зокрема почуття причетності до політичного життя.

Процес політичної соціалізації індивіда можна представити як процес інтеріоризації індивідом семантико-символічного порядку політичної культури суспільства і реалізації на цій основі як об’єкта впливу політичної культури і як суб’єкта політики.

З метою уточнення особливостей репрезентації суспільних цінностей в індивідуальній свідомості студентів, з’ясування неусвідомлюваної складової індивідуальних політичних переконань студентів, нами досліджувались семантико-символічні характеристики уявлень студентства про відносини політичної влади і особистості. Для цього застосовувались переважно проективні методи. Дослідження проводилось на студентській вибірці (N = 238) за допомогою модифікованої нами методики “Неіснуюча тварина”. Метою її застосування було розкриття особливостей символічного виміру існуючих уявлень студентів про себе та владу, які несуть в собі глибинний смисл тих принципів, на яких засновані відносини “громадянин – політична влада”, в якій мірі вони відповідають принципам демократичних відносин в цій системі, і, зокрема, активність і конструктивність позиції особистості молодої людини (виражену в образі “Я”) щодо влади в Україні. Студентам пред’являлась наступна інструкція: “На листі паперу простим олівцем намалюйте, будь ласка, владу в Україні в образі неіснуючої тварини. Після виконання малюнка на ньому ж домалюйте себе також в образі неіснуючої тварини і підпишіть ці образи: “влада в Україні”, “Я”.

Результати контент-аналізу композиційних особливостей малюнків показують, що в групі студентів, які не мають досвіду активної політичної діяльності, спостерігається тенденція до низької самооцінки у відносинах з політичною владою, незацікавленість у своєму положенні в системі відносин із політичною владою, відсутності прагнення самоствердитись у цій сфері. Так, переважна більшість студентів І групи (68 %) розташувала образ “Я” внизу аркуша паперу. В ІІ групі цей показник становив 48 %. Різниця між групами зафіксована на рівні статистичної значущості φ = 2.6 (р < 0.01) за критерієм Фішера.

Виявлено достовірні відмінності (φ = 3.1, р < 0.01) між групами і у сприйнятті влади в Україні. Так, 52% представників І групи уявляють владу як таку, що демонструє претензії на визнання, прагне самоствердитись. Серед членів молодіжних громадських організацій таких в 1,6 рази менше (33 %). Ця група порівняно зі студентами, які не мають досвіду активної політичної діяльності, здебільшого (45%) зображує “владу в Україні” по центру листа, отже, - приписує їй адекватну соціально-політичному статусові самооцінку.

Зазначимо, що за оцінкою власного Я групи мають значущі відмінності: так, на рівні статистичної значущості φ = 3.05, р < 0.01 студенти із досвідом активної політичної діяльності в два рази достовірно частіше демонструють адекватну самооцінку (32% студентів ІІ групи зображують “Я” по центру листа порівняно з 16% у І групі). Така ж тенденція зберігається і щодо самооцінки власних сил і можливостей у відносинах з політичною владою. Так, значущі відмінності за цим показником між групами зафіксовані на рівні φ = 3.07, р < 0.01 (61% студентів ІІ групи порівняно з 42% у І групі зображують “Я” поряд з “владою в Україні”). Студенти І групи демонструють низьку самооцінку у політичних відносинах, на що вказує те, що переважна більшість (52%) з них зображує “Я” під “владою в Україні” – у позиції підпорядкування. Це майже в два рази достовірно (φ = 4.1, р < 0.01) перевищує відповідний показник у ІІ групі (27%).

На основі наведених даних можна констатувати, що з набуттям досвіду активної громадсько-політичної діяльності зростає оцінка студентів власних сил і можливостей у відносинах з політичною владою, з чим пов’язана і тенденція частіше займати партнерську позицію у політичних відносинах і рідше – позицію підпорядкування й підлеглості.

Аналізувались взаємні позиції “Я” студента і “влади в Україні”, якими вони уявляються студентством за фактором “активність – пасивність”. При цьому враховувалась частка елементів конструктивності цих позицій (їх спрямованості на співпрацю чи конструктивну опозицію, яким протистоять позиції ізоляціонізму, індиферентності, покори).

Виявлено, що у студентства переважають репрезентації пасивної позиції власного Я щодо політичної влади. Однак залежно від наявності досвіду політичної діяльності їх кількість значно зменшується. Так, у ІІ групі в 2 рази частіше (34%) репрезентується активна позиція (співпраця, активна опозиція, відкрита агресія) власного Я щодо політичної влади, ніж в І групі (16%) - різниця значуща (φ = 3.38, р < 0.01). Відповідна різниця спостерігається і з репрезентацією пасивних позицій (покора, ізоляція, індиферентне ставлення чи уникнення): 66% - ІІ гр., 84% - І гр., φ = 3.38, р < 0.01. Виявлені також відмінності між групами за рівнем опозиційності (активного протистояння тискові влади) та індиферентного ставлення. Так, для студентів з досвідом активної політичної участі характерна значне переважання рівня опозиційності (22% - ІІ група, 9% - І група, φ = 2.9, р < 0.01).

В той же час в групі студентів, які не мають досвіду активної політичної участі, на значному рівні переважає індиферентне ставлення до взаємовідносин із політичною владою (54 % - у І групі, 34 % - в ІІ групі, φ = 3.26, р < 0.01).

Спираючись на отримані результати аналізу можна зробити висновок про те, що основний смисл політичної позиції особистості студента, який не має досвіду політичної діяльності, отже – досвіду входження у суспільно-політичне оточення, втілений у символічному вимірі політичних уявлень, полягає у пасивності щодо влади, що проявляється у ігноруванні відносин з нею, їх уникненні, самоізоляції від влади, відчуження. Наявність досвіду політичної діяльності сприяє активізації позиції студента, причому – в бік її конструктивності, що виражається у зростанні опозиційності у відносинах з владою.

Ставлення до власного Я та політичної влади, уявлення про їх взаємне положення передається тематикою малюнків [81]. Виявлено, що і представники І групи (73%), і ІІ групи (53%) уявляють власне Я в образі нейтральної тварини, який несе в собі малу кількість елементів агресії. Однак студенти, які не беруть активної участі у політичному житті, мають досить суперечливі уявлення про владу в Україні: половина досліджуваних приписує їй характеристики хижака, тварини, яка погрожує, а інша половина асоціює владу із нейтральною твариною. Уявлення про владу в Україні студентів, які беруть активну участь у політичному житті, виявились більш чіткими і однозначними – 70% досліджуваних приписують їй характеристики хижака, агресивної і енергійної істоти.

Взявши до уваги ті додаткові графічні елементи, завдяки яким респонденти намагались передати зміст уявлень про власне Я і владу в Україні, можна дійти висновків щодо смислу цих образів. Так, образ “влади в Україні” в І групі навантажений деталями, що вказують на зв’язок влади з державною атрибутикою (державні прапори, назви гілок влади, імперська символіка, надписи “народ України”, “Україна”, “Кучма”, “влада”, “Президент” тощо) – 18% респондентів; економічної сфери (надписи “НБУ”, “банк”, “економіка”, “супермаркет”, “добробут населення”, зображення купюр американських доларів) – 17%; бандитизму (синяки під очима разом із татуюванням, тату вульгарного змісту, піратська пов’язка на очах, надпис “отрута”, “беспредел” тощо) – 15% респондентів; національною атрибутикою (козацькі вуса, козацький і богатирський одяг, амуніція, вишиванки) – 6%.

Образ “влади в Україні” в ІІ групі навантажений деталями, що вказують на зв’язок його із державною атрибутикою – 19% респондентів, побутовою (посуд, вогнище, предмети інтер’єру, пляшки зі спиртовими напоями) – 10%, національною – 9%, релігійною (переважає негативна символіка – жертовник, сатанинські зірки, “смерть” з косою, цвинтар, зображення нечистої сили) – 7%, атрибутикою ділової сфери (діловий костюм, краватка, мобільний телефон, папка, портфель для ділових паперів) – 8%, бандитизму – 6%. Зазначимо, що ІІ група студентів відрізняється на значущому рівні від І групи за кількістю елементів релігійної негативної символіки (2% - у І гр., φ = 2.03, р < 0.05) та атрибутів побуту (3% - у І гр., φ = 2.37, р < 0.01). Очевидно, студенти, у яких є досвід політичних стосунків з представниками влади, уявляють політичну владу як такий суб’єкт політики, що наділений негативними якостями, догматизмом, прагненням надмірного контролю (негативна релігійна символіка). Окрім того, елементи побуту свідчать про те, що в уявленнях цієї категорії студентства між особистістю студента і представником влади менша дистанція, ніж її уявляють студенти без досвіду комунікації з нею. Хоча зазначимо, що така інтерпретація не є остаточною і потребує подальших перевірок та уточнень.

Виявлено також особливості в уявленнях про позицію влади щодо особистості студента, які свідчать про переважання позиції відкритої агресії політичної влади щодо особистості громадянина в уявленнях обох груп.

Отже, в уявленнях студентів обох груп репрезентований наступний смисл влади в нашій країні: вона існує для забезпечення державності, пов’язаної в тому числі і з підтримкою національних традицій, утвердженні нації як політичної спільноти, для регулювання економічних, ділових відносин в країні, в яких велику роль відіграє іноземна валюта, іноземні інвестиції, для чого обираються засоби насильницькі, протиправні.

Образ “Я” в І гр. навантажений символікою державною (5%), у незначній мірі – символікою ділової сфери життя (3%), економічної (3%) та побутової (3%). У ІІ гр. цей образ характеризується більшою агресивністю із вираженою військовою символікою (5%), побутовою (5%), державною (5%), національною (4%).

З метою визначення рівня політичної поінформованості молоді нами була розроблена анкета, яка містить питання різного ступеню складності, які стосуються знань молоді про демократію. Результати опитування за анкетою політичної поінформованості , як показано в таблиці 3.4.1, свідчать про те, що жодна з груп не демонструє високого рівня поінформованості про явища політики. В І гр. переважає низький рівень політичної поінформованості (58% порівняно з 40% в ІІ гр., φ = 2.9, р < 0.01) а в ІІ групі – середній (60% порівняно з 42% в І групі, φ = 3.07, р < 0.01. Ці дані дозволяють стверджувати, що із зростанням досвіду політичної діяльності зростає політична поінформованість особистості, що виражається не лише в тому, що вона орієнтується у загальних питаннях державного устрою, у принципах організації політичної влади, формах господарювання тощо, але й демонструє високу обізнаність по усіх сферах політичного життя (соціальній, економічній, національній, державного і місцевого самоврядування).

Таблиця 3.4.1