30. Типи заголовків. Поняття заголовкового комплексу.

Заголовок –  це одиниця комунікації.

Заголовок - це елемент  дискурсної структури, підпорядкований загальному задумові, програмі тексту.

Назви текстів  у мас-медіа можна класифікувати  й аналізувати на різних підставах, зважаючи на варіативність елементів універсального "словника змісту" та диверсифікаційні можливості структурного інструментарію: 

1.) цитата у заголовку;

Цитата в заголовку  може бути оформлена як пряма чи непряма мова. Використання цитати зазвичай виправдане з погляду точності оцінок, яка походить із "внутрішнього" знання про ситуацію і має додаткову достовірность джерела.  Заголовки-цитати вдало обрамлюють текст інтерв'ю із "зірковою" особистістю. 

2.) "номінативний" (назва події), "акціональний" (назва дії)- репрезентації "сценаріїв життя".

• Розрізняємо динамічний і статичний аспекти, граматично виражені переважанням іменників чи дієслів.

• Номінативний " - "об'єкт X" ("Екстрадиція" ). "Акціональний" ("Поторгуємо?" -трапляється нечасто);

• Номінативно-дієслівна група є основою для складніших структурних моделей (об'єкт; суб'єкт; процесуальність; обставини (час, місце, спосіб дії).

• Типовим є розширення назви через атрибутивний комплекс за описовою моделлю "хто - який" ("Нова стара валютна політика" ).

• "Хто-що-де-коли-зробив" - повна схема заголовка   "сценарного"    інформаційного   типу,    поширена   у сучасних медіа ("На конкурсі пісень "Євробачения" лондонського радіо Ані Лорак назвали "найкращою співачкою 2008 ").

• Заголовок віддає перевагу особовим формам, використання через те, що вони створюють ефект інформаційної незавершеності "Робінзона депортують".

 

3. Комбінації елементів "сценаріїв життя" з огляду на структурно-функціональний тип тексту:

а) оповідь: відтворення  послідовності і динаміки подій;

б) опис: "мапа" сцени подій і позиціювання ("хто - що - де і як", "хто - з ким", "хто - проти кого");  в) текст-міркування: виявленість у назві категорій наміру, наслідку, причини, умови;

Якщо текст  має помітно виражені риси описової, оповідної чи аналітичної форм зображення, то заголовок відтворює особливості типу тексту:

• для оповіді природним є використання темпоральних індексів, увага до часових обставин і послідовності подій у назвах текстів ("Відгулявши десяток Інавгураційних балів, Барак Обома підписав указ щодо Гуантанамо");

• для опису - відтворення й оцінка "елементів ситуації"", характерних рис фізичного або інформаційного простору ("Трасу - в обхід села" );

• тексти-міркування втілюють у назвах ідейний, концептуальний зміст, через визначення причиново-наслідкових залежностей ( "МВФ продовжить співробітництво з Україною, якщо... " )

Реальність, відображена  в заголовку оповіді та опису, постає як:

а)        дія, ознака чи трансформація об'єкта;

а) суб'єктно-об'єктна взаємодія;

б) суб'єктно-суб'єктна взаємодія. 

4.) опозиція інформаційних - концептуальних заголовків:

- експліцитні  форми конкретної інформації - переважання  "ідеологічних", оцінних елементів  у назві;

-об'єктивне спрямування,  нейтральні тональності - емотивні елементи;

Умовна загальна структура концептуального заголовка  — "факт - імплікація", "подія - оцінка", у розширеному варіанті -"хто — що — зробив — як це оцінено".

Оцінки:

• позитивна: "Демократи об'єднуються "за п'ять хвилин дорозстрілу";

• негативна:   "Шизофренічний" проект   "Підкарпатська Русь" розкручують далеко від Карпат. Зокрема, в Ростові-на- Дону й у Москві";

• амбівалентна, диференційована та аксіологічні формули,  які сигналізують про "збалансоване" ставлення: ", "Компроміс. І життя  після нього" .

 

5.) модальності (реальна чи прогностична — у варіантах "передбачення", "очікування", "відкрита перспектива"; відтінки "довіри до реальності" - сумніву, впевненості);

модальності —  відтінки ставлення до дійсності  та уявлень про ситуацію, в аспекті реальності- нереальності, здійсненності-нездійсненності, потрібності, бажаності, необхідності дії, визначеності чи невизначеності наміру: "Я впевнена, що буду   керівником   держави" .       

6.) прагматичні   варіанти   назв   (декларативи,   імперативи, перформативи, інтерогативи);

Найпоширеніші – декларативи (констатація фактів, подання інформації у найбільш властивій, органічній формі розповідного речення). Моделі:

а) "тематичне розшифровування", виокремлення найважливіших аспектів змісту: "Газовий конфлікт-2009: об'єктивні причини та прогнози";

б) заголовок "про те як": "Як конкурс української мови переріс у патріотичний рух ";

в) дефінітивні формули: "Коломийська "Писанка" — музично-ярмарковий вулик".

Використання запитальних конструкцій:

прямий інформаційний запит із відкритою перспективою дослідження теми ("Хто поїде на Євробачення-2009?'")

риторичне запитання ("Кру ти ведуть у МАТО?" із підзаголовком, який не залишає сумнівів у риторично-концептуальній спрямованості назви: "91-ша річниця бою з Червоною армією вчить сучасних українців більше дбати про своє військо" )

Інтерогативні заголовки (функції – Інформаційна, контактовстановлювальна):

а) дискусійна теза ("Який УБОЗ нампотрібен?"); 

б) "альтернатива"( "Ввозити чи виробляти?" );

в) запитання із  розв'язкою ( "Національна ідея? Енергетична незалежність!" ). 

Заголовок-запитання  сигналізує про емоційне відмежування автора від змісту Інформації у разі, коли:

1) інформація  соціально, етично небажана;

2) перспектива  розвитку подій неостаточно з'ясована;

3) факти недостатньо  перевірені:

Інтерогативну форму заголовка використовують для формулювання радикальних ініціатив.

Імперативні назви  матеріалів серед прагматичних типів  заголовка вирізняються емотивною  наголошеністю, особливо порівняно з декларативами.   

7.) внутрішня синтаксична структура (приєднувальні конструкції, діалогічні, еліптичні моделі синтаксису у заголовку);

Стилістично марковані  синтаксичні засоби заголовка слугують  увиразненню  елементів  дискурсної ситуації. Зокрема, парцельовані та сегментовані конструкції виокремлюють елементи змістовим та оцінно-модальним навантаженням: ( "Газ для населення не подорожчає. Поки що..."). Загалом для синтаксису заголовків характерне використання еліптичних конструкцій: ("У Брюсселі - чергова політична криза "). 

8.) стилістичні спецефекти, зокрема фігури і тропи (заголовки — метафори, символи, метонімії, іронічні формулювання);

 Фігуральність  заголовка - це, ознака його ідеологічно-концептуального характеру, авторського підходу ("Погано забуте старе, або безвихідь як передвиборчий козир" ).Відірваність фігуральних елементів від змістової основи твору є ознакою рекламно-атрактивного стилю медіа.

Поширені засоби стилістичного увиразнення заголовків:

• трансформовані фразеологізми - адаптовані до потреб контексту популярні форми передачі мудрості - крилаті вислови, прислів'я і приказки, пісенні й поетичні цитати, назви фільмів, книг тощо: ""Ведмедів боятися -у Європу не ходити").

• трансформація радянських ідеологем ("Два світи - двоє виборів")

Метод контрасту відтінює смислові альтернативи або ж внутрішню парадоксальність явища. Деякі види структурних протиставлень і відповідні антонімічні пари дають штампи.