78 . Німецько-фашистський окупаційний режим в Україні. Радянський партизанський рух і більшовицьке підпілля.

На окупованих українських землях упроваджувались заходи для лікві­дації будь-яких ознак державності, насамперед територіальної єдності. Берлін розділив Україну на кілька окремих частин з відмінним окупаційним режи­мом. Львівська, Станіславська, Тернопільська та Дрогобицька області склали дистрикт «Галичина», який було приєднано до Краківського генерального губер­наторства. У перспективі Галичина повинна була стати територією рейху. Утворе­но 20.08.1941 р. рейхскомісаріат «Україна» у складі 12 областей (Волинь, Полісся, Правобережжя, а також Полтавська та Запорізька області).

ї.Окупаційна влада управляла захопленими територіями Сходу через спеці­ально створене міністерство А. Розенберга і численний адміністративний апа­рат із чіткою структурою. Рейхскомісаріати ділилися на генеральні комісаріати, а ті, у свою чергу, - на генеральні округи, відтак на округи, яким підпорядко­вувались райони, повіти. Усі адміністративні одиниці очолювали німецькі ко­місари, які опиралися на відділення поліції безпеки (Сіпо) і гестапо (СД). Керівні посади в усіх ланках, як правило, посідали німці. Українці могли займати пости лише в апараті нижчого ешелону - міських та волосних упра­вах, староствах. Із них формувалась «допоміжна українська поліція», яка за­ймалася громадським порядком.

Будь-яка політична діяльність українцям була суворо заборонена. Тіль­ки в генеральному губернаторстві з дозволу властей існував Український Центральний Комітет (УЦК) у Кракові, очолюваний Володимиром Кубійовичем. Комітет був єдиною українською суспільно-громадською установою, яку визнала німецька влада. Діяльність УЦК поширювалася на всі сфери українського життя. окрім політичного. Найголовнішим його завданням була громадська опіка в ши­рокому значенні слова (допомога дітям, хворим, інвалідам, біженцям, боротьба з голодом тощо), а також просвітницька робота.'За підтримки УЦК на Лемківщині, Холмщині, інших українських етнічних землях, що опинилися у складі генераль­ної губернії, відкривались українські школи, освітні товариства, кооперативи, церкви. Подібні структури, створені у Львові та Києві, були невдовзі ліквідовані. Згідно із планами Гітлера, економіка окупованих територій ставила­ся на службу рейху. Найбільші підприємства України були поділені між німецькими промисловими магнатами. Окупанти нещадно грабували села, перетворивши колгоспи і радгоспи в «общинні господарства» і запровадивши в них кріпацький режим. Берлін на­магався негайно перетворити українські землі на німецьку колонію, надійний продовольчий резерв рейху. На селянські двори накладалися 12 різних видів податків. Під страхом суворої кари запроваджувалась обов'язкова трудова повинність. Грабунок, свавілля і терор були піднесені до рангу державної полі­тики. Жодних законів на захист населення окупованої України не існувало.

Керівник рейхс комісаріату «Україна» Еріх Кох заявив своїм підлеглим у вересні 1941 року: «Наше завдання полягає в тому, щоб вилучити з України все, до чого дійдуть наші руки, і в цьому ми не звертатимемо жодної уваги на почуття українців чи на права власності. Від вас я чекаю якнайсуворішого ставлення до місцевого населення».

Із початку 1944 р. СРСР вступив у завершальний етап війни. Перед армією ставилося завдання остаточного витіснення військ противника з території СРСР, повного розгрому Німеччини та й союзників.

У результаті наступальних дій 1-го і 2-го Українських фронтів широкий виступ лінії фронту у районі Канева - Корсуня-Шевченківського було блоко­вано з півночі й півдня. В оточенні опинилося близько 80 тис. гітлерівців. Їхнє становище було безнадійним. 8 лютого радянське командування пред'явило їм ультиматум про негайну капітуляцію. Після відмови німців здатися війська почали операцію зі знищення оточених. Було вбито і поранено 55 тис. солдат і офіцерів, 18 тис. потрапили у полон.

Січнево-лютневий наступ 1944 р. на Правобережжі завершився роз­громом противника на південній ділянці правого берега Дніпра військами 3-го і 4-го Українських фронтів. 8 лютого гітлерівці залишили Нікополь, а 22-го - Кривий Ріг.

13 березня німці залишили Херсон, 20-го - Вінницю, 25-го - Про­скурів; 26-го березня 1944 р. війська 2-го Українського фронту, наступаю­чи на Яссько-Кишинівському напрямку, форсували спочатку Південний Буг, а потім - Дністер і вийшли на кордон СРСР із Румунією, який проля­гав уздовж р. Прут.

Улітку 1944 р. становище Німеччини значно погіршилося. Останній населений пункт УРСР у її довоєнних межах - село Лаво-чиє Дрогобицької області - визволили від гітлерівців 8 жовтня 1944 р. Що ж до Закарпатської України, яка до війни не входила до складу СРСР, то війська 4-го Українського фронту завершили її очищення від гітлерівців 28 жовтня 1944 р. Ця дата і відзначається тепер як день остаточного визво­лення України від німецько-фашистської окупації.