Питання для самостійної роботи:

1. Поясніть відмінності між християнською Церквою та іншими релігійними спільнотами.

2. Позиція християнської Церкви у питанні прав людини.

3. Проаналізуйте сучасні тенденції розвитку християнства.

4. Церква та доброчинність.

Методичні рекомендації для самостійної роботи:

1. Християнська Церква має чимало вимірів свого існування. Її суттю і прообразом є боголюдська природа Ісуса Христа. Відповідно, Церква завжди має два аспекти в своєму існуванні, завданнях, діяльності. Онтологічно Церква − це єдність божественного та культурно-історичного. Містично − «тіло Христове», божественна та людська природа Христа. В суспільному сенсі − релігійна інституція, що має духовні та суспільні функції, завдання, діяльність. Тобто, основним завданням і місією Церкви є сотеріологічна, вона допомагає християнам досягнути Бога. Але на шляху до реалізації цієї мети Церква виконує значну соціальну, культурну роль. Така роль Церкви як суспільного інституту та релігійної організації в житті суспільства, її суспільна функція та діяльність може бути самодостатньо оціненою і вивченою. Саме про таку роль Церкви та її взаємодію з різними суспільними чинниками йде мова в даній темі.

Означена специфіка християнської Церкви визначає її відмінності від інших релігійних спільнот. Спільного в діяльності християнської Церкви та інших релігійних общин є те, що вони виконують подвійну функцію: спасительну та суспільну, прагнуть до подвійної мети − досягнути вічності для своїх вірних та максимально допомогти їм в цьому світі. В реалізації цього завдання чимало релігійних інституцій робить надзвичайно багато, часто навіть більше ніж християнські церкви. Відмінність між християнством та іншими релігіями полягає в баченні суспільного ідеалу. Для ісламу суспільний ідеал полягає у створенні світової ісламської держави, або світового об’єднання ісламських країн в яких було б можливим пряме правління Бога, або хоча б основним законом був Шаріат. Для іудаїзму ідеалом суспільного життя, так само, є досягнення такого суспільства в якому люди підкорювалися Закону Бога, а домінуюче місце в управлінні посідали б євреї. Буддизм особливо не переймається досягненням конкретного ідеалу, він прагне, щоб в світі при будь яких суспільних відносинах панував мир та спокій. Аналогічну мету переслідують більшість релігій. Суспільний ідеал християнства коливається в окремих церквах від радикальної апокаліптики (загибель світу цього і скоре наближення Царства Бога) до ідеалу сучасної християнської Церкви як «цивілізації любові». Варто зазначити, що перший варіант є маргінальним в контексті історії суспільних уявлень Церкви, він ніколи не набував значного поширення і не відігравав головної ролі. Насправді соціально значимим є другий варіант, в якому Церква постає творчим началом історії, місія якої полягає в плеканні принципу любові в усіх сферах суспільних відносин.

2. Християнство разом з римською юридичною теорією здійснили значний вклад у формування ідеї прав людини. В текстах Біблії формується ідеал особистості, як унікального буття, а римська правова теорія вперше сформулювала ідею та практику держави, порядок якої регулюється правовими відносинами та законами. Пізніше в томізмі та неотомізмі обгрунтовується ідея природного права (закону) на якому грунтується божественне право Церкви. Саме ця концепція, згідно якої кожна людина повинна мати і захищати свої природні права (на життя, достоїнство, свободу), вплинула на формування сучасної ідеї прав людини. Таким чином, християнство не суперечить і навіть навпаки підримує і зацікавлене у захисті прав людини. Серед суспільних прав людини існує право на свободу совісті − вільний вибір та зміну релігійних переконань. Також останнім часом в християнстві йдеться про культурно-історичне право кожної релігії та віри на свою ідентичність. Вітається ідея релігійної багатоманітності, як прояв і ствердження релігійних ідентичностей в глобалізованому світі. Можна говорити і про моральні права людини − право на любов, правду, помилку, істину, самотність, спілкування. Таким чином, християнство приймає, підтримує й продовжує розвивати ідею прав людини не лише в правовому, але й в кульурному та моральному значенні. Головне для Церкви – це захист прав людини на вільне віросповідання, збереження традиційних християнських цінностей, застосування норм моральної поведінки в політичному та економічному житті.

3. Сучасне християнство має декілька важливих тенденцій. Постійно взаємодіють, вступаючи в діалог та протиріччя консерватори та ліберали. Перші намагаються повернутися назад до традиції, другі прагнуть адаптувати традицію до сучасності. В той же час, не всяке повернення до традиції є консерватизмом. Рух оновлення традиції складає важливу рису сучасного християнства. Він називається неоортодоксією − новою ортодоксією, оновленням класичного християнського вчення. Цей рух охоплює всі напрями в християнстві. Існує католицька, православна та протестантська неоортодоксія. В межах неоортодоксії, в свою чергу, розвивається неопатристика − відродження й переосмислення ідей патристики (отців Церкви), неоєвангелізм − повернення до ідеалів Євангелія та Євхаристії. Їх об’єднує прагнення до нової християнізації світу, подолання негативних наслідків секуляризації, атеїзму, глобалізації, авторитаризму, тощо. На їх думку світ має розвиватися на засадах любові, нової проповіді Євангелія та Христа.

4. Церква виступає за розквіт доброчинності як вияву соціальної солідарності та християнської любові. Завданням держави Церква вважає захист від соціального зла, від злочинів проти особистості та суспільства. Завданням громадянського суспільства Церква вважає побудову «цивілізації любові» - братських відносин взаємодопомоги, живих особистих зв’язків, що втілювали б в життя ідеали всеохоплюючої любові.