- •1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії.
- •2. Основні філософські школи Стародавнього Китаю.
- •3. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •4. „Наївний матеріалізм” філософів мілетської школи.
- •5.Елейська школа
- •6. Стихійна діалектика (Геракліт)
- •7. Атомізм Левкіппа і Демокріта
- •9. Етика Сократа.
- •10. Платон
- •11. Аристотель як систематизатор античної філософії і логіки.
- •12. Етика стоїків.
- •12. Епікурейство
- •12. Давньогрецький скептицизм
- •13. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •14. Апологетика: примат віри.
- •16. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •17. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •20. Філософія Реформації ( м. Лютер, ж. Кальвін)
- •21. Натурфілософія доби Відродження.
- •22. Соціально-політичні погляди мислителів Доби Відродження.
- •23. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер).
- •25. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •26. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- •28. Теорія пізнання і. Канта
- •29. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •30. Метод і система філософії Гегеля.
- •31. Філософія історії г.Гегеля
- •32. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- •33.Формаційна теорія суспільного розвитку (к.Маркс)
- •34. Філософія Київської Русі
- •35. Українська філософська думка доби Відродження
- •36. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •37. Філософське вчення г.С.Сковороди.
- •38. Університетська філософія в Україні хviii-хiх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •39. "Філософія серця" п.Юркевича.
- •40. Українська філософія хх ст.
- •41. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.
- •42. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •43. Філософські погляди в.І. Вернадського
- •44. “Філософія життя” (а. Шопенгауер, ф. Ніцше)
- •45. Екзистенціалізм
- •46. Позитивізм і неопозитивізм
- •47. Прагматизм
- •48. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм)
- •49. Постмодернізм.
- •50. Неотомізм.
- •51. Фрейдизм
- •52. Неофрейдизм.
- •53. Основні функції філософії.
- •54. Картина світу. Філософська картина світу.
- •55. Поняття науки. Класифікація наук.
- •56. Проблема визначення предмету філософії
- •57. Принцип плюралізму в історії філософії
- •58. Система філософії та її структурні складові.
- •59. Історичні типи світогляду
- •60. Етичні проблеми науки.
- •61. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо)
- •62. Методологія, рівні методологічного знання.
- •63. Форми наукового пізнання (ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія тощо).
- •64. Альтернативи діалектики
- •65. Поняття буття, проблеми його філософського осмислення.
- •66. Матерія та основні форми її руху..
- •67. Простір і час (основні характеристики).
- •68. Рух (основні форми та властивості).
- •69. Проблема матеріальної єдності світу.
- •71. Закон єдності і боротьби протилежностей в діалектиці.
- •72. Діалектичний закон заперечення заперечення.
- •73. Основні принципи та категорії діалектики
- •74. Емпіричні методи пізнання.
- •75. Діалектика чуттєвого та раціонального у процесі пізнання.
- •76. Інтуїція у процесі пізнання.
- •77. Істина як процес
- •78. Критерії істини.
- •79. Основні принципи гносеології.
- •80. Чуттєве і раціональне пізнання: специфіка та форми.
- •81. Теоретичні методи пізнання.
- •82. Суб’єкт і об’єкт у процесі пізнання.
- •83. Практика у процесі пізнання.
- •84. Філософська герменевтика
- •85. Взаємодія природи та суспільства.
- •86. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •87. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •88. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •89. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства
- •90. Правова та моральна форми суспільної свідомості
- •91.Потреби й інтереси у структурі особистості.
- •92. Проблема історичного прогресу.
- •93. Роль матеріального виробництва у житті суспільства.
- •94. Роль народонаселення і природних умов в роз-ку суспільства
- •95. Ціннісні орієнтації особистості.
- •96. Поняття суспільної свідомості, її структура
- •97. Сутність людини, сенс її життя.
- •98. Проблема свободи і відповідальності людини
- •99. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •100. Філософія культури.
- •101. Філософська антропологія
- •102. Людина, індивід, індувідуальність, особистість.
- •103. Особистість і суспільство.
- •104. Індивідуальна та суспільна свідомість.
- •105. Проблема свідомості у філософії.
- •106. Політична свідомість.
- •107. Естетична свідомість.
- •108. Платон. «Держава»
- •109. Р. Декарт. «Міркування про метод».
- •110. Бэкон ф. «Новый Органон»
- •111. Руссо ж.Ж. «о причинах неравенства».
- •112. Сковорода г.С. «Діалог. Имя ему – потоп зміин».
- •113. Кант і. «Критика чистого розуму».
- •114. Маркс к. «Экономическо-философские рукописи 1844 г.»
9. Етика Сократа.
Величезний вплив на античну і світову філософію справив Сократ. Сократ – перший афінський філософ, сучасник Демокріта. Сократ цікавий не тільки своїм вченням, а й усім своїм життям, оскільки його життя стало втіленням його вчення.
У центрі філософії Сократа – людина. Але вона ним розглядається насамперед як моральна істота. Тому філософія Сократа – це етичний антропологізм. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. Філософія Сократа народжувалася під двома основними девізами: „Пізнай самого себе”, і „Я знаю, що нічого не знаю”.
При філософському дослідженні етичних проблем Сократ користувався методом, який він називав майевтикою. Ціль майевтики – всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення( дефініція) поняття. Сократ першим підніс знання до рівня понять. Якщо до нього філософи і користувались поняттями, то робили це стихійно. І тільки Сократ звернув увагу на те, що якщо нема поняття. то немає і знання.
Отже, метод Сократа переслідував досягнення понятійного знання. Це досягнення відбувалось за допомогою індукції( наведення), сходження від одиничного до загального. Головне для Сократа – процес пошуку понять.
Переконання Сократа в існування об’єктивної істини приводить його до висновку, що існують об’єктивні моральноі норми, що відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна.
Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши душу людини і її справи, і в цьому основне завдання філософії.
10. Платон
Платон (427-347 pp. до н.е.) — перший з античних філософів, чиї пращ збереглися. Учень Сократа, Платон у 397 p. до н.е. заснував у Афінах філософську школу, відому під назвою Академія (тому що вона розташовувалася в парку, присвяченому міфічному героєві Академу). Свої праці він писав у вигляді діалогів — "Учта", Гіппій Більший", Торгій", "Держава" та ін.
Платон свої головні зусилля зосереджує на вирішенні відкритої Сократом проблеми існування загального ("краси" взагалі, "мужності", "добра" тощо). Він не мав сумнівів у існуванні загального реально, а як воно саме існує — нікому ще не відомо. Тому Платон відшукує аргументи, котрі повинні довести скептикам реальність існування загального. Так, він відзначає, що закони держави не існують у вигляді конкретних речей (текст закону ще не є законом), але реально впливають на життя суспільства. Платон долає проблему, що зафіксована Сократом, завдяки створенню гіпотези про існування специфічних предметів, відмінних від речей навколишнього світу. Припустивши існування реальних предметів, Платон розглядає загальне як ідеальний предмет, ідею. Ідеї, що внаслідок своєї досконалості виявляють себе як еталони, справжня реальність, е дечим первинним стосовно конкретних речей як копій ідей. А чуттєво даний світ конкретно-індивідуальних речей є відбитком загальних речей. Отже, речі повсякденного світу є спрощеним варіантом іншого світу, більш досконалого — ідеального. Здатністю до безпосереднього контакту з ідеями наділена людська душа, яка після смерті тіла відділяється від нього і повертається до безтілесного царства ідей, бо для існування тіла і душі повинна бути відповідна ідея, яка керує процесами в дійсності. Душа, з'єднуючись із тілом, втрачає свою ідеальність (відповідність ідеї), забуває все, що споглядала у світі ідей. Але у відповідному стані (у сні, коли душа не залежить від тіла) вона здатна пригадати забуте. Тому в теорії Платона пізнання, під час якого формуються загальні поняття (про будинок взагалі, добро взагалі, трикутник взагалі), є процесом пригадування.
Платон першим увів у філософію поняття матерії, яке в нього позначає небуття, ніщо. Матерія — це те, чого не існує. Завдяки введенню даного поняття йому вдається узгодити в своїй теорії існуючу реальність з тією, яка була до неї. Вживаючи поняття "матерія", Платон утримує в свідомості принцип, відкритий Гераклітом: "З нічого може виникнути лише ніщо". Все, що існує, виникло з чогось, але саме тепер того, з чого все виникло, немає, тому ми кажемо, що воно — матерія. Цим поняттям знімається проблема пізнання того, що було: його вже немає. Ця властивість матерії перетворюватись у небуття і перешкоджає створенню світу, повністю відповідного ідеальному царству. Взаємодія матерії та ідей призводить до пошкодження, деформування ідей, до втрати конкретними речами тієї досконалості, яку мала "чиста" ідея.
Взаємодію ідеї і матерії Платон фіксував математично. Він дуже цінував філософію Піфагора, вважаючи, що піфагорейці першими усвідомили роль ідей.
Усі свої дослідження природи, суспільства, пізнання, мислення Платон підпорядковував принципові визначення міри прояву ідей в конкретних речах, де фіксація загального визначення ідеальної конструкції займала головне місце. Він шукає ідеальну державу, ідеальний метод пізнання тощо, розглядаючи реальність як прояв ідеального. Тому саме з Платона починає формуватись усвідомлена процедура здійснення послідовної дедукції.