- •1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії.
- •2. Основні філософські школи Стародавнього Китаю.
- •3. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •4. „Наївний матеріалізм” філософів мілетської школи.
- •5.Елейська школа
- •6. Стихійна діалектика (Геракліт)
- •7. Атомізм Левкіппа і Демокріта
- •9. Етика Сократа.
- •10. Платон
- •11. Аристотель як систематизатор античної філософії і логіки.
- •12. Етика стоїків.
- •12. Епікурейство
- •12. Давньогрецький скептицизм
- •13. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •14. Апологетика: примат віри.
- •16. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •17. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •20. Філософія Реформації ( м. Лютер, ж. Кальвін)
- •21. Натурфілософія доби Відродження.
- •22. Соціально-політичні погляди мислителів Доби Відродження.
- •23. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер).
- •25. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •26. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- •28. Теорія пізнання і. Канта
- •29. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •30. Метод і система філософії Гегеля.
- •31. Філософія історії г.Гегеля
- •32. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- •33.Формаційна теорія суспільного розвитку (к.Маркс)
- •34. Філософія Київської Русі
- •35. Українська філософська думка доби Відродження
- •36. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •37. Філософське вчення г.С.Сковороди.
- •38. Університетська філософія в Україні хviii-хiх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •39. "Філософія серця" п.Юркевича.
- •40. Українська філософія хх ст.
- •41. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.
- •42. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •43. Філософські погляди в.І. Вернадського
- •44. “Філософія життя” (а. Шопенгауер, ф. Ніцше)
- •45. Екзистенціалізм
- •46. Позитивізм і неопозитивізм
- •47. Прагматизм
- •48. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм)
- •49. Постмодернізм.
- •50. Неотомізм.
- •51. Фрейдизм
- •52. Неофрейдизм.
- •53. Основні функції філософії.
- •54. Картина світу. Філософська картина світу.
- •55. Поняття науки. Класифікація наук.
- •56. Проблема визначення предмету філософії
- •57. Принцип плюралізму в історії філософії
- •58. Система філософії та її структурні складові.
- •59. Історичні типи світогляду
- •60. Етичні проблеми науки.
- •61. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо)
- •62. Методологія, рівні методологічного знання.
- •63. Форми наукового пізнання (ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія тощо).
- •64. Альтернативи діалектики
- •65. Поняття буття, проблеми його філософського осмислення.
- •66. Матерія та основні форми її руху..
- •67. Простір і час (основні характеристики).
- •68. Рух (основні форми та властивості).
- •69. Проблема матеріальної єдності світу.
- •71. Закон єдності і боротьби протилежностей в діалектиці.
- •72. Діалектичний закон заперечення заперечення.
- •73. Основні принципи та категорії діалектики
- •74. Емпіричні методи пізнання.
- •75. Діалектика чуттєвого та раціонального у процесі пізнання.
- •76. Інтуїція у процесі пізнання.
- •77. Істина як процес
- •78. Критерії істини.
- •79. Основні принципи гносеології.
- •80. Чуттєве і раціональне пізнання: специфіка та форми.
- •81. Теоретичні методи пізнання.
- •82. Суб’єкт і об’єкт у процесі пізнання.
- •83. Практика у процесі пізнання.
- •84. Філософська герменевтика
- •85. Взаємодія природи та суспільства.
- •86. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •87. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •88. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •89. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства
- •90. Правова та моральна форми суспільної свідомості
- •91.Потреби й інтереси у структурі особистості.
- •92. Проблема історичного прогресу.
- •93. Роль матеріального виробництва у житті суспільства.
- •94. Роль народонаселення і природних умов в роз-ку суспільства
- •95. Ціннісні орієнтації особистості.
- •96. Поняття суспільної свідомості, її структура
- •97. Сутність людини, сенс її життя.
- •98. Проблема свободи і відповідальності людини
- •99. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •100. Філософія культури.
- •101. Філософська антропологія
- •102. Людина, індивід, індувідуальність, особистість.
- •103. Особистість і суспільство.
- •104. Індивідуальна та суспільна свідомість.
- •105. Проблема свідомості у філософії.
- •106. Політична свідомість.
- •107. Естетична свідомість.
- •108. Платон. «Держава»
- •109. Р. Декарт. «Міркування про метод».
- •110. Бэкон ф. «Новый Органон»
- •111. Руссо ж.Ж. «о причинах неравенства».
- •112. Сковорода г.С. «Діалог. Имя ему – потоп зміин».
- •113. Кант і. «Критика чистого розуму».
- •114. Маркс к. «Экономическо-философские рукописи 1844 г.»
55. Поняття науки. Класифікація наук.
Нау́ка — форма інтелектуальної діяльності людей, скерована на отримання об'єктивних знань про природу, суспільство, мислення, на відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.
Наука вивчає різні рівні системної організації й форми руху матерії з погляду пізнання істотних властивостей явищ, встановлення їхніх законів, різних причинних залежностей і взаємодій з метою управління природними й соціальними процесами, передбачення характеру і напряму їхнього перебігу, створення нових технологій і розвитку виробництва. Як система знань наука охоплює не тільки фактичні дані про предмети навколишнього світу, людської думки й дії, не лише закони і принципи вивчення об'єктів, а й певні форми й способи усвідомлення їх, а в кінцевому підсумку — філософське тлумачення. Цим самим наука виступає як форма суспільної свідомості.
Наука в ідеалі складає одне єдине ціле, оскільки її найвища мета вивчити світ у всій його повноті, однак вона також є практичною діяльністю людства, а тому розбивається на галузі (окремі науки) за предметом та методами досліджень. Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб'єкта (учений, науковий колектив) і об'єкта науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).
Загалом галузі науки зазвичай класифікуються за двома головними напрямками:
1) природничі науки вивчають природні явища,
2) суспільні науки — людську поведінку, мислення і суспільство.
За співвідношенням із практикою виділяють:
1) фундаментальні науки, які безпосередньо не орієнтовані на отримання практичної користі,
2) прикладні науки, націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів.
56. Проблема визначення предмету філософії
Заслуга Сократа полягає в тому, що він показав, що предмет філософiї вимагає осмислення самого способу його пiзнання. Тому в мipy того, як oкpeмi науки, що входили ранiше до складу філософiї, виробляли свiй, вiдмiнний вiд філософського, метод пiзнання, вони вiдгалужувались вiд фiлософiї. Наприкiнці 18 ст. нiмецький фiлософ І. Кант окреслив предмет філософiї такими запитаннями: що я можу знати? Що я повинен робити? Чого я смiю сподiватись?Для того щоб вiдповiсти на цi запитання, мало знати, що таке світ i що таке людина. Тому фiлософiя вивчає не тiльки сутність речей, cвimy, людини сам спoci6 їхнього iснування. Фiлософська дисциплiна, що вивчає буття у вcix його аспектах, називається онтологією (вiд грецького ontos - суще та Iogoc - вчення).
Предметом філософiї є загальнi, граничнi засади людського мислення, пiзнання, буття людини у свiтi. Таке розумiння предмета мислення зумовлює особливостi філософського мислення, якi вiдмежовують фiлософiю як вiд буденoгo, так i вiд природничо-наукового мислення.
57. Принцип плюралізму в історії філософії
Методологія розробляє типологію методів. Відповідно до цього структурується саме методологічне знання. Філософська методологія являє собою множину методологічних програм, у яких вирізняються своєрідні етодологічні системи. Жодна з існуючих філософських методологій не може набувати ролі абсолютного пізнавального інструментарію. Кожна з них має сенс і стає продуктивною лише в межах предметної галузі, окресленої її основоположними принципами. Намагання надати тій чи іншій методології універсального пізнавального засобу завдає шкоди і науці, й самій методологічній теорії. Дослідники у своїх методологічних орієнтаціях дотримуються принципу методологічного плюралізму. Донедавна у вітчизняній філософській, суспільно-політичній літературі поділ здійснювався на наукову та ненаукову методологію. Сьогодні ідейно-політичні підвалини втрачають сенс. Нині дедалі частіше стає нормою методологічний плюралізм, утверджується методологічний обмін і співробітництво.Вітчизняні філософи, науковці широко застосовують методологію західних дослідників.