55. Поняття науки. Класифікація наук.

Нау́ка — форма інтелектуальної діяльності людей, скерована на отримання об'єктивних знань про природу, суспільство, мислення, на відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

Наука вивчає різні рівні системної організації й форми руху матерії з погляду пізнання істотних властивостей явищ, встановлення їхніх законів, різних причинних залежностей і взаємодій з метою управління природними й соціальними процесами, передбачення характеру і напряму їхнього перебігу, створення нових технологій і розвитку виробництва. Як система знань наука охоплює не тільки фактичні дані про предмети навколишнього світу, людської думки й дії, не лише закони і принципи вивчення об'єктів, а й певні форми й способи усвідомлення їх, а в кінцевому підсумку — філософське тлумачення. Цим самим наука виступає як форма суспільної свідомості.

Наука в ідеалі складає одне єдине ціле, оскільки її найвища мета вивчити світ у всій його повноті, однак вона також є практичною діяльністю людства, а тому розбивається на галузі (окремі науки) за предметом та методами досліджень. Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб'єкта (учений, науковий колектив) і об'єкта науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).

Загалом галузі науки зазвичай класифікуються за двома головними напрямками:

1) природничі науки вивчають природні явища,

2) суспільні науки — людську поведінку, мислення і суспільство.

За співвідношенням із практикою виділяють:

1) фундаментальні науки, які безпосередньо не орієнтовані на отримання практичної користі,

2) прикладні науки, націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів.

56. Проблема визначення предмету філософії

Заслуга Сократа полягає в тому, що він показав, що предмет філософiї вимагає осмислення самого способу його пiзнання. Тому в мipy того, як oкpeмi науки, що входили ранiше до складу філософiї, виробляли свiй, вiдмiнний вiд філософського, метод пiзнання, вони вiдгалужувались вiд фiлософiї. Наприкi­нці 18 ст. нiмецький фiлософ І. Кант окреслив предмет філософiї такими запитаннями: що я можу знати? Що я повинен робити? Чого я смiю сподiватись?Для того щоб вiдповiсти на цi запитання, мало знати, що таке світ i що таке людина. Тому фiлософiя вивчає не тiльки сутність речей, cвimy, людини сам спoci6 їхнього iснування. Фiлософська дисциплiна, що вивчає буття у вcix його аспектах, називається онтологією (вiд грецького ontos - суще та Iogoc - вчення).

Предметом філософiї є загальнi, граничнi засади людського мислення, пiзнання, буття людини у свiтi. Таке розумiння предмета мислення зумовлює особливостi філософського мислення, якi вiдмежовують фiлософiю як вiд буденoгo, так i вiд природничо-наукового мислення.

57. Принцип плюралізму в історії філософії

Методологія розробляє типологію методів. Відповідно до цього структурується саме методологічне знання. Філософська методологія являє собою множину методологічних програм, у яких вирізняються своєрідні етодологічні системи. Жодна з існуючих філософських методологій не може набувати ролі абсолютного пізнавального інструментарію. Кожна з них має сенс і стає продуктивною лише в межах предметної галузі, окресленої її основоположними принципами. Намагання надати тій чи іншій методології універсального пізнавального засобу завдає шкоди і науці, й самій методологічній теорії. Дослідники у своїх методологічних орієнтаціях дотримуються принципу методологічного плюралізму. Донедавна у вітчизняній філософській, суспільно-політичній літературі поділ здійснювався на наукову та ненаукову методологію. Сьогодні ідейно-політичні підвалини втрачають сенс. Нині дедалі частіше стає нормою методологічний плюралізм, утверджується методологічний обмін і співробітництво.Вітчизняні філософи, науковці широко застосовують методологію західних дослідників.