52. Неофрейдизм.

Неофрейдизм виник в 30-х роках 20 ст. Осн. увага дослідження соціально-філософ. проблем. Представлений багатьма течіями.

1. Індивідуальна психологія Адлера психічна хвороба є результатом неусвідомленого потягу до переваги, яке збільшується почуттям неповно вартості (тілесний недолік), Адлер не погоджувався з Фрейдом щодо перебільшення ролі сексуальності і несвідомого у поведінці людей, він акцентував увагу на ролі соц. чинників.

2. Сексуально-економічна теорія Райха Р. Вважав фрейдизм і марксизм взаємодоповнюючими, він намагався на основі психоаналізу інтерпретувати взаємовідносини між ек. базисом та ідеологією.

Фромм - осн. представник неофрейдизму, вірний основним положенням психоаналізу, був переконаний, що критерієм соц. розвитку є самопочуття людини, психологічна вдоволеність чи невдоволеність загальною життєвою ситуацією. Згідно з концепцією Фромма, не соц. структура суспільства формує потреби людини, а навпаки. Ф. виділив такі типи соц. хар-рів: експлуататорський, нагромаджувальний, ринковий, рецептивний.

53. Основні функції філософії.

До функцій філософського пізнання належать світоглядна, онтологічна, гносеологічна, методологічна, ціннісна та праксеологічна.

Онтологія – вчення про Буття, його сутність, форми, фундаментальні принципи та категорії.

Праксеологічний вимір філософського знання пов’язаний з аналізом і узагальненням своєрідності взаємовідносин людей і природи, окремих людей і суспільства в цілому, практики наукових спостережень, експериментів.

Методологічна – спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, який обумовлено закономірностями відповідного об’єкта, сукупність правил, прийомів пізнання і перетворення дійсності.

Аксіологія – вчення про цінності, філософська теорія загальнозначущих принципів, які визначають вибір людьми напряму їхньої діяльності, характер їхніх вчинків.

54. Картина світу. Філософська картина світу.

Картина світу — складно структурована цілісність, що включає три головні компоненти — світогляд, світосприйняття та світовідчуття. Ці компоненти об'єднані в картині світу специфічним для даної епохи, етносу чи субкультури чином.

Таким чином картина світу:

-цілком визначає специфічний спосіб сприйняття та інтерпретації подій і явищ;

-являє собою основу, фундамент світосприйняття, спираючись на який людина діє в світі;

-має історично обумовлений характер, що припускає постійні зміни картини світу всіх її суб'єктів.

Світосприйняття (тобто чуттєво-образна частина) — це сукупність наочних образів культури, людини, його місця в світі, взаємовідносин зі світом та іншими людьми тощо.

Світогляд — концептуальна частина, представлена загальними категоріями простору, часу, руху тощо. Основні великі елементи — каркас картини світу — являють собою набір вихідних принципів або уявлень, фундаментальних припущень про світ чи тих його частинах дотичних ситуації. Вони можуть і не усвідомлюватися людиною, але є вбудовані в картину світу, бо необхідні для інтерпретації будь-якої життєвої ситуації, для визначення сенсу і для оцінки того, що відбувається. Деякі з них, такі як рух, причинність, намір, тотожність, еквівалентність, час і простір, можливо, навіть ґрунтуються на вроджених властивостях людини. Інші, такі як добро і зло, ставлення до життя і смерті, до себе у світі, до інших людей тощо, явно породжуються і освоюються у процесі виховання й розвитку.

Світовідчуття являє собою особливий склад мислення, систему своїх категорій або особливе співвідношення понять. Зазвичай перехід від однієї стадії суспільного розвитку до іншої супроводжується різкою зміною або ламкої громадської картини світу, затвердженням нових еталонів світопояснення. Новий світогляд формує нове світосприйняття і світовідчуття в кінцевому підсумку — нову картину світу. Прогрес — розвиток людини і людства — це послідовна зміна та ускладнення індивідуальних і групових картин світу.

Таким чином, з картини світу випливає все інше — і цінності, і ієрархія, і парадигми наукового пізнання, і допустимі способи людських дій. Отже, картина світу може служити інтегральною типологічною характеристикою культури. Згідно цих міркувань можна (і слід) застосовувати терміни «культура» і «картина світу» як взаємозамінні, бо різні вчені вкладають в слово «культура» суперечливі, часом взаємовиключні тлумачення: від побутового рівня розуміння вихованості тієї чи іншої особистості до поняття про створений людьми Світ культурних цінностей і далі аж до уявлення про культуру як про загальний спосіб існування людського роду.