11.Поняття культури мови. Комунікативні якості культури мови.

Культура мови — це вміння правильно говорити і писати, добирати мовні засоби відповідно до мети і обставин спілкування. Обов'язковою умовою дотримання культури мови є мовні норми.

Розрізняють такі норми мови: 1) лексичні – правильність вживання слів та їхньої сполучуваності; 2) орфографічні – правильне написання слів; 3) орфоепічні – правильна вимова слів; 4) граматичні – вибір правильного закінчення і синтаксичної форми; 5) стилістичні – доцільність використання мовних засобів в окремому стилі. Літературні норми фіксуються в граматиках, словниках, довідниках.

Культура мови – це загальноприйнятий мовленнєвий етикет: типові форми звертання, побажання, запрошення і т.д. залежно від ситуації, соціального стану і віку тощо. Мовна культура людини виявляється також у вмінні вибрати доречну форму привітання чи прощання.

Шляхи удосконалення індивідуального мовлення — це насамперед читання якісної художньої літератури, підвищення ступеня відповідності мови нормам літературної мови, вивчення правил літературної вимови.

Ознаки культури мови: правильність, точність, багатство мови (різноманітність), доречність, лаконізм, естетичність, логічність, виразність (чіткість формулювання).

12.Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.

Комунікативна компетенція — система мовних знань, що забезпечує людині можливість діяти, застосовуючи специфічні мовні засоби в конкретній ситуації спілкування, тобто це сукупність знань про спілкування в різних умовах з різними комунікантами.

Проф. МК компетенція — здатність вирішувати мовними засобами комунікативні питання в конкретних формах і ситуаціях професійного спілкування.

У проф. спілкуванні слід керуватися такими принципами спілкування: 1)висловлювання повинно мати не менше й не більше інформ., ніж потрібно;2)не говоріть того, що не вважаєте правильним, або того, для чого немає достатніх підстав;3)не відхиляйтеся від теми, говоріть по суті;4)висловлюйтеся чітко, уникайте незрозумілих висловів, двозначності, будьте лаконічні;5)будьте ввічливими у спілкуванні, дотримуйтеся мовного етикету.

Володіння ввічливою мовою виявляється у тактовності, обережності, схвальності, скромності.

Комунікативна компетенція диктує стиль спілкування — індивідуальну й постійну форму мовної поведінки учасників комунікації, виявлену у будь-яких умовах спілкування. У фаховій мові часто виокремлюють такі стилі спілкування: демократичний (товариський тон розмови, інструкції у формі пропозиції, заохочення та покарання з порадами) та авторитарний (короткі розпорядження, вказівки, відсутність емоцій).

13. Давня література й початки формування лм.

Укр. літ-ра -V ст. (давня укр. літ-ра) – початковий і найтриваліший період розвитку нашого письменства, його фундамент. Відлік літ. часу починається з  ст., оскільки найстаріший рукопис Остромирового євангелія датований 1056-1057 рр. Більшість літературознавців вважають, що літ. пам’ятки як зразки висловлювання певної думки, а й оформлені за певними канонами твори, з’являються з ст.

Давня літ-ра після хрещення Русі була перекладною переважно на перших етапах її розвитку, пізніше постає оригінальна літ-ра. Її джерелами вважають усну народну словесність, слов’янську міфологію, засвоєний візантійсько-болгарський літ. досвід. Перекладна літ-ра існувала у 2-х виявах. Це була перш за все релігійна літ-ра, яка включала твори різного характеру, зокрема: переклади окремих частини Біблії, неповні євангелія (напр., Реймське євангеліє), призначені для читання під час богослужіння, апокрифи (напр., Ходіння апостола Андрія).

Оригінальна літ-ра цього часу, особливо  ст., відома лише частково, але в ній було багато блискучих зразків словесності. Це змушує деяких дослідників припускати, що християнство в давні часи мало літ-ну традицію ще перед Володимиром. Оригін. давньорус. літ-ра представлена такими жанрами, як літописання (напр, «Повість минулих літ»), «повчання» (напр., «Поучєніє Володимира Мономаха»), ораторсько-моралізаторська проза (напр., «Слово про закон і благодать» Іларіона), агіографічні твори, життєписи святих (напр., «Києво-Печерський патерик»).