6. Забезпечення зобов'язань

Кредитор завжди зацікавлений в тому, щоб зобов'язання було виконане реально і в установлений строк. У разі його невиконання боржником кредитор має право звернути стягнення на його майно. Проте кредитор воліє бути впевненим як у реальному і своєчасно­му виконанні самого зобов'язання, так і в реальній можливості відшкодувати збитки, заподіяні його невиконанням. Нарешті, зо­всім непогано мати правові засоби, які змушували б боржника до добровільного і своєчасного виконання зобов'язання настанням не­гативних для нього наслідків.

Римляни розробили досить широку систему правових засобів забезпечення зобов'язань, основними з яких є: завдаток, неустой­ка, поручительство і застава (рис. 2).

Завдаток (агга) — грошова сума або інша цінна річ, яку одна сторона — боржник (найчастіше покупець) вручає другій сторо­ні — кредитору (продавцю) в момент укладення договору. Спочат­ку завдаток відігравав роль доказу факту укладення договору. Без нього договір не втрачав свого юридичного значення, але завдаток підтверджував його вірогідність. Штрафну функцію завдаток на­був вже в епоху Юстиніана, який встановив її указом (528 p.). Ця функція полягала в примусі боржника до виконання зобов'язання (arra poenalis). При забезпеченні зобов'язання завдатком боржник втрачав його, коли відмовлявся від виконання. Кредитор, який від­мовився від договору, зобов'язаний був повернути завдаток у по­двійному розмірі. При нормальному виконанні договору завдаток зараховувався в рахунок платежу за зобов'язанням.

Засоби забезпечення зобов’язань

1. Завдаток 2. Неустойка 3. Застава 4. Поручительство

Рис. 2. Засоби забезпечення зобов'язань

Неустойка (stipulatio poenalis) — визначена в договорі гро­шова сума, яку боржник зобов'язаний був виплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Вона укладалась у формі стипуляції і мала характер акцесорно­го (додаткового) договору. Тому, якщо основний договір з будь-яких причин виявлявся недійсним, визнавалася недійсною і не­устойка.

У разі невиконання зобов'язання кредитор мав право вимагати або його виконання, або виплати неустойки. Вимога виконання зо­бов'язання і виплати неустойки допускалася лише у вигляді виня­тку (так звана кумулятивна неустойка).

Поручительство (порука) — ефективна форма забезпечення зобов'язання у формі стипуляції. Її суть викладається разом із стипуляцією.

Застава — право на чужу річ. Викладається у відповідному розділі (див. § 7 глави 9).

Дії боржника на шкоду кредитора. З тих чи інших причин бор­жник ухилявся від виконання зобов'язання — навмисно зменшу­вав своє майно, щоб уникнути звернення на нього стягнення. Адже цивільно-правова відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язання зводиться до того, що креди­тор мав право свої вимоги задовольнити за рахунок іншого майна боржника. З метою уникнення звернення стягнення на це майно боржники інколи вдавалися до неправомірного його відчуження. Такі дії боржника визнавалися як дії на шкоду кредиторам.

Вже з давніх часів римське законодавство передбачало певні заходи проти таких дій боржників. Наприкінці І ст. до н. е. був прийнятий закон, за яким відчуження визнавалося таким, що не має сили. Проте рішучіше з цим явищем боровся претор. Він ви­знав за необхідне допустити поворот відчуження майна, яке на­стало з метою уникнути відповідальності за невиконання чи нена­лежне виконання зобов'язання, шляхом застосування реституції. Своїм декретом претор зобов'язував боржника і особу, на користь якої було здійснено відчуження майна, повернути сторони в таке становище, в якому вони були до відчуження.

Крім реституції, претором були розроблені й інші правові засо­би, зокрема спеціальні інтердикти, спрямовані на відновлення майнового становища боржника. Нарешті, претор відмовляв кре­диторам у позові, які уклали угоди з неплатоспроможним боржни­ком, котрий намагався навмисне зменшити своє майно, щоб уник­нути відповідальності. Проте зазначені засоби застосовувалися лише за наявності таких умов: а) завдання збитків кредиторам; б) відчуження було здійснено з метою завдати збитки кредиторам; в) особи, яким було відчужене майно, знали мету цього відчуження.