6.Структура соціологічного знання та характеристика її складових елементів

Більшість учених дотримується думки про трирівневу структуру соціології та виділяє такі рівні системи соціологічного знання: загальнотеоретична соціологія, спеціальні соціологічні теорії та

емпіричні дослідження.

Головні завдання, які вирішує загальнотеоретична соціологія:

— створює засади для опису і пояснення явищ, фактівсоціальної дійсності у термінах і категоріях, які відображають їх сутнісні характеристики, спільні та відмінні риси;

— орієнтує на комплексний підхід до вивчення соціальних явищі процесів;

— розкриває сутність соціальних законів (загальних і спеціальних);

— формує методологічну базу для соціологічного пізнання дійсності;

— виявляє загальні закономірності соціального розвитку суспільства, а також є методологічною базою розвитку спеціальних соціологічних теорій та емпіричних досліджень;

— інтегрує, синтезує, узагальнює розрізнені знання, здобуті емпіричним шляхом, формує їх у складну систему висновків, узагальнень, понять, категорій, законів тощо.

Другий рівень становлять спеціальні соціологічні теорії, які вивчають закономірності розвитку окремих соціальних спільнот, функціонування соціальних інститутів, соціальних процесів.Значення цих теорій винятково важливе і зумовлене багатьма причинами.

Емпіричні соціологічні дослідження, які становлять третій рівень системи соціологічного знання, є однією з форм вивчення дійсності на початковому етапі пізнавального процесу. На відміну від теоретичного дослідження (в межах якого соціолог оперує насамперед науковими категоріями і поняттями, що відображають сутнісні якості соціальних процесів і явищ), в емпіричному предметом аналізу стають різноманітні дії, характеристики поведінки, погляди, настрої, потреби, інтереси,

мотиви людей, соціальних груп і спільнот, відображення соціальної реальності у фактах людської свідомості. Емпіричне соціологічне дослідження є найдинамічнішим і має

специфічну організаційну структуру, яка відрізняється від

традиційної теоретичної діяльності.

7.Сучасні соціологічні теорії середнього рівня

Теорії макрорівня (макросоціологія).

Макросоціологічні теорії вивчають великі соціальні системи, такі як: суспільство, цивілізації, їх внутрішні структури і взаємини між структурними елементами. Цей підхід більше пов'язаний з такими науками — демографія, політологія, економіка.

Теорія структурного функціоналізму.

Її засновником є американський вчений Толкотт.

Згідно теорії Парсонса, реальність, попри те, що є неосяжною, організована логічно і раціонально, має системний характер і завдання теорії полягає у тому, щоб побудувати несуперечливі схеми, у які вкладається усе накопичене знання, і встановити логічні зв'язки між усіма попередніми теоретичними побудовами соціологів.На відміну від всеохоплюючої теоретичної системи Парсонса, теорія Мертона придатна для аналізу певної, конкретної групи фактів, характерних для окремих сфер суспільного життя. її позитивною стороною є легкість перевірки гіпотез за допомогою емпіричних досліджень. До теорій середнього рівня належать, наприклад, теорії соціальної структури, аномії, бюрократії, науки та ін.

Роберт Мертон сформулював основну теорему функціонального аналізу: "Так само як одне соціальне явище може мати багато різних функцій, одна функція може по-різному виконуватися різними явищами".

Дослідник наголошує, що може існувати низка структур, які можуть виконувати ту чи іншу функцію, а соціолог повинен мати на увазі наявність функціональних альтернатив (функціональних замінників). Скажімо, не всі соціальні структури є функціональними для суспільства, деякі з них можна вилучити без шкоди для суспільної структури, наприклад, Коста-Ріка не має такого елемента суспільної структури, як армія.

Мертон показав, що соціальна система та її елементи можуть мати як видимі функції, так і латентні (приховані). Видимі — це ті, які відомі учасникам певного виду суспільної діяльності, латентні — ті, про які учасники не знають. Що дає соціологу подібне розмежування функцій? Це дозволяє зрозуміти стандарти соціальної поведінки, що на перший погляд здаються ірраціональними.

Як приклад Мертон наводить "танець дощу" індіанців племені гопі з Нью-Мексико. Гопі вірять, що цей танець примусить пролитися дощ на їхні поля (видима функція). Однак "танець дощу", який притаманний тільки цій суспільній групі і жодній іншій, — згуртовує їх, сприяє усвідомленню своєї єдності, "інакшості" від усіх інших людей (латентна функція).

Мертон розрізняє також дисфункції — негативні дії, які загрожують цілісності суспільства. Відтак, згідно з теорією Р. Мертона, структурно-функціональне пояснення конфлікту може бути досягнуте введенням розмежування між видимими і латентними функціями, а також між функціями і дисфункціями.

Соціологія, за Мертоном, повинна вивчати ступінь реальної інтегрованості суспільства, видимі і приховані функції соціальних інститутів, пояснювати соціальну організацію і поведінку людей. Йому належить ідея, що суперечності у суспільстві можна подолати шляхом зміни соціальної структури і запровадження нових організацій.

Критики структурного функціоналізму звертають увагу також на деякі інші його слабкі сторони, наприклад, неоднозначність такого терміну як суспільна рівновага. Запозичений з біології, у якій ознаки браку рівноваги досить легко виміряти (наприклад зміни температури тіла чи кров'яного тиску), він є дуже неоднозначний щодо суспільства (та сама структура може бути функціональною для однієї частини суспільства і дисфункціональною для іншої, наприклад, різні релігійні конфесії в одному суспільстві). Ще однією критичною думкою щодо структурного функціоналізму є та, що ця теорія, яка трактує стабільність як щось вище і визнає суспільні зміни деструктивними, є внутрішньо консервативною. Структурний функціоналізм підтримує існуючий суспільний лад, а його критики вважають, що зміни є необхідними для суспільного розвитку.