2. Фази (етапи) еволюції систем планування на підприємстві

Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування – це процес встановлення цілей, які підприємство бажає досягти за певний проміжок часу, і визначення способів їх досягнення.

У господарській практиці вітчизняних підприємств механізм стратегічного планування перебуває на етапі становлення. Впровадження в практику діяльності підприємств механізмів стратегічного управління доцільно розглянути в історичному аспекті.

Коротко охарактеризуємо фази (етапи) еволюції систем планування при їх переході до стратегічного.

Поточне планування та бюджетування (фаза І – Поч.20ст. – 30-ті роки 20ст) є характерною ознакою управління, що базується на контролі та управлінні "за відхиленнями". Поточне планування та бюджетування має короткостроковий характер і внутрішню спрямованість (тобто підприємство вважається "закритою" системою). При використанні лише бюджетно-фінансових методів основними питаннями для керівників підприємств були поточна прибутковість та структура витрат, що, у свою чергу, створювало загрозу для довгострокових перспектив розвитку підприємства. Діяльність організації орієнтована на своєчасну реакцію на ситуацію, що складається. Планування обмежується розробкою бюджетів і поточних планів організації.

Екстраполяційне планування (від досягнутого) (фаза II – 50-60-ті роки 20ст). У 50 – на початку 60-х років XX ст. для американських фірм були характерні високі темпи зростання товарних ринків та висока передбачуваність розвитку подій на ринках. Ці фактори зумовили необхідність розширення меж планування та створення умов для розвитку довгострокового планування. В діяльності організації застосовувались елементи аналізу і контролю ситуації, що складається як у зовнішньому оточенні організації, так і в самій організації. Основою довгострокового планування були екстраполяційні прогнози, що враховували фактори, які сприяли зростанню підприємства або обмежували його можливості.

Система довгострокового (екстраполяційного) планування – це управлінська система планування, основана на екстраполяції тенденцій, що історично склалися і припущенні, що ці тенденції не зазнають серйозних змін в майбутньому.

В системі довгострокового планування передбачається, що майбутнє може бути предсказане шляхом екстраполяції тенденцій, що історично склалися. Керівництво підприємства зазвичай виходить з того, що в майбутньому результати діяльності покращаться порівнюючи з минулим, і воно домовляється з підлеглими йому управлінцями про більш високі показники. Типовий результат такої практики – постановка оптимістичних цілей, з якими не сходяться реальні результати.

Стратегічне планування (фаза III). Наприкінці 60-х років XX ст. у більшості промислово розвинених країн почався "бум стратегічного планування", який базувався на домінуванні концепції підприємства як "відкритої" системи. В умовах стратегічного планування відходять від твердження про те, що майбутнє має бути краще, ніж минуле; розробляються більш реальні плани розвитку підприємств з урахуванням ситуації у зовнішньому середовищі та визначаються альтернативні перспективи розвитку. Стратегічне планування вносить суттєві корективи в методи управління, відкидаючи можливість керування діяльністю фірми виходячи з екстраполяції минулих тенденцій. Виникає необхідність вносити стратегічні корективи в поставлені завдання згідно зі змінами на ринку і аж до можливості прогнозування виходу на ринок інших товарів. Ця управлінська концепція робить акцент на умови ринку, особливо на умови конкуренції та збуту, як на критерій управління. Ця концепція вже наближається до маркетингу, але в ній ринкові умови враховуються лише як фактори випадкових відхилень від виробленої стратегії, а стратегічний план прилаштовується до таких змін, але не передбачає заходів, що спроможні активно впливати на ситуацію ринку.

Процес стратегічного планування складається з кількох послідовних етапів.

Етап І. Дослідження зовнішнього та внутрішнього середовища організації (визначаються основні компоненти середовища, збирається і відстежується інформація про ці компоненти, складаються прогнози майбутнього стану середовища, оцінюється реальний стан (конкурентоспроможність) підприємства).

Етап II. Встановлення орієнтирів діяльності (місія, цілі).

Етап III. Стратегічний аналіз (порівняння цілей та результатів дослідження зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства, визначення розриву між ними). Формування альтернативних стратегій.

Етап IV. Моделювання сценаріїв розвитку подій (досліджується вплив можливих сценаріїв розвитку подій на сформульовані стратегії; визначається конкурентоспроможність підприємства у разі реалізації тієї чи іншої стратегії за певним сценарієм розвитку подій).

Етап V. Вибір однієї з альтернативних стратегій.

Етап VI. Підготовка кінцевого стратегічного плану.

Етап VII. Середньострокове планування (середньострокові плани та програми).

Етап VIII. Формування оперативних планів і проектів.

Етапи ІХ та Х не є стадіями процесу стратегічного планування. Вони передбачають реалізацію планів, контроль та оцінювання отриманих результатів.

Стратегічне управління (фаза IV – 70-ті роки 20ст – до теперішнього часу) передбачає встановлення цілей підприємства, підтримання взаємовідносин із зовнішнім середовищем, що робить можливим досягнення встановлених цілей, відповідає потенціалу та можливостям підприємства і дає змогу чутливо реагувати на зовнішні зміни.

Рис. 1. Процес стратегічного планування на підприємстві

Провідні сучасні фірми використовують систему стратегічного управління, яка лежить в основі концепції маркетингу. Маркетинг розуміють як цілісну систему організації та управління діяльністю підприємством, яка забезпечує максимальний збут її продукції, досягнення значної активності виробничої діяльності та розширення ролі ринку.

Характеристика та основні ознаки фаз еволюції систем планування наведено в таблиці 1.

Таблиця 1