42. Економічна рента та її види

Рента як економічне явище означає постійне отримування власником частини доходу з капіталу, майна чи землі, причому такої частини, що не потребує для свого одержання будь-якої підприємницької діяльності. Сучасна наука крім земельної ренти визначає ще й політичну ренту, яку урядова бюрократія отримує, як правило незаконним шляхом, як компенсацію за надання певних послуг; наукову ренту, як таку, коли вчений отримує певну частину доходу не за здійснену діяльність, а за визнання і певне соціальне становище; авторська рента, коли автор отримує частину доходів від видання чи перевидання своїх творів.

Економічна рента включає також доходи від облігацій та акцій, від здавання в оренду рухомого і нерухомого майна та ін. Земельна рента у цьому контексті є лише однією із форм розподілу створеного продукту відповідно до використаних факторів виробництва.

пошук ренти – має місце коли розміщення ресурсів заради її отримання зумовлює втрати суспільства.

Специфічність ренти визначається особливостями ресурсу. Земельні ресурси, наприклад, є абсолютно обмеженими. Тому, залежно від якості землі і природного ресурсу та місця їх знаходження і буде формуватись відповідна рентна плата та рентоорієнтована поведінка суб’єкта.

Природні ресурси стають дедалі дефіцитнішими, що дозволяє їх власникам одержувати зростаючу природноресурсну ренту.

Сучасні процеси виснаження природних ресурсів і зростаючого забруднення навколишнього природного середовища сприймаються, як умова впровадження широких прав власності на природні ресурси. У цьому вони вбачають загальний спосіб ефективного природокористування. Звичайно, що трансформування прав власності певною мірою дозволяє використовувати ринкові механізми регулювання проблем ресурсного розподілу.

Щодо природно ресурсної ренти, то її утворення і суспільний розподіл відбуваються відповідно до наявного інституціонально-правового механізму У системі координат ринку, за наявності схем торгівлі над лімітними викидами і скидами, а також за умови встановлення строку досягнення стандарту якості у гірших або середніх умовах асиміляції власник (користувач) кращих ресурсів може одержати реальні доходи (екологічну ренту) від продажу дозволів на забруднення.

43. Регулювання підприємницької діяльності

Важливим елементом сучасної економічної системи є оптимальне поєднання державного регулювання економіки з ринковими важелями саморегулювання. Вирішальна роль при цьому належить державному управлінню та регулюванню. Державна політика підтримки підприємництва – це сукупність пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб’єктів господарювання. Під державною підтримкою необхідно розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, а з іншого – створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу підприємництва на пільгових засадах або безоплатно.

Функції державного регулювання підприємництва: підтримка пропорційності виробництва та споживання, анти циклічне регулювання; підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи; перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів.

Питання регулювання підприємництва нерозривно пов’язане з питанням формування сприятливих умов для його розвитку. Проаналізувавши різні можливі варіанти можна зробити висновок, що основним завданням державного регулювання є створення оптимальних умов для ефективного функціонування підприємницького сектору та розвитку, на цій основі, національної економіки.

Податкове регулювання підприємницької діяльності здійснюється шляхом надання державою пільгових інвестиційних кредитів, податкових пільг при здійсненні капіталовкладень у розвиток нової техніки та технології, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, при освоєнні відсталих регіонів, а також з метою стимулювання дрібного підприємництва та ін.

Податкові пільги – часткове або повне звільнення окремих категорій фізичних та юридичних осіб від сплати податків.

Фінансово-кредитна підтримка – надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик, дотацій тощо.

Інформаційне забезпечення державою підприємницької діяльності відбувається шляхом заснування регіональних інформаційних центрів, створення широкої мережі консультативних пунктів з різних напрямів діяльності малих підприємств.

Підтримка державою інноваційної діяльності здійснюється шляхом фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, закупівлі передових техніки та технології, надання необхідних консультацій при їх впровадженні.

Кадрове забезпечення малих підприємств у розвинутих країнах світу здійснюється шляхом навчання, підвищення управлінської кваліфікації підприємців.

Проаналізувавши потреби та реалії державної політики підтримки підприємництва можна зробити висновок, що вона має поєднувати заходи регуляторної політики, фінансово-кредитної підтримки, розвитку умов для приватного фінансування, реформування податкової системи, розвитку ринкової інфраструктури та вдосконалення інституційного середовища.