Порівняльна характеристика методів кредитування
При другому методі позики надаються в межах встановленого банком для конкретного позичальника ліміту “ овердрафту ”. Даний ліміт використовується позичальником по мірі необхідності шляхом оплати наданих до його розрахункового рахунку платіжних документів на протязі певного періоду. Така позика не носить цільового характеру. За своєю формою “ овердрафт ” є різновидністю відновлюваної кредитної лінії і має спільні ознаки із методом кредитування по обороту.
Для суб’єктів підприємницької діяльності, вище охарактеризовані методи банківського кредитування мають ряд особливостей з огляду на значимість їх у процесах формування оборотного капіталу, а саме:
1) кредитна лінія відкривається, як правило, фінансово-стійким клієнтам; вимагає наявності забезпечення у позичальника та страхування застави; передбачає цільове використання позичених коштів; чіткі строки отримання та погашення позичених коштів; спостерігається перерахунок грошових потоків;
2) овердрафт є відновлюваним джерелом фінансування; немає конкретного цільового використання, погашення заборгованості здійснюється банком автоматично; гнучка процентна ставка в залежності від терміну траншу; можливість отримання грошових коштів в будь-який час без узгодження з банком; ліміт овердрафта складає 15-30 % від середньомісячних поступлень на розрахунковий рахунок; при “ класичному ” овердрафті обов’язкове погашення заборгованості за строком траншу.
Слід підкреслити, що врахування як переваг так і недоліків методів банківського кредитування, чітке визначення об’єкту кредитування, з нашої точки зору, на практиці дозволить удосконалити діяльність банків щодо механізмів реалізації кредитних продуктів.
Так, кредитування укрупненого об’єкту в межах кредитної лінії – це видача кредитів під різноманітні об’єкти, які об’єднані в один (загальний, сукупний) об’єкт. Українська практика кредитування у межах кредитної лінії суттєво відрізняється від зарубіжної. У зарубіжній практиці кредитна лінія відкривається на термін до 1 року або від 3 до 5 років. В українській практиці кредитна лінія відкривається на термін не більше 1 року і коротші терміни.
Особливість кредитної лінії в практиці розвинутих країн полягає в тому, що вона не є безумовним контрактом, обов’язковим для банку. Останній може анулювати кредитну угоду до закінчення строку, якщо, наприклад, фінансовий стан клієнта суттєво погіршиться або не будуть виконані окремі умови контракту. Комерційні ж банки в Україні на практиці не завжди дотримуються цієї умови і у випадку зниження класу позичальника часто навіть не переглядають ліміти кредитної лінії.
До числа найважливіших проблем кредитування укрупненого об’єкту в межах кредитної лінії слід віднести обґрунтування способу визначення ліміту кредитування. Доцільним для вирішення цієї проблеми, є, з однієї сторони – розрахунок ліміту кредитування на базі розміру сукупних витрат клієнта (на основі техніко – економічного обґрунтування необхідності в позиці), а з іншої – на основі оцінки можливих джерел повернення кредиту.
Такі заходи зможуть суттєво знизити ступінь кредитного ризику. При розрахунку розміру кредитної лінії слід враховувати особливості кругообігу коштів позичальника – його рівномірний (несезонний) або нерівномірний (сезонний) характер, при чому варто використовувати диференційовану величину ліміту кредитної лінії.
Величина укрупненого об’єкту повинна слугувати основою для визначення ліміту при відкритті спеціальної кредитної лінії, котра б дозволяла діяти механізму кредитного забезпечення підприємницької діяльності в автоматичному режимі. До переваг такого кредитування слід віднести, насамперед, спрощення процедури видачі кредитів, з однієї сторони - прискорення оборотності коштів підприємств та зменшення витрат банку – з іншої.
Досить цікавим є досвід зарубіжних банків, які застосовують певні механізми функціонування кредитних ліній. Насамперед, це стосується: 1) порядку надання кредитних ресурсів; 2) умов погашення кредиту; 3) принципів встановлення та стягнення процентних ставок; 4) варіантів зміни основних умов кредитування.
В певних випадках видача кредиту супроводжується спеціальною процедурою відкриття кредиту. По суті така процедура – це попередня домовленість клієнта з банком про можливість безперешкодного отримання кредиту в момент виникнення потреби в банківській позиці. Для клієнта вигода від попередньої домовленості з банком цілком очевидна. По-перше, в результаті даної рамкової домовленості клієнт повністю впевнений в отриманні позичених коштів в розмірі, узгодженому з банком. По-друге, ця угода не зобов’язує клієнта дійсно скористатися безумовним правом на отримання кредиту. По-третє, отримавши кредит, клієнт може погашати позику одночасним внеском або поступово у строки, встановлені ним самостійно.
В зарубіжній практиці діють і так звані кредитні лінії ( evergreen ). Угоди за ними відрізняються у різних кредитних установах, однак незмінним для всіх залишається головна їх особливість – відсутність фіксованої дати погашення кредитів. Постійні кредиті лінії приваблюють позичальників максимальною гнучкістю, оскільки банки зазвичай не посилають повідомлення позичальнику, до тих пір поки його фінансове положення або кон’юнктура ринку серйозно не погіршується. Це означає, що при нормальних умовах позичальник отримує квазі-перманентне джерело коштів, яке не обтяжує його графіками погашення.
Тривалий період повідомлення дозволяє легко знайти альтернативне джерело ресурсів. Плата за ці ресурси дає переваги клієнту, оскільки банки, як правило, знижують плату в період повідомлення, і вона стає навіть нижчою аніж ставки за довгостроковими кредитами.
Іншим напрямом розширення спектру банківських кредитних продуктів є розвиток вексельного кредитування в Україні, що можливий за умови взаємовигідних відносин між позичальником і банком – кредитором. Слід зауважити, що кредитними вважаються вексельні операції, котрі супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями.
Так, до вексельних кредитів комерційних банків належать операції з урахування та перерахування векселів, а також надання позик під забезпечення векселями. Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі банком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до настання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правилами й обов’язками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки (дисконтом), а також накладних витрат на здійснення операції. За економічним змістом дана операція являє собою трансформацію комерційного кредиту у кредит банківський, адже купівля банком векселя рівнозначна кредитуванню векселедержателя на строк, що залишився до погашення векселя.
Слід зазначити, що його особливістю є те, що повернення кредиту
здійснює не позичальник, а зобов’язана за векселем особа, що безперечно, є вагомою перевагою для суб’єктів підприємницької діяльності - векселедержателів, оскільки таке кредитування дозволяє отримати кошти за векселем без розриву у часі. Для позичальника вигідним є зниження витрат щодо повернення вексельного кредиту, здійснення розрахунків з постачальниками в розмірі номінальної вартості отриманих в кредит векселів.
Особливостями обліку векселів як джерела фінансування оборотного капіталу для суб’єктів підприємницької діяльності є:
1) об’єктом обліку є вексель – цінний папір;
2) непередбачене цільове використання;
3) можливість дострокового отримання грошових коштів до заступлення строку погашення;
4) оформлення векселем, як правило, не постійних, разових поставок.
Особливістю дисконтного кредиту є те, що проценти стягуються банком у момент видачі позики, однак зараховуються на його дохідний рахунок після отримання платежу за векселем. Конкретний розмір облікової ставки встановлюється банком за узгодженням з клієнтом. При цьому слід враховувати, що фактична ставка банківського відсотка при дисконтуванні суми векселя буде вищою за номінальну ставку процента [36].
Загалом врахування векселів є різновидом класичної кредитної операції, тобто йому притаманні кредитні ризики. Водночас врахування належить до категорії найприбутковіших операцій, тож банки, незважаючи на ризики, зацікавлені у збільшенні його обсягів. Однак оскільки банківські установи обслуговують вторинний вексельний ринок, обсяг операцій із врахування визначається не ними, а їхніми клієнтами — суб'єктами господарювання. Останні не дуже зацікавлені у проведенні зазначених операцій, адже вони оподатковуються як торговельні операції із цінними паперами, що передбачено спільним листом “ Про окремі питання оподаткування ”, підписаним Державною податковою адміністрацією України, Мінфіном, Державною комісією із цінних паперів і фондового ринку, і погодженим із НБУ.
На відміну від інших операцій банків з векселями, розвиток операцій із врахування векселів набув від'ємного тренду: за попередніми даними їх обсяг у банках - учасниках моніторингу, проведеного Асоціацією українських банків протягом 2009 р. скоротився на 24,6 %.
Найістотніше зменшилися обсяги операцій найбільших банків — на
43,5%, середніх та малих — на 36,7%. Натомість великі банки продемонстрували потужну позитивну тенденцію — їх обсяги врахування
векселів збільшилися на 62 %. Загалом вони зросли порівняно з 1999 роком на 28,8 %.
Іншою кредитною операцією банків із застосуванням вексельних зобов'язань є надання кредитів суб'єктам господарювання під заставу векселів.
При кредитуванні під заставу векселів позичальник не перевідступає вексель банку (на відміну від облікового кредиту), а лише віддає його під заставу на певний строк, зберігаючи всі права векселедержателя (право власності на вексель може перейти лише у разі непогашення позики). Ще одна відмінність між цими формами вексельного кредиту полягає в тому, що якщо при обліковому кредиті позичальник і той, хто повертає кошти, є різними особами, то при кредитуванні під заставу векселів погашення позики здійснюється самим позичальником. Особливістю цього виду кредитування є також порядок надання, зберігання та реалізації застави [7].
Онкольні кредити (англ. onkol — за вимогою) під заставу векселів призначені для задоволення постійної потреби клієнтів в обігових коштах. Даний вид кредиту ще називають ломбардним кредитом під векселі чи позичкою за вимогою. Надання вексельного онколю, облік заборгованості, її погашення здійснюються за допомогою спеціального позичкового рахунку, котрий є аналогом контокоренту. Цей рахунок є рахунком до запитання, що надає банкові право у будь-який момент вимагати від клієнта повного чи часткового погашення кредиту або внесення додаткового забезпечення векселями.
Кредитування під заставу векселів є досить привабливим для підприємств, що інтенсивно використовують векселі у своїй господарській діяльності й володіють значним вексельним портфелем. Особливо зручним для суб'єктів господарської діяльності є вексельний онколь. Прийнятність даної форми кредитування пов'язана з її високою еластичністю, що дає змогу позичальнику оперативно отримувати кошти за рахунок банківського кредиту, уникаючи тривалої процедури оцінки кредитоспроможності, яка передбачена, наприклад, при обліковому кредиті. Крім цього, позичальник сплачує проценти лише за фактичний термін користування кредитом, на відміну від облікового кредиту, при якому клієнт часто змушений погоджуватись на строки, що перевищують реальну потребу в позиці.
Але в Україні кредити за спеціальним позичковим рахунком, що забезпечені заставою векселів, ще не набули належного поширення. Комерційні банки переважно надають одноразові позички під заставу векселів і здійснюють це шляхом простих позичкових рахунків. Об'єктом застави за цих умов стає окремо взятий вексель, який найскрупульознішим чином аналізується.
Встановивши високу надійність платежу, банк надає позичку під нього розміром 60 — 90 % номінальної суми і терміном погашення у день надходження вексельного платежу. Звичайно, така форма кредитування застосовується у випадках епізодичного використання векселів або тоді, коли векселями оформлюються угоди на великі суми.
Враховуючи практику здійснення вексельного кредитування, можна пропонувати банкам розробити дієвий механізм зниження ризиків операції. До заходів, які реально можуть знизити ризики вексельного кредитування, слід віднести: облік векселів здійснювати лише при умові повної інформованості банку про платоспроможність позичальника та кредитне походження векселя, а також наявності додаткових гарантій повернення кредиту або ж високоліквідної застави. Доцільним з цього приводу є облікування виключно комерційних векселів, які видані під реальне постачання товарів або наданих послуг.
У якості важливого напряму розвитку нових форм банківського кредитування підприємницьких структур можна було б запропонувати так звану “ комбіновану ” форму кредитування, яка б поєднувала різні методи надання позичок клієнтам, полегшуючи останнім доступ до кредитних ресурсів банку та спрощуючи загальну процедуру організації кредитних відносин, передбачену нами у такому внутрішньобанківському документі як Регламент кредитного забезпечення підприємницької діяльності.
Які ж базові методи кредитування можна було б використати у якості формоутворюючих для “ комбінованого ” кредитування підприємницької діяльності? Насамперед мова може йти про поєднання в рамках одного кредитного договору у взаєминах із конкретним позичальником наступних форм кредитування: вексельного кредиту і кредиту за кредитною лінією або ж поєднання вексельного кредиту із револьверним способом надання позичок. “ Комбінована ” форма кредитування полягає у тому, що позичальнику, котрий регулярно користується вексельними кредитами банку, може бути автоматично відкрита кредитна лінія, величина ліміту за якою може визначатися як обсяг середньомісячного, середньоквартального або середньорічного (залежно від конкретних обставин) обороту даного підприємства за вексельними операціями. При цьому величина плати за користування кредитною лінією може бути встановлено на рівні, аналогічному до процентної ставки за вексельним кредитом або нижчому за неї, що суттєво спрощує процес організації кредитного забезпечення підприємств.
Ще більш простим способом організації “ комбінованого ” кредитування можна вважати поєднання вексельного і револьверного методів надання позичок. За таких умов сума вексельного кредиту слугує основою для визначення початкового ліміту видачі позичок, котрими клієнт може користуватися певний період часу відповідно до попередньої домовленості із банком про револьверний кредит (або взагалі без обмежень часу при збереженні певних умов надійності позичальника). Підприємство може вільно користуватися кредитом в межах ліміту без додаткових переговорів та оформлень, а періодичне погашення позичок автоматично відновлює вільний ліміт кредитування.
Таким чином, основними перевагами “ комбінованої ” форми кредитування слід вважати:
1) скорочення часу на тривалі переговори та оформлення документів;
2) надання суб’єктам підприємницької діяльності широких можливостей із маневрування залученими ресурсами з метою оперативних розрахунків за господарськими операціями;
3) створення умов для розвитку довготривалих партнерських стосунків між банком і підприємствами.
Загалом, проаналізовані вище, кредитні продукти банківських установ для суб’єктів підприємницької діяльності свідчать про необхідність посилення діяльності банків в частині адаптації світового досвіду до діючої практики – з одного боку, а з іншого - потребують подальшого удосконалення вже освоєних вітчизняними банками методів провадження кредитування.
Нині, в умовах функціонування в Україні банків з іноземним капіталом з більш професійними менеджерами, складнішими продуктами та послугами, саме такі підходи до розширення асортименту та покращення якостей кредитних продуктів, набувають особливої актуальності, оскільки дозволять посилити конкурентні переваги вітчизняних банків. Іншим, не менш важливим, моментом, на який слід наголосити, є активізація комерційних банків у напрямку кредитного забезпечення підприємницької діяльності, що, в цілому, призведе до розвитку приватної ініціативи, і як наслідок, сприятиме економічному зростанню в Україні.