Структура кредитного портфеля комерційних банків України

Показники	01.01.2008		01.01.2009		01.01.2010
	Сума, млн. грн.	Частка, в %	Сума, млн. грн.	Частка, в %	Сума, млн. грн.	Частка, в %
Усього кредитів у економіку	143418	100	245226	100	426863	100
Короткотермінові кредити	54819	38	86193	35	131501	31
Довготермінові кредити	88599	62	159033	65	295362	69
Темпи зростання кредитних вкладень, всього %	162	-	171	-	174	-
Темпи зростання короткотермінових кредитів, %	135	-	157	-	153	-
Темпи зростання довготермінових кредитів, %	185	-	179	-	186	-

У той же час однією з проблем реформування економіки та становлення банківської системи в цілому, є досить висока ризиковість кредитних операцій.

Основна причина банківських банкрутств – неповернення раніше виданих кредитів. За наявними даними більше половини сум неповністю або невчасно повертаються позичальниками. Тому, застосовувані в даний час і рекомендовані заходи щодо запобігання кредитних ризиків зводяться до того, щоб недопустити неповернення позички. Через це доцільно контролювати якість роботи конкретного кредиту ще на стадії його використання, постійно перевіряти забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою. Зазначимо, що першопричинами такої ситуації є: невирішеність питання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський стан суб’єктів підприємництва, недостатня кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.

Погіршення в останні роки фінансового стану окремих банків, невиконання ними економічних нормативів, банкрутство деяких із них, - усе це передовсім спричинено збитками у кредитній діяльності. Виникли вони внаслідок несплати процентів за користування кредитами та неповернення самих кредитів, головною причиною чого є недосконала система оцінки кредитних проектів і відсутність ефективної системи внутрішнього контролю за існуючими ризиками, що притаманні кредитним операціям.

Відзначаючи об’єктивний характер причин ситуації, що склалася (високі ризики вкладень в реальний сектор, низькі темпи структурних перетворень, низька інвестиційна привабливість підприємств, відсутність достовірної інформації про їх фінансовий стан, недостатність заходів із правового захисту кредиторів тощо), потрібно усвідомлювати важливість саме кредитних важелів стимулювання економічного зростання.

Тому, з метою удосконалення кредитних взаємин суб’єктів підприємницької діяльності комерційних банків із суб’єктами підприємницької діяльності в Україні, становлення якісно нових партнерських відносин, з нашої точки зору, за необхідне видається вжити такі заходи:

По-перше, сучасна стратегія банків у механізмі кредитного забезпечення підприємницької діяльності потребує суттєвого коригування з метою спрямування кредитних ресурсів на потреби реального сектора економіки (і, насамперед, на задоволення інвестиційних потреб підприємницьких структур). Задля цього необхідно переглянути зміст кредитної політики комерційних банків та вжити відповідних заходів НБУ в плані розширення обсягів рефінансування. По суті йдеться про необхідність сприяння на державному рівні визначенню у якості стратегічних пріоритетів кредитної політики комерційних банків саме завдань щодо кредитування підприємницьких структур.

По-друге, стратегія комерційних банків щодо кредитного забезпечення підприємницької діяльності має бути орієнтована передусім на задоволення виробничих потреб підприємств малого та середнього бізнесу, а також повинна бути спрямована на аналіз інноваційних можливостей потенційних позичальників, якісний інноваційний менеджмент проектів, що пропонуються до фінансування (особливо, у сфері високих технологій).

По-третє, необхідний систематичний аналіз (в режимі моніторингу) макроекономічної інформації з метою покращення галузевої структури кредитного портфеля, пошуку перспективних клієнтів у різних галузях та секторах економіки.

Вищевказані заходи обумовлюють необхідність вирішення ряду питань, пов’язаних із удосконаленням роботи комерційних банків у механізмі кредитного забезпечення підприємницької діяльності, а саме: концентрацією серйозних зусиль в частині методологічної та аналітичної роботи, щодо експертного аналізу кредитоспроможності позичальників; глибокого і систематичного маркетингового аналізу ринку кредитних ресурсів у розрізі галузей, субгалузей та еконономіко-географічних регіонів (з точки зору виявлення їх об’єктивних потреб і можливостей).

На макроекономічному рівні активізація довготермінового кредитування банками підприємств реального сектору визначається відповідною участю у цих процесах держави. Насамперед мова ведеться про необхідність створення спеціалізованого банку розвитку, головною функцією якого є реалізація завдань щодо довготермінового кредитування пріоритетних галузей економіки. Однак навіть попри прийняття рішення про створення такого банку постає питання пошуку джерел для акумуляції відповідних грошових ресурсів: адже якщо банк функціонує на загальних комерційних засадах, то його діяльність супроводжується тими ж проблемами, що і в інших банківських установах країни. Якщо ж для ресурсного забезпечення довготермінового кредитування якимось способом застосовуватимуть механізми трансформації бюджетних коштів, то постає запитання щодо формулювання чітких критеріїв “пріоритетності” тих підприємств і галузей економіки, на розвиток яких мають бути спрямовані кошти платників податків, навіть якщо таке спрямування здійснюють на кредитних засадах.

Як уже зазначалося, в умовах ринку економічні відносини, які виникають між суб’єктами в процесі кредитного забезпечення підприємницької діяльності, оформляються кредитними угодами. Вибір суб’єктів кредитних відносин здійснюється на добровільній договірній основі, яка базується на певних економічних інтересах їх учасників. Так, вибір клієнтів банком для кредитування підпорядкований загальнорозробленій кредитній політиці, яка виражається в розробці та впровадженні стратегії і тактики надання кредиту, враховуючи економічну ситуацію в країні, з одного боку, та фінансовим становищем окремо взятого клієнта – з іншого. Для господарських суб’єктів вибір банку в якості кредитора обумовлений сумою, термінами, ціною та умовами кредитування.

Особливої актуальності в умовах становлення рівноправних взаємин між суб’єктами кредитних відносин набуває розробка та запровадження дієвого механізму зменшення або унеможливлення кредитних ризиків. Слід зауважити, що механізм зменшення або унеможливлення кредитних ризиків складається з двох послідовних процесів:

а) ретельний аналіз кредитних заявок та надання кредиту;

б) комплексний контроль за поточною діяльністю позичальника і своєчасне виявлення тих кредитів, які можуть бути несвоєчасно повернуті. Аналіз зарубіжної банківської практики щодо виділення факторів, які найбільше впливають на зростання збитків банку по позиках, дозволяє зробити такі висновки. За даними Світового банку, внутрішні фактори для банку є причиною 67% збитків банку за позиками, а частка зовнішніх факторів складає, відповідно, 33% збитків.

Не випадково, що на першому місці в списку основних зовнішніх причин за операціями по видачі кредитів стоїть банкрутство компанії. Тому, у кредитному процесі дуже важливо правильно та об’єктивно оцінити, в першу чергу, кредитоспроможність позичальника, позаяк її достовірність істотно впливає як на результати конкретних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Точність оцінки важлива і для суб’єктів підприємницької діяльності, адже від неї залежить рішення про видачу кредиту, а відтак – можливості залучення кредитних ресурсів у якості фінансового джерела.

Слід звернути увагу, що поняття кредитоспроможності включає в себе два принципових моменти: по-перше, прогноз платоспроможності даного клієнта за зобов’язаннями даного кредитного договору на найближчу перспективу, і, по-друге, ступінь індивідуального ризику банку, пов’язаного із можливим неповерненням позики конкретним клієнтом у терміни, що вказані в кредитному договорі. Ці моменти, що є базою для ранжування позичальників (клієнтів) за їхньою надійністю, суттєвим чином визначають ключові параметри кредитного договору (розміри кредиту, позичкового процента, строки платежів).

Таким чином, поняття кредитоспроможності є комплексною характеристикою, котра використовується для описання взаємодії позичальника та банку в рамках кредитного договору з метою адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. Воно відображає двоєдину сутність банківського кредиту в ринковій економіці, що базується на стійкому балансі інтересів протилежних суб’єктів кредитної угоди – позичальника (клієнта) і комерційного банку.

Для того, щоб розширити поняття кредитоспроможності позичальника при методологічних параметрах кредитних договорів, світова та вітчизняна банківська практика виокремлює ряд критеріальних складових, котрі в сукупності дозволяють визначити ступінь кредитоспроможності позичальника.

Суттєвою відмінністю у розумінні «характер клієнта» українськими та західними спеціалістами є те, що на заході ця складова кредитоспроможності більш деталізована, зокрема більше уваги приділяється кредитному рейтингу позичальників та їхніх прогнозно – аналітичним здібностям у плануванні свого бізнесу. На наш погляд, дана відмінність обумовлена більш розвинутою інфраструктурою інформаційного забезпечення кредитно-фінансової сфери та більш високим рівнем стратегічного планування у сфері виробничого менеджменту.

В останній час українські банки основну увагу при кредитуванні приділяли забезпеченню, що пояснюється незадовільним станом більшості підприємств державного сектора економіки та “непрозорістю” бізнесу комерційних структур. Однак на сьогодні все більше спостерігається тенденція посилення ролі таких факторів кредитоспроможності, як позитивна кредитна історія, ділова репутація позичальника, його фінансові потоки. Це свідчить про нагромадження досвіду кредитування вітчизняними комерційними банками [18].

Виходячи із вищевикладеного, ми можемо прийти до висновку, що при видачі і моніторингу кредиту недостатньо провести формалізований аналіз фінансової звітності позичальника та оформити забезпечення. Для зниження кредитного ризику необхідно знати можливості та потреби бізнесу позичальника, перспективи його розвитку, технологічний процес, галузеві особливості та передбачити всі можливі варіанти розвитку ситуації на період дії кредитного договору, щоби кредит не став безнадійним. Починаючи із разової угоди щодо кредитування оборотних засобів, банк може надавати позичальнику постійно поновлюване кредитування в рамках довгострокових кредитних ліній або інвестиційний кредит під проекти, що дають поштовх до розвитку підприємства. При цьому банк може ставити умови “прозорості” бізнесу для нього самого, участі в прибутках, застави бізнесу у вигляді майна підприємства, тобто банк стає фінансовим партнером позичальника, що максимально понижує ризик неповернення кредиту.