Біорізноманітність

швидко скорочується. Понад 110 тис. видам загрожує вимирання, більш як 800 видів уже без-слідно зникли через утрату чи деградацію середовища проживання. Біосфера може втратити ще близько 5000 інших видів, якщо не буде вжито заходів для відновлення чисельності їхніх популяцій.

Ліси

Протягом 90-х років було знищено 90 млн. га лісу. Найвищі темпи знелісення в Афри-ці (винищено 7 % лісів). Процес становить серйозну загрозу біорізноманітності. Близько 9 % видів дерев у світі загрожує зникнення. Триває швидке перетворення лісових масивів на те-риторії сільськогосподарського, іншого призначення. Водночас у деяких країнах лісові площі збільшуються завдяки природному приростові лісів на вивільнених із сільськогосподарського використання землях і насадженню лісових плантацій. Але майже 60 % лісів серйозно потер-пає від забруднення, підкиснення, посухи і пожеж.

Зміни клімату

Є докази, що глобальне потепління - наслідок людської діяльності. Незважаючи на необхідність скорочення використання викопного палива і зменшення викидів «парникових» газів, цього не відбувається. В 90-х рр. споживання енергії в світі збільшилося на 10 %. У роз-винених країнах це споживання на душу населення залишається найвищим, хоча вжиті захо-ди з енергозбереження, впровадження чистіших технологій, обмеження. У 1999 р. у розвине-них країнах річне споживання енергії на душу населення в середньому було еквівалентне

6,4 т нафти. Це в 10 разів перевищує показники країн, що розвиваються. Стихійні лиха – по-сухи, повені, зсуви, землетруси, виверження вулканів тощо – спричиняють великі людські втрати, завдають економічних збитків і становлять серйозну перешкоду розвиткові суспільст-ва, яке незахищене від них.

2 Рішення проблем гармонізації відносин суспільства і природи, охорони довкілля, розумного використання ресурсів планети, збереження екологічної рівноваги можливе лише на базі між-народного співробітництва, формами якого є організація наукових, практичних зустрічей, створення міжнародних організацій, що координують зусилля з охорони природи, укладання офіційних договорів, угод, діяльність міжнародних громадських партій й організацій („зеле-них” і „екологістів”).

Історія міжнародної співпраці почалася сто років тому. У 1875 році Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. В 1897 році Росія, Японія, США уклали угоду про спільне використання і охорону морських котиків у Тихому океані.

Перша міжнародна конвенція була укладена деякими європейськими країнами в

1902 році в Парижі про охорону птахів, корисних для сільського господарства. На жаль, вона давала дозвіл на знищення деяких видів „шкідливих” птахів. В 1950 році в Парижі була підписана нова Конвенція про охорону всіх видів птахів. У межах міжнародного співробіт-ництва з охорони довкілля вирішуються найбільш складні проблеми і конкретні проекти. До них належать спільні інженерні і технічні розробки з питань охорони атмосфери від промис-лових викидів, запобігання забруднень під час сільськогосподарських робіт, збереження ди-кої флори і фауни, створення заповідників, дослідження впливу діяльності людини на клімат, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних і генетичних наслідків за-бруднення оточуючого середовища тощо.

Реалізацією цих проектів займаються різноманітні міжнародні спеціалізовані урядові і громадські організації, в тому числі ЮНЕП (Програма ООН з навколишнього середовища), яка координує види діяльності в галузі захисту довкілля, розробляє програми подальших спільних дій, ВМО (Всесвітня метеорологічна організація), ЮНЕСКО (ООН з питань освіти, науки і культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я), ЄЕК (Європейська еконо-мічна комісія), ММО (Міжнародна морська організація), МАГАТЕ (Міжнародна організація з радіологічного захисту), МСОП (Міжнародна спілка охорони природи, природних ресурсів).

З громадських організацій велику роботу щодо охорони природи проводить Green-peace - Зелений світ, з якою співпрацюють представники громадськості України. Організація утворена в 1971 році в Північній Америці, діє в 30 країнах світу. В Україні почала працювати з 1990 року.

Важливими міжнародними природоохоронними документами є Всесвітня хартія при-роди, яка проголосила і взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конвенція про заборону воєнного і ворожого використання засобів впливу на природне середовище; Декла-рація про оточуюче людину природне середовище; Конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманітність; Конвенція про боротьбу зі спустелюванням. Особливе зна-чення має головний документ, прийнятий ЮНСЕД – „Порядок денний на ХХ століття” – всесвітній план дій із метою сталого розвитку, під яким слід розуміти модель соціально-еко-номічного поступу суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з враху-ванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому, невиснаженому середовищі.

Українська держава з перших днів незалежності бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах, реалізації екологічних програм, проектів. Міжнародне співробіт-ництво в галузі охорони природи займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному кур-сі України. Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохо-ронних угод і разом із іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.

3 Найбільш суттєві правила поведінки людини щодо природи закріплюються державою в за-конодавстві і стають загальнообов’язковими для виконання і дотримання нормами права.

Закон „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року проголошує і передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини, вносить впорядкова-ність в систему управління в галузі природокористування, закріплює право громадян України на безпечне для життя довкілля. Право реалізується шляхом участі громадян у обговоренні проектів законодавчих актів, інших рішень в галузі охорони довкілля; участі в розробці, здійсненні заходів щодо охорони природи, раціонального використання природних ресурсів; об’єднання в громадські природоохоронні організації; отримання повної і достовірної інфор-мації про стан навколишнього природного середовища. За законом громадяни мають право звертатися до суду з позовом на підприємства, установи і організації щодо відшкодування збитків, заподіяних здоров’ю. майну внаслідок негативного впливу на довкілля. Закон зобо-в’язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохорон-ної діяльності і враховувати їхні пропозиції щодо цього. Згідно з цим Законом громадяни ма-ють право на:

• безпечне для життя і здоров’я довкілля;

• участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення і реконструкції об’єктів, які можуть негативно вплинути на стан природи;

• участь в проведенні громадської екологічної експертизи;

• одержання повної і достовірної інформації про стан природи та його вплив на здоро-в’я населення;

• на подання до суду позовів на державні підприємства, установи, організації і грома-дян про відшкодування збитків, заподіяних здоров’ю і майну внаслідок негативного впливу на природу.

ГромадяниУкраїни зобов’язані:

• берегти природу, охороняти, раціонально використовувати багатства, здійснювати діяльність із додержанням вимог екобезпеки, еконормативів;

• не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єктів;

• вносити плату за спеціальне природокористування;

• компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє середовище.

Закон надає широкі повноваження громадським об’єднанням. В ньому дається понят-тя зон надзвичайних екологічних ситуацій. Встановлена дисциплінарна, адміністративна, ци-вільна, кримінальна відповідальність за екоправопорушення. Законодавчо закріплена обов’яз-ковість екологічної експертизи. Її позитивний висновок є підставою для відкриття фінансу-вання за всіма проектами і програмами, реалізація яких без такого висновку забороняється.

Крім Закону „Про охорону навколишнього природного середовища” України є ще:

1. Земельний кодекс, який регулює охорону і раціональне використання земель;

2. Водний кодекс забезпечує правову охорону вод від забруднення, засмічення і висна-ження і регулює порядок їхнього використання;

3. Лісовий кодекс регулює відносини з охорони і відтворення лісів, посилення їх корис-них властивостей і підвищення продуктивності, раціонального використання лісів із метою задоволення потреб суспільства у лісових ресурсів;

4. Кодекс про надра регулює гірничі відносини з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб суспільства в мінеральній сировині, охорони надр, гарантування безпеки людей, майна, навколишнього середо-вища при користуванні надрами;

5. Закон про охорону атмосферного повітря спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екобез- пеки людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє середовище;

6. Закон „Про природно-заповідний фонд України” визначає правові основи організації, охорони і використання природно-заповідного фонду, відтворення природних комп-лексів й об’єктів.

4 Міністерство навколишнього природного середовища та ядерної безпеки (Мінекобезпеки України) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Мініст-рів України. Воно:

- реалізує державну політику в галузі охорони довкілля, раціонального використання і від-творення природних ресурсів, захисту населення і природного середовища, від негативного впливу господарської діяльності;

- проводить державну екологічну, науково-технічну та економічну політику, спрямовану на збереження і відтворення безпечного для існування довкілля, забезпечення безпеки функціо-нування і розвитку ядерного комплексу з мирною метою, захист життя і здоров’я населення від негативного впливу забруднень, досягнення стійкого соціально-економічного розвитку і гармонійного взаємодії суспільства і природи;

- здійснює нормативно-правове регулювання щодо використання природних ресурсів, органі-зовує і проводить державну екологічну експертизу, обгрунтовує доцільність розроблення державних і регіональних екопрограм.

Головними завданнями є захист екоінтересів України на міжнародній арені, держконт-роль за додержанням вимог законодавства України з питань охорони довкілля, ядерної і раді-аційної безпеки.

До складу Мінекобезпеки України входить ряд структурних підрозділів:

- адміністрація ядерного регулювання; - управління відходів і вторинних ресурсів;

- управління науки; - управління техногенно-екологічної безпеки;

- відділ зі спеціальної роботи; - управління економіки;

- управління регіональної політики і територіального розвитку; - юридичне управління;

- управління державної екологічної експертизи; - управління міжнародних відносин;

- управління моніторингу; - управління нормативно-технічної політики та енергозбереження;

- управління атмосферного повітря; - управління водних ресурсів і надр;

- управління біологічних і земельних ресурсів тощо.

5 Еколого-правова відповідальність – юридична відповідальність за екопорушення, тоб-то виконання певних затверджених законом про охорону природи обов’язків. Може бути кількох видів: активна і пасивна, адміністративна, кримінальна, майнова.

Активна відповідальність – виконання вимог щодо охорони природи шляхом запро-вадження безвідходних і маловідходних технологій, виділення значних коштів на будівницт-во очисних споруд, що зменшують забруднення довкілля і захищають здоров’я людей. Пе-редбачає здійснення позитивних дій з боку відповідальних осіб, окремих громадян у галузі раціонального природокористування, екобезпеки. Може бути організаційним, організаційно-майновим чи майновим, пов’язаним із відшкодуванням збитків за відведені під будівництво землі, виконання рекультиваційних заходів під час геологорозвідувальних, пошукових чи гірничо-експлуатаційних робіт, відшкодування втрат, пов’язаних із гідротехнічним будів-ництвом, спорудженням військових об’єктів.

Позитивна еколого-правова відповідальність застосовується державою не лише для відшкодування збитків від антропогенного впливу (ліквідація наслідків аварій, компенсація населенню, евакуаційні роботи), але й для усунення наслідків стихійних катастроф (допомога після землетрусів, шкода від снігових лавин, селей, вивержень вулканів, повенів, ураганів, пожеж).

Введені штрафи за забруднення довкілля для всіх об’єднань, промислових та автотран-спортних підприємств, організацій, індивідуумів і приватних підприємств міст. Розмір плате-жів залежить від збитків, заподіяних природі і народному господарству. Та ефективність покарання за екопорушення штрафами в нас у зв’язку з інфляцією нині дуже низька. Мізерні штрафи ніякою мірою не можуть компенсувати екологічні збитки.

Пасивна форма юридичної відповідальності – утримання організацій від виконання певних дій, які можуть призвести до екологічної шкоди, погіршення здоров’я.

Майнова відповідальність передбачає покладання обов’язків на підприємства, організа-ції, установи і громадян відшкодувати збитки, заподіяні природі чи екологічним правам лю-дини, а також внаслідок протиправної поведінки. Застосовується самостійно або спільно з іншими видами юридичної відповідальності (адміністративною, кримінальною). Ці відшко-дування закріплені в відповідних законодавствах (земельному, водному, лісовому, фауністич-ному, радіаційної безпеки).

Чинним законодавством України передбачено ряд правових норм, що визначають кри-мінальні покарання за бездіяльність у галузі охорони природи, приховування або навмисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний стан, зокрема радіаційну ситу-ацію, про забруднення земель, природних вод, атмосфери, продуктів харчування. Суворі по-карання встановлено за дії, які спричинили загибель людей, інші тяжкі наслідки (позбавлен-ня волі до 10 років), за розкрадання радіоактивних матеріалів (від 3 до 10 років з конфіскаці-єю майна чи без неї). Затверджено нові розміри штрафів за вирубування лісу, спричинення пожеж, захоплення чи самовільний продаж-купівлю земельної ділянки, незаконні полювання, рибну ловлю, забруднення водойм, пошкодження пам’яток природи та ін.