18. Порівняльна характеристика природної і формалізованої мови.

 Прогрес у сучасній науці, особливо в логіці, значною мірою пов'язаний із застосуванням формалізованої мови. Але надаючи переваги формалізованій мові над природною, треба підкреслити, що свого сучасного вигляду вона набула не одразу. 

Природна мова не могла стати методом логіки з кількох причин. Головні із них такі:

а) багатозначність мовних виразів -  одне і те саме слово вживається у різних смислах.

б) семантична замкненість - Під семантичною замкненістю мови розуміють ситуацію одночасного існування в мові поряд з кожним висловлюванням його оцінки: "істинне висловлювання", "хибно", "доведено" тощо. (Евбулід)

в) аморфність, невизначеність правил побудови мовних виразів і правил надання значень мовним виразам. Природна мова складалася стихійно, відповідно до потреб спілкування у процесі діяльності. Тому немає якихось чітких параметрів, чому те чи інше слово має таку форму, або чому саме з ним співвідносять певний предмет.

19.Історичний характер логіки як науки. 20.Особливості логіки Стародавньої Індії.21-27.

Перші дослідження і відкриття з логіки з'являються незалежно одне від одного у стародавній Греції та Індії. Логіка стародавніх греків, зокрема Арістотеля, була поширена у Західній і Східній Європі, а згодом і на Близькому Сході. Індійська ж логіка була розповсюджена у Китаї, Японії, Тібеті.

І у Греції, і в Індії логіка формувалася в межах універсальної, єдиної тоді науки - філософії. В Індії виникненню логіки сприяли філософські диспути, тому була тісно пов'язана з риторикою, теорією ораторського мистецтва.

В індійській логіці можна виділити три основні періоди її розвитку:

1. рання буддійська логіка: Тогочасні логіки розрізняли шість видів промов: промова про себе, красива промова, промова диспутів, "дурна промова", правильна промова, промова, яка викладає істинне знання. Промову також поділяли на види і за місцем, де вона проголошується (перед царем). У дискусії розрізнялося два елементи: об'єкт доведення і саме доведення, яке складалося з 8 членів. На даному етапі логічний матеріал викладено досить не систематично, є багато поза логічного матеріалу.

2. діяльність логічних шкіл ньяя і вайшешика: Перша школа займалася логікою, а друга - натурфілософією. У цей період логічні проблеми розглядаються в контексті філософських вчень. З'являється теорія умовиводу, підручник з логіки, теорія «проникнення». В індійській логіці умовивід ототожнюється з доведенням. 

3. розквіт буддійської логіки: У цей період Дігнаг розробив вчення про три властивості логічної підстави

З давньогрецькою логікою Індія познайомилася лише в часи походів Олександра Македонського.

Попередники Арістотеля:

Демокріт: започаткував наукові дослідження в галузі логіки. Він вперше описав індукцію як спосіб міркування, аналогію, логічну операцію визначення понять, закон достатньої підстави.

Парменід: перші спроби визначити закон тотожності.

Зенон Єлейський: прославився своїми апоріями ("Ахілес і черепаха", "Стріла")

Сократ: описав індукцію і дефініцію. Суть сократівської індукції полягає в утворенні понять. Щоб утворити поняття, слід посилатися на звичайнісінькі уявлення людей. Завдяки індукції встановлюють, що є суттєвим для досліджуваного предмета, а що - ні. Кінцевий результат індукції - утворення дефініції. Свій метод утворення понять Сократ називав "маєвтикою" ("мистецтво повитухи").

Платон: досліджував природу судження. Йому були відомі визначення через рід і найближчу родову відміну, дихотомічний поділ обсягу понять.

Значний вплив на формування логіки Аристотеля справили софісти - вчителі мудрості і красномовства.

Арістотель:

• узагальнив і систематизував перші дослідження з логіки, які були в його попередників

• визначив основні форми і закони мислення

• заснував Лікей (або "ліцей")

• відкрив загальні правила силогізму, за якими не будь-яка комбінація двох категоричних суджень дає правильний умовивід, а лише та, яка відповідає правилам. 

• створив праці "Категорії" (про природу найзагальніших понять), "Про тлумачення" (дається визначення судження як форми мислення, здійснюється класифікація суджень, досліджуються умови їхньої істинності.). Основною працею з логіки є "Аналітики", що складаються з двох книжок. У "Першій Аналітиці" розглядається силогістика (вчення про умовивід), у "Другій Аналітиці" - теорія доведення. "Топіка" присвячена теорії ймовірних доведень. У книжці "Про софістичні спростування" досліджено джерела неправильних умовиводів і доведень, показано засоби виявлення та усунення помилок.У праці "Метафізика" Арістотель дає визначення законів логіки – не протиріччя, тотожності, виключеного третього.

• виділив серед логічних помилок паралогізми і софізми. 

Логіка стоїків:

• Представниками цієї школи є Зенон, Діодор, Евбулід, Філон.

• розробили логіку висловлювань, вивчали логічні відношення між ними

• визначили імплікацію, диз'юнкцію, кон'юнкцію, заперечення, еквіваленцію.

• вивчали проблеми модальної логіки

• звернули увагу на несилогістичні умовиводи

Схоластична логіка (середньовіччя):

• До видатних представників належать П'єр Абеляр, Михайло Псьол, Петро Іспанський, Дуне Скот.

• прагне творчо розробляти аристотелівське вчення і логіку стоїків. У цей час багато робиться для того, щоб сформувати логіку як навчальну дисципліну.

• дослідження властивостей формальної імплікації, природи логічного слідування

• Михайло Псьол ввів "логічний квадрат і дав позначення для категоричних суджень (А, Е, I, О).

• Петро Іспанський написав підручник з логіки для середньовічної Європи, вичав диз'юнкцію і кон'юнкцію.

• вчення про суппозиції (різні випадки вживання термінів), що сприяло ефективній розробці формалізованих мов логіки.

Новаторські ідеї логіки Ф. Бекона:

• фундаментально виступив проти схоластичної логіки

• мислення від загального до особливого та одиничного, згідно з висновком Ф.Бекона, не можна визнати чітким у науковому пізнанні. Бекон дійшов висновку, що існує два шляхи дослідження: метод догматичний (дедуктивний) та метод емпіричний (індуктивний). Саме емпіризм уможливлює звільнити пізнання від суб'єктивізму догматики, робить пізнання позитивним, незалежним від уяви. Вчений, який керується індукцією, підкоряє свою суб'єктивність властивостям дійсності, тому має знання, які не залежать від особистих уподобань, авторитету та інших ідолів пізнання. Об'єктивне знання природи проголошується ідеалом науки. Однак і чистий емпіризм не дає змоги піти далі фактів, явища до пізнання суті. Тому потрібна інтелектуальна переробка емпіричного матеріалу. Істинний метод пізнання складається з інтелектуальних дій щодо переробки матеріалу, який отримано через досвід

• написав працю «Новий органон». Він вважав, що логіка повинна давати нове знання, бути логікою відкриттів. Цього не здійснила логіка Арістотеля з її "Органоном". Логіка Ф.Бекона тісно переплетена з гносеологією, оскільки він ставить завдання показати, що логіка - це знаряддя саме пізнання, а не мистецтво ведення диспутів.

• виділяв "ідоли роду" (намагання людини наділити речі та явища природи власними якостями.), "ідоли печери" (схильність людей або до старих істин, або до нових відкриттів), "ідоли ринку" (поверхневе ставлення до значення і природи слова) , та "ідоли театру" (хибні твердження авторитетів).

• був прихильником методу індукції

Сучасна формальна логіка:

• застосовує метод формалізації в чистому вигляді

• має історичні періоди:

• передісторія сучасної логіки: Гоббс ( ідея розглядати процес міркування як числення) , Лейбніц (вводить символи для позначення логічних постійних)

• період алгебри логіки: Буль вводить у логіку алгебраїчну символіку

• період розробки логіки, як теорії обґрунтування математики;

• період розробки металогіки і некласичної логіки: діяльність Львівсько-Варшавської школи