67. Структура умовиводу. 68. Поняття індуктивного та дедуктивного умовиводів.

Ум о в и в о д о м називається така форма мислення, за допомогою якої із одного або декількох відомих суджень отримують нове судження.

Умовивід складається із:

- засновків -  раніше відомі судження, на підставі яких робиться висновок

- висновку -  нове судження, отримане в результаті співставленая засновків.

Процес отримання нової думки базується на певних правилах та законах логіки. Він характеризується правильністю чи неправильністю.

Всю множину умовиводів за характером зв'язку між засновками та висновком поділяють на:

- дедуктивні - між засновками та висновком існує відношення логічного слідування.

- індуктивні -  між засновками та висновком існує відношення наведення.

У дедуктивному умовиводі ми переходимо від загального до часткового, або одиничного; в індуктивному - від одиничного до загального.

69. Поняття висновку логіки висловлювань. 70. Типологія правил висновку логіки висловлювань.

За ступенем обґрунтованості висновку умовиводи поділяють на:

- демонстративні -  висновок необхідно істинний

- правдоподібні (імовірні) – висновок  імовірно істинний

За кількістю засновків умовиводи поділяються на

- безпосередні -  умовивід, в якому висновок отримують із одного засновку.

- опосередковані -  умовивід, в якому висновок отримують із двох і більше засновків.

Для умовиводів логіки суджень характерним є те, що отримання висновку базується тільки на смислі логічних сполучників.

Необхідно мати на увазі:

1. Правильність міркування сама по собі не гарантує істинність висновку. Істинність всіх засновків правильного висновку є лише достатньою умовою істинності висновку, але якщо хоча б один із засновків є хибним, то висновок може бути будь-яким

2. Істинність висновку не означає правильність умовиводу, оскільки істинність висновку не є ні достатньою, ні необхідною умовою правильності умовиводу.

Умовивід аналізується на двох рівнях: синтаксичному і семантичному. З точки зору синтаксису умовивід являє собою правило висновку. Правилом висновку є норма, що дозволяє із суджень однієї логічної структури як засновків отримувати судження певної логічної структури як висновок. З точки зору семантики дедуктивний умовивід являє собою відношення логічного слідування. 

Правила висновку логіки висловлювань поділяються на:

- основні - правила, які змістовно очевидні і дозволяють відрізнити правильно побудовані міркування від неправильно побудованих міркувань.

- похідні - виводяться із основних і сприяють скороченню процесу висновку.

У свою чергу основні та похідні правила поділяються на:

- прямі - вказують на безпосереднє виведення висновку із засновків

- непрямі -  дають можливість стверджувати правомірність деяких висновків на основі визнання правомірності інших висновків.

71. Визначення основних прямих правил. 72. Характеристика основних непрямих правил.

Основні правила:

1) Правило введення кон'юнкції (ВК):

2) Правило усунення конюнкції (УК)

3) Правило введення диз'юнкції (ВД)

4) Правило усунення дизюнкції (УД)

5) Правило усунення імплікації (УІ)

6) Правило введення еквіваленції (ВІ)

7) Правило усунення еквіваленції (УЕ)

8) Правило введення подвійного заперечення (ВПЗ)

9) Правило усунення подвійного заперечення (УПЗ)

Похідні правила:

а) правило введення імплікації - "Якщо із засновків П і з припущення А випливає В, то можна стверджувати вивідність із цих засновків А ^В".

б) правило введення заперечення - "Якщо із засновків і довільного припущення А випливають два суперечливих висловлювання В і В, то таке припущення повинно бути визнаним як хибне, істинним визнається А".