с.р. с ТП

Молодь в умовах становлення незалежної України (1991–2011 роки)

управліннями освіти і науки, залучати до роботи відомих вітчизняних ви- кладачів-новаторів, зарубіжних науковців. Подібна практика існує, зокрема, в Барському педагогічному коледжі, Мукачівському державному університеті.

Відповідно до чинних угод, щорічно в Україні за заявками органів управління освітою працюють учителі болгарської, естонської, польської та словацької мов з Республіки Болгарія, Естонської Республіки, Республіки Польща, Словацької Республіки.

Окрім цього, підготовку та підвищення кваліфікації вчителів для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин здійснюють інститути післядипломної педагогічної освіти в Автономній Республіці Крим, усіх областях, м. Києві та Севастополі.

Незважаючи на розгалужену мережу навчальних закладів для представників національних меншин, надзвичайно складною та неоднозначною залишається проблема освіти та культури ромського населення. Лише 0,02 % осіб цієї національності в Україні мають вищу освіту; 4 % – повну загальну середню освіту; 17 % — базову загальну середню освіту; 49 % — початкову загальну освіту. Труднощі з навчанням у ромських дітей зумовлені передусім несистематичним відвідуванням занять, ігноруванням самостійних і домашніх завдань, відсутністю усвідомлення батьками потреби здобуття освіти їх дітьми. Має місце також антиромська поведінка, антипатія з боку співробітників школи та відсутність спеціальних допоміжних програм і заходів, націлених на цих дітей58.

Наступною групою, яка має ускладнений доступ до освіти, є люди

зінвалідністю­. У 2011 р. для навчання та виховання дітей з особливими освітніми­ потребами в системі освіти функціонує розгалужена мережа нав­ чальних закладів: 389 спеціальних загальноосвітніх шкіл та шкіл-інтернатів (в них — 46,4 тис. осіб), у тому числі 53 спеціальних загальноосвітніх школи

зпродовженим­ днем (в них — 5,4 тис. дітей з особливими освітніми потребами); 484 спеціальних класів у загальноосвітніх навчальних закладах із контингентом учнів 5,4 тис. осіб; 33 навчально-реабілітаційні центри (де здобувають відповідну освіту 5,9 тис. дітей з особливими освітніми потребами у поєднанні з реабілітаційною роботою); 65 шкіл-інтернатів санаторного типу (в них — 14,7 тис. дітей, які потребують тривалого лікування та реабілітації).

Однак наявні труднощі залучення до освіти дітей з інвалідністю зумовлені застарілою практикою їх навчання в спеціальних установах. Лише 55 % дітей та підлітків з фізичною або розумовою інвалідністю відвідують школи. Загалом по Україні станом на вересень 2010 р. не навчалися для здобуття повної загальної середньої освіти 28 623 осіб з числа дітей з фізичною або розумовою інвалідністю шкільного віку (6–18 років), з них: 33,5 % — за станом

58 Національна доповідь про людський розвиток 2011 «Україна: на шляху до соціального залучення». — К.: Програма розвитку ООН в Україні, 2011. — С.49.

70

Розділ 1. Сучасна молодь України: соціальний та демографічний портрет

здоров’я; 0,8 % — з інших причин; 0,6 % — навчаються без здобуття повної загальної середньої освіти; 65,1 % — навчаються у спеціальних закладах для дітей, які потребують корекції розумового розвитку. Це зумовлює вкрай складні проблеми щодо виховання та розвитку цих дітей і водночас спричиняє відторгнення їх батьків від різних сфер суспільного життя. Освітнє, архітектурне та комунікаційне середовище у багатьох ВНЗ залишається несприятливим для навчання студентів з обмеженими можливостями, що є основною перешкодою для них на шляху здобуття вищої освіти. Зокрема для задоволення потреб цієї групи молоді перешкодами є відсутність пандусів, відповідних санітарно-гігієнічних умов, неадаптованість навчальних програм та навчально-методичного забезпечення учнів (наприклад, відсутність дистанційного навчання слаборозвинених). Іншим важливим бар’єром є недоброзичливе ставлення, зокрема вчителів. Так, деякі з них у звичайних школах помилково вважають, що інтеграція дітей з інвалідністю ставить у невигідне положення інших дітей, які не отримуватимуть достатньої уваги з боку вчителів, що негативно позначиться на їх успішності.

Якісний рівень освіти та стратегії вибору.

Якість освіти можна визначити через дві основні групи характеристик: суб’єктивні (особиста оцінка рівня освіти, доцільності, бажання підвищувати освітній рівень тощо) та об’єктивні (потреби ринку праці, працевлаштування за спеціальністю).

Суб’єктивні характеристики якості освіти є складовою частиною сприйняття молодою людиною світу та свого місця в ньому та суттєво впливають на відчуття впевненості у майбутньому. Дослідження, проведене Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді в 2007 році59, дає уявлення щодо задоволеності молодих людей віком 14-35 років освітнім рівнем. Так, задоволені в тій чи іншій мірі рівнем освіти 66% респондентів, не задоволені 34%.

Таблиця 1.3.4.

Розподіл відповідей на питання: «Чи задоволені ви рівнем своєї освіти?», %

59 Опитування проводилось в усіх регіонах України стандартизованим методом інтерв’ю за місцем проживання, вибіркова сукупність склала 1800 респондентів. Час проведення: 25.06-13.07.2007 року.

71

Молодь в умовах становлення незалежної України (1991–2011 роки)

За результатами того ж дослідження60, підвищити освітній рівень хотіли 63% опитаних молодих людей. Мотивація підвищення соціального статусу (більш престижна роботи, кар’єра) значуща для 57 %. Поліпшення матеріального становища через підвищення освітнього рівня важливе для 34%. Особ­ лива група бажаючих підвищити освітній рівень — респонденти, мотивовані потребою у постійному підвищенні рівня освіти.

Таблиця 1.3.5.

Розподіл відповідей на питання: «Чи хотіли б ви мати більш високий рівень освітньої підготовки? Якщо так, то які мотиви вашого прагнення до підвищення рівня освіти?»

Якщо «так», то які МОТИВИ: (Респондент міг обрати не більше трьох варіантів відповіді)

На тлі досить високої оцінки задоволеності рівнем освіти значною частиною опитаних молодих людей, а також бажанням підвищити свій освітній рівень, причому основна мотивація — підвищення соціального або матеріального становища, досить незначна частка респондентів пов’язує впевненість у власному майбутньому з освітою.

Більше половини опитаних молодих людей (55%) в тій чи іншій мірі впевнені у власному майбутньому. Перш за все, таку впевненість вони відчувають через віру у власні сили (74%) та підтримку родини (63%). Високий рівень освіти, кваліфікації допомагає впевнено дивитися у своє майбутнє лише 21% опитаних.

60 Так само.

72

Розділ 1. Сучасна молодь України: соціальний та демографічний портрет

Таблиця 1.3.7. Розподіл відповідей на питання «Що допомагає вам з упевненістю дивитися у

своє майбутнє?», % (Респондент міг назвати декілька варіантів відповіді)

Якщо враховувати вищевикладене, можна припустити, що певний освітній рівень не забезпечує бажані рівень доходів та соціальний статус, але сприймається як один із можливих (до того ж реальних) шляхів підвищення матеріального становища та соціальної позиції. Молоді люди не відчувають прямої залежності «отримав певну освіту — маєш достойну роботу з високим рівнем оплати». Причиною є також існуючий розподіл матеріальних та владних ресурсів та системи доступу, що склались у суспільстві. Але таке ставлення також опосередковано характеризує і якість освіти: має значення наявність вищої освіти, на другий план відходять її якісна наповненість.

Зважаючи на складну соціально-економічну ситуацію в країні, загальні несприятливі умови для розвитку ініціативи та самореалізаційних тенденцій, а також на існуючі обмеження в отриманні вищої освіти, більшість молодих людей орієнтується на підтримку держави в усіх сферах своєї життєдіяльності, зокрема і в освітній. Такі патерналістські орієнтації досить природні з огляду на глибоку вкоріненість традиції. Більшість молодих людей переконана, що держава в особі уряду та інших органів виконавчої влади відповідальна за забезпечення населення роботою та гідними умовами життя.

Основним об’єктивним показником якості освіти є подальше праце­ влаштування випускників навчальних закладів, аналіз якого варто розпочати ще від самого початку вибору майбутньої професії, що зумовлений кількома важливими чинниками, а саме: впливом оточуючого середовища і сім’ї, престижністю професії, можливістю майбутнього працевлаштування за обраною спеціальністю тощо. Розглянемо ці чинники детальніше.

Оскільки визначальний вплив на формування нового покоління має оточуюче середовище, то послідовно-спадкоємна зміна поколінь у суспільстві багато в чому диктує молоді поведінкові моделі. Разом з тим, молодь виступає не лише об’єктом соціального впливу, а й суб’єктом соціальної діяльності, тому сама продукує конкретні поведінкові практики. Вплив по-

73

Молодь в умовах становлення незалежної України (1991–2011 роки)

передніх поколінь пов’язаний з тим, що останніми роками в Україні спостерігається превалювання розумової праці відносно робітничих професій. Особливо престижними є спеціальності економістів та юристів, яких готують численні ВНЗ, незважаючи на існуючий попит на ринку праці. Наприклад,

у2010 р. пріоритетними сферами працевлаштування молоді були фінансова діяльність і торгівля, де частка зазначеної категорії працівників складала більше половини всіх працюючих61. Так, 56,4% молоді від облікової кількості штатних працівників працювало у фінансовій діяльності; 50,4% — у торгівлі, ремонті автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку. Також молоді кадри приваблювала робота у сфері готельного та ресторанного бізнесу (41,9%), державного управління (35,5%). Найменше молоді працювало у сільському господарстві, мисливстві (24,0%), рибальстві (24,9%) та освіті (23,8%). Молоді жінки при цьому були найбільше представлені у фінансовій діяльності (58,9%). Наразі ринок праці вже насичений і юристами, і економістами. Тому збереження значних масштабів їх підготовки неминуче зумовлює загострення проблем з працевлаштуванням. Так, уже нині серед випускників ВНЗ, зареєстрованих у Державній службі зайнятості, найбільшою є частка представників економічних спеціальностей. Тому актуальним постає питання професійної орієнтації молоді до моменту вступу у ВНЗ. За результатами соціологічних обстежень 2007–2008 рр., тільки 6 % старшокласників та 8 % їх батьків зорієнтовані на отримання першої робітничої професії, а решта — на те, щоб стати керівниками, моделями, політологами та банкірами. Однак

у2007–2008 рр. на одну вакансію в Україні претендували 30 безробітних дипломованих професіоналів з енергетичного менеджменту, 48 філософів, 64 фахівці з організації та ведення фермерського господарства, 143 торговці, 30 фахівців з готельного обслуговування, 30 техніків-екологів, 67 політологів тощо. Зазначимо, що спостерігаються також значні регіональні диспропорції. Наприклад, 16 % українських безробітних математиків, 58 % філософів продукуються на Львівщині, 30 % безробітних художників-модельєрів — у Луганській області, 12 % філологів та 11 % екологів — у Донецькій області. Близько половини державного замовлення формується хибно і помилково.

Щодо основних чинників вибору професії, результати соціологічного

дослідження, проведеного у 2008 р. Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді серед студентської молоді, продемонстрували цікаві тенденції щодо мотивації при виборі майбутньої спеціальності62. На запитання «Якими мотивами Ви керувалися при виборі майбутньої спеціальності?» 25,6% опитаних відповіли,

61 Праця України у 2010 році: Стат. збірник. — К.: Державна служба статистики України, 2011. — С.118.

62 Звіт про науково — дослідну роботу «Становище студентської молоді в Україні» (соціологічне дослідження) / кер. авт. кол. О.В. Бєлишев. — К.: Державний інститут розвитку сім’ї та молоді, 2008. — 11 с.

74

Розділ 1. Сучасна молодь України: соціальний та демографічний портрет

що важливою була можливість майбутнього працевлаштування, 18,6% вказали на можливість отримати високу професійну кваліфікацію, 13,3% керувалися порадами батьків, 11,7% цікавила можливість займатися творчою діяльністю, 11,6%

— можливість майбутнього професійного росту. Такі результати можуть свідчити про те, що вибір спеціальності студентами тісно пов’язаний з їх уявленнями про майбутню професію, на вибір якої значною мірою впливають батьки. Якщо ж очікування студентів не відповідають тим реаліям, з якими вони зустрічають під час навчання, відбувається процес трансформації уявлень молодих студентів про своє майбутнє місце на ринку праці.

Нині молодь України, яка випускається з ВНЗ, не завжди має можливості та бажання працювати за отриманою спеціальністю. Вже під час навчання окремі студенти розуміють, що обрали не той напрямок. Так, ствердну відповідь (так або скоріше так) на запитання «Якби Вам знову довелося вирішувати питання про вибір спеціальності, чи обрали б Ви сьогодні ту саму?» дали 75,9% респондентів; не обрали б (ні або скоріше ні) 24,1%63. Тобто майже чверть студентів навчається за спеціальністю, за якою не бачить своєї професійної самореалізації на ринку праці у майбутньому. Така ситуація може бути пов’язана як з об’єктивними (відсутність вільних місць на ринку праці за даною спеціальністю), так і суб’єктивними (небажання працювати за обраною спеціальністю) причинами.

Результати дослідження показали, що обов’язково працювати за здобутою спеціальністю збирається лише 27,9% студентів, ще 50,1% намагатиметься працювати за своєю спеціальністю, але не впевнені, що знайдуть відповідну роботу. Не планують працювати за обраною спеціальністю 12,6% респондентів, для яких головне — отримати вищу освіту64. Тобто для них є цінною вища освіта заради самої освіти і неважливо, яку спеціальність вони при цьому отримують.

Окремі студенти, які не бачать себе в майбутньому на ринку праці за своєю спеціальністю, планують здобути іншу вищу освіту, яка задовольнятиме їх уявлення про свою професійну самореалізацію. Критичні оцінки щодо своєї освіти спостерігаються у 56,5% студентської молоді, які планують у найближчому майбутньому отримати другу вищу освіту. При чому 20,6% студентів хочуть поїхати на навчання до однієї із країн далекого зарубіжжя (крім країн СНД), що свідчить про їх зневіру в якості вітчизняної освіти. Щодо напряму другої вищої освіти, майже половина з тих, хто планує її отримати, воліли б навчатися на економістів (25,8%) або юристів (20,1%). Це ще раз підтверджує популярність згаданих спеціальностей. Однак це також свідчить і про необізнаність молоді із попитом вітчизняного ринку праці на різні спеціальності. Щодо соціальних наук, лише 4,5% студентської молоді виявили

63 Там само 64 Звіт про науково-дослідну роботу «Становище студентської молоді в Україні» (соціо­­

логічнедослідження)/кер.авт.кол.О.В.Бєлишев.—К.:Державнийінститутрозвиткусім’ї та молоді, 2008. — 11 с.

75

Молодь в умовах становлення незалежної України (1991–2011 роки)

бажання здобувати другу вищу освіту у цій сфері. Тому не дивним видається факт, що лише 14,5% студентів беруть участь у волонтерській роботі під час навчання. Одним із чинників, що впливає на непопулярність соціальних наук, є неможливість здобуття професійного зросту та високої заробітної плати.

Отже, важливим напрямом підготовки студентів до отримання вищої освіти має бути їх професійна орієнтація ще до моменту вступу до ВНЗ (в тому числі ознайомлення із попитом та пропозицією вітчизняного ринку праці). Окрім того, під час навчання студентів необхідно звертати суттєву увагу на практичне навчання з метою ознайомлення з майбутньою професією в реальних або наближених до реальних умовах, що може відбуватися лише під час наскрізної практики протягом усього навчального року.

Щодо зв’язку освіти молоді з її ціннісними настановами та баченням свого місця у житті країни, то у період між переписами населення 1989 та 2001 рр. спостерігалася цікава тенденція: частка осіб з вищою освітою серед молоді 25-29 і 30-34 років за міжпереписний період дещо знизилась. При цьому впродовж 1990-х років чисельність студентів вищих навчальних закладів постійно зростала (див. мал.1.3.1).

Мал.1.3.1. Чисельність студентів ВНЗ І-ІІ та ІІІ-ІV рівнів акредитації в Україні у 1990-2011 рр.

(за даними Державної служби статистики України)

Це може бути пояснено тим, що 25-34-річні молоді люди з вищою освітою виїжджають за кордон з метою подальшого навчання, працевлаштування

76

Розділ 1. Сучасна молодь України: соціальний та демографічний портрет

та постійного проживання. Тобто значна частина молоді цього віку не бачить місця своїй самореалізації в Україні. Ті молоді люди, які залишаються в країні та здобувають вищу освіту, завершують процес свого навчання до 25 років і до 35-річного віку практично одиниці продовжують підвищувати свою освітню підготовку. Однак так званий період напіврозпаду компетенції — швидкість, з якою отримані студентом знання перестають відповідати актуальному рівню науково-технологічної насиченості економічних процесів, нині становить менше 5 років. Тобто фактично одразу після отримання диплому випускники вже мають підвищувати свій рівень кваліфікації. Дослідники акцентують, що освітній рівень фахівців середнього віку в Україні нині не відповідає новим соціально-економічним трансформаціям, бо їх знання є застарілими. Але, на жаль, в Україні нині відсутні практики навчання впродовж життя, як це поширено в багатьох європейських країнах.

Підсумовуючи відмітимо, що за роки незалежності України сфера освіти зазнала чимало позитивних змін: підвищення загального рівня освіти молоді, особливо жінок; зростання показників рівня охоплення освітою молоді; збільшення кількості молодих людей із вищою освітою; участь у міжнародних та вітчизняних дослідженнях щодо оцінки якості освіти.

На тлі позитивних тенденцій, загрозливого характеру набувають тенденції збільшення частки молодих людей, що не мають загальну середню освіту. В той же час нерівні стартові умови, якість отриманої середньої загальної освіти, культурний капітал, доступ до друкованих та цифрових інформаційних ресурсів впливають на можливість отримання вищої освіти молоддю.

Наявний рівень освіти індивіда визначає його шанси на ринку праці. Обмеженість в отриманні високооплачуваної роботи для людей без освіти або з низьким рівнем освіти призводить до неможливості частини населення у забезпеченні своїх потреб. В такому випадку виникає потреба у соціальному захисті та підтримці з боку держави. У державі, що декларує орієнтацію на демократичні цінності, рівні права та можливості для кожного, заглиблення нерівності у можливостях отримання освіти потребує розробки певних механізмів вирівнювання можливостей в отриманні вищої освіти з метою регулювання відтворення освітнього рівня та скорочення частки молодих людей, що потребують соціальної підтримки.

1.4. Економічна активність молоді

Серед основних показників економічної активності молоді варто розглянути її об’єктивні (власне економічну активність, зайнятість та безробіття) та суб’єктивні (задоволеність роботою, настанови щодо роботи) характеристики.

77

Молодь в умовах становлення незалежної України (1991–2011 роки)

Рівень економічної активності

Економічна активність молоді в Україні є стабільно високою. Сьогодні в країні налічується близько 8,5 млн економічно активних65 молодих осіб віком 15-35 років, що становить майже 38% усього економічно активного населення країни (у віці 15–70 років). Якщо порівнювати з попередніми роками цей показник у 2010 р. залишився майже незмінним щодо 2000 р., однак порівняно з останнім докризовим 2008 р. скоротився більше ніж на 2,5%. Кількість економічно активних молодих осіб віком 15-35 років щодо усього економічно активного населення країни стабільно зростала з 2000 р. і досягла свого найвищого значення (39,4%) у 2008 р., після чого спостерігається її поступове зменшення.

Рівень економічної активності66 традиційно є найнижчим для молоді 15-24 років і становив у 2010 р. 40,5% (див. мал.1.4.1). Загалом скорочення частки молодих людей віком до 24 років у складі робочої сили притаманне європейським країнам ще з середини 1990-х років. Проте показники економічної активності їх українських однолітків значно нижчі, ніж у багатьох країнах з ринковою економікою, а також у тих, що лише переходять до неї. Це пояснюється як традиційно тривалим в Україні періодом здобуття середньої та вищої освіти, так і поширенням зайнятості в натуральному господарстві.

65 Економічно активне молоде населення складається з населення обох статей віком від 15 до 34 років включно, яке впродовж певного періоду часу забезпечує пропозицію робочоїсилинаринкупраці.Всенаселеннякраїнивідповідноговікурозподіляєтьсянатри взаємовиключні та вичерпні категорії: зайняті, безробітні, економічно неактивні (поза робочоюсилою).Доскладуекономічноактивногонаселення(робочоїсили)входятьтільки ті особи, які займались економічною діяльністю, або шукали роботу і були готові приступитидонеї,тобтокласифікуютьсяяк«зайняті»або«безробітні»(увизначенніМОП). 66Рівеньекономічноїактивності(РЕа)—виступаєвідноснимпоказникомщодопито- мої ваги робочої сили. Визначається як відношення (у відсотках) кількості економічно активногонаселеннявідповідноговікудовсьогонаселеннязазначеноговіку.РЕа=Еа/Н*100%, де Еа — кількість економічно активного населення; Н — загальна кількість населення.

78

Розділ 1. Сучасна молодь України: соціальний та демографічний портрет

Найвищий рівень економічної активності закономірно спостерігається серед 30-34-річних (83,4% у 2010 р.), оскільки молодь цього віку вже завершила процес здобуття освіти та вийшла на ринок праці (див. мал.1.4.1). За останнє десятиріччя (2000-2010 рр.) рівень економічної активності молоді у віці 25–29 та 30–34роківвУкраїнідещознизився(відповідно84,7%та87,5%у2000р.і79,9%та 83,4% у 2010 р.), а у віковій групі 15–24 роки радше стабілізувався (40,1% у 2000 р. та 40,5% у 2010 р.). Після максимально високого рівня активності у 2000 р. повільно, але неухильно знижувалися показники економічної активності молоді, яка завершила свою освіту до 2005 р., — осіб 25–29 і 30–34 років, що, ймовірно, було пов’язано із загальною проблемною ситуацією на ринку праці України, незадовільною заробітною платою та небажанням частини молоді працювати

утаких умовах. З 2006-2007 рр. рівні економічної активності в цих групах почали повільно зростати. Дещо інша картина спостерігалась у молодшій віковій групі молоді. Після певного спаду економічної активності в 2000–2003 рр. мало місце її зростання у 2004-2008 рр. Такі ж тенденції спостерігаються й у динаміці рівня економічної активності усього населення країни.

Причинами зниження рівня економічної активності молоді 25-29 років може бути ведення домашнього господарства, що пов’язано з формуванням сім’ї, народженням та вихованням дітей, адже саме на цей вік припадає найбільша кількість народжень за віком матері. Однак фахівці наголошують також на тому, що цьому віку притаманна ще й зневіра в можливостях знайти достойну роботу. Частина такої молоді вже завершує процес навчання та перебуває у пошуку першого місця роботи. Зниження рівня економічної активності молоді 25-29 років

упершій половині 2000-х років корелює з даними Державного центру зайнятості, які фіксують зростання кількості випускників вищих навчальних закладів (45,8 − 46,9 тис. осіб у 2003-2006 рр.), які надали переваги реєстрації у Державній службі зайнятості з метою отримання допомоги по безробіттю та проходження професійної перепідготовки через обмежені можливості працевлаштування67.

Щодо гендерних відмінностей, слід зазначити, що на вітчизняному ринку праці серед молоді чітко простежується наявність ґендерної асиметрії: рівень економічної активності у всіх вікових групах молоді є вищим у чоловіків ніж у жінок (див. мал. 1.4.2). Стосовно усього економічно активного населен-

ня спостерігається аналогічна тенденція.

За останнє десятиріччя відбувається зниження показників економічної активності в усіх вікових групах молодих жінок (на 2,1 % у жінок віком 15-24 роки; на 8,9 % — 25-29 років; на 6,5 % — 30-34 років), за винятком незначного зростання у 2004, 2006-2008 рр. у жінок 15-24 років та у 2007-2008 рр. серед жінок 30-34 років. Закономірно, що найбільше зниження економічної активності притаманне групі жінок 25-29 років, адже саме на цей вік припадає найвища інтенсивність народжу-

67Аналітичнийзвітзарезультатамидослідження«ПрозайнятістьмолодівУкраїні».— К.: Державний інститут розвитку сім’ї та молоді, 2007.

79