с.р. с ТП

У порівнянні з 1991 роком в країні суттєво зменшилося демографічне навантаження, що певною мірою суперечить усталеним поглядам на цю проб­ лему в українському суспільстві. Якщо у 1991 році на 1000 осіб працездатного віку припадало 794 непрацездатних, то станом на 1 січня 2011 року ця цифра скоротилася до 666 осіб.

Однак при цьому суттєвих змін зазнала структура демографічного навантаження. У 1991 році на 1000 працездатних припадало 409 осіб віку, молодшого за працездатний, і 385 старшого за працездатний. У 2011 році цей показник змінився на 255 та 411 осіб відповідно, тобто на 1 дитину 1,6 пенсіонерів. За прогнозами демографів, частка пенсіонерів буде зростати й надалі. З огляду на це, поступове підвищення пенсійного віку в Україні за умови збереження тенденції щодо підвищення тривалості життя є виправданим.

Однак варто зазначити, що за даними Пенсійного фонду, на 14 млн платників наразі в Україні існує 13,76 млн пенсіонерів. Тобто на 1 тис. працюючих платників припадає не 411, а майже 1 тис. пенсіонерів. Отже, головним резервом для наповнення Пенсійного фонду є не підвищення пенсійного віку, а розширення кола платників пенсійних внесків за рахунок детінізації української економіки та створення нових робочих місць.

10

Розділ 1. Сучасна молодь України: соціальний та демографічний портрет

Важливою характеристикою сучасної української молоді є структура її розселення. Серед областей України найбільшим внеском у загальну чисельність української молоді вирізняються густонаселені промислові регіони — Дніпропетровщина, Донеччина, Харківщина, а також м. Київ. Загалом, саме у цих чотирьох регіонах проживає близько 30% всієї молоді нашої країни.

Ще майже чверть усього молодіжного контингенту зосереджена у п’яти доволі крупних регіонах країни, чисельність молоді в кожному з яких перевищує півмільйона (АР Крим, Запорізька, Луганська, Львівська та Одеська області). Серед решти територіальних утворень за чисельністю молоді виділяється ще Київська область (див. мал. 1.1.1.3).

Отже, підвищеною часткою молоді виділяються, з одного боку, більш розвинуті та привабливі з погляду життєвих перспектив і можливостей трудової реалізації м. Київ, Харківська, Одеська області, а з іншого — західні­ регіони країни з відносно молодим населенням (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька області), що зумовле­­ но традиційно вищою дітородною активністю і пов’язаними з нею можливостями відтворення населення.

Динаміка чисельності молоді в Україні за типом поселення також чітко відображає наслідки демографічних хвиль та особливо — специфіку міжпоселенської міграції в країні (див. мал. 1.1.1.4).

11

Мал. 1.1.1.4. Чисельність молоді віком 15-34 роки та її частка у населенні України

за типом поселення у 2000-2011 рр.

(за даними Державної служби статистики України)

Наразі частка молодих городян у загальній чисельності всієї молоді становить близько 71% і це при тому, що питома вага усього міського населення дещо перевищує 68%. Протягом перших семи років досліджуваного десятиріччя «внесок» міських жителів у чисельність молоді повільно підвищувався, але в останні роки почав знижуватися.

Як бачимо, за даними офіційної статистики, на кінець 2011 року частка молоді серед сільського населення складає понад 27%, тобто лише на 3% менше за аналогічний показник для населення міст. Отже, темпи «старіння» села лише незначною мірою перевищують темпи старіння населення країни в цілому. Однак при цьому треба враховувати деякі моменти:

−− офіційна статистика оперує лише даними щодо зареєстрованого населення. Тобто особи, що проживають в місті, але зареєстровані в селі, розглядаються Держкомстатом як селяни;

−− традиційно рівень народжуваності на селі лишається дещо вищим за міський. Це певною мірою скорочує існуючі диспропорції;

−− скорочення частки сільського населення в розрізі окремих регіонів відбувається вкрай нерівномірно (див. мал. 1.1.1.5).

12

В розвинених країнах чисельність зайнятого у сільському господарстві населення складає не більше 3-5%. Зменшення чисельності сільського населення в Україні можна було б розглядати як об’єктивний процес, зумовлений підвищенням продуктивності сільськогосподарського виробництва і оптимізацією чисельності зайнятих у ньому працівників, адже фіксуються тенденції щодо збільшення об’ємів вирощування ряду культур, підвищення урожайності та ін..

Однак при зростанні окремих показників в Україні продовжується деіндустріалізація сільськогосподарського виробництва, спрощення його структури. Все це супроводжується цілим рядом соціально деструктивних явищ, що суттєво прискорюють депопуляцію українського села. Отже, випереджаюче скорочення чисельності сільського населення — не стільки наслідок оптимізації виробництва, скільки результат розвалу радянської системи господарювання на селі.

Сільська молодь як специфічна соціально-демографічна група чи не найбільш потерпає від хвороб, що проявляються внаслідок кризи села. Тому подолання їх не можливе без завершення аграрної реформи та відновлення збалансованого сільськогосподарського виробництва.

Порівняння вікового складу молоді за типом поселення свідчить, що у селах з їх порівняно більш високою народжуваністю частка наймолодших вікових­ груп осіб є вищою. У той час як у міських поселеннях, що є центрами тя-

13

Молодь в умовах становлення незалежної України (1991–2011 роки)

жіння для високоосвіченої молоді з певним трудовим досвідом, структурна перевага старших вікових груп молоді виражена більш чітко (див. мал. 1.1.1.6).

Мал. 1.1.1.6. Розподіл міської та сільської молоді віком 15–34 роки за окремими віковими групами в Україні (станом на кінець 2010–початок 2011року).

(за даними Державної служби статистики України)

Необхідною умовою реалізації молоддю певних демографічних функцій (створення сімей, народження і виховання дітей тощо) є баланс чисельності населення відповідних вікових груп за ознакою статі.

За останні десятиріччя певна нестача молодих чоловіків, що фіксувалася в Україні кілька десятиріч тому, поступилася місцем більш природному для цього віку надлишку осіб чоловічої статі (див. мал. 1.1.1.7).

Мал.1.1.1.7. Чисельність молоді віком 15–34 роки за статтю в Україні у 2000 2011 рр.

(за даними Державної служби статистики України)

14

Розділ 1. Сучасна молодь України: соціальний та демографічний портрет

Вік балансування чисельності статей (загалом по Україні) становить 32 роки, однак через специфіку міжпоселенської міграції у міських поселеннях дефіцит чоловіків наразі відчувається з 29–30-річного віку. У селах же бракує наречених для чоловіків майже до 50 років. Якщо на початку поточного десятиріччя на кожну тисячу молодих жінок в Україні припадало 1012 чоловіків (при цьому 992– у міських поселеннях, 1063 — на селі), то на початку 2011 р. — вже 1031 особа чоловічої статі (1013 — у містах, але 1076 — у сільській місцевості).

Співвідношення чоловіків і жінок за різними віковими групами молоді демонструє, що чисельна перевага чоловіків, обумовлена їх природним надлишком при народженні, зі зростанням віку поступово скорочується. Найбільш відчутною вона є серед молоді до 25 років, мінімальною — у віковій групі 25–29 років, а вже серед 30–34-річних переважно фіксується надлишок жінок, що пов’язано з руйнівним впливом на природне співвідношення доволі високої чоловічої надсмертності.

Взагалі ж, згадані статеві співвідношення у певних вікових групах та за типом поселення визначаються як особливостями проживання окремих поколінь на тих чи інших відрізках життя, так і статевим дисбалансом у міжпоселенських міграційних потоках.

1.1.2.Факторизміничисельностітаструктурниххарактеристик молоді

Основними факторами, що визначають чисельність молоді в Україні, є народжуваність, смертність, а також міграція.

Народжуваність

Сучаснийхарактер народжуваностіпов’язаний зособливостями таумовами народжуваності ще минулого радянського періоду. Так, незначні коливання рівня народжуваності наприкінці 1970-х — на початку 1980-х рр. та її підвищення у середині 1980-х років визначили тенденції зміни частки найбільш активних дітородних вікових груп серед жінок (20–29 років) на початку ХХІ століття.

Нагадаємо, що у 1982 р. в Україні було введено частково оплачувану відпусткуподоглядузадитиноювікомдорокутаподовженовідпусткуподоглядузадитиною до досягнення нею півторарічного віку, що стимулювало суттєве підвищення дітородної активності, особливо у 1983 та 1986 роках. Однак, починаючи з 1987 р. йвпродовжп’ятнадцятинаступнихроківнароджуваністьневпиннозменшувалась (у 2001 р. її сумарний показник був майже вдвічі нижчим за рівень 1986 р.).

Приблизно двадцять років потому спочатку повільно, а в останні роки доволі швидко питома вага жінок віком 20–29 років у складі дітородних контингентів зростала (див. мал. 1.1.2.1).

15

Збільшення частки найбільш активних дітородних контингентів охопило усі регіони України (див. мал. 1.1.2.2).

30

28

26

24

22

20

Мал. 1.1.2.2. Частка жінок віком 20–29 років серед жінок дітородного віку в регіонах Україні у 1991, 2001 та 2007 рр.

(за даними Державної служби статистики України)

16

Розділ 1. Сучасна молодь України: соціальний та демографічний портрет

Найшвидші темпи зростання питомої ваги жінок віком 20–29 років серед жінок дітородного віку були зафіксовані в АР Крим, Луганській, Донецькій, Запорізькійобластях,аотнайбільшоючасткоютакихжіноку2011р.характеризувалися Закарпатська,Рівненська,Чернівецька,Волинськаобласті,атакожАРКримім.Київ.

Безперечно, зростання чисельності та частки молодих жінок, які забезпечують основну масу народжень перших дітей, є позитивним фактором динаміки народжуваності, оскільки воно саме по собі сприяє збільшенню кількості новонароджених (навіть без підвищення рівня дітородної активності населення). Зауважимо, що саме Волинська, Закарпатська та Рівненська області є лідерами щодо рівня народжуваності серед регіонів України. У 2011 р. у Кіровоградській, Хмельницькій, Полтавській, Черкаській областях частка найбільш активних дітородних груп жінок була порівняно невисокою.

Період переходу суспільних трансформацій, який супроводжувався глибокою соціально-економічною кризою, зумовив обвальне падіння народ­ жуваності в 1990-х роках. Загальна чисельність народжених зменшилася з 630,8 тис. у 1991 р. до 376,4 тис. у 2001 р., а загальний коефіцієнт народжуваності знизився з 12,1% у 1991 р. до 7,7% у 2001 р. Такі зміни абсолютних і відносних показників народжуваності призвели до того, що на зламі століть Україна мала найгірші характеристики народжуваності не лише за всю свою історію, але й порівняно з низкою інших європейських країн.

Ці ж зміни визначили негативні демографічні тенденції майбутнього. Так, згідно з результатами прогнозу демографів, частка жінок найбільш активного дітородного віку у складі репродуктивного контингенту жінок збільшуватиметься лише до 2012 р., після чого передбачається її зниження, зумовлене вступом у дітородний вік поколінь дівчат, народжених у 1990-ті роки. Їх нечисленність стримуватиме підвищення народжуваності навіть за умови подальшого посилення її повікової інтенсивності.

Підвищення частки серед жінок репродуктивного віку ще однієї молодіжної групи віком 30–34 роки триватиме до 2017 р., після чого питома вага цих жінок також почне знижуватися (див. мал. 1.1.2.3).

З огляду на те, що в Україні надалі відбуватиметься зміщення середнього віку матері при народжені дитини (так зване старіння материнства), а також підвищення інтенсивності народжуваності у жінок віком 30–35 років, можна очікувати, що саме завдяки цій групі жінок у найближчі роки народжуваність коливатиметься близько рівня 1,5 дит. у розрахунку на одну жінку.

17

Мал. 1.1.2.3. Частки жінок віком 20–29 років та 30–34 роки серед жінок репродуктивного віку в Україні за середнім варіантом прогнозу

(за даними комплексного демографічного прогнозу — оновлена у вересні 2011 р. версія http://www.idss.org.ua/public.html (Комплексний демографічний прогноз України на період до 2050 р. — К.: Український центр соціальних реформ, 2006. — 138 с.)

Протягом 1990-х рр. повікові коефіцієнти народжуваності різко зменшувалися у жінок у віці 15–24 роки, зокрема рівні народжуваності 18–20-річних дівчат за цей період зменшилися майже вдвічі, а от зниження інтенсивності народжуваності у жінок віком 25–34 роки проходило повільнішими темпами.

До того ж у період підвищення народжуваності (2001–2009 рр.) у жінок віком 25–34 роки спостерігалися швидші темпи змін, ніж у жінок молодших дітородних груп. У 2009–2010 рр. відбулось помітне зниження дітородної активності у жінок у віці 15–29 років, тоді як у жінок віком старше 30 років коефіцієнти народжуваності продовжували зростати.

Найбільший показник народжуваності все ще належить жінкам віком 20 24 роки, хоча його значення у 2010 р. (90,1%) було в 1,8 раза меншим за 1990 р. Рівень народжуваності у 25–29-річних жінок у 2010 р. становив 97,5% максимального рівня (тобто рівня народжуваності жінок у віці 20–24 роки).

У перші роки незалежності країни різниця між показниками народжуваності зазначених сусідніх вікових груп була значно більшою: коефіцієнт народжуваності у жінок 25–29 років становив лише 54,2% рівня народжуваності у жінок 20–24 роки (див. мал. 1.1.2.4).

18

Мал. 1.1.2.4. Внесок у сумарну народжуваність окремих вікових груп жінок у 1990–2010 рр., Україна, %

(за даними Державної служби статистики України)

Спостерігається значна регіональна диференціація вікових коефіцієнтів народжуваності. Так, у наймолодшій дітородній групі жінок коефіцієнти народжуваності були найбільшими у Херсонській, Кіровоградській, Миколаївській, Івано-Франківській областях (35–39%, 2010 р).

Ще більшого значення аналогічний показник досягав у Закарпатській області (51,7%). На противагу йому у м. Київ коефіцієнт народжуваності у 15–19-річних жінок був майже у 6 разів менший (8,9%).

Порівняно низькі показники були у Харківській та Львівській областях (21–22,5%). У західних областях (Закарпатській, Волинській, Рівненській, ІваноФранківській) також спостерігалися найвищі коефіцієнти народжуваності жінок у віці 20–24 роки, але у 2010 р. ці показники були у 1,7–2 рази нижчими ніж на початку незалежності країни (див. мал. 1.1.2.5).

19