- •Ы1. Періодизація ул. Наявні класифікації етапів розвитку ул і їх змістові характеристики у працях с. Єфремова, м. Зерова, д. Чижевського.
- •Ы2. Обрядова пісенність. Календарні цикли пісень.
- •Ы3. Думи та історичні пісні – жанри усної народної творчості. Відображення в них народного героїзму та патріотизму.
- •Ы4. Література кр. Провідні стилі і жанри. Жанр літопису в давній українській літературі.
- •Ы5. Історична основа, тема, ідея «Слова о полку Ігоревім». «Слово…» як літературна пам`ятка світового значення.
- •Ы6. Полемічна література кінця 16-початку 17 ст. Провідні мотиви послань Івана Вишенського.
- •Ы7. Творчість Григорія Сковороди. Збірка «Сад божественних песней». Історія «сродної праці» в байках.
- •Ы8. Проблематика, жанр «Енеїди» Котляревського. «Енеїда» як перший твір літератури нового типу.
- •Ы9. Поети-романтики 20-40-х років хіх століття.
- •Ы10. Квітка-Основяненко як перший український повістяр-«побутописець»
- •Ы11.Т.Шевченко-основоположник нової української літератури. Стан сучасного шевченкознавства.
- •Ы12. Рання творчість Шевченка. Ідейно-художній аналіз поеми «Гайдамаки».
- •Ы13. Лірика та сатира Шевченка 1843-47 років, її стильова своєрідність («Сон», «Кавказ», «і мертвим..»).
- •Ы14. Життя і творчість Шевченка періоду заслання та останніх років життя.
- •Ы15. Місце Марка Вовчка (Марія Олександрівна Вілінська 1833-1907) в українському літературному процесі.
- •Ы16.Проблема інтелігенції в українській романистиці другої половини хіх-початку хх ст. («Хмари» 1874 р. Нечуя-Левицького, «Перехресні стежки» 1900р. Франка).
- •Ы17. Творчість с. Руданського. Лірика. «Співомовки»
- •Ы18. Історичний роман Куліша «Чорна рада». П. Куліш як літературний критик.
- •Ы19. Літературно-критична й публіцистична діяльність Драгоманова (18 вересня 1841-20 червня 1895).
- •Ы20. Історична тема в драматургії Старицького («Маруся Богуславка», «Оборона Буші»). Старицький – поет і перекладач.
- •Ы22. Павло Грабовський. Провідні мотиви лірики.
- •Ы23. Збірка Франка «з вершин і низин». Її ідейно-художнє новаторство.
- •Ы24. Поезія Франка 90-х – 900-х років. Проблематика, жанрова своєрідність, багатство і розмаїття художньої палітри (збірки «Зівяле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Sempertiro»).
- •Ы25. Філософські поеми Франка («Мойсей», «Смерть Каїна»,» Іван Вишенський»)
- •Ы26. Франко як літературний критик і літературознавець.
- •Ы27. Художня своєрідність малої прози Франка 90-х – 900-х років.
- •Ы28. Суспільно-політичні та літературно-естетичні погляди Лесі Українки.
- •Ы29. Лірика Лесі Українки. Основні мотиви. Ідейно-естетична своєрідність.
- •Ы30. Проблематика і новаторство драматургії Лесі Українки.
- •Ы31. На зламі століть: лірика кінця хіх-першої третини хх ст. (жанрова різноманітність, естетичне багатство, творча своєрідність поезії в. Самійленка, м. Вороного, о. Олеся)
- •Ы32. Поети «Молодої Музи» (п. Карманський, б. Лепкий, в. Пачовський), їх філософсько-естетичні шукання.
- •Ы33. М. Коцюбинський-новеліст. Проблематика, характери, особливості психологічного аналізу.
- •Ы34. Проблематика, художня своєрідність повістей м. Коцюбинського «Fatamorgana», «Тіні забутих предків».
- •Ы35. Художня своєрідність та новаторство Винниченка як митця хх віку (проза і драматургія).
- •Ы36. Ідейно-художній аналіз повісті Кобилянської «Земля».
- •Ы37. Новаторство в. Стефаника-новеліста. Особливості психологічного аналізу в прозі письменника.
- •Ы38. Особливості психологічного аналізу у творах Черемшини Марка.
- •Ы39. Творчість Тесленка і Васильченка в контексті неореалізму поч. Хх ст.
- •Ы40. Провідні риси неокласицизму і культорологічні образи в поезії неокласиків Рильського, Зерова, Драй-Хмари.
- •Ы41. Поняття про модернізм. Особливості розвитку українського модернізму. Стильові течії українського модернізму.
- •Ы42. Жанрове розмаїття творчої спадщини Хвильового.
- •Ы43. Інтимна лірика і поема «Мазепа» в. Сосюри.
- •Ы44. Літературна дискусія в Україні 1925-28 років і літературно-художні організації 1920-30-х років.
- •Ы45. Крах романтиків і тріумфання прагматиків у романах і повістях Підмогильного. Художні досягнення митця.
- •Ы46. Незвичайні характери і засоби їхньої романтизації у прозі Яновського, Довженка. Проблема землі і роду в їхній творчості.
- •Ы47. Особливості поетики новел і романів Гончара. Діалог автора із самим собою, з часом, з культурною традицією.
- •Ы48. Полемічна спрямованість історичних романів Загребельного і Іваничука.
- •Ы49. Художня інтерпретація радянської дійсності у творчості письменників-емігрантів (Самчук, Барка, Осьмачка)
- •Ы50. Людина і війна у творчості українських письменників (Довженко, Гончар, Багряний)
- •Ы51. Діалог поетів з Україною (від «Мойсея» Франка до «Палімпсестів» Стуса)
- •Ы52. Тема України й особливості її художнього трактування у творчості Маланюка
- •Ы53. Проблематика і поетика романів Багряного (на вибір)
- •Ы54. Художня своєрідність драматургії Миколи Куліша ( на вибір)
- •Ы55. Традиції неокласиків і поетична культурологія Ліни Костенко
- •Ы56. Українська поезія «шістдесятників» хх ст.. Провідні мотиви і жанри.
- •Ы57. Усмішки Остапа Вишні – проблематика і поетика комічного.
- •Ы58. Особливості трактування проблеми гуманізму в ул хх ст.. (викриття сталінщини, казарменого соціалізму).
- •Ы59. Тема моральних пошуків у прозі хх ст.. (твори Загребельного, Стельмаха, Руденка).
- •Ы76.Літературознавчі дослідження філологічного факультету
- •Ы84. Проблеми літературознавчої компаративістики.
- •Ы85. Теорія діалогізму
- •Ы88. Поняття про зміст і форму твору.
Ы45. Крах романтиків і тріумфання прагматиків у романах і повістях Підмогильного. Художні досягнення митця.
Творча спадщина надзвичайно строката і в жанровому і в проблемно-тематичному планах. Хоча Підмогильний прожив і не довге життя, проте у його доробку є«Твори» (1920), «Остап Шаптала» (1922), «Син» (1923), «Військовий літун» (1924), «Третя революція» (1926), «Проблема хліба» (1927). Це збірки оповідань і повістей. Крім того ми маємо і два романи світового рівня — «Місто» (1928) та «Невеличка драма» (1929). Та вершиною творчого генія митця все ж став роман «Місто» - це високохудожній роман, проблематика твору нова, точніше, спосіб бачення старих проблем своєрідний за своєю суттю і талановито втілений в образній системі. Роман «Місто» можна вважати одним із перших філософських романів в українській літературі, в якому органічно переплелися побут і психологія, мистецтво й філософія. «Місто» — перший урбаністичний роман в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді.Проблема міста і села не нова в мистецтві світовому і, зокрема, з українській літературі. Це насамперед проблема нових кадрів, які могли б змінити лице зрусифікованого міста. До міста потягнулася молодь, аби посісти там власне місце: одні мріяли заглибитися в науку, осягнути її, набути певного фаху, набратися розуму, щоб повернутися на село і будувати нове життя, інші просто мріяли "вийти в люди", зайняти престижне місце, бути на щабель вище простого «селюка». Степан Радченко, головний персонаж роману «Місто», виїжджає з села з єдиною метою — здобути новий фах і повернутися до рідного села з новими знаннями.Але, вгрузаючи поступово в нове життя, стає його апологетом, і думки про повернення остаточно зникають. Настроєний трохи скептично, а то й вороже проти міста. Згодом він змінює свою думку. Степан розуміє, що сільська молодь може влити в місто свіжу кров, яка «змінить його вигляд і істоту, і він один із цієї зміни, що її від долі призначено перемогти».Потрапивши в нове середовище, Степан поступово втягується в нього, стає виразником і захисником того, проти чого ще так недавно виступав. Навчається в технічному вузі, захоплюється літературним життям, стає відомим письменником, входить в коло критиків. Автор подає життя багатьох прошарків киян, в тому числі і літературні угруповання, зокрема через образ критика Світозара та поета Вигорського.Поступово помічаємо, як змінюється і душа Степана. Неоднозначне виступає він у романі. В його душі постійно борються Добро і Зло. І в дечому він вагається, але все частіше може переступити через власне сумління, моральні принципи заради поставленої мети. Може, навіть принести в жертву людину і від цього не буде страждати. Отже, це неординарна особистість, не позбавлена волі, розуму. Пройшовши через усі зваби і брудні кола міста, Степан, селянський хлопець, переміг, підкорив його. Він мав і силу волі, і твердий характер.Героєві Підмогильного вірилося, що а місто вливається нова сила, яка здатна оновити не лише його, місто, а й усе життя молодої української держави. На оптимістичній ноті завершує свій роман В. Підмогильний.