- •Тема 1.
- •Тема 2.
- •Тема 3.
- •Тема 4.
- •Тема 5.
- •Тема 6.
- •Тема 7.
- •Тема 8.
- •Тема 10
- •Тема 11
- •Тема 12
- •Тема 13
- •Тема 14
- •Тема 15
- •1. Підходи та значення поділу права на публічне і приватне
- •1. Загальні поняття «право» та «система права»
- •1.1 Поняття права
- •1.2 Загальне поняття «система права»
- •2. Основні концепції поділу права на публічне і приватне
- •2.1 «Матеріальні» концепції поділу права на приватне і публічне
- •2.2 «Формальні» концепції поділу
- •3. Поділ права на «публічне» і «приватне». Поняття публічного та приватного права та критерії поділу
- •4. Співвідношення публічного і приватного права
- •Висновок
- •3.Співвідношення галузей права і міжгалузеві зв’язки в праві
- •4.Місце і роль цивільного права в системі права
- •5.Проблеми співвідношення цив права з іншими галузями права
- •1. Цивільне і сімейне право
- •6.Предмет цив-прав регулювання та його динаміка
- •Майнові відносини
- •Особисті немайнові відносини
- •Зобов'язальні та абсолютні відносини (речові та виключні) як предмет цивільного права
- •Корпоративні відносини. Поняття корпоративних відносин
- •Корпоративні та зобов'язальні відносини
- •Правова природа і місце корпоративних правовідносин
- •Немайнові оборотоздатні відносини в цивільному праві
- •Організаційні цивільні відносини. Поняття організаційних відносин
- •Місце та правова природа організаційних правовідносин
- •Договірні зобов'язання немайнового змісту
- •Співвідношення цивільних і філософських зобов'язань та публічних обов'язків
- •Визначення поняття цивільних відносин
- •7.Принципи сучасного цивільного права
- •2. Принципи дозвільної спрямованості цивільно-правового регулювання і рівності правового режиму для всіх суб'єктів цивільного права
- •3. Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини
- •Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, установлених конституцією України та законом
- •5. Свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом
- •6. Свобода договору
- •7. Судовий захист цивільного права та інтересу
- •8. Принцип справедливості, добросовісності і розумності
- •10. Принцип пропорційності (співрозмірності) між обмеженнями та цілями цивільних прав Принцип пропорційності (співрозмірності) як загальний принцип права
- •8.Система цивільного права і система цивільного законодавства
- •Загальна частина цивільного права
- •Особлива частина і підгалузі цивільного права
- •Інститути та інші структурні підрозділи цивільного права
- •Систематизація цивільного права
- •Поняття цивільного законодавства
- •Структура цивільного законодавства
- •9.Загальна характеристика інституту юридичної особи в системі цивільного права, його призначення
- •10.Історичні витоки інституту юридичної особи (римський період)
- •11.Цивілістична доктрина 19-20 ст про сутність юридичної особи
- •12.Розвиток інституту юридичної особи в науці радянського цивільного права
- •13.Сучасні нормативні і доктринальні підходи до інституту юридичної особи
- •14.Загальне вчення про юридичні факти в цивільному праві
- •15.Поняття та ознаки правочину, його місце в системі юридичних фактів Стаття 202. Поняття та види правочинів
- •16.Поняття дійсності правочину. Класифікація дійсних правочинів
- •17.Форма правочину, юридичне значення форми правочину
- •18.Особливості тлумачення правочину
- •19.Поняття та правова природа недійсності правочину
- •20.Правові підстави визнання правочинів недійсними та класифікація недійсних правочинів
- •21.Правові наслідки визнання правочинів недійсними
- •22.Поняття та межі здійснення цивільних прав
- •23.Категорія «зловживання правом» у законодавстві і цивілістичній доктрині
- •24.Право на захист суб’єктивного цивільного права (поняття та првова природа)
- •25.Загальна характеристика форм захисту цивільних прав
- •Юрисдикційна форми захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів
- •4. Самозахист суб'єктивних цивільних прав та інтересів
- •26.Поняття та межі самозахисту
- •1. Загальна характеристика права на самозахист. Його відмежування від самоуправства та самосуду
- •2. Необхідна оборона та крайня необхідність як форми реалізації права на самозахист
- •3. Класифікація способів самозахисту цивільних прав
- •Висновки
- •27.Загальна характеристика способів захисту цивільних прав, особливості їх застосування
- •Тимченко Геннадій Петрович. Способи та процесуальні форми захисту цивільних прав. : Дис... Канд. Наук: 12.00.03 - 2003.
- •28.Загальна характеристика інституту відповідальності в цивільному прав (поняття, ознаки).
- •Ознаки цивільно-правової відповідальності
- •29.Функції цивільно-правової відповідальності
- •30.Співвідношення інститутів цив-прав відповідальності і захисту цивільних прав Цивільно-правова відповідальність як спосіб захисту цивільних прав та інтересів
- •31.Підстави (умови) цив-прав відповідальності.
- •Николай Михайлович коршунов
- •32.Вчення про вину в цивільному праві (доктринальні підходи)
- •Поняття та сутність «вини» в доктрині цивільного права
- •33.Розмір цив-прав відповідальності
- •34.Особливості застосування інституту цив-прав відповідальності
- •1.Поняття та значення цивільно-правової відповідальності
- •2. Особливості цивільно-правової відповідальності
- •3. Підстави цивільно-правової відповідальності
- •35.Умови звільнення від цив-прав відповідальності
2. Необхідна оборона та крайня необхідність як форми реалізації права на самозахист
У цивілістичній доктрині самозахист цивільних прав зазвичай пов’язувався з необхідною обороною і крайньою необхідністю в кримінальному праві.
У чинному ЦК відсутня самостійна стаття, яка б визначала поняття необхідної оборони в цивільному праві. Поняття та ознаки необхідної оборони розкриваються у ст. 36 Кримінального кодексу України (далі КК). Відповідно до нього, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, а також суспільних інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої у даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення її меж [4].
Відповідно до ч. 1 ст. 1169 шкода завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується [7, 44]. Під перевищення меж необхідної оборони розуміється умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК) [4]. Тоді як кримінальна відповідальність за завдання шкоди внаслідок перевищення меж необхідної оборони настає тільки у випадках, прямо передбачених Кримінальним кодексом, то відшкодування такої шкоди за правилами ЦК настає на загальних підставах [10, 79]. Разом з тим, у даному випадку треба враховувати правило ст. 1193 ЦК (ЦК), відповідно до якого наявність вини потерпілого у завданні йому шкоди є підставою для зменшення розміру відшкодування [8, 879].
Частина 2 ст. 1169 ЦК встановлює, що шкода, завдана третій особі у разі здійснення особою права на самозахист, відшкодовується особою, яка її завдала. Разом з тим, якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію, що викликала необхідність застосування мір самозахисту [8, 879].
У новому ЦК норма про крайню необхідність знайшла своє відображення у ст. 1171. Поняття крайньої необхідності розкривається як правомірні дії, спрямовані на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам та інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами [2].
У Кримінальному кодексі України (ст. 39) передбачена умова, яка відсутня в ЦК - розмір завданої шкоди не повинен перевищувати розміру відверненої шкоди [4]. Проте ця обставина не має значення для застосування норми, встановленої статтею 1171 ЦК, адже шкода, завдана у стані крайньої необхідності, відшкодовується особою, яка її заподіяла [2]. У подальшому особі, яка відшкодувала шкоду, надається право звернутися з регресною (зворотньою) вимогою до особи, в інтересах якої вона діяла. Це пов’язано із тим, що потерпілим у даних відносинах стає особа, яка не вчиняла ніяких протиправних діянь та стала жертвою обставин, що носять випадковий характер. Саме тому ч. 2 ст. 1171 надає можливість суду прийняти інше рішення.
Узагальнюючи вищевикладене, варто зауважити, що дії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства і вчинені у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності слід розглядати як самозахист цивільних прав.