3.1. Теорія сподівання Врума

Теорія очікування (сподівання), заснована на дослідженнях Віктора Врума, стверджує, що наявність активної потреби не є єдиною необхідною умовою мотивації людини для досягнення певного результату. Людина повинна також спо­діватися на те, що обраний нею тип поведінки дійсно приведе до задо­волення потреби чи до набуття бажаного.

Очікування розглядається, як оцінка даною особистістю імовірності здійснення певної події. При аналізі мотивації до праці теорія очікування зосереджується на трьох взаємозалежностях: вит­рати праці - результати; результати - винагороди; валентність (сила переваги, яку надає людина тому чи іншому результатові, тобто стимули чи ступінь задоволення винагородою).

Очікування відносно витрат праці - результатів (ВП - Р) - це співвідношення між витраченими зусиллями та отриманими результа­тами. Наприклад, виконавець робіт сподівається, що за вироблену продукцію високої якості з мінімальними витратами матеріалів, керівництво підвищить його професійний розряд. Якщо прямої залежності між витраче­ними зусиллями та досягнутими результатами немає, то згідно з теорією очікування, мотивація слабшає. Відсутність взаємозв'язку може відбутися, через неправильну самооцінку працівника, погану підготовку чи недостатні повноваження для виконання поставленого завдання.

Сподівання відносно результатів - винагород (Р - В) - це очіку­вання певних винагород чи заохочень у відповідь на досягнутий рівень результатів. Розвиваючи наведений приклад, зазначимо, що робітник, під­вищивши розряд, отримуватиме вищу заробітну плату чи стане майстром. Аналогічно, якщо людина впевнена у тому, що досягнуті результати будуть винагороджені, але при реально допустимих витратах зусиль ці результати не будуть досягнуті, то мотивація і у цьому випадку буде слабкою.

Третій чинник, що визначає мотивацію в теорії очікування - це валентність або цінність винагороди чи заохочення. Валентність - це передбачуваний ступінь відносного задоволення чи незадоволення, що виникає внаслідок отримання певної винагороди. Оскільки у різних людей потреби та бажання відносно винагород істотно відрізняються, конкретна винагорода, що пропонується у відповідь на досягнуті ре­зультати, може і не мати для них ніякої цінності. Якщо валентність низька, то цінність отриманої винагороди для виконавця не досить ве­лика і мотивація трудової діяльності слабка.

Якщо значення будь-якого з цих трьох критично важливих для визначення мотивації чинників буде малим, то і мотивація буде слаб­кою і результати праці низькими. Співвідношення цих факторів визна­чається такою формулою:

Оскільки потреби людей відрізняються, то конкретну винагоро­ду вони оцінюють по-різному. Відповідно, керівництво організації по­винно зіставити винагороду, що пропонується, з потребами співро­бітників та привести їх у відповідність.

Рис.7.3. Модель мотивації за Врумом

3.2. Теорія справедливості

Теорія справедливості пропонує інше пояснення того, як люди розподіляють та спрямовують свої зусилля для досягнення поставленої мети. Згідно з нею, люди суб'єктивно визначають відношення отриманої винагороди до витрачених зусиль і зіставляють його з винагородою інших людей, які виконували анало­гічну роботу. Якщо порівняння показує дисбаланс та несправедли­вість, виникає психологічна напруга. У підсумку складається ситуація, при якій необхідно стимулювати конкретного співробітника, зняти на­пругу і для відновлення справедливості ліквідувати дисбаланс.

Баланс та відчуття справедливості відновлюється за рахунок зміни рівня зусиль, що витрачаються, або зміни рівня отриманої вина­городи. Отже, співробітники, які вважають, що недоотримують по­рівняно з іншими, починають працювати менш інтенсивно, або нама­гаються підвищити рівень винагород. Співробітники, що вважають се­бе більш стимульованими, ніж решта їх співробітників, намагаються підтримувати інтенсивність праці на досягнутому рівні чи навіть підвищувати його.

Основний висновок теорії полягає у тому, що люди намагати­муться зменшити інтенсивність праці, поки не отримають справедли­вої винагороди. Однак, сприйняття та оцінка справедливості носить суб'єктивний, відносний характер.