Такі різні студенти... (за книгою і. Грекової «Кафедра») Люда Велічко

У школі Люда училася добре, хоча відмінницею не була. Тільки з математики в неї були всі п'ятірки. Математичка Зоя Петрівна ставила її в приклад іншим за «логічний склад розуму». Було це перебільшенням: ніякого складу розуму в Люди Велічко не була, тільки жива уява, непогана пам'ять і любов до нетутешнього (відтіля, з іншого світу, були красиві слова: апофема, медіана, тангенс).

Вступаючи до інституту, вибрала вона факультет АКІ (автоматика, кібернетика, інформація), тому що всі ці слова їй дуже подобалися, особливо «кібернетика». Вона наївно думала, що відразу ж почне проектувати роботів. Однак на першому курсі роботами і не пахло: тільки математика, фізика й інші загальнонаукові дисципліни.

Учитися їй спочатку було важко. Математичної підготовки, отриманої в школі, явно отут не вистачало. Важка була і лекційна система. У школі усе було ясно: виклад — повторення-закріплення. Тут не повторювали і не закріплювали, тільки викладали. Упустиш що-небудь — не відновиш. Лектори — професори і доценти — якісь неприступні, говорять складносурядними реченнями, не зрозумієш, де головне, де підрядне. Жартів їх, на які дружним сміхом відкликався зал, Люда не розуміла: що тут потішного? Словом, важко. Старанна, вона займалася цілими днями, вечорами, іноді і ночами, але успіхів не виходило.

А от з гуртожитком їй повезло: потрапила в двомісну кімнату зі своєю однокурсницею Асею Уманською, дівчиною з красивими чорними очима і маленьким ротом. Ася – відмінниця, золота медалістка – всі рішуче знала і вміла пояснити краще усякого викладача. Викладач чим поганий? Сидить десь у себе на висоті, і йому невтямки, чого студент не розуміє. Ася, хоч і відмінниця, завжди розуміла, що саме Люді неясно.

Жили дружно, багато займалися. Люда почала розуміти, що до чого, яке завдання треба робити, а яке необов'язково. Навчилася списувати контрольні, уміло користуючись шпаргалкою, готуватися до лабораторок, зазублювати важливі формули, не вникаючи в їх зміст. Так званий навчальний процес вона сприймала як певний ритуальний танець зі своїми правилами, ніякого відношення до наукових знань не має. Важливі були інші знання: хто що запитує, кому як відповідати (один любить відразу, інший — подумавши), як легше завчити напам'ять формулу або формулювання... Для цього передавалися з вуст у вуста якісь саморобні віршики з потрібними сполученнями букв. Усьому цьому навчилася Люда, так само як городянин навчається переходити вулицю, уникаючи машин.

Студентське життя перетворювалося в серію дрібних обманів: там списати, отут підчистити, тут ушитися. Домашні завдання виконувалися по черзі, шпаргалки писалися оптом. Підпільно циркулювали отримані ще від попередніх потоків розв’язки задач; заношені до дір, вони переписувалися з помилками, яких ніхто не помічав (хіба випадково), — у викладачів теж не було часу.

Підійшла зимова сесія. Люда почала її добре — без трійок. І раптом як сніг на голову – двійка з матлогіки! Уже як вона її, прокляту, вивчила! Спочатку до кінця і з кінця до початку — від зубів, як говорять, відскакувало! І Ася перевіряла — усе, говорить, добре, четвірка як мінімум. Чого ж на іспиті так розгубилася? Напевно, через Маркіна, дивна людина, усе жартує. Говорить хитромудро, якимись петлями. Люда узагалі викладачів боялася, а Маркіна особливо. Ніяк не зрозуміти, що йому треба. Скажеш йому точно по книзі, а він: «Що ви маєте на увазі?» Вона знову по книзі, а він: «Розповідайте своїми словами». А які можуть бути свої слова в матлогіці? Вона і так і сяк, а йому все не те. Так і прогнав. Приходьте, говорить, після сесії. А що в Люди стипендія погоріла, це його не стосується. Шкідливі вони все-таки, викладачі!