Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Київський національний торговельно-економічний університет
Хмельницький торговельно-економічний коледж
Спеціальність 5.03050702 “Комерційна діяльність”
Дисципліна Підприємницька діяльність
Тема 6.
Формування підприємницького капіталу
Лекція № 9. Форми фінансової підтримки підприємництва План.
Джерела фінансування діяльності підприємства.
Нетрадиційні джерела фінансування підприємницької діяльності: лізинг, факторинг.
Порядок формування статутного капіталу.
Ключові терміни та поняття :
Фінанси, фінансова діяльність, внутрішні джерела фінансування, зовнішні джерела фінансування, лізинг, лізингова операція, переваги та недоліки лізингу, факторинг, форфейтинг, факторингова операція, переваги та недоліки факторингу, статутний капітал, функції татутног капіталу, вклади до статутного капіталу, структура статутного капіталу
Література ( основна )
Бутинець Ф.Ф.Основи бізнесу : Навчальний посібник.. - 2-е вид., доп. і перероб. / Бутинець Ф.Ф., Романчик К.В. – Житомир : ПП „Рута”, 2004, с. 101-111
Захарчин Г.М. Основи підприємництва : Навч. Посіб.- К.: Знання, 2008 – Вища освіта ХХІ століття, с. 92-111
Сизоненко В.О. Сучасне підприємництво : Навч. Посіб. – К.: Знання-Прес, 2008, с.364-371
Література ( додаткова )
Донець Л.І.Основи підприємництва. : Навчальний посібник./ Донець Л.І., Романенко Н.Г, с. 70-74;
Цигилик І.І. Основи підприємництва : Навчальний посібник../ Цигилик І.І., Криховецька З.М., Пане вник Т.М. – 2-ге вид., перероб та доп. - К.: Центр учбової літератури, 2007,с. 38-40;
Тема : Форми фінансової підтримки підприємництва
План.
Джерела фінансування діяльності підприємства.
Нетрадиційні джерела фінансування підприємницької діяльності: лізинг, факторинг.
Порядок формування статутного капіталу.
Питання 1. Поняття установчих документів підприємства.
У процесі діяльності господарюючі суб'єкти отримують грошові доходи, які стають джерелом утворення фондів грошових коштів. Використання останніх сприяє забезпеченню стабільної господарської діяльності підприємства, його виробничого та соціального розвитку. Саме на підприємствах створюється валовий національний продукт, який у подальшому розподіляється між різними галузями народного господарства для наступного споживання.
Отже, фінанси - це сукупність економічних грошових відносин, пов'язаних із формуванням, використанням і розподілом грошових надходжень і фондів грошових коштів для забезпечення ефективної діяльності підприємства.
Тобто, господарюючі суб'єкти вступають у різноманітні економічні грошові відносини. Ці відносини забезпечують безперебійну діяльність підприємства, його роботу як єдиного механізму. Вони різні за формою реалізації та сутністю. Проте усі фінансові відносини можна згрупувати наступним чином (рис. ).
Рис. Фінансові відносини підприємства
Незважаючи на те, що зазначені відносини є грошовими, участь підприємства у них вимагає забезпечення його певними ресурсами:
природними (володіння, наприклад. земельними, водними ресурсами або правом на їх використання);
матеріальними (володіння на правах власності або отримання можливості використання будівель, споруд, виробничого обладнання, транспортних засобів - необоротних активів - засобів праці, матеріалів, сировини для виробництва продукції, запасних частин, товарів - оборотних засобів - або предметів праці);
трудовими (наявність працівників і робітників за необхідними для роботи підприємства спеціальностями та відповідною кваліфікацією);
фінансовими (наявність певної суми грошових коштів, створених фондів, необхідних для забезпечення потреб підприємства). Звернемо увагу, що саме володіння фінансовими ресурсами дозволяє господарюючому суб'єкту бути забезпеченим матеріальними, природними, трудовими ресурсами, а також досягати позитивних результатів своєї діяльності.
Це пояснюється тим, що підприємство повинно мати можливість сплатити кошти:
1) за використання у своїй господарській діяльності земельних ділянок, води, інших природних ресурсів;
2) за будівлі та споруди, придбані підприємством, обладнання, сировину та матеріали, необхідні для виробництва продукції;
3) за роботу, що виконана працівниками у процесі виготовлення продукції, управління підприємством тощо.
Грошові кошти - це одна із складових ресурсів підприємства, що допомагає забезпечити основну мету
- 2 -
його діяльності - отримання прибутку. Самі ж грошові кошти - найважливіший засіб її реалізації: для безперебійної роботи будь-яке підприємство потребує постійної наявності таких ресурсів. Успіх підприємницької діяльності практично гарантований, якщо господарюючий суб'єкт буде мати стабільні джерела отримання грошових коштів і зможе їх ефективно використовувати.
Якщо ж підприємство не забезпечене фінансовими ресурсами, у нього не вистачає власних коштів для оплати наведених вище витрат, воно буде змушене скорочувати виробництво, а в кінцевому випадку - оголосити себе банкрутом, визнавши свою неплатоспроможність (детальніше про це див. у лекції 12).
Отже, фінанси як сукупність економічних грошових відносин, пов'язаних із формуванням, використанням і розподілом грошових надходжень і фондів грошових коштів, повинні забезпечувати ефективну діяльність підприємства. Вона, у свою чергу, полягає у раціональному використанні всіх видів ресурсів підприємства, отриманні прибутку.
Для ефективної діяльності підприємству необхідні різні види ресурсів, наявність яких найчастіше забезпечується фінансовими. Проте фінансові ресурси не можуть з'явитися на підприємстві за одним помахом чарівної палички: вони формуються у процесі його діяльності, за необхідності отримуються з джерел, безпосередньо не пов'язаних із функціонуванням підприємства. Процес забезпечення господарюючого суб'єкта фінансовими ресурсами має назву фінансування діяльності підприємства.
Для ефективного здійснення цього процесу та уникнення кризових ситуацій керівництву господарюючого суб'єкта необхідно пам'ятати, що склад і структура фінансових ресурсів підприємства зумовлена, насамперед, обсягом виробництва. Разом з тим, саме від величини фінансових ресурсів підприємства залежить зростання виробництва, соціально-економічний розвиток підприємства.
Тому для здійснення правильного вибору політики щодо фінансування підприємства керівництву обов'язково потрібно знати відповідь на наступні питання
У якому розмірі необхідні ресурси ?
Які види ресурсів необхідні ?
На який строк необхідні ресурси ?
Відповідь на перше та друге питання можна дати, використовуючи результати таких процедур як нормування (визначення норм витрачання ресурсів, прибутку), планування (встановлення послідовності дій із досягнення певної мети). Вони забезпечують більш точні та економічно обґрунтовані, а тому, надійніші показники. До речі, дані для їх обчислення надає бухгалтерський облік.
Для вирішення третього питання керівництво підприємства повинне перш за все оцінити наявність, склад і структуру власних фінансових ресурсів. По-друге, пам'ятати, що існують різні шляхи надходження на підприємство грошових коштів та інших цінностей - джерела фінансування господарської діяльності.
В економічній літературі розглядають різні ознаки класифікації джерел фінансування господарської діяльності. Однак, найчастіше спеціалісти розглядають внутрішні [або власні] та зовнішні [залучені) джерела формування фінансових ресурсів підприємств.
Внутрішні джерела фінансування
Перший вид фінансування називається "внутрішнім", оскільки ресурси підприємства акумулюються або шляхом отримання майнових внесків юридичних чи фізичних осіб (для створення підприємства або безоплатних внесків), або формуються у результаті діяльності господарюючих суб'єктів (прибуток, амортизація).
Одним із основних внутрішніх джерел фінансування є статутний капітал.
Нагадаємо, що під статутним капіталом розуміють суму грошових коштів, оборотних і необоротних активів, наданих засновниками при створенні підприємства для здійснення ним господарської діяльності (цей капітал є стартовим для суб'єктів підприємницької діяльності).
Метою формування резервів підприємства є необхідність господарюючого суб'єкта постійно знаходитися у робочому стані, у будь-який час бути спроможним сплатити свої борги перед бюджетом, постачальниками, виконати зобов'язання перед покупцями. Створення резервів є одним із елементів правильної організації діяльності підприємства. Ще у Стародавньому Єгипті (у період зведення пірамід) було запроваджено формування державою резервів - на випадок неврожаїв. Це потрібно було для забезпечення безперервного процесу будівництва славетних споруд.
І сьогодні, витрачаючи частину прибутку на створення і формування резервів, керівництво підприємства дотримується правила: "Краще витратити певну частину коштів сьогодні за власним
- 3 -
бажанням, ніж втратити в декілька разів більше через непередбачувані обставини в майбутньому". І ця політика є дійсно виправданою. Кошти резерву є недоторканими за умов звичайної діяльності. Проте, саме вони допомагають господарюючому суб'єкту залишатися у робочому стані (зберегти фінансову незалежність) за несприятливих обставин.
Одним із внутрішніх джерел фінансування діяльності підприємства є безоплатні внески фізичних і юридичних осіб, членів трудового колективу. Такі внески також відносяться до внутрішніх джерел фінансування діяльності підприємства, оскільки вони не є боргами господарюючого суб'єкта: ці ресурси не потрібно повертати тим, хто їх надав підприємству. В сучасних умовах найбільш яскравим прикладом такого джерела фінансування є благодійна допомога або благодійні внески.
Основним джерелом забезпечення грошовими коштами та іншими ресурсами суб'єкта господарювання є прибуток. Прибуток є основним показником ефективної діяльності підприємства. Величина цього показника залежить від багатьох факторів, найважливішим з яких є співвідношення доходів (коштів або матеріальних цінностей, отриманих підприємством від продажу продукції, іншого майна, виконання робіт, надання послуг) і витрат (послуг, коштів і матеріальних цінностей, які були використані господарюючим суб'єктом для забезпечення виробництва продукції, надання послуг тощо).
Прибуток є джерелом розширення виробництва, формування різних фондів і резервів. Порядок їх створення за рахунок прибутку підприємства визначається нормативними документами, які регулюють діяльність підприємства, його установчими документами, економічною передбачливістю та розрахунками підприємства.
Втрату засобами праці - необоротними активами - своєї вартості у процесі виробництва або забезпечення діяльності підприємства називають амортизацією.
Внутрішні джерела фінансування (або їх ще називають власними коштами, власними джерелами), відіграють вирішальну роль в організації діяльності підприємств. Наявність у підприємства власних коштів у достатній мірі забезпечує його фінансову самостійність, тобто можливість самостійно приймати рішення щодо напрямів
діяльності підприємства та нести за них відповідальність. Крім того, наявність у підприємств у достатній мірі власних джерел фінансування забезпечує його фінансову стійкість, тобто спроможність стабільно працювати навіть за несприятливих для цього умов.
Зовнішні джерела фінансування
Уявіть ситуацію: Ви маєте кімнату в гуртожитку, автомобіль, мобільний телефон, інші речі, а також грошові заощадження в сумі 12500 грн. Оцінивши свої можливості, Ви вирішили придбати двокімнатну квартиру, не продаючи при цьому інших речей. Для реалізації задуму Вам необхідно 15850 грн., тобто не вистачає 3350 грн. власних коштів, але квартиру купувати будете - вирішили позичити грошові кошти в банку, тобто взяти кредит.
Залучення засобів із зовнішніх джерел (грошові кошти інших підприємств, банківських установ не можна назвати власними коштами) також є дуже важливим, оскільки скорочує загальну потребу господарюючого суб'єкта у власних коштах, стимулюючи одночасно до більш ефективного використання останніх.
Усі підприємницькі структури на певному етапі своєї діяльності у більшій чи меншій мірі відчувають дефіцит вільних грошових коштів, інших ресурсів. У такі моменти для підприємства особливо важливими є зовнішні джерела фінансування їх особливістю є те, що ресурси надходять на підприємство від інших господарюючих суб'єктів і підлягають обов'язковому поверненню тим, хто їх надав.
Підприємства, які позичили грошові кошти або матеріальні цінності іншим, називаються кредиторами чи позикодавцями. Юридичні чи фізичні особи, які отримали таку позику, мають назву боржників (також їх називають позичальниками або дебіторами). І, відповідно до Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, викопати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо).
Перехід до ринкової системи господарювання, запровадження комерційних засад діяльності підприємств, приватизація державних підприємств передбачають поєднання внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування господарюючих суб'єктів.
Залучення підприємством коштів із зовнішніх джерел - питання досить складне та потребує детальних розрахунків, виваженості при прийнятті рішення щодо використання таких фінансових ресурсів. Отримуючи кошти із зовнішніх джерел, керівництво повинне оцінювати економічну ситуацію в
- 4 -
державі, яка може чинити визначальний вплив на процес фінансування підприємства. Так, потрібно враховувати вплив системи оподатковування, ситуацію на ринку банківських кредитів (що впливає на величину плати за користування кредитом) і на ринку цінних паперів (аналіз його стану дозволяє оцінити ефективність такого виду залучення коштів як випуск цінних паперів).
У процесі фінансування діяльності підприємства важливе значення мас співвідношення джерел формування його фінансових ресурсів. Збільшення частини власних джерел фінансування позитивно впливає на фінансовий стан підприємства, результати його діяльності. Значна сума залучених коштів ускладнює роботу підприємства, вимагає додаткових витрат на сплату відсотків за користування банківськими кредитами, дивідендів за випущеними акціями, доходів на облігації.
Слід пам'ятати: співвідношення власних і залучених джерел фінансування не є для підприємства постійною величиною, - воно може змінюватися залежно від господарської і ринкової кон'юнктури, від стану та розвитку національної економіки, від вимог державних контролюючих органів.
Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів. А для цього необхідно здійснити економічно обгрунтовані розрахунки, правильно оцінити економічну ситуацію в державі.
Питання 2. Нетрадиційні джерела фінансування підприємницької діяльності: лізинг, факторинг.
У випадку нестачі власних вільних коштів для проведення певних операцій підприємство може отримати їх із зовнішніх джерел.
Для нашої держави ще кілька років тому найбільш типовим і найбільш поширеним зовнішнім джерелом фінансування були кредити. Лише зовсім недавно дещо ширше почали використовуватися й інші способи залучення коштів господарюючими суб'єктами. Ці джерела можна об'єднати в окрему групу під назвою нетрадиційні джерела, фінансування, оскільки вони все ще залишаються досить рідкісними у сфері підприємництва нашої держави. Проте, саме ці джерела залучення ресурсів підприємствами можуть виявитися значно вигіднішими за традиційні.
Висвітлення питання про лізинг як форму фінансової підтримки підприємництва необхідно починати зі з'ясування сутності цієї операції.
Відомо, що підприємці задовольняють свої потреби у модернізації основних фондів (машин, устаткування, інших видів майна) як за рахунок власних, так і з використанням позичкових коштів. Плата за кредити на ці потреби здійснюється з прибутку підприємства. Однак отримати значний кредит на придбання дорогого устаткування, особливо малим та середнім підприємствам, досить складно внаслідок відсутності надійних гарантій його повернення.
Враховуючи складнощі фінансування капітальних витрат, у міжнародній практиці розроблено схему фінансування із застосуванням елементів оренди та кредитних зобов'язань, у якій фінансовий та матеріальний аспекти об'єднані в єдиний комплекс відносин, що дістав назву лізингу. Економічна сутність лізингу полягає у придбанні орендодавцем на прохання орендаря у виробника майна на умовах купівлі-продажу, з одночасним оформленням передачі устаткування у використання підприємству договором фінансового лізингу. Цей вид фінансових операцій застосовується, насамперед тоді, коли вирішується проблема швидкого промислового освоєння технічних інновацій, що потребують значних капіталовкладень. Найбільш поширені лізингові операції у таких галузях, як авіаційний, морський, автомобільний транспорт, сільське господарство, будівництво, деякі галузі промисловості. Об'єктами лізингу є транспортні засоби, обладнання, будівлі та споруди виробничого призначення, цілісні майнові комплекси.
Лізинг - це спосіб підприємством необхідного обладнання, інших необоротних активів в умовах недостатності власних грошових коштів на такі цілі.
Для того, щоб зрозуміти призначення та особливості лізингу, розглянемо механізм проведення даної операції на прикладі.
Припустимо, що авіакомпанія "Повітряні шляхи" вирішила придбати новий пасажирський літак АН-140 в українського підприємства 'Політ". Придбання літака пов'язане зі збільшенням замовлень на квитки на рейси авіакомпанії. За результатами оцінки майна та грошових коштів "Повітряних шляхів" встановлено, що власних коштів авіакомпанії для придбання літака не вистачить. Отримання кредиту в банку на такі цілі є дорогою процедурою (потрібен довгостроковий кредит). Тому керівництво авіакомпанії "Повітряні шляхи" вирішило діяти по-іншому.
- 5 -
За договором і попередньою домовленістю авіакомпанії "Повітряні шляхи" з приватним банком "Наш Банк" останній придбав у підприємства "Політ" літак АН-140. Після цього банк надав авіакомпанії придбаний літак у користування на 10 років за обумовлену в договорі лізингу плату.
Таким чином, авіаперевізник отримав необхідний йому засіб (на умовах оренди), не витративши велику суму коштів і не створивши при цьому боргу.
Суб'єкт підприємницької діяльності, що придбає засоби (у нашому прикладі— банк "Наш Банк"), називається лізингодавцем. Підприємство, що виготовляє продукцію, надає послуги (наприклад, "Повітряні шляхи"), яке отримує у користування цінності від лізингодавця має назву чізингоодержувач. Продавці (постачальники) майна (такі як підприємство "Політ") також є учасниками лізингових
відносин. Названі юридичні особи є суб'єктами лізингу.
Об'єктом лізингу виступають ті матеріальні цінності, які надаються у користування лізингоодержувачу (у нашому прикладі - це літак АН-140).
У цілому, порядок здійснення лізингової операції можна зобразити наступним чином (рис.).
1-укладання трьохстороннього договору лізингу лізингодавцем з лізингоодержувачем і постачальником;
2 - оплата постачальнику вартості обладнання;
3 — поставка обладнання лізингоодержувачу;
4 - оплата лізингодавцю за отримане майно.
Рис. Схема здійснення лізингової операції
Такої схеми взаємовідносин при проведенні лізингових операцій дотримується більшість господарюючих суб'єктів України на сучасному етапі розвитку економічних відносин у нашій державі.
Послуги лізингу є значно дорожчими за послуги звичайної оренди, оскільки включають і плату за послуги лізингової компанії, і відсотки за кредит, отриманий для придбання майна. Підприємства-виробники погоджуються на такі умови, оскільки мають можливість отримати необхідне їм обладнання або сировину заздалегідь обумовлених зразків.
Отже, лізинг - це господарська операція, за якою суб'єкт підприємницької діяльності (лізингодавець) за умовами лізингового договору передає іншому суб'єкту підприємницької діяльності (лізингоодержувачу) матеріальні цінності для використання у підприємницькій діяльності на визначений строк і за визначену плату.
Звернемо увагу, що у нашому прикладі банк "Наш Банк'' міг купити літак і без попередньої домовленості з авіакомпанією. Такі відносини мали б назву прямий лізинг. Тобто у першому прикладі нами був описаний механізм здійснення непрямого лізингу.
Варто відмітити, що лізинг ' - недосконалий спосіб отримання необхідного майна. Спеціалісти виділяють наступні переваги та недоліки лізингу :
© "Переваги"
• можливість використання нового, сучасного, але дорогого устаткування
• відсутність необхідності оплати повної вартості цього устаткування відразу ж після його отримання - оплата за корисіування устаткуванням вноситься поступово
® "Недоліки".
• устаткування не належить лізингоодержувачу, а тому в будь-який момент може бути вилучене у нього
• значні витрати часу на підготовку договорів лізингу
• складність організації лізингових відносин через наявність кількох учасників лізингу
Одночасно лізинг є досить зручним і вигідним інструментом для підприємств, які тільки починають свою діяльність, а також для підприємств, які мають застарілі засоби праці.
З історії
Виникнення лізингу пов'язують із IX століттям, коли торговці у Венеції здавали в оренду власникам кораблів дуже дорогі якорі
- 6 -
Сам термін "лізинг" (від англійського слова "to lease" «надавати в користування") набув поширення з 1877 року. Тоді телефонна компанія "Веll" прийняла рішення продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. Корінь " lease" у перекладі з грецької означає "розчинення». Проте у багатьох країнах термін "Іеазіпд" використовується частіше, ніж його еквівалент на мові країни. В українській мові еквівалента терміну "лізинг" немає.*
В умовах конкуренції лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам, іцо потрапили у скрутне фінансове становище. Лізинг також вигідний для підприємства-виробника, оскільки надає можливість придбати дороге, складне, а часом і рідкісне обладнання значної вартості.
Об'єкти лізингу досить різноманітні. У наш час за допомогою лізингової операції можна отримати нафтопереробні комплекси, атомні електростанції, канцелярські товари, велику рогату худобу. Проте найпоширенішими є транспортні засоби, обладнання і технології, ліцензії, програмне забезпечення тощо.
У Світі цікавого Лізинг обладнання у промисловості та будівництві найбільш
широке використання знайшов у Італії — 59,6 %, Франції — 53,4 %, Іспанії-46,9 %, Австрії-49,0 %, Угорщині - 51,0 %.
Із сектором приватних послуг найбільший обсяг лізингових контрактів укладений в Німеччині — 53,5 %, Великобританії — 53,5 %, Нідерландах - 48,9 %, Швеції--53,6 %, Болгарії- 71,4 %.
У Фінляндії в лізингових компаній велика кітькість клієнтів в секторі державних послуг — 35,6 %, а лізингові операції з приватними користувачами розповсюджені в Швейцарії'- 49,8 %, Ірландії— 37 %, Австрії'- 31,7 % і Угорщині — 20 %.
У ст. 1 Закону України "Про лізинг" дається таке визначення лізингу:
Лізинг — це "підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набу- вається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингодавцем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержу- вачем періодичних лізингових платежів."
Обов'язковими учасниками лізингової угоди є:
орендодавець (банк, кредитна установа або лізингова фірма- орендодавець) — підприємство або установа, що спеціалізується на купівлі майна виробничого призначення, яке воно здає в оренду;
орендар — підприємство, що бере в оренду засоби виробництва для його використання;
постачальник (виробник) — промислове або інше підприємство, продукція якого вибрана орендарем.
Крім того, у лізинговій угоді може брати участь брокер, який є посередником, організує весь комплекс лізингової угоди.
Правовою формою лізингової операції є або тристороння угода про лізинг, або два пов'язаних між собою договори: купівлі-прода- жу й оренди (лізингу). У межах довгострокової оренди виділяють дві основних форми лізингових операцій — фінансовий та оперативний лізинг. Оперативна оренда (лізинг) передбачає передачу орендного права використання основних фондів, що належать орендодавцю, на термін, що не перевищує термін їх повної амортизації з обов'язковим поверненням цих фондів орендодавцю. Право власності на орендовані основні фонди залишається у орендодавця протягом усього терміну оренди.
Фінансова оренда (лізинг) передбачає придбання орендодавцем основних фондів за замовленням орендаря з наступною передачею орендареві права користування цими основними фондами на термін, не менший за термін їх повної амортизації із обов'язковою передачею орендареві права власності. Як правило, протягом терміну дії угоди про лізинг орендар сплачує орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна. Лізинг уособлює певну форму довгострокового кредиту, що надається в натуральній формі та погашається клієнтом на виплату. Лізинговий кредит уособлює відносини між юридичними особами, що виникають у випадку оренди майна і супроводжуються складанням лізингової угоди. Лізинг — це форма товарного кредиту.
Крім того, у відповіді слід виділити різні форми лізингу, розкрити їх зміст. Виділяють такі форми лізингу:
зворотний;
пайовий;
міжнародний.
- 7 -
Одночасно слід звернути увагу на відмінності лізингу від договору оренди. По-перше, угода укладається на весь термін амортизаційної служби виробів. По-друге, вартість об'єкта оренди погашається частинами, з віднесенням витрат на рахунок собівартості продукції, що випускається користувачем. По-третє, передбачається, якщо інше не обумовлено договором, право орендаря після закінчення амортизаційного терміну купити устаткування (опціон). І нарешті: за лізингом користувач фактично розраховується із орендодавцем на умовах кредитної угоди, тобто якщо об'єкт буде випадково зруйнований, орендар має сплатити орендні платежі в сумі, передбаченій договором.
У табл. представлені стадії здійснення лізингової угоди з виділенням змісту відповідних процедур.
Таблиця
Процедура здійснення лізингової угоди
Етапи
Стадії здійснення
лізингової угоди
1-й етап
Визначення усіх
умов та особливостей кожної угоди;
вирішення питання про джерела
фінансування угоди; оформлення заявки
майбутнього лізингоодержувача;
висновки про кредитоспроможність
клієнта та розрахунки ефективності
лізингового проекту
2-й етап
Підготовка
договору про купівлю-продаж об'єкта
лізингу; акт про прийом лізингу в
експлуатацію; договір на технічне
обслуговування майна, що передається
у лізинг;
договір на
страхування об'єкта лізингу
3-й етап
Використання
об'єкта лізингу;
відображення
лізингових операцій в обліку та
звітності; виплата лізингодавачеві
лізингових платежів
Лізинг не скасовує традиційних форм фінансування та кредитування основних фондів, а є їх доповненням. Перехід майна лізинго- одержувача після завершення договору лізингу можливий за залишковою вартістю.
Як правило, лізинг значно вигідніший від використання позичкових коштів. Однак при прийнятті рішення необхідно врахувати умови лізингодавця, митні платежі та обраний процент дисконтування. Найчастіше його намагаються узгодити з рухом готівки та рівнем ризику. Практично в усіх випадках при виборі "купівля — лізинг" ризик приблизно однаковий.
Слід зазначити, що лізинг містить досить цікаві можливості для підприємця, якщо врахувати різноманітність похідних форм лізингу. Наприклад, зворотний лізинг передбачає викуп лізингодавцем у лізингоотримувача його майна з наступною передачею в оренду продавцеві. Це дає змогу кредитору стати власником майна боржника з наступною передачею власності в оренду, тобто дає змогу як контролювати майно, так і зберегти працездатність позичальника.
Практика застосування лізингу такими компаніями, як "Укр- річфлот", "Київська Русь" свідчить про такі переваги:
фінансовий лізинг надає можливості ефективного фінансування капіталовкладень без потреби негайної мобілізації значних фінансових ресурсів. На цій основі з'являються передумови для проведення реструктуризації виробництва: адже цей процес забирає до двох років — від випуску обладнання до виходу підприємства на проектну потужність і отримання запланованих грошових надходжень;
— при здійсненні операційного лізингу власність на майно, що орендується, зберігається за лізингодавцем, що дає йому певні гарантії проти фінансових ризиків;
лізингові платежі відносяться на витрати виробництва лізин- гоотримувача, що зменшує їх реальний розмір та послаблює фінансовий тиск;
при проведенні операційного лізингу відбувається збалансоване фінансування, що дає змогу підприємству-лізингоотримувачу мобілізувати більше фінансових ресурсів, залишаючись при цьому в межах встановлених кредиторами нормативів (дотримання, насамперед, коефіцієнтів ліквідності та максимальної заборгованості).
Активізація лізингових операцій мала б позитивний ефект на макроекономічному рівні: для підприємств багатьох галузей (машинобудування, літакобудування та ін.) лізинг є можливою формою стимулювання попиту на продукцію, активізації взаємодії виробників та споживачів на ринкових засадах.
- 8 -
Факторинг як інструмент фінансування підприємницьких проектів
При фінансуванні підприємницьких операцій використовуються специфічні послуги кредитного характеру, серед яких значного поширення у світовій банківській практиці набули факторинг та форфейтинг.
Після продажу товарів, надання послуг підприємству часто доводиіься очікувати надходження грошових коштів від покупців.
Останні можуть бути потрібні підприємству негайно для здійснення певної господарської операції. У такій ситуації можна продати (уступити за певну оплату) борги. Розглянемо на прикладі здійснення такої операції.
ТзОВ "Альфа" продало свою продукцію - побутові кип'ятильники - на суму 100 тис.грн. оптовій торговій компанії "1000 дрібниць" з умовою, що торгова компанія сплатить грошові кошти за кип'ятильники протягом 60 днів.
Через 10 днів після поставки продукції компанії "1000 дрібниць" до ТзОВ "Альфа" надійшла ділова пропозиція від посередницької компанії "УкрВторМетал". Дана компанія пропонує поставити товариству сировину для виготовлення кип'ятильників за вигідними для виробника цінами. Проте у ТзОВ "Альфа" на той момент не було грошових коштів. Тому його адміністрація звернулася до філіалу АППБ "Аваль" з пропозицією продажу боргу торгової компанії "1000 дрібниць". Банк дав свою згоду виплатити товариству "Альфа" одразу 80 тис.грн. Інші 15 тис.грн. банк зобов'язався сплатити після того, як компанія "1000 дрібниць" погасить свої борги. Решту 5 тис. грн. буде спрямовано на оплату банківських послуг за проведення такої операції.
У результаті здійснення такої угоди ТзОВ "Альфа" зекономило власні кошти на придбання сировини, а банк отримав дохід у вигляді різниці між сумою боргу покупця і сумою, виплаченою ТзОВ "Альфа" у рахунок погашення заборгованості (80 тис. грн. + 15 тис. грн.) і плати за факторингові послуги (5 тис. грн.).
Запам'ятайте! При здійсненні факторингу підприємство, що продає свої борги фінансовій установі (наприклад, ТзОВ "Альфа"), називається клієнтом. Установа, що купує борги, - а це
може бути як спеціалізована факторингова фірма, так і банк, - має назву фактор. Слід відмітити, що факторингові фірми, зазвичай, тісно пов'язані з банками або ж належать їм.
Операція, проведення якої наведено у прикладі, мас назву факторинг, тобто переуступка третій стороні (фактору) постачальником (клієнтом) неоплачених покупцями боргів і, відповідно, права платежу за ними.
Операції з продажу боргів здійснюються на підставі договору факторингу. Він укладається між факюром і клієнтом тільки після оцінки платоспроможності дебіторів. Коли договір факторингу укладено, до відома боржника (дебітора) доводиться, що він повинен сплачувати кошти для погашення боріів не продавцю товарів (робіт, послуг), а факторинговій фірмі (банку).
Звертаючись до послуг факторингу, підприємство мас можливість поміняти свої борги на грошові кошти у будь-який погрібний момент і тим самим поліпшити власний фінансовий стан. При цьому господарюючий суб'єкт позбувається ризику непогашення боргів (ненадходження оплати, який бере на себе факторингова фірма. Крім тою. у підприємства-кредитора (клієнта) скорочуються витрати на обслуговування його дебіторської заборгованості.
З історії
Вперше факторингові послуги були - Американським банком у Бостоні в 1947 році
Поряд з перевагами, що їх надає використання факторингу у діяльності підприємства, слід відзначити і недоліки факт орингових угод
© "Переваги '
•швидке повернення коштів у оборот
• зняття проблеми з повернення боргу
® "Недоліки":
•втрата частини коштів (сптата відсотків за послуги факторингової фірми чи банку)
Практичне здійснення факторингової операції за сучасної економічної ситуації в нашій державі ускладнене. Однією з причин є проблема оцінки фінансового стану (платоспроможності) підприємства-боржника. висока ймовірність неповернення боргів дебіторами. У зв"язку з цим факторингові операції не можуть здійснюватися за короткий період час> та є дорогими (високою є вартість таких банківських послуг).
Отже, лізинг і факторинг є досить суттєвими нетрадиційними джерелами фінансування для діючих
- 9 -
підприємств і тих. які лише розпочинають свою діяльність. Причому лізинг є суттєвою допомогою для новостворених підприємств. Факторинг дозволяє покращити фінансовий стан суб'єктів господарювання за наявності значної заборгованості дебіторів.
Факторингові (для зовнішньоекономічної діяльності — форфейтингові) операції — це операції з надбання і відступлення грошових вимог, передачі права на стягнення боргів.
Факторинг — різновид торговельно-комісійної операції, поєднаної з кредитуванням обігового капіталу клієнта, включає інкасування дебіторської заборгованості клієнта, кредитування і гарантію від кредитних та валютних ризиків.
У загальному вигляді факторинг можна охарактеризувати як процес перевідступлення факторинговій компанії (банку) неоплаче- них боргових вимог (рахунків-фактур та векселів), що виникають між контрагентами у процесі реалізації товарів та послуг на умовах комерційного кредиту в поєднанні з елементами бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника.
При з'ясуванні суті факторингу слід зазначити, що це — вид послуг у сфері фінансування, що полягає у купівлі фактор-фірмою платіжних зобов'язань своїх клієнтів та здісненні операцій з грошових розрахунків, тобто перетворення боргів на готівку. Факторингові операції є досить поширеними серед західних кредиторів: наштовхнувшись на неплатоспроможність боржника і не маючи можливості очікувати поліпшення ситуації, він намагається продати ці борги з певною знижкою. Факторинг є ефективною системою ліквідності та зменшення фінансового ризику для нових підприємств, які не бажають брати на себе виконання роботи з перевірки платоспроможності своїх клієнтів, ведення бухгалтерського обліку відносно своїх клієнтів (вимог до них) і зацікавлені у швидкому одержанні грошей за своїми рахунками. Таким чином, факторинг — це комісійно-посередницькі послуги, які фактор надає клієнтові у процесі здійснення останнім розрахунків за товари та послуги з кредитуванням його оборотного капіталу.
Далі з'ясування можливостей операцій факторингу має базуватися на висвітленні таких ознак:
наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;
ведення бухгалтерського обліку постачальника, насамперед обліку реалізації;
інкасування його заборгованості;
страхування постачальника від кредитного ризику.
Одночасно факторинг не можна ототожнювати з цесією.
Головна мета факторингу полягає в інкасуванні дебіторських рахунків своїх клієнтів і одержанні належних на їхню користь платежів. Основу факторинг-фінансування становить угода про факторинг, у межах якої клієнт пропонує факторинг-фірмі купити всі його вимоги до дебіторів. Після перевірки платоспроможності окремих дебіторів останнім, за потреби, надається ліміт, після чого факторинг- фірма бере на себе ризик неплатоспроможності у розмірі наданого кредиту. Тобто факторингові операції, на відміну від застави, передбачають продаж рахунків факторові. За даною угодою платник, тобто дебітор, отримує інформацію у вигляді повідомлення про продаж його боргових зобов'язань і має, у зв'язку із цим, вносити платежі безпосередньо факторові.
Доведення до відома дебітора факторингового контракту означає, що всі розрахунки він здійснює не з постачальником, а з фактор- фірмою. У зв'язку з тим, що весь ризик неплатежів за рахунками бере на себе фактор, то ним виплачується лише частина суми (аванс), що дорівнює, зазвичай, 80—90 % усієї суми рахунків, а інші борги уособлюють резерв, який буде повернений після погашення дебіто- ром-постачальником усієї суми боргу.
У сучасній підприємницькій практиці існують такі види факторингового обслуговування:
купівля рахунків — зі знижкою та зі сплатою факторові;
перебрання на себе фактор-фірмою (або комерційним банком) усіх операцій з обліку продажу компанії з веденням рахунків її дебіторів, підготовкою регулярних звітів про стан рахунків та інкасації боргу;
надання гарантій повної оплати товару навіть у тому випадку, якщо покупець несвоєчасно або взагалі не поверне борг.
Факторинг — ефективний засіб поповнення оборотного капіталу, насамперед, для виробничих підприємств і оптових фірм, що займаються, відповідно, виробництвом та збутом споживчих товарів.
За його допомогою рефінансуються вимоги, термін платежу за якими не перевищує 360 днів.
- 1 0-
Крім факторингу, доцільно ознайомитися з операцією форфейтингу: її сутність полягає у відступленні права вимоги платежу продавцем від покупця за поставлені йому товари або надані послуги. Особливістю форфейтингу є та обставина, що для нього можлива будь-яка форма розрахунків. Як свідчить підприємницька практика, найчастіше застосовують форму продажу векселів із оформленням цієї угоди відповідним індосаментом.
Це означає, що експортер під час продажу товару отримує вексель, у якому покупець зобов'язується оплатити його у визначений термін. З метою прискорення перетворення векселя на гроші експортер продає вексель. Тим самим досягається, по-перше, виключення ризику неплатежу; по-друге, баланс експортера звільняється від частини дебіторської заборгованості. Покупцем векселя (форфейте- ром) є, зазвичай, банк або спеціалізована форфейтингова компанія, що купує вексель із певним дисконтом, тобто зі знижкою.
Отже, використання факторингу та форфейтингу дає змогу підприємцю вирішувати питання фінансування інноваційних, інвестиційних та інших проектів за умов обмежених власних фінансових ресурсів.
Питання 3. Порядок формування статутного капіталу.
Визначившись із видом діяльності та організаційно-правовою формою, в якій ця діяльність буде відбуватися, майбутній підприємець приступає до наступної, найважливішої з огляду права, стадії підприємницького процесу, яка дає змогу офіційно розпочати підприємницьку діяльність. Ця стадія передбачає організаційно-правові аспекти створення суб'єкта підприємництва й алгоритм започаткування підприємницької діяльності.
Необхідною умовою започаткування підприємницької справи для більшості суб'єктів господарювання є наявність початкового капіталу, який називають статутним капіталом (фондом). Статутний капітал (СК) забезпечує фінансування процесів придбання й використання господарських ресурсів із метою отримання прибутку. Сутність СК відображається через його визначення (рис.) та функції.
Стартовий капітал, необхідний підприємству для здійснення фінансово-господарської діяльності з метою отримання прибутку.
Сукупність вкладів (у вартісному вираженні) засновників у майно створеного підприємства в розмірах, визначених установчими документами, для забезпечення його діяльності.
Рис. Сутнісне визначення статутного капіталу
Функції статутного капіталу.
Функція стартового інвестованого капіталу необхідна для започаткування діяльності, оскільки вона підкреслює те, що СК є основою для запуску в дію нового об'єкта господарювання.
Функція забезпечення життєдіяльності підприємства розкриває, яке значення має статутний капітал для власника підприємства. Зі зростанням величини статутного капіталу зростає захищеність підприємства від негативного впливу чинників зовнішнього середовища. Якщо через збиткову діяльність відбувається зменшення власного й статутного капіталу, то підприємство може опинитися на межі банкрутства.
3. Функція відповідальності й гарантій засвідчує, що статутний капітал є певним кредитним забезпеченням для кредиторів підприємства. Якщо власний капітал підприємства і, зокрема, статутний капітал є достатньо великим, то величина збитків підприємства особливо не загрожує інтересам кредиторів.
- 11 -
Функція забезпечення кредитоспроможності підтверджує, що внесення вкладів до статутного капіталу є, як правило, сигналом для того, щоб інвестори, які не належать до числа власників підприємства, брали активну участь в його фінансуванні на відповідних умовах.
Функція фінансування і забезпечення ліквідності засвідчує, що грошові засоби, внесені у статутний капітал як вклад, можуть використовуватись для фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а також для погашення заборгованості за позиками; ця функція значно підвищує ліквідність підприємства.
Функція забезпечення незалежності реалізовує право засновників на управління виробничими факторами і майном підприємства. На практиці зависокого рівня заборгованості та залежності від позичкових джерел фінансування в оперативну діяльність підприємства можуть втручатися кредитори.
Статутний капітал є базою для нарахування дивідендів, оскільки одержаний протягом року прибуток суб'єкта підприємництва розподіляється й виплачується власникам корпоративних прав у вигляді дивідендів чи реінвестується. Нарахування дивідендів відбувається відповідно до часток кожного у СК підприємства.
Функція регулювання відносин власності означає право на управління і контроль за діяльністю підприємства, але залежить від величини вкладу. Фактичним власником підприємства є власник контрольного пакета його корпоративних прав. Володіння контрольним пакетом дає змогу проводити власну стратегічну і дивідендну політику розвитку підприємства, а також контролювати кадрові питання.
Рекламна (репрезентативна) функція свідчить про довіру до суб'єкта підприємництва за умови, що величина статутного капіталу досить значна. З погляду інвесторів та постачальників факторів виробництва таке підприємство виглядає значно привабливішим.
Формування статутного капіталу відбувається протягом кількох етапів.
На першому етапі учасники визначаються з величиною СК та сумою внеску кожного, притримуючись об'єктивного, суб'єктивного чи формального підходів.
Об'єктивний підхід передбачає формування СК у розмірі, необхідному для досягнення певної мети Суб'єктивний підхід передбачає формування СК у розмірі, що забезпечує наперед узгоджений розподіл часток між учасниками. За таким підходом до уваги береться насамперед не те, які кошти потрібні для досягнення цілей юридичної особи та ефективної господарської діяльності, а те, яка структура капіталу влаштовує учасників. Пріоритетність структури пояснюється тим, що від неї загалом залежатиме розподіл прибутків і, крім того, голосів на зборах, тобто контроль. Величина вкладу кожного учасника за такої схеми "підлаштовується" так, щоб кожен одержав "свої" голоси. Особистістий фактор домінує над фактором капіталу.
Формальний підхід засвідчує, що учасників не цікавить розподіл голосів і розмір СК та внесків внаслідок специфіки організаційно-правової форми підприємства. Наприклад, це не суттєво для учасника, який створює товариство сам або для товариства, створеного членами однієї родини. У таких випадках учасники створюють СК, сприймаючи це як формальну необхідність, оскільки їм байдуже, який буде розподіл капіталу. Але з метою мінімізації витрат на створення юридичної особи вони, як правило, формують мінімальний за величиною капітал.
Другий етап настає після того, як учасники визначилися з розміром і розподілом капіталу. Вони визначають предмет внеску та його оцінку.
Майно, що є предметом внеску, має відповідати таким вимогам:
бути власністю учасника;
мати грошову оцінку;
бути відчужуваним;
належати до майна, яке може використовуватися для формування СК створюваної юридичної особи.
На третьому етапі учасники повинні домовитись про строки сплати (передачі) вкладів до СК.
Розглянемо детальніше другий етап, пов'язаний із предметом та оцінкою вкладів до СК.
При формуванні СК важливим питанням є порядок внесення вкладів учасників. Вклади учасників (власників) до статутного капіталу господарського товариства можуть бути зроблені у формі :
майна (будинків, споруд, обладнання та інших матеріальних цінностей);
цінних паперів (акцій, облігацій тощо);
прав на користування природними ресурсами, майном, об'єктами інтелектуальної власності та інших майнових прав; - 12 -
грошових коштів (у тому числі в іноземній валюті).
На практиці найбільше проблем виникає із вкладами до СК у вигляді нематеріальних активів, які охоплюють як правовий механізм передачі, так і вартісну оцінку вкладу. Передача майнових прав інтелектуальної власності (зокрема, промислової) як внесків до статутних капіталів господарських товариств здійснюється шляхом укладення договору про відступлення (передачу) виключних прав або ліцензійного договору.
Вибираючи тип договору, який фіксує передачу нематеріального активу як вкладу до СК, слід обов'язково консультуватися з юристами, оскільки в кожному випадку виникатимуть проблеми стосовно корпоративних правовідносин.
Розглянемо порядок зміни СК для всіх видів господарських товариств.
Приймаючи рішення про збільшення величини СК, керівництво підприємства керується відповідними мотивами (рис.).
Зміна статутного капіталу акціонерного товариства. У світовій практиці відомо кілька джерел збільшення статутного капіталу, зокрема за рахунок:
додаткових внесків учасників і внесків за відкритою додатковою підпискою;
реінвестиції дивідендів;
власних коштів АТ;
конвертації інших ЦП і фінансових договорів у прості акції
Рис.
4.3. Мотиви збільшення статутного капіталу
З названих чотирьох джерел два останні у вітчизняній практиці не використовують, оскільки жодної згадки про них у вітчизняних законах і підзаконних актах нема, якщо не брати до уваги П(С)БО 24 "Прибуток на акцію", де говориться про конвертацію. Але законодавче питання конвертації інших ЦП і фінансових договорів в акції не відрегульоване, внаслідок чого такі операції фактично не можуть бути проведені.
На практиці трапляються випадки, коли зменшення СК відбувається з метою зменшення надзвичайно високого рівня капіталізації підприємства. Зменшення капіталу при цьому є складовою вибраної підприємством дивідендної політики підприємства. Мотиви зменшення величини СК відображено на рис. 4.7.
Зменшення СК за наявності заперечень кредиторів не допускається, оскільки в такому випадку зменшується капітал, в межах якого власники підприємства несуть відповідальність перед його кредиторами.
Законодавство України виділяє два основних методи зменшення СК акціонерного товариства:
зниження номінальної вартості акцій (деномінація);
- 13 -
зменшення кількості акцій наявної номінальної вартості шляхом їх викупу та анулювання.
Рис. 4.7. Мотиви зменшення величини статутного капіталу АТ
Жоден господарюючий суб'єкт не може існувати, не маючи приміщення, обладнання, сировини, грошових коштів. Дані цінності підприємство повинне отримати вже під час його створення від засновників. Вартість одержаних таким чином ресурсів складає суму статутного капіталу юридичної особи, який іноді ще називають стартовим. Він складає основу майна підприємства, що забезпечує можливість функціонування юридичної особи.
Статутний капітал — це зафіксована в установчих документах загальна вартість матеріальних і нематеріальних цінностей, що є внеском засновника (засновників) до капіталу підприємства. Статутний капітал забезпечує підприємство матеріальною базою та грошовими коштами на початку його діяльності та є гарантією стабільності роботи господарюючого суб'єкта.
Порядок формування статутного капіталу та його розмір залежать від виду та
організаційно-правової форми підприємства.
Отже, статутний капітал формується із внесків засновників. Під час діяльності юридичної особи статутний капітал може поповнюватися також за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а у випадку потреби - за рахунок додаткових внесків учасників, у тому числі спонсорів. Внеском до статутного капіталу можуть бути всі види майна - будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, кошти засновників (учасників), у тому числі й у вільноконвертованій іноземній валюті, усі види майнових прав на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а також на використання винаходів, "ноу-хау", інших об'єктів інтелектуальної власності тощо.
При здійсненні засновниками внесків до статутного капіталу обов'язково складаються відповідні документи, наприклад, акт оцінки та передачі майна щойно створеному господарюючому суб'єкту.
Оцінка засобів, які вносяться засновниками, є дуже важливим аспектом у статутному капіталі, адже відповідно до частіш внеску кожного з них у подальшому розподілятимуться прибутки або збитки від діяльності підприємства.
До моменту реєстрації підприємства кожен із учасників зобов'язаний внести до статутного капіталу певну суму коштів або матеріальних цінностей (мінімальний розмір якої встановлено законодавством). Для здійснення засновниками внесків до статутного капіталу грошовими коштами підприємству відкривається у банку тимчасовий рахунок, який після реєстрації перетворюється на поточний. Для збереження майнових цінностей, отриманих як внесок до статутного капіталу, на підприємстві обирається відповідальна за збереження таких цінностей особа.
Протягом року всі учасники підприємства повинні здійснити свої внески до статутного капіталу в повному розмірі. У випадку невиконання учасниками цих зобов'язань за час прострочення вони сплачують штраф у передбаченому чинним законодавством розмірі.
Внесок засновника до статутного капіталу дає йому змогу отримати певну суму прибутку. У випадку виходу учасника зі складу засновників або взагалі у випадку ліквідації підприємства йому окрім того, що повертається внесене раніше майно, сплачується вартість частини прибутку, визначеної пропорційно до частки учасника у статутному капіталі. – 14 -
Контрольні питання :
1. Охарактеризувати поняття "фінанси".
2. Назвати види джерел фінансування діяльності підприємства. Охарактеризувати їх складові.
3. Визначити призначення лізингу.
4. Описати порядок взаємовідносин між підприємствами при здійсненні лізингових операцій.
5. Розкрити зміст поняття "факторинг". Назвати переваги та недоліки його застосування.
6. З якою метою суб'єкти підприємництва створюють статутний капітал? У чому полягає його сутність?
Які функції виконує статутний капітал?
Що може бути вкладом до СК?
Викладач : __________ Пронак І.М.