12.2. Розрахункові види валютних курсів
Для оцінки темпів економічного розвитку використовують декілька розрахункових видів валютних курсів.
1. Номінальний валютний курс. Це – курс між двома валютами, тобто відносна ціна двох валют (пропозиція їх обміну однієї на іншу).
2. Реальний валютний курс. Це – номінальний валютний курс, скорегований на відносний рівень цін у своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта. Реальний валютний курс є порівнянням купівельної спроможності двох валют.
3. Номінальний ефективний валютний курс. Він розраховується як співвідношення між національною валютою і валютами інших країн, зваженим у відповідності з питомою вагою цих країн у валютних операціях даної країни.
4. Реальний ефективний валютний курс. Це номінальний ефективний валютний курс, скоригований на зміну рівня цін або інших показників витрат виробництва, який показує динаміку реального валютного курсу даної країни до валют країн – основних торговельних партнерів.
Розрахунки ефективних валютних курсів здійснюється за методикою МВФ, яка отримала назву моделі багатостороннього обмінного курсу, і передбачає виконання таких кроків:
1) вибір базового року, до якого будуть перераховуватись усі індекси валютних курсів;
2) вибір способу усереднення валютного курсу за рік;
3) визначення країн – головних торговельних партнерів даної держави;
4) визначення питомої ваги кожної з них в торговельному обороті цієї країни;
5) розрахунок індексів середньорічних обмінних курсів національної валюти до валют країн – головних торговельних партнерів по відношенню до базового року;
6) зваження їх за часткою цих країн в торговельному обороті даної країни.
12.3. Крос-курс та тристоронній арбітраж
Кожна валюта має не один валютний курс, а стільки, скільки існує валют. Обмінні курси валют, маючи різне числове вираження, взаємопов’язані і становлять сукупність цін, взаємопов’язаних тристороннім арбітражем. Тристоронній арбітраж – це операція обміну двох валют через третю з метою отримання прибутку, використовуючи різницю між обмінним курсом і крос-курсом.
Крос-курсом називається курс обміну двох валют (А і В) через третю валюту (С). Визначення крос-курсу відбувається шляхом конвертації валюти “А” спочатку у валюту “С”, а потім – валюти “С” у валюту “В”.
(12.4)
Дії арбітражерів створюють додаткову пропозицію одних валют і додатковий попит на інші валюти. Конкуренція між арбітражерами призводить до того, що прибуток від арбітражу настільки малий, що практично обмінний курс і крос-курси рівні. Водночас тристоронній арбітраж створює механізм, котрий зрівнює попит і пропозицію на валюту на всіх валютних ринках. Внаслідок цього експорт завжди підвищує вартість валюти країни при вимірі її у валютах інших країн, а імпорт – знижує вартість валюти незалежно від того, в яку країну йде експорт і з якої країни надходить імпорт.
12.4. Види валютних курсів залежно від ступеня гнучкості
У міжнародній практиці використовують такі основні режими валютних курсів: фіксовані, плаваючі (гнучкі), компромісні.
Режим фіксованих валютних курсів – це система, за якої валютний курс фіксується, а його зміни під впливом коливання попиту і пропозиції усуваються проведенням державою стабілізаційних заходів.
Фіксований валютний курс може фіксуватись різними способами:
Фіксація курсу національної валюти до курсу найбільш значущих валют міжнародних розрахунків. Наприклад, до долара США фіксують курс багато країн Латинської Америки, Африки.
Використання валюти інших країн в якості законного платіжного засобу. Так, більшість республік колишнього СРСР у 1992-1994 рр. використали російський рубль як законний платіжний засіб.
Фіксація курсу національної валюти до валют інших країн – головних торгівельних партнерів. Наприклад, Бутан – до індійської рупії, Намібія, Свазіленд – до південноафриканського ранду.
Фіксація курсу національної валюти до колективних валютних одиниць, наприклад, до СДР (Лівія, М’янма, Сейшельські Острови).
До переваг фіксованих валютних курсів слід віднести те, що коли курс стабільний, то він забезпечує компаніям надійну основу для планування та ціноутворення; обмежує внутрішню грошово-кредитну політику; позитивно впливає на недостатньо розвинуті фінансові ринки і фінансові інструменти.
Недоліки фіксованих валютних курсів:
якщо йому не довіряють, то він може піддатись спекулятивним діянням, які в подальшому можуть зумовити відмову він фіксованого курсу;
не існує надійного способу визначити, чи є обраний курс оптимальним та стабільним;
фіксований курс передбачає, щоб центральний банк був готовий до проведення валютних інтервенцій з метою його підтримки.
У цілому система фіксованого валютного курсу дозволяє вирішувати тільки короткотермінові проблеми, пов’язані насамперед з високим рівнем інфляції та нестабільністю національної валюти.
У країнах з ринковою економікою і високим рівнем доходу, як правило, діють ринкові (плаваючі) валютні курси.
Гнучкі або вільно плаваючі валютні курси – режим, за якого курси обміну валют визначаються безперешкодною грою попиту і пропозиції. Ринок валют урівноважується за допомогою цінового, тобто курсового механізму.
Перевагою ринкових валютних курсів є те, що вони внаслідок вільного коливання попиту на валюту і її пропозиції автоматично коригуються таким чином, що в кінцевому підсумку усуваються незбалансовані платежі; у спекулянтів не має можливості отримувати прибуток за рахунок центрального банку; у центральному банку не має потреби здійснювати валютні інтервенції. До недоліків можна віднести те, що ринки не завжди працюють з ідеальною ефективністю і тому існує ризик, що валютний курс буде перебувати протягом тривалого часу на необумовленому економічними прогнозами рівні; невизначеність майбутнього валютного курсу може створити труднощі для компанії у сфері планування та ціноутворення; свобода проведення незалежної внутрішньої грошово-кредитної політики може бути порушена (наприклад, якщо уряд не має засобів протидіяти зниженню валютного курсу, він може приводити інфляційну, бюджетну та грошово-кредитну політику).
Компромісні валютні курси – це режим, за яким поєднуються елементи фіксування і вільного плавання валютних курсів, а регулювання валютного ринку лише частково здійснюється рухом самих валютних курсів. Це може бути:
підтримування фіксованого курсу шляхом незначних змін в економіці, а у випадку їх недостатності – шляхом девальвації валюти і встановлення нового офіційного фіксованого курсу;
регульоване плавання валют, коли офіційні органи змінюють валютний курс поступово, поки не буде досягнуто нового паритету. Це може бути: а) “ковзне прив’язування” – щоденна девальвація національної валюти на заздалегідь заплановану й оголошену величину; б) “повзуче прив’язування” – зниження валютного курсу зі заздалегідь оголошеною періодичністю на зазначену величину; в) “брудне плавання” – щоденна девальвація на заздалегідь не оголошену величину. Вибір режиму валютного курсу в Україні після проголошення незалежності у серпні 1991 р. стало центральним елементом її економічної політики, одним з визначальних чинників успіху стабілізації у країні.