29) Природа творчої активності

Творча активність особистості являє собою складну, багато( гранну і багатофункціональну психологічну складову особистості,окремі аспекти якої досить широко вивчаються як у вітчизнянійтак і у в світовій психології.

Творча активність людини має корені в загальному життєвому принципі само-дуплікації, що означає само-творення, само-відтворення, а також подвоєння, розмноження і т. ін.

Людська творчість визначається як вираження біологічної творчості на поведінковому рівні і включає перетворення тілесної організації в організовані розумові процеси (''екстраверсія соми у психіку").

Людська творчість як власне втілення репрезентує вищий рівень вияву принципу само-дуплікації, який почав свій еволюційний шлях з активності молекули ДНК. У цьому процесі само-проекція означає дещо більше, ніж само-дуплікацію. Вона становить само-трансформацію, включаючи також збільшення, розширення. Різні продукти творчості постають як зовнішнє вираження окремих сторін людської природи: знаряддя і машини - тілесної організації, різні прилади - органів чуття і нервової системи, мистецтво - перцептивних образів, музика - емоцій, мова - поняттєвої діяльності, соціальна структура - функціональної структури як цілого.

30) Самоорганізація і творчість

Проблема самоорганізації особистості виникла на теренах загальнонаукової концепції самоорганізації та є похідною нової наукової парадигми - синергетики, яка досліджує самоорганізуючі системи.

Людина як біосоціальна істота здатна до двох видів самоорганізації - біологічної та соціальної. Перша, зумовлена генетичною програмою розвитку й автоматично забезпечує соматичний розвиток індивіда. Соціальна самоорганізація здобувається упродовж життя під впливом соціального середовища, системи виховання, предметно-практичної та особистісно-рольової діяльності людини. Соціальна самоорганізація передбачає процес самопізнання, самовизначення, саморозвитку та самореалізації. Вона має вирішальний вплив на формування світогляду й морально-етичних переконань, на практичний вияв громадянських почуттів. Самоорганізація особистості людини (СОЛ) виявляється в цілеспрямованості, активності, обґрунтованості мотивації та плануванні діяльності, самостійності й швидкості прийняття рішень, оцінюванні наслідків праці, почутті обов'язку (К. Платонов).

Найсприятливіший стартовий період навчання людини самоорганізації - дитинство та ранній підлітковий вік, коли дитина найбільш сенситивна до виховного впливу дорослих через наслідування, ідентифікації, ампліфікації її ігрової та навчальної діяльності.

Методика самоорганізації особистості охоплює:

1) загальне поняття про самоорганізацію як науково-практичну проблему;

2) основні положення методики та її загальний зміст;

3) перелік основних соціально-психологічних та організаторських новоутворень учнів;

4) педагогічні основи управління процесом самоорганізації особистості учня;

5) перелік практичних заходів специфічного призначення.

Загальний зміст методу самоорганізації можна відобразити такою формулою: з'являючись на світ, людина через подальшу вмотивовану життєдіяльність, яка є продуктом її організації щодо зовнішніх умов, стає соціально-психологічним суб’єктом існування - особистістю. На певному відрізку життя вона досягає оптимального рівня усвідомлення самої себе як сукупності "Я"- понять і за допомогою самоаналізу вдається до самопізнання: з’ясовує, хто вона є, чого прагне, на що здатна. Маючи перед собою самоспрогнозовану модель власного "Я", людина звертається до самоконтролю якісного рівня цієї типотвірної тріади засобами самоконтролю (рефлексії). Відносячи до кожного з трьох її елементів процеси самовиховання, самонавчання та саморозвитку, особистість здійснює самокоригування свого руху до життєвої мети: ближньої (самовизначення) і віддалено (самореалізації). Остаточно обираючи одну з багатьох сфер людської життєдіяльності, вже сформована особистість спочатку звертається до само-оцінювання відповідних здібностей, можливостей та рівня морально-психологічної готовності, а потім - до самонавчання, мета якого - якнайповніше самовиявлення (виявлення в діяльності професійно-ділових та інших життєво актуальних особистісних якостей).

Таким чином, соціально-психологічна організація комплексу самостійних дій індивіда, спрямованих на опанування домінантної щодо зовнішніх умов життя та його мети, є самоорганізацією цієї особистості.