[Ред.]Оцінка перевороту

Квітневий державний переворот викликав неоднозначні оцінки сучасників. Найбільш категорично висловився В. Винниченко, мовляв переворот був здійснений руками «захлялого поміщицтва, пощипаного фабриканства, зажуреною за хабарями бюрократією і нахабно-лбокайським офіцерством…» Негативно оцінювали переворот П. Христюк, Л. Шанковський, В. Іваним.

Прихильниками гетьманської держави були Д. Дорошенко, В. Липинський, Н. Полонська-Василенко та інші.

В кінці лютого 1918 року, за збройної підтримки Німеччини та Австро-Угорщини, Центральна Рада та уряд Української Народної Республікиповернулися до звільненого від більшовиків Києва. Українська влада не змогла стабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Україні, встановити ефективну адміністрацію на місцях та гарантувати виконання Брест-Литовських мирних угод. Соціалістичний курс, якого дотримувався український уряд до більшовицької окупації, змінено не було. В регіонах процвітала корупція і бандитизм. Таким станом справ було обурене не лише українське населення, а й німецьке і австро-угорське командування. Воно було зацікавлене в нормалізації господарського життя України щоби розпочати імпорт українського збіжжя для потреб власних країн^[1].

Проголошена в ході організованого правою офіцерською політичною організацією «Українська народна громада» і схваленого командуванням німецької групи військ в Україні державного перевороту 29-30 квітня 1918 р.

Хронологія подій: 29 квітня

• початок засідань Всеукраїнського з'їзду хліборобів у Києві (7000 делегатів від 3 млн. українського населення), вимога припинити соціальні експерименти та відновити гетьманат — історичну форму правління в Україні;

• одностайне обрання делегатами Павла Скоропадського гетьманомУкраїни;

• миропомазання Павла Скоропадського на гетьмана єпископомНикодимом, молебень на Софійській площі.;

• захоплення прихильниками гетьмана урядових закладів, розпускЦентральної Ради;

• обнародування «Грамоти до всього українського народу» та «Законів про тимчасовий устрій України»;

30 квітня

• формування уряду М. П. Василенка

• роззброєння синьожупанної дивізії та формувань Січових Стрільців;

Політична криза листопада 1918 р. Повстання

Джерела кризи:

• нерозв'язаність аграрного питання;

• радикальна позиція лівих націоналістичних партій;

• підривна пропаганда агентури РКП(б);

• протистояння робітників і промисловців;

• вимушене затягування формування збройних сил;

• ворожість російського населення, партій і організацій;

• революція в Німеччині.

Опозиційні центри:

• Ліво-націоналістичний (Український Національно-(Державний) Союз (українські соціалісти-самостійники, соціалісти-федералісти, Трудова Партія; хлібороби-демократи, Рада залізничників, Поштово-телеграфний союз, українські соціал-демократи, соціалісти-революціонери; голова. А. Никовський, В. Винниченко). Всеукраїнський Союз Земств).

• Правий русофільський («Київський національний центр», «Союз відродження Росії», «Союз діячів України»).

• Радикальний більшовицький (КП(б)У).

• Селянське повстанство (єдиних організаційних форм не мало).

best.ru