Відокремлення частини товарної вартості у вигляді капіталістичних витрат виробництва відображає реальні сторони капіталістичної дійсності:

1. Показує, що капіталіст витрачає на виробництво товару свій капітал, а не свій труд. У цьому їх значенні витрати виробництва – специфічна категорія капіталістичного способу виробництва.

Для порівняння: у простому товарному виробництві власник засобів виробництва сам же створює товари, його витрати визначаються витратами труда, тому нема відокремлення витрат виробництва від вартості.

2. Капіталістичні витрати виробництва визначають ту частину товарної вартості, яка знову має бути авансована для купівлі факторів виробництва, має прийняти форму продуктивного капіталу з метою відновлення виробництва.

3. Відокремлення капіталістичних витрат виробництва в особливу категорію, яка відмінна від вартості товару, означає, що капіталісти можуть реалізувати товари по цінам, які нижчі за вартість цих товарів, і отримати доход, важливо тільки щоб ціна була вище капіталістичних витрат виробництва. Простий товаровиробник повинен реалізувати товар по вартості, бо він коштує йому витрат труда, тому він програє у конкурентній боротьбі з капіталістами. Конкурентоспроможність капіталіста тим більше, чим більше різниця між вартістю товарів і капіталістичними витратами виробництва.

Не слід плутати авансований капітал і капіталістичні витрати виробництва!!! К ав. > к; або C+V> c+v. Авансований капітал – це весь постійний і змінний капітал, тобто вартість всіх засобів праці, вартість яких переноситься на товари по мірі амортизації, вартість всіх предметів праці та всієї робочої сили. Звісно, що в 1-му товарі c – лише частка перенесеного постійного капіталу, тобто амортизаційні відрахування, що стосуються 1-го товару, вартість предметів праці, що були використані для виробництва цього товару. А v – це еквівалент денної вартості 1-ої робочої сили, або навіть його частка, якщо робітник виробляє декілька товарів на день.

2 Питання. Розглянемо тепер другу частину товарної вартості – надлишок над капіталістичними витратами виробництва, додаткову вартість.

Додаткова вартість до цих пір виступала як наслідок функціонування змінного капіталу. Т = С + (V + m) – з точки зору створення вартості – це стара вартість і знову створена вартість.

В результаті відокремлення капіталістичних витрат виробництва m виступає як наслідок функціонування не тільки змінного капіталу, а всього капіталу, як надлишок над витраченим авансованим капіталом:

Т = (С + V) + m = к + m = к + р.

↓

р

Або К аванс. + Р.

Відбулося перетворення додаткової вартості у прибуток.

Прибуток – це перетворена форма додаткової вартості. Сутність перетворення полягає в тому, що у формі прибутку додаткова вартість виступає не як результат функціонування змінного капіталу, а як результат функціонування всього капіталу, причому не тільки у сфері виробництва, але й у сфері обігу.

Хоча прибуток кількісно може дорівнювати додатковій вартості, але вона відрізняється від неї якісно, бо в ній замасковано, скрито походження додаткової вартості як результату відношення труда і капіталу.

Під рубрикою «витрат виробництва» фігурують ціна сировини, зношення машин, зарплата, яка представляє весь труд робітника оплаченим (перетворена форма вартості та ціни робочої сили). Усі елементи витрат підраховують бухгалтери, але жодний бухгалтер не зможе виявити у товарі додаткову вартість, хоча вона була створена неоплаченим додатковим трудом найманих робітників під час виробництва. Виявляється додаткова вартість лише на ринку, коли капіталіст отримає грошей більше, ніж витрати виробництва. Надлишок ціни над капіталістичними витратами виробництва складає прибуток капіталіста.

Таким чином: 1) всі частини капіталу однаково здаються джерелами прибутку; 2) складається враження, що прибуток виникає в процесі обігу, це враження посилюється за тих обставин, що ступінь реалізації втіленої в товарі додаткової вартості залежить від умов його продажу на ринку (по вартості, нижче або вище вартості в залежності від конкурентної боротьби). Насправді ринок обумовлює лише перерозподіл створеної у процесі виробництва додаткової вартості між різними капіталістами та нічого не змінює ні в природі, ні у величині створеної у суспільстві додаткової вартості. Однак глибинні відносини капіталізму можливо виявити лише в ході наукового дослідження, на поверхні їх не видно, проявляються вони лише в об’єктивних перетворених формах.

Сутність прибутку як перетвореної форми додаткової вартості найбільш чітко виявляється у нормі прибутку.

Норма прибутку:

m • 100%

p' = C + V

NB! C+V = Kаванс.

Норма прибутку – перетворена форма норми додаткової вартості і відрізняється від неї якісно і кількісно.

Норма додаткової вартості:

m • 100%

m'= V

Норма прибутку маскує ступінь експлуатації найманих робітників, тому що в ній додаткова вартість представляється як результат функціонування не лише змінного капіталу, як це є насправді, а всього капіталу. Норма прибутку показує ступінь дохідності капіталістичного підприємства, ступінь зростання авансованого капіталу. Норма прибутку завжди менша за норму додаткової вартості (порівняйте знаменники).

Норма прибутку – рушійна сила капіталістичного виробництва.

Англійський публіцист, якого цитував Маркс писав: капітал боїться відсутності прибутку або дуже малого прибутку як природа боїться порожнечі. При 10% p' капітал згоден на будь яке використання, при 20% він пожвавлюється, при 50% - готовий зламати собі голову, при 100% - попирає всі людські закони, при 300% - піде на будь який злочин навіть під страхом шибениці.

У нашого Суркіса при торгівлі бензином p' була 600-800%...

Фактори, що визначають норму прибутку:

1. Норма прибутку залежить від норми додаткової вартості, тобто від ступеню експлуатації найманих робітників: чим вища m', тим при незмінності інших умов буде більша p'.

m' • V

p' = Каванс.

2. Швидкість обороту капіталу. Чим швидше обертається капітал, тим при інших рівних умовах, буде більша величина діючого змінного капіталу та додаткової вартості. Прямо пропорційно змінюється і норма прибутку.

m • 100% • n

p' = C + V

n -число оборотів змінного капіталу на рік.

3. Органічна будова капіталу. При незмінності інших умов норма прибутку знаходиться у зворотному зв’язку з органічною будовою капіталу. Приклад.

4. Економія у використанні постійного капіталу.

m • 100%

p' = C + V

Економія на постійному капіталі здійснюється або шляхом розвитку продуктивності праці в галузях, де виробляють засоби виробництва (здешевлення елементів постійного капіталу), або шляхом раціонального використання постійного капіталу.

Маса прибутку показує абсолютний розмір отриманого капіталістом прибутку, вона дорівнює:

p' • Каванс.

Р = 100%

3 питання. Розглядаючи норму прибутку та фактори, що на неї впливають, важливо прийняти до уваги жорстку конкурентну боротьбу між індивідуальними капіталами. Мова піде про вплив на норму прибутку внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції.

В основі внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції лежить різна органічна будова капіталу, в першому випадку мова йде про різну органічну будову капіталу в межах однієї галузі, в другому випадку – між різними галузями. У цьому зв’язку існує різниця і в швидкості оборотів окремих капіталів.

Внутрігалузева конкуренція приводить до формування ринкової вартості товару. Ринкова вартість товару створюється у виробництві, а проявляється, реалізується в обігу, її форма прояву – ринкова ціна. В галузі функціонують капітали з різною органічною будовою, що забезпечує різні рівні продуктивності труда найманих робітників. Капітали, що використовують більш досконалу техніку і технологію знижують індивідуальну вартість товарів по відношенню до ринкової вартості, що приносить їм надлишкову додаткову вартість у формі додаткового прибутку. Інші капіталісти теж прагнуть додаткового прибутку, для чого підвищують технічний рівень виробництва, що викликає зростання органічної будови капіталу як індивідуального так і капіталу в галузі в цілому.

Ринкова вартість товару визначається кількістю суспільно необхідних затрат абстрактного труда (СНЗТ) на виробництво товару, тобто відповідних затратам труда на тих підприємствах, що виробляють найбільшу частку продукції певного виду при суспільно нормальних умовах (як правило, середніх).

Для того, щоб товар можна було продати по його ринковій вартості, тобто у відповідності з СНЗТ, вся кількість суспільного труда, який був витрачений на виробництво всієї маси товарів цього виду, повинна відповідати величині суспільної потреби в них, тобто платоспроможній потребі (потребі, що забезпечена грошима). У протилежному випадку товари будуть продані або нижче їх ринкової вартості (якщо їх занадто багато), або вище (якщо їх мало).

Довгострокова зміна платоспроможного попиту на певний товар звичайно викликає зміну в умовах виробництва – більше продукції починають виробляти підприємства з гіршими чи кращими умовами, що приводить до зміни ринкової вартості.

Короткострокова зміна платоспроможного попиту на певний товар викликає відхилення ринкової ціни від ринкової вартості, вартість при цьому не змінюється.

Внутрігалузева конкуренція історично була раніше за міжгалузеву конкуренцію. Коли міжгалузева конкуренція всебічно розвинулась, то вона суттєвим образом стала впливати на рівень ринкових цін в окремих галузях.

Міжгалузева конкуренція. Розглянемо 5 галузей з різною органічною будовою капіталу: 95 с + 5 v; 85 с + 15 v; 80 с + 20 v; 70 с + 30 v; 60 с +40 v. Припустимо m′ однакова – 100% (робоча сила може мігрувати в галузі з більш низькою m′). Припустимо, також, що постійний капітал цілком входить в річний продукт (зношення основного капіталу не має значення для норми прибутку – вона підраховується по відношенню до авансованого капіталу, а не до витрат виробництва).

Однакові по величині капітали у зв’язку з різною органічною будовою капіталу повинні були б приносити різні норми прибутку: оскільки m1 = 5; m2 = 15; m3 = 20; m4 = 30; m5 = 40, остільки Р'1 = 5%; Р'2 = 15%; Р'3 = 20%; Р'4 = 30%; Р'5 = 40%. Капіталісти, що отримують меншу норму прибутку, ніж інші, будуть переводити свої капітали в більш прибуткові галузі. В результаті цього скоротиться виробництво товарів в менш прибуткових галузях і зросте виробництво в більш прибуткових. Зміниться співвідношення пропозиції і попиту на кожний вид товару. Товарів менш прибуткових галузей буде менше, ніж необхідно для задоволення відповідних суспільних потреб, ціни стануть вищими за вартість цих товарів, прибутковість виробництва зросте. А в тих високоприбуткових галузях, куди перейшли капітали, буде створено занадто багато продукції, ринкові ціни впадуть нижче вартості – знизиться норма прибутку. Капітали з цих галузей знову спрямують в більш прибуткові галузі…

В результаті міжгалузевої конкуренції, переливу капіталів між галузями виробництва відбувається вирівнювання норми прибутку, утворення середньої норми прибутку (22%).

Формула середньої норми прибутку:

m1 + m2 + m3 + … + mn • 100% ∑ mn • 100%

p'сер. = K1 + K2 + K3 + …+ Kn = ∑ Kn

У зв’язку з міжгалузевою конкуренцією однакові по величині капітали, незалежно від їхньої органічної будови і швидкості обороту приносять однаковий, середній прибуток на основі середньої норми прибутку. Середній прибуток – рівновеликий прибуток на рівновеликий капітал.

Перетворення додаткової вартості у середній прибуток приводить до перетворення вартості товару у ціну виробництва.

Ціни, що визначаються витратами виробництва і середнім прибутком на авансований капітал, називаються цінами виробництва.

Формула ціни виробництва:

Ціна виробництва = c + v + p сер.

Ціна виробництва складається з капіталістичних витрат виробництва і середнього прибутку, що втілені в одиниці товару. Ціна виробництва – перетворена форма вартості товару, бо в ній затемнюється сутність вартості як втіленого (уречевленого) в товарі абстрактного суспільно необхідного труда, і ще більше затемнена справжня природа і походження прибутку.

Перетворення однієї частини вартості товару (c + v) полягало в тому, що витрати минулого та живого труда представлялись як затрати капіталу. Перетворення другої частини вартості товару (m) – додаткової вартості у середній прибуток – це подвійне перетворення.

Середній прибуток – це двічі перетворена додаткова вартість. Вона представляється не тільки результатом функціонування всього авансованого індивідуального капіталу, але й результатом міжгалузевої конкуренції.

Якщо прибуток відрізнявся від додаткової вартості, головним чином, якісно, то середній прибуток відрізняється від додаткової вартості і якісно і кількісно: 1) додаткова вартість пропорційна змінному капіталу, є результатом його функціонування, а середній прибуток пропорційний авансованому капіталу, у формі середнього прибутку додаткова вартість представляється як результат функціонування всього авансованого капіталу, як надбавка над капіталістичними витратами виробництва, що виникає в обігу.

2) Отримання середнього прибутку зв’язане з конкуренцією, представляється, що конкурентна боротьба – його джерело. Зв’язок з додатковим трудом найманого робітника ще більше маскується, ніж у прибутку.

3) Середній прибуток, як правило, кількісно не співпадає в кожному окремому випадку, для кожного капіталіста, кожної галузі з додатковою вартістю, що була створена в межах цього підрозділу. Середній прибуток, що додається до витрат виробництва в окремій галузі, визначається не процесом створення вартості в цій галузі, а умовами, що визначають всі галузі – скільки всього в суспільстві буде створено додаткової вартості, розміри авансованого суспільного капіталу і його розподіл між галузями.

На базі І-го тому “Капіталу” Маркс стверджував, що ціни під впливом попиту та пропозиції коливаються навколо вартості товару. На базі ІІІ-го тому “Капіталу” – він стверджує, що ціни коливаються навколо ціни виробництва. Чи нема тут протиріччя? Після публікації ІІІ-го тому деякі економісти писали про те, що начебто між І-м і ІІІ-м томами “Капіталу” існує протиріччя – Лоріа (італ.) писав про “банкрутство Маркса”; Зомбарт (німець) писав, що “вартість – фікція” (тобто не існує).

Критикам відповідав Енгельс: критики не зрозуміли метод Маркса – метод сходження від абстрактного до конкретного. У І-му томі розглядається сутність капіталістичних виробничих відносин, закон вартості і додаткової вартості у чистому вигляді. У ІІІ-му томі – ці ж категорії розглядаються в їх модифікації, в тому вигляді як вони виступають на поверхні капіталістичної дійсності – у вигляді ціни виробництва і середнього прибутку.

Ціна виробництва не суперечить закону вартості:

1) Основою ціни виробництва є вартість, тому що всі її елементи мають походження від елементів вартості.

Т = С + V + m

Ціна виробництва = С + V + Р сер.

Р сер. – двічі перетворена m

2) В основі зміни ціни виробництва лежить зміна вартості товару. Так з ростом продуктивності труда знижується вартість товарів, відповідно – витрати виробництва, що приводить до зниження цін виробництва.

3) Хоча в кожному окремому випадку ціни виробництва кількісно відрізняються від вартості, але сума цін виробництва всіх товарів, що вироблені в суспільстві, дорівнює сумі їх вартостей.

Вартість є попередником ціни виробництва не тільки згідно логіці (неможливо пояснити другу без пояснення першої), але й історично. Вартість існувала задовго до ціни виробництва і регулювала ціни ще в докапіталістичних способах виробництва, де спостерігались товарні відносини. Ціна виробництва характерна для капіталізму, де виникла міжгалузева конкуренція. Закон вартості діє й при розвинутому капіталізмі, але форма його дії змінюється, модифікується, він вже діє як закон цін виробництва.

На основі вчення про середній прибуток Маркс зробив висновок, що всі капіталісти зацікавленні у підвищенні ступеню експлуатації всього робочого класу, бо це збільшує загальну додаткову вартість, що перерозподіляється між капіталістами у вигляді середнього прибутку. Робітники повинні боротися не проти своїх капіталістів, а проти системи капіталістичної експлуатації.