1. Обов'язкове зберігання підприємствами та установами грошових засобів (як власних так і позичених) на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі). Правовою засадою цього принципу є договір між підприємством і банком щодо розрахунково-касового обслуговування. Недо­тримання цього принципу призводить до відпливу грошей з легальних каналів грот, обороту і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки.

2. Самостійний вибір підприємством установи банку для відкриття рахун- ків усіх видів ( основного і додаткового ) за згодою банку,

3. Самостійний (без участі банків) вибір підприємствами форми розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах.

Установи банків можуть тільки пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форму розрахунків, враховуючи специфіку діяльності та конкретні умови розрахунків.

Платники й одержувачі коштів контролюють своєчасне проведення роз­рахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензій­но-позовному порядку без участі банківських установ.

4. Платежі здійснюються, як правило, за згодою платника, а кошти з ра­хунку списуються на його розпорядження. Ураховуючи можливість відкриття кількох рахунків, суб'єкт підприємницької діяльності визначає один з рахун­ків як основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка списується беззаперечно;

5. Максимальне наближення здійснення платежу до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг. Цей принцип визначає порядок здійснення платежів.

Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться здебільшого після відвантаження продукції або надання послуг.

Додержання цього принципу — обов'язкова умова забезпечення еко­номічності й ефективності безготівкових розрахунків.

Оплата товарів (робіт, послуг) після їх відвантаження (виконання) без за­тримки платежу свідчить про платоспроможність підприємств і ефективну розрахунково-платіжну дисципліну в народногосподарському обороті країни.

6. Платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту;

7. Поточні рахунки підприємствам — суб'єктам підприємницької Діяльно­сті відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це по­даткового органу.

8. Розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності проводяться переважно в безготівковій форми

Готівкові розрахунки можуть застосовуватися в міжгосподарських взає­мовідносинах, якщо це невеликі за сумою платежі (до десяти тисяч), а також у разі витрат на внутрігосподарські потреби. Розмір таких витрат обмежений.

За економічним змістом організація безготівкових розрахунків виходить за межі суто технічних операцій, пов'язаних зі списанням і зарахуванням кош­тів на рахунки клієнтів у банківській установі.

2. Форми безготівкових розрахунків

Форми безготівкових розрахунків пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів. Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках - банк.

Розрахунковий документ - це відповідно оформлений документ на пе- каз грошових коштів.

Для здійснення безготівкових розрахунків можуть застосовуватись такі платіжні документи (інструменти):

• платіжне доручення;

• платіжна вимога-доручення;

• платіжна вимога;

• розрахунковий чек;

• акредитив;

• вексель.

Нормальне функціонування безготівкових розрахунків залежить від того, як здійснюється їх документальне оформлення.