Філософи про суспільну свідомість

Конфуцій (555 – 479 до н.є.)

Великий китайський філософ, який значну увагу приділяв проблемам моралі і управління суспільством. Його філософія основана на особистій моралі і концепції влади правителя, який служить своєму народу і править, користуючись своїм власним моральним прикладом. Для філософа існує два основних блага – “жень” і “лі”. “Жень” – відношення до ближнього з повагою та любов’ю. “Лі” визначається комбінацією етичних норм: хороші манери, церемонії, звичаї, етикет і правила хорошої поведінки.

Конфуцій не визнавав тиранії. Вважав, що держава існує на користь людині, правитель повинен управлять через посередництво власного морального прикладу, а не за допомогою сили.

* * *

“Не наставлять, а вбивати; це означає бути гнобителем. Не стримувати, а потурати: це означає бути розпущеним. Не давати вказівок, а потім підганять; це означає бути розбійником. Людям дають те, що їм потрібно. Давати менше, ніж потрібно; а брати більше ніж потрібно, це означає бути представником влади”.

Із книги “Луньюй”

Бенедикт Спіноза (1632-1677)

Голландський філософ, який вважав метою знання завоювання панування над природою і удосконаленням людини. Сутність людини, джерелом усіх проявів її життя є прагнення до самозбереження. Воля людини завжди залежна від мотивів, але разом з тим вважав можливу свободу як поведінку, що основана на пізнанні необхідності.

У філософії Спінози значне місце належить вченню про афекти. Первинним афектом є саме прагнення, подальшим його різновидом є афект задоволення (радості) й незадоволення (смутку). Афекти – це зміна життєвої активності людини, емоційно-образні стани душі й тіла, які посилюють або ослаблюють цю активність.

Спіноза виступав проти релігійних етичних теорій. Він заперечував поняття абсолютного добра або абсолютного обов‘язку, які начебто незалежно від власних потреб людини визначають напрямок її дії. Навпаки людина повністю залежна від своїх потреб.

Свобода є центральною проблемою етики Спінози. Він ввів поняття “вільної необхідності”, - коли необхідне людина сприймає як свою потребу.

* * *

“Всі речі походять від необхідності: в природі немає ні добра, ні зла.”

* * *

“Якщо ви хочете, щоб життя посміхалось вам, подаруйте йому спочатку хороший настрій”.

* * *

“В бажанні проявляється сутність людини”.

* * *

“Безперечно, що люди від природи схильні до ненависті і що виховання тільки посилює цю якість. Бо батьки зазвичай підтримують в дітях доброчинність тільки засобами, розрахованими на їх честь чи заздрість”.

* * *

“Війна – здійснення природного права, яким сильніший користується для панування над слабшим”.

Серен Керкегор (1813-1855)

Датський філософ, який вважається засновником екзистенціалізму. Сам мислитель назвав себе поетом або письменником, але ніколи – філософом. У своїх творах Керкегор бореться проти морального спустошення людей, втрати особистістю власного я. Справжня філософія, за Керкегором, може бути лише “екзистенціальною” (глибоко особистою). Розглядаючи людину як екзистенцію, мислитель аналізує особистість через моральні поняття “страх”, “відчай”, “рішучість”. Вважає, що існує три способи існування особистості: естетичний, етичний, релігійний. В своєму творі “Або-або” Керкегор розглядає подвійність в протиставленні естетичних і етичних вимог сучасної людини в ході того, як її захоплюють вічні образи Бога і Диявола. Тому віруюча людина постійно страждає від вибору “або-або”. Критикує сучасне християнство, яке може лише заспокоювати і улещувати. Погляди Керкегора досить песимістичні, але він прагне проникнути у проблеми внутрішнього світу людини.

* * *

“… я домагався завжди вічного: за ідеали проти обману почуттів”.

* * *

“Ідеали повинні бути підтримані, щоб не сталось, інакше переможе посередність”.

* * *

“Треба бути молодим, щоб надіятись, треба бути старим, щоб пам‘ятати, але мужнім треба бути для того, щоб бажати повторення”.

Арні Бергсон (1859-1941)

Французький філософ, представник інтуїтивізму, близького до “філософії життя”. Мислитель раціональні способи пізнання замінює інтуїцією. На його думку філософія визнає об‘єктом свого досвіду лише своє я, всесвіт розглядається через я. Пізнання світу пронизане якісними відчуттями, а не кількістю. Ця філософія виводить естетику на перший план, як джерело сприймання світу. Розробив вчення про “творчу еволюцію” і протиставив її діалектиці. Класову нерівність, панування і підкорення вважав природним станом, а війну – законом природи.

* * *

“Людина відчуває свій обов‘язок лише тоді, коли вона вільна, а будь-який обов‘язок, взятий добровільно, свідчить про свободу”.

* * *

“Ми чіпляємося за похвалу і почесті в такій мірі, в якій ми піддаємо сумніву свої життєві успіхи”.

* * *

“Будь-яка поезія – це вираження душевного стану”.

Освальд Шпенглер (1880-1936)

Німецький філософ, представник “філософії життя”. Основна праця “Загибель Європи”, яка була надрукована після першої світової війни, піддавалася значній критиці.

О.Шпенглер – один із перших глобалістів, за його переконанням цивілізація – це кінець культури. Він не визнає принципами історичного розвитку гуманістів, просвітництво, щастя більшості і свободу народу. Суспільство демократизує людину. Людська культура – це вища форма життя, а значить вона смертна, тому європейська культура також поширює розвиток техніки, цивілізації, жадоби влади паралельно відбувається із загибеллю мистецтва, моралі, релігії. Деякі особливості історичного розвитку Шпенглера тісно пов‘язує з естетичними категоріями (наприклад місце кольору у різних цивілізаціях).

* * *

“Енергія культурної людини направлена на її внутрішній світ, енергія цивілізованої – на зовнішній”.

* * *

“Сутність будь-якої культури – релігія, відповідно, сутність будь-якої цивілізації - іррелігійність”.

* * *

“Стиль є доля. Він дається , але його не можна придбати”.

П‘єр Тейяр де Шарден (1881-1955)

Французький філософ і теолог. Бог у Тейяр де Шардена – “Христос еволюції – він є в кожній частині світу і природи у вигляді особливої духовної енергії, яка є рушійною силою еволюції”. Розвиток всесвіту (“космогенез” – “христогенез”, - показує як ряд етапів еволюції духу, що відбувається в результаті удосконалення матерії. Важливе місце у процесі удосконалення світу належить людині, яка є вершиною стріли еволюції. А саме наука, як результат свідомої діяльності людей, вносить свій вклад у розвиток світу.

Карл Ясперс (1883-1969)

Німецький філософ-екзістенціаліст. Створює свою концепцію рівнів людського: “Я” емпіричне – індивід, як частина природи; “я” предметної свідомості, “я” на ріні розуму або духу. Предметна свідомість – це свідомість взагалі, вона вічна, а розум – тимчасове буття. Ясперс вважав, що справжній сенс буття відкривається людині лише в період глибоких потрясінь (хвороба, смерть). Саме тоді людина звільняється від повсякденних турбот і від своїх ідеальних бажань. Перед людиною відкривається світ її глибоко інтимного існування, її справжнє переживання бога.

Ясперс прихильник ідеї єдності світової історії. Умовою загальнолюдської єдності і спілкування, розуміння одне одного (за Ясперсом – загальнолюдська комунікація) є загальне духовне джерело людства, спільність вищих духовних цінностей, що спасають людину в найскладніших ситуаціях. Філософія виконує особливу функцію – пов‘язати всіх людей за допомогою філософської віри і служити протидією раціоналістичним утопіям (теоретично розроблена ідея), які розрушають моральні і культурні традиції і втягують людство у братовбивчі війни.

* * *

“Ми смертні в своїх природних, фізичних проявах, але ми безсмертні, коли віддаємося свободі”.

* * *

“Держава оволодіває вихованням, непомітно і насильно формуючи його в своїх цілях”.

* * *

“Простота – це образ істинного. Спрощення – це насильство, яке стане на місце втраченої простоти”.

Мартін Хайдегер (1889-1976)

Німецький філософ-екзістенціаліст. У своїй основній праці “Буття і час” філософ звертається до кожного індивіду, до його інтелекту, змушуючи задуматись про своє власне буття. Описує людину як “кинуту” у світ і приковану до інших людей. Вона відноситься до оточуючого світу стурбовано, до самої себе – з тривогою. Людиною рухає страх, цей страх відгонить її від повсякденності. Людина – кінечна, затиснута між народженням і смертю, її буття – це буття для смерті.

Хайдегер відзначився глибокими знаннями історії філософії. Він вважав нігілізм (заперечення загальноприйнятих моральних цінностей) вираженням всезагальної кризи, і в першу чергу кризи сучасної культури. “Нігілізм, - говорить Хайдегер, - основний рух - такий глибокий процес, що його розвиток може мати своїм результатом тільки світову катастрофу”.

* * *

“Часу не має. Є миттєвість, вона породжує час”.

* * *

“Пора зрозуміти, нарешті, що саме характеристика чогось як “цінності” позбавляє так оцінене гідності. Це означає: із-за оцінки чогось як цінності оцінене починає існувати тільки як предмет людської оцінки”.

Поль Рікер (нар. 1913)

Французький філософ, який вважав найважливішим поняттям для філософії – поняття “особи”, бо вона є місцем народження значень, які дають початки культурним смислам. Тому завдання філософії – вироблення методу аналізу людської суб‘єктивності як творця світу і культури. Людина здатна осмислювати явища в трьох вимірах : минуле, сьогоднішнє і майбутнє. Він розробляє свій метод аналізу проблем людського існування – регресивно-прогресивний. Регресивність в аналізі “початкової волі” людини до буття, а прогресивність – аналіз сфери людського духу, прагнення до есхатологічного (вчення про кінцеву долю людства і всесвіту) переживання і розуміння історії.

Початковою умовою людського існування Рікер вважав сприйняття, бажання, уявлення. Звідси виводить символічність культури, трактуючи її в дусі бажання, яке виводить людину з біологічної сфери в сферу культурних значень. Рікер звертається до герменевтики (метод і мистецтво тлумачення тексту з позицій значення слів і того, що хотів сказати автор), яка допомагає включатись індивіду в культуру, її зміст і спосіб діяльності.