4. Вітчізняні теорії лідерства

У радянській соціально-психологічній літературі протягом кількох десятиліть - з кінця 1920-х і практично до середини 1960-х років - проблема лідерства не піднімалася взагалі. Абсолютно ясно, що прийняте у вітчизняній соціальній психології поняття лідерства як властивого лише малій групі, було обумовлено не стільки теоретичними позиціями різних дослідників, скільки ідеологічними і політичними замовленнями і заборонами недавнього минулого, коли було неприпустимо навіть теоретично припустити, що керівники партії і держави - не лідери. Главою держави протягом десятиліть виявлялися керівники, які призначаються на цю посаду і не проходячи  складної процедури виборів, властивою феномену політичного лідерства.

У розроблявшійся в нас теорії соціальної психології, як і в інших галузях психології, в якості основи вивчення проблеми лідерства був узятий діяльнісний підхід, запропонований А. Н. Леонтьєвим.

Діяльнісний підхід А. Н. Леонтьєва

До певної міри цей підхід перетинається з американськими ситуативними теоріями лідерства. Спільне між ними полягає в тому, що обидва підходи спрямовані на виявлення зв'язку і залежності між явленям та інститутом лідерства, з одного боку, і тим середовищем, в якому це лідерство здійснюється. Різниця полягає в тому, що ситуативні теорії враховують риси, характерні для середовища лідерства: час, місце, обставини групових дій, тобто зовнішні параметри, відносячи  і до лідера, і до очолюваної ним групи в цілому. Діяльнісний же підхід акцентує увагу на таких внутрішніх характеристиках групи, як цілі, завдання, склад групи, а також на тому, хто стане лідером і який стиль лідерства виявиться найбільш ефективним.

Природно, в радянський період дослідження феномена лідерства проводилися виключно з точки зору діяльнісного підходу і в руслі проблематики малих груп. Основним акцентом у цих дослідженнях було створення методик для виявлення лідера в групі, визначення його стилю.

На думку Б. Д. Паригіна, лідерство за своєю природою є результатом як об'єктивних (інтереси, цілі, потреби і завдання групи в конкретній ситуації), так і суб'єктивних (індивідуально-типологічні особливості  лідера як ініціатора і організатора групової діяльності )-факторів. Він пропонує модель типології лідерства, побудовану на трьох різних підставах: зміст, стиль і характер діяльності лідера. У данному випадку можна говорити про наступні види диференціації лідерства.

За змістом діяльності: лідер-натхненник, що пропонує програму

поведінки; лідер-виконавець, організатор виконання вже заданої програми; лідер, який є одночасно як натхненником, так і організатором. 

За стилем керівництва: авторитарний, демократичний, який поєднує у

собі елементи того й іншого стилів. 

За характером діяльності: універсальний, тобто постійно виявляючи якості лідера; ситуативний, тобто проявляє якості лідера  лише у певній, спеціалізованій ситуації. 

Таким чином, лідерство, за Паригіним, є результатом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. На думку Р. Л. Кричевського, М. М. Рижак, в основі механізму міжособистісної взаємодії лежить ціннісний обмін, що має наслідком висування індивіда в позицію лідера групи. Цінність, з точки зору даних авторів, є матеріальний або ідеальний предмет, який представляє значимість для людини, тобто здатний  задовольняти його потреби, відповідати його інтересам. 

Обмін, по-перше, передбачає за своїм змістом матеріально-практичний характер відповідних дій по його здійсненню,  вказуючи на необхідність трактування спілкування не як чисто духовного акту або  процесу контактування свідомостей, людської суб'єктивності, а як житєйнно реального процесу, заснованого на практичних зв'язках і відносинах  спілкуються індивідів. По-друге, обмін - це завжди двосторонній активний процес, тим самим спілкування з самого початку розкривається як «діалогічна» зв'язок рівноправних партнерів, що функціонує за принципом «взаємної індукції ». По-третє, поняття «обмін» має на увазі відому еквівалентність, рівноправність, домірність того, що обмінюється.

На думку даних авторів, ціннісний обмін як би запускає механізм міжособистісної взаємодії, функціонування якого має своїм наслідком розвиток процесу лідерства. Схематично це виглядає так: ціннісний обмін - »міжособистісна взаємодія -» процес лідерства. Психологічний шлях ціннісного обміну в даному випадку полягає в наступному. Ціннісні характеристики індивідів (значущі властивості особистості, її спрямованість, уміння, досвід), актуалізуються ними в ході групових діяльностей з користю для партнерів і групи в цілому, як би обмінюючи  на авторитет і визнання-ключові компоненти статусу в групі (колективі) , які також є важливими людськими цінностями. У якості  лідера розглядається той, в кому в найбільш повному вигляді представлені такі якості, які особливо значущі для групової діяльності, тобто є для групи цінностями.

Звідси лідерство визначається як «процес міжособистісного впливу, обумовлений реалізацією цінностей, притаманних членам групи і спрямований  на досягнення поставлених перед групою цілей. Лідер - це член групи, що володіє найбільшим ціннісним, потенціалом, що забезпечує йому провідний вплив у групі (колективі).

Л. І. Уманський у своїй роботі «Методи експериментального дослідження соціально-психологічних феноменів» розглядає лідерство як одне із загальних якостей групи і дає йому наступне робоче визначення: «Лідерство - ступінь впливу особистості на членів групи і на групу в цілому». При цьому він представляє групу як «структуру параметрів, котрі потрібно осмислити в якості основних психологічних підструктур», і виділяє шість таких підструктур:

1) соціальна спрямованість;

2) підготовленість;

3) організованість;

4) інтелектуальна комунікативність;

5) емоційна комунікативність;

6) вольова комунікативність.

Звідси й лідерство, по Уманському, визначається за видом кожної підструктури:

1. Лідерство за спрямованістю - відлуння коли моральна й етична поведінка  лідера служить прикладом для співробітників (лідер - совість групи).

2. Лідерство за підготовленістю - це професійна компетентність лідера (лідер-умілець).

3. Лідерство за організованістю - це ефективність лідера в якості керівника групи (лідер-організатор).

4. Лідерство з інтелектуальної комунікативності - інтелектуальний вплив лідера на групу, його здатність розбудити ініціативу в соньків.

5. Лідерство за емоційною комунікативністю - це емоційне лідерство (лідер-генератор емоційного настрою).

6. Лідерство за вольовою комунікативністю - активізація всіх якостей лідера в кризових умовах.

З урахуванням різноманіття ситуацій життя групи і висунутих завдань виступають різні лідерські ролі.

Н. С. Жеребова, аналізуючи західні теорії походження лідерства, пише, що ні одна з них повністю не відображає самого явища, не пояснює його, а визначає лише яку-небудь з його сторін. Вона відзначає, що лідером стає той, хто ясно розуміє завдання, які стоять перед групою, і бачить шляхи їх вирішення, чия ціннісна орієнтація і норми збігаються з груповими. Визначальне значення при висуванні лідера і виникненні лідерства має ситуація (вся сукупність умов), в якій виявляється мала група.

Цей автор вважає, що лідерство - «це один з процесів організації  та управління малої соціальною групою, що задовольняє потреби у групової діяльності, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни і з оптимальним ефектом».

Лідер-це такий член групи, який висувається в результаті взаємодії її членів або організовує їх навколо себе при відповідності його норм і ціннісних орієнтацій груповим і сприяє організації та управіення цією групою при досягненні групових цілей. Лідер веде групу, стимулює досягнення групою її цілей, організовує, планує і керує діяльністю групи, проявляючи при цьому більш високий, ніж всі інші члени групи, рівень участі та впливу, тобто рівень активності.

Під соціально-психологічної природою лідерства Н. С. Жеребова приймає як його сутність, так і походження, оскільки вони нерозривно пов'язані. Визначення сутності й походження лідерства включає в себе ряд моментів:

1. Визначення психофізіологічної детермінації лідерства.

2. Визначення соціальної детермінації лідерства.

3. Визначення специфіки лідерства як соціально-психологічного явища. Соціально-психологічна природа лідерства, пояснює автор, відбиває складний процес виникнення і розвитку групової психології. Зовнішні впливу  дії або причини, заломлюючись через внутрішні умови, через психічні особливості особистості, сприяють формуванню лідера і тим самим визначають його поведінка у виникаючих ситуаціях. Процес формування лідера пов'язаний з усіма аспектами формування особистості. Таким чином, в особистості лідера, що формується через домінанти, психічні стани і процеси, сукупність внутрішніх умов завжди пов'язана і багато в чому залежна від впливу  дії зовнішнього середовища, формування лідера пов'язано з його соціальним життям.

Соціальна детермінація лідерства проявляється, перш за все, виготовлення у лідерів готовності діяти відповідним чином у ситуації, яка вимагає лідера.

Соціально-психологічний настрій, тобто готовність лідера доприйняття, володіє відносно стійким характером і являє собою певну спрямованість як почуттів і переживань, так і більш-менш ясно виражених думок, ідей, переконань.

Специфіка лідерства як соціально-психологічного явища визначається також і його історичної сутністю, бо воно пов'язане з першими організаціями людей в період антропосоціогенезу.

Таким чином, на думку М. С. Жеребова, лідерство являє собою реально існуюче соціально-психологічне явище, яке можна розглядати з декількох точок зору:

1) як процес організації групи для діяльності;

2) як механізм задоволення соціальної потреби до організації;

3) як результат і стимул спілкування;

4) як механізм, що сприяє розвитку різних способів взаємовпливу і взаємодії членів малої групи.

Є. С. Кузьмін, І. П. Волков, Ю. М. Ємельянов розмежовують поняття «керівництво» і «лідерство». Керівництво - «процес управління трудовою діяльністю колективу, здійснюваний керівником - посередником соціального контролю і влади на основі адміністративно-правових повноважень і норм соціалістичного гуртожитку». Під лідерством розуміють «процес внутрішньої соціально-психологічної самоорганізації і самоуправління взаємовідносинами та діяльністю членів колективу за рахунок індивідуальної ініціативи учасників». Відмінною рисою ініціативної поведінки є та обставина, що людина добровільно бере на себе значно більшу міру відповідальності, ніж того вимагає формальне дотримання службових інструкцій чи загальноприйнятих норм.

Автори пишуть, що управління людьми в суспільстві на основі керівництва  і лідерства виступає двоєдиним процесом, нерозривними сторонами якого є правова влада (керівництво) і психологічний вплив (Лідерство). При цьому лідерство заряджає керівництво енергією, вимагаючи від останнього чітких рішень щодо способів ефективного використання ініціативи працівників.

На думку даних дослідників, лідерство виникає там, де є потреба в ініціативній дії, як найшвидшому досягненні мети і задоволеності інтересу, тобто в терміновому вирішенні якоїсь проблеми. Для цього потрібна взаємодія певного числа людей, які хочуть, щоб шлях до досягнення цілей не був обтяжливим, а сам по собі приносив задоволення. У зв'язку з цим в групі виникають дві структури, що мають різне функціональне призначення. Перша категорія інтересів може бути представлена як функціональна, інструментальна структура. Тут мова йде про зацікавленість кожного учасника в досягненні цілей группи. Особа, здатна задовольнити цю потребу, висувається як діловий (інструментальний) лідер.

Одночасно існує й інша категорія інтересів, яка обумовлює виникнення емоційної структури, так як учасники колективу взаємодіють не тільки як виконавці виробничих функцій, але і як індивідуальності, між якими виникають ті чи інші почуття у ставленні один до одного. Цю структуру також очолює певний лідер (емоцеональний), основною функцією якого буде попередження і залагодження конфліктів, згладжування і розрядка емоційних напружень між учасниками, забезпечення сприятливого психологічного клімату у цій групі. Дослідження І. П. Волкова показали, що різний тип групових завдань, запропонованих групі з боку зовнішньої соціальної системи, вимагає для їх вирішення відповідно різних типів лідерства і неформального керівництва.