Ситуації ризику у спілкуванні

План: Поняття спілкування та структура комунікативного процесу Поняття ефективного спілкування. Бар’єри, маніпуляції та конфлікти у процесі спілкування: ознаки, способи виявлення та подолання Досягнення конгруентності та збереження автентичності у спілкуванні. Індивідуальні границі партнерів у спілкуванні: дослідження та збереження

Спілкування – одна з основних категорій психології. З точки зору діяльнісного підходу спілкування можна визначити як провідний вид діяльності людини, у процесі якої здійснюється розвиток людини як соціальної істоти, становлення особистості.

Дитячий лікар Р.Спітц, спостерігаючи за видужуванням маленьких пацієнтів-жертв ІІ світової війни, виявив, що довше у стаціонарі затримуються діти, які тривалий час позбавлені ласки і турботи. Ці діти мали низький рівень фізичного і душевного здоров’я.

Пізніше дослідами, проведеними з тваринами, психологи і психіатри довели, що тварини постійно знаходяться у пошуку позитивних переживань.

Цей феномен знайшов своє відображення в англійському прислів’ї: „Якщо кицьку не гладити, у неї висихає спинний мозок”.

У процесі наукових досліджень вчені дійшли висновку, що людина має вроджену інстинктивну схильність до доброзичливого спілкування. Різні автори давали їй різні назви: Допре – „інстинкт симпатії”, Блейлер – „синтонність”, Адлер – „почуття спільноти”, Фромм – „потреба у людських зв’язках”, Берне – „погладжування”.

Спостереження за новонародженими показують, яким важливим є спілкування з рідними для їхнього нормального розвитку і здоров’я. Вони дозволяють стверджувати, що однією з вроджених характеристик людини є тенденція до діалогу.

Зоопсихолог Г.Ревеш вважає „потребу контакту” фундаментальною біологічною потребою на зразок потреби у самозбереженні.

Біологічна потреба у спілкуванні "затушовується" соціальною потребою-необхідністю в ньому. Людина, народившись, одразу потрапляє у спільноту людей, і суспільні умови наче примушують її спілкуватися з іншими. Спілкування можна назвати чисто соціальною потребою тоді, коли воно постає для людини проблемою, пов’язаною із почуттям її належності до спільноти людей.

Спілкування – складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який породжується потребами спільної діяльності і включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.

Поняття спілкування потрібно диференціювати із поняттям комунікації.

Комунікація – це зв’язок, у ході якого відбувається обмін інформацією між системами у живій і неживій природі.

Коли ми говоримо про людські взаємостосунки, то більш точним і коректним буде використання поняття спілкування. Це стає очевидним з огляду на структуру спілкування.

Компоненти структури спілкування

1. Комунікативний – виражається в обміні інформацією, її розумінні. В умовах людського спілкування інформація не лише передається, але й формується, уточнюється, розвивається.

Специфіка людської комунікації

• кожен із партнерів спілкування є активним суб’єктом комунікативного акту;

• особливу роль відіграє значимість інформації – люди намагаються виробити спільний смисл;

• через систему знаків люди можуть впливати один на одного з метою змінити поведінку партнера;

• комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли партнери володіють єдиною чи подібною системою кодифікації та декодифікації;

• наявність бар’єрів: соціальних, політичних, релігійних, професійних, різниці між системами кодування, психологічних.

2. Інтерактивний – виражається у взаємодії партнерів при організації і здійсненні спільної діяльності. Тут велике значення мають мотиви (чому?) і мета (для чого?) партнерів.

Типи взаємодії

• співробітництво – об’єднання зусиль учасників для досягнення спільної мети при одночасному поділі ролей, обов’язків;

• конкуренція – досягнення індивідуальної чи групової мети за умов протиборства з іншими, хто прагне цієї ж мети;

• конфлікт – зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій опонентів чи суб’єктів спілкування.

3. Перцептивний – виражається у сприйнятті партнерів один одним. Андрєєва Г.М. зазначає, що сприйняття людини людиною відбувається як сприйняття її зовнішніх ознак, співставлення їх із особистими характеристиками та інтерпретація на цій основі її вчинків. Як правило, переважна більшість людей типовою вважають саме свою поведінку. У процесі досліджень соціальної перцепції встановлено, що частіше всього людина не стільки пізнає, скільки приписує причини поведінки іншій людини, в основному спираючись на свій досвід і проектуючи свої особливості на інших. Велике значення у сприйнятті іншої людини мають наші бажання, наміри, минулий досвід.

Отже, комунікація – це лише один з компонентів людського спілкування. Окрім того існує ще інтеракція (взаємодія, взаємовплив) і перцепція (сприйняття та взаєморозуміння).