Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ситуації ризику.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
20.11.2019
Размер:
237.57 Кб
Скачать

Ситуації ризику1

План:

  1. Поняття ситуацій ризику. Загальна харак-теристика ситуацій ризику

  2. Екстремальні ситуації. Стани, особливості поведінки та психофізичні реакції людей на екстремальні ситуації

  3. Збереження психічного здоров’я у ситуаціях сенсорної і соціальної депривації

  4. Ситуації групової ізоляції

  5. Інші психогенні чинники екстремальних ситуацій

  6. Ситуація втрати. Психологічна допомога у ситуації втрати

  7. Подолання важких життєвих ситуацій

Життя людини часто наповнене ситуаціями і подіями, які потребують від неї активізації своїх внутрішніх ресурсів, прийняття важливих (інколи життєво важливих) рішень, варіювання стратегій поведінки і, разом з цим, збереження психоемоційної рівноваги. Такі ситуації отримали різні але практично синонімічні назви: "життєві події" (С.Л.Рубінштейн, Т.Б.Карцева), "життєві ситуації" (Л.І.Анци-ферова), "ситуації психологічної загрози"(Р.Лазарус) і "біографічні події", "події внутрішнього життя" (Н.А.Логінова).

Ситуація – це певна сукупність подій і обставин, які діють на людину в конкретний проміжок часу і переживаються нею як цілісне явище.

Якщо у станах підвищеного ризику розвитку психічних розладів особистісна зумовленість вища ситуативної, то у ситуація ризику зсуви у психічній діяльності більше зумовлені зовнішніми, середовищними причинами. Гострі й сильні травматичні впливи у ситуаціях катастроф і стихійних лих "неактуальні для особистості" і не пов’язані з особливостями преморбіду (преморбід - особистісні особливості, властиві людині до даної ситуації).

Л.В.Куліков співвідносить ситуації та стани ризику з градацією рівнів здоров’я і вважає, що вони належать до рівня "передпатологія." На його думку градація здоров’я має такий вигляд:

1. Ідеальна норма – абсолютне здоров’я.

2. Середньостатистична норма - характеризує конкретну популяцію і включає деякі відхилення від ідеальної норми.

3. Конституціональна норма – відрізняється наявністю деякої схильності до певних хвороб, зумовленої типом конституції.

4. Акцентуація (особистості чи характеру) – загострений вияв тих чи інших рис у межах норми, що визначає специфіку вразливості і підвищує ймовірність виникнення розладу.

5.Передпатологія (функціональна норма) – наявні передумови для виникнення розладу, однак вони ще не впливають на функціонування особистості і не спричиняють дезадаптацію.

  • Ситуації ризику – тобто несприятливі чи екстремальні умови.

  • Період підвищеного ризику – критичний чи перехідний вік, в якому людина особливо вразлива щодо деяких розладів.

  • Стани ризику – стани, для яких властиві знижені рівні активації і тонусу, підвищене напруження, переважання негативних емоцій.

6. Передхвороба – момент виникнення дезадаптації, при якому порушується функціонування організму, але ще не вистачає декількох симптомів для постановки нозологічного діагнозу.

Ситуації ризику ще називають екстремальними ситуаціями чи екстремальними умовами.

Екстремальна ситуація – інтенсивний вплив на індивіда чинники навколишнього середовища або їх сукупності, що робить життєво необхідною активізацію механізмів адаптації для виживання з максимально можливим психологічним і біологічним комфортом.

Такі ситуації можуть мати природний (землетрус, ураган, повінь), технічний (великі аварії на виробництві як, напр., аварія на ЧАЕС) та соціально-психологічний (конфліктна напруженість, революція, масові заворушення) характер.

Екстремальні чинники безперервно набувають нових ознак і форм, тобто процес розвитку цивілізації постійно змінює характер впливу екстремальних ситуацій на людину. Еволюція екстремальних чинників, які діють на людину та її поведінку, відбувається паралельно з еволюцією суспільства.

Екстремальна ситуація розгортається поза межами звичного прогнозування індивідом свого майбутнього і змушує його мобілізувати резерви організму. Характерними ознаками екстремальної ситуації є її раптовість та непередбачуваність, які поєднуються з певною новизною або з підвищеною інтенсивністю чинників чи незвичною їх комбінацією.

Екстремальна ситуація безпосередньо загрожує біологічному або психологічному комфорту індивіда (чинники першого порядку), його біолоігч7ому і психологічному існуванню і може призвести до суттєвого порушення цілісності всього, що є його індивідуальною сутністю (чинники другого – вищого - порядку).

За екстремальних умов можливі три тактики ставлення індивіда до об’єктивної небезпеки:

  1. ігнорування небезпеки, намагання співіснувати з нею;

  2. боротьба з небезпекою;

  3. втеча від небезпеки.

На поведінку індивіда, котрий переживає екстремальну ситуацію, впливають:

  • спроможність/неспроможність контролювати свої емоції;

  • втома, злість, відчай, голод, страх, усвідомлення нереальності подій, почуття провини чи впевненості, підготовленість/непідготовленість;

  • індивідуальні психофізіологічні особливості людини;

  • спрямованість особистості, її ціннісні орієнтації;

  • рівень адаптивності;

  • рівень психологічної готовності до дії в ситуації небезпеки;

  • спроможність/неспроможність до пошуку адекватних дій у незвичному середовищі.

12-22 грудня 1988 року у м. Ленінакані (Вірменія) стався ряд землетрусів великої руйнівної сили (до 10 балів за 12-тибальною шкалою Ріхтера), внаслідок чого місто було повністю знищене. Фахівці-психологи, які брали участь у ліквідації наслідків землетрусу, спостерігали, як змінюється реакція людей на стихійне лихо. М.М.Решетніков та його співробітники описали динаміку стану, особливості поведінки та психофізичні реакції людей, які стали жертвами і свідками трагедії:

1-а фаза – "гострий емоційний шок" розвивається одразу після стану заціпеніння (заціпеніння триває близько 15 хв) і триває 3 – 5 год: загальна психічна напруга, межова мобілізація психофізіологічних резервів, загострення сприйняття і прискорення мислитель них процесів, прояв безрозсудної сміливості (особливо при рятуванні близьких) при одночасному зниженні критичної оцінки ситуації, але збереженні здатності до цілеспрямованої діяльності; переважає почуття відчаю, яке супроводжується запамороченням голови, серцебиттям, сухістю у роті, спрагою та утрудненим диханням. Разом з тим близько 30% людей відзначають підвищення працездатності у 1,5 – 2 рази.

2-а фаза – "психофізіологічна демобілізація" триває до 3 діб; настання цієї фази, як правило, пов’язане з першими контактами з тими, хто отримав травми, з розумінням масштабів трагедії ("стрес усвідомлення"). Характеризується найбільш суттєвим погіршенням самопочуття і психо-емоційного стану з переважанням почуття розгубленості, панічних реакцій, зниженням моральної нормативності поведінки, зниженням рівня ефективності діяльності та мотивації, депресивними тенденціями, деякими змінами функцій уваги і пам’яті. Відчуття нудоти, "важкості" у голові, зниження чи відсутність апетиту. Збільшується число відмов від виконання рятувальних робіт.

3-я фаза – "стадія розрішення" - 3 – 12 діб після екстремальної події. Характеризується поступовою стабілізації самопочуття і настрою (за суб’єктивними оцінками!). Об’єктивно у більшості зберігається знижене емоційне тло, обмеження контактів з оточуючими, гіпомімія (маскоподібність обличчя), зниження інтонаційного забарвлення мовлення, сповільненість рухів. Наприкінці цього періоду з’являється бажання "виговоритися". Надалі знижуються фізіологічні резерви, розумова працездатність, прогресивно наростає перевтома. Сни в основному кошмарні.

4-а фаза –"стадія відновлення" – починається приблизно з 12 доби після екстремальної події. У цей час активізується міжособистісне спілкування, нормалізується емоційне забарвлення мовлення і мімічних реакцій, вперше після події з’являються звичні жарти, які знаходять емоційний відгук. У більшості постраждалих відновлюється нормальний сон.

Психологічна допомога людині, яка отримала серйозну травму:

  • Скажіть постраждалому, що Ви знаходитеся поруч з ним і йому допомагаєте.

  • Накрийте його чимось теплим.

  • Підтримуйте з потерпілим тілесний контакт.

  • Говоріть з постраждалим і слухайте його.

Депривація – тривале позбавлення необхідних людині відчуттів, переживань, матеріальних благ.

У звичайних умовах на органи чуттів людини діє могутній потік подразників. І.П.Павлов писав, що "для діяльного стану вищого відділу великих півкуль мозку необхідна певна сума подразників". В екстремальних умовах (космічний політ, занурення на підводному човні, перебування на арктичній станції) часто ці впливи відсутні, тобто середовище є монотонним, що спричиняє сенсорну депривацію (сенсорний голод).

Ось як описує свої враження від польоту над Антарктидою льотчик-полярник: "Уявіть, що сидите поруч з працюючим двигуном у кімнаті й годинами дивитеся у добре побілену стелю".

"У космічному польоті … не було нам ні спекотно, ні холодно, - пише космонавт О.Г.Ніколаєв. – Не відчували ми ні вітру, ні дощу, ні снігу."

Французький спелеолог М.Сіфр стверджує: "Важче над усе, по-моєму, під землею пристосуватися до постійної температури при постійній вологості. Ніяких коливань, це жахливо…"

З даними Л.Є Паніна та В.П.Солколова, в умовах полярної ночі у 41% обстежених осіб відзначаються тривожність і напруження, у 43% - зниження настрою з відтінком депресії. Вивчаючи вплив темряви на психічний стан людини, К.К.Яхтін встановив, що в здорових осіб, котрі працюють у затемнених приміщеннях, нерідко розвиваються невротичні стани, які проявляються у роздратуванні або в’ялості й апатії, у плаксивості, розладах сну, зниженні працездатності, ослабленні вольових процесів, у страхах, депресії і галюцинаціях.

Гіпокінезія (від грец. ϋπο… - префікс, що означає нестачу, зниження; і χινητίχός – руховий) – зниження м’язової діяльності людини, що відбувається у стані невагомості під час космічного польоту у зв’язку з відсутністю звичного навантаження на опорно-руховий апарат, також негативно впливає на психічні функції людини. Ще російський психіатр С.С.Корсаков, даючи оцінку методу лікування психічно хворих тривалим постільним режимом, писав: "…не можна заперечувати вплив постільного утримання на душевну сферу: може, завдяки цьому у лікарнях, де широко користуються тривалим постільним режимом при лікуванні молодих хворих, так багато випадків юнацького слабоумства".

Зміни у психічній діяльності викликає і соціальна депривація – брак стимуляції з боку інших людей, ізоляція від суспільства, самотність. Перебування людини в умовах індивідуальної ізоляції може призвести до порушень у сфері мислення, сприйняття, пам’яті, уваги, емоцій.

Розрізняють абсолютну та відносну самотність. Вимушена самотність при рівних умовах переноситься важче, ніж добровільна. Крім того можна визначити ще 2 види ізоляції: коли період ізоляції наперед визначений і коли людина знаходиться в ізоляції невідому наперед кількість часу. Останній варіант особливо важкий.

В.Вілліс, згадуючи своє трансатлантичне плавання на плоту, писав: "…з самотністю пов’язані й хвилини страждання, коли тебе охоплює тривога від усвідомлення, що ти живеш на краю провалля. Людина потребує спілкування з собі подібними, їй необхідно з кимось розмовляти і чути людські голоси".

Христина Ріттер, яка провела 60 діб в самотності в умовах полярної ночі на о. Шпіцберген, розповідала, що в неї виникали образи з минулого життя; у мріях вона розглядала своє життя, як у яскравому сонячному світлі; вона відчувала, що неначе злилася зі всесвітом; в неї розвивалася любов (стан, схожий до релігійного екстазу) до цієї ситуації, яка супроводжувалася зачаруванням і галюцинаціями.

Німецький психіатр Е.Крепелін у своїй класифікації психічних розладів виділив групу "тюремних психозів", до яких він відносить галюцинаторно-параноїдні психози, які проходять при ясній свідомості і виникають зазвичай при одиночному ув’язненні.

Російський декабрист Зубков писав: "Винахідники шибениці й гільйотини – добродійники; той, хто вигадав одиночне ув’язнення – підлий негідник; це покарання не тілесну, але духовне. Той, хто не сидів в одиночному ув’язненні, не може уявити собі, що це таке".

Способи самодопомоги при переживанні сенсорної та соціальної ізоляції:

  • Структурування часу й наповнення його цілеспрямованою продуктивною діяльністю, яка включала б обов’язково й рухову, й розумову активність. Складання плану активності й чітке його дотримання.

  • Ігрова діяльність, спрямована на самого себе – лудизм (розгадування кросвордів, розв’язування математичних чи шахових задач тощо).

  • Творчість, звернення до мистецтва.

  • Формування особистої мотивації перебування в умовах самотності.

До ситуацій деривації можна додати ситуації, коли людина обмежена в доступі до особистісно значущої інформації.

В.І.Лєбєдев зазначає, що в тривалих походах він з колегами спостерігав у підводників невротичні стани, явно зумовлені відсутністю інформації про хворих родичів, вагітних дружин, зарахування у навчальний заклад дітей, надання квартири тощо. При цьому розвивалися стани тривоги, депресії, порушувався сон. При отриманні людьми інформації, яка їх цікавила, навіть негативного змісту, всі невротичні прояви зовсім зникали.

Однією з причин, яка викликає розвиток емоційної нестійкості та безсоння у полярників, лікарі називали відсутність особистісно значимої інформації.

Із записів полярника П.Кутузова:

"5 жовтня: "На душі смутно. Вже давно не було радіограм з Великої землі. Створюється враження, що всіма забутий, і це образливо. Найгірше, що падає настрій, а з ним – і бажання працювати".

30 листопада: "Мене ж пригнічувала хронічна відсутність радіограм. Після повернення на Велику землю я з упевненістю можу сказати, що ніякі фізичні і моральні труднощі тут, в Антарктиді, не такі страшні, як ця безмовність, з якою я за 16 тис. км нічого зробити не можу"."

Одиночне ув’язнення у поєднанні з позбавленням особистісно значущої інформації було спрямоване на те, щоб зламати волю в’язнів і зруйнувати їхню психіку.

Велика кількість наукових спостережень і спеціальних обстежень свідчать про те, що в особливих (екстремальних) умовах опиняється й невелика група людей, ізольована від суспільства. Групова ізоляція по-різному впливає на різні групи, які в ній опиняються: одні перед лицем небезпеки стають сильнішими і функціонують як єдиний організм, інші не витримують випробувань і розпадаються.

У соціально-психологічних дослідженнях як вітчизняних, так і зарубіжних науковців показано, що зі збільшенням часу перебування полярників на антарктичних станціях спочатку з’являється напруга у взаємостосунках, а потім і конфлікти, котрі за 6-7 міс. зимівлі переростають у відкриту ворожіть між окремими членами експедиції.

Радянський полярник Є.К.Федоров пише, що "в маленьких колективах складаються своєрідні стосунки… Незначна причина… здатна викликати … наростаюче роздратування і призвести до сварки". Конфліктність і агресивність, які виникають без видимих причин, Р.Амундсен називав "експедиційним сказом", а Т.Хейердал – "гострим експедиціонітом".

У перший міжнародний полярний рік (1882 – 1883 рр.) американська експедиція висадилася на Землю Елсміра (Крайня Північ). В умовах групової ізоляції між членами експедиції почали виникати конфлікти. Для встановлення порядку начальник експедиції Грілл навіть вдавався до розстрілу своїх підлеглих, але справитися з дорученим завданням йому так і не вдалося.

Профілактика несприятливих ефектів групової ізоляції:

  • Ретельний підбір групи за принципом психологічної сумісності.

  • Ретельний вибір керівника групи.

  • Робота з групою, спрямована на її формування через проходження основних стадій розвитку групи з метою досягнення стадії стійкої працездатності й сформованості колективу.

  • Формування шляхом тренінгу в учасників групи навичок ефективного вирішення конфліктних ситуацій.

  • Навчання способам самодопомоги у конфліктних та екстремальних ситуаціях.

Однак навіть такі заходи не знімають повністю емоцій напругу у взаємостосунках людей в умовах групової ізоляції. Оскільки в основі конфліктів, невротизації лежать не лише характерологічні особливості партнерів по спілкуванню, але й саме перебування в зазначених умовах. Тобто тривала групова ізоляція за певних обставин може виступати як психогенний чинник екстремальних умов.

Психогенними чинниками екстремальних ситуацій також виступають порушення узгодження ритму сну й бадьорості, зміна сприйняття просторової структури й загроза життю.

Численні біологічні експерименти показали у всіх живи організмів добові ритми поділу клітин, активності і спокою, обмінних процесів, працездатності тощо є досить стійкими, наближаючись до 24-годинної періодичності. В звичайних умовах "циркадні" (добові) ритми синхронізовані з геофізичними і соціальними "датчиками часу", тобто екзогенними (зовнішніми) ритмами.

Порушення узгодження в організмі ендогенних (внутрішніх) та екзогенних (зовнішніх) ритмів – десинхроз – і порушення ритму сну/бадьорості призводить до асенізації нервової системи і розвитку неврозів.

У 2-місячному польоті другого екіпажу станції "Салют - 4" в ритм сну й бадьорості вводилися зсуви. "Головний бич для нас, - записав у щоденнику В.І.Севастьянов, - сон! І навіть не сон, а режим дня! У нас просто дурний режим дня: щодоби він зміщується на півгодини… Не можемо ми звикнути до цього розпорядку і страждаємо". Через місяць у космонавтів з’явилися ознаки втоми, розвитку якої сприяли як насиченість програми, так і зміни добового ритму.

Десинхроз призводить до тривожних сновидінь, порушення сну аж до виникнення безсоння, до астенізації, сонливості у період бадьорості, до зниження працездатності, появи головного болю.

Радянський полярник В.Г.Канакі писав: "Перші дні життя на крижині самі важків. Відбувається адаптація організму. На стан людини впливає зміна часових поясів (різниця майже в 10 год), сонце, яке не заходить і плутає уявлення про день і ніч".

Під просторовою орієнтацією в умовах знаходження на поверхні Землі розуміють здатність людини оцінювати своє положення відносно спрямованості сили тяжіння, а також відносно оточуючих об’єктів.

Якщо на Землі всі об’єкті сприймаються на певному тлі, яке багате на різноманітні орієнтири, то в умовах космосу чи полярної пустелі людина може потрапляти в "чистий простір", де орієнтація без приладів інколи просто неможлива.

Головні труднощі при опосередкованому через прилади управлінні літальним апаратом (чи підводним човном) полягають у тому, що на основі їхніх показань людина має створити у своїй свідомості суб’єктивну концептуальну модель траєкторії руху апарата у просторі.

Уривки зі звіту американського астронавта Н.Армстронга (його екіпаж висаджувався на Місяці): "…на висоті тисячі футів нам стало зрозуміло, що "Орел" (спусковий апарат) хоче сісти на самій незручній ділянці… Нам здавалося, що каміння летить на нас з жахливою швидкістю..." Неперервна операторська діяльність в умовах ліміту часу викликає емоційне напруження поруч з суттєвими вегетативними зрушеннями: пульс Н.Армстронга на час маневрування зі спуску на поверхню Місяця складав у середньому 150 ударів на хвилину, перевищуючи норму майже втричі.

Систематична перенапруга нервової системи при керуванні літальними апаратами в умовах зміненого простору, зумовлена нераціональним сполученням людини і машини, порушенням ритму праці й відпочинку, особистісними особливостями та іншими причинами, може призводити до розвитку неврозів, функціональних розладів серцево-судинної системи і гіпертонічної хвороби.

На відміну від багатьох інших професій, діяльність льотчиків, космонавтів, підводників і полярників проходить в умовах досить високого ступеню ризику загинути в результаті аварії, катастрофи чи нещасного випадку. Для льотчика-винищувача ризик загинути у мирний час у 50 разів вищий порівняно з льотчиком цивільної авіації.

Загроза життю також по-особливому діє на психіку людини.

У вахтовому журналі дрейфуючої станції "Північний полюс - 2" є запис океанолога М.М.Нікітіна: "З незручностями можна миритися. А ось з постійною загрозою зустрічі з ведмедем ніяк не звикнешся. І це отруює наше існування."

У ряді випадків загроза життю викликає розвиток неврозів, які проявляються у тривожному стані. М.Фрюкхольм показав, що похмурі передчуття і тривога є суб’єктивними аспектами стану, що виникає у пілотів у відповідь на небезпеку польоту.

Учасник першої експедиції на Місяць М.Коллінз розповідав: "Там, в космічному просторі постійно ловиш себе на думці, котра не може не пригнічувати… Космос не пробачає навіть найменших помилок… А ти ризикуєш головним – своїм життям і життям товаришів… Це занадто велика напруга, від якої не втечеш навіть через десять років."

Доля "великої трійці" – Нейла Армстронга, Двіна Олдріна і Майкла Коллінза – астронавтів, які ходили по поверхні Місяця: Армстронг усамітнився на віллі в Огайо і усіляко намагався зберігати позицію "добровільного вигнанця"; Олдрін через 2 роки після польоту відчув, що потребує допомоги психіатра (він перетворився в безперестанно тремтячого чоловіка, зануреного в глибоку депресію); Коллінз, котрий декілька діб чергував на місячній орбіті і чекав на повернення друзів з "місячної прогулянки", очолював Національний музей повітроплавання і космонавтики. Після польоту члени легендарного екіпажу жодного разу не зустрічалися!

Отже, в екстремальних умовах на людину діють такі основні чинники: монотонність, десинхроз, змінена просторова структура, обмеження інформації (особливо особистісно значущої), самотність, групова ізоляція та загроза життю.

Загальним принципом психогігієни є наближення роботи та побуту людей в екстремальних умовах за своїм характером і змістом до життя в звичайних умовах (напр., продуманий та відповідно об лаштований інтер’єр приміщень космічних та підводних човнів, застосування музичного супроводу праці, перегляд кінофільмів як спосіб задоволення емоційного голоду, читання художньої літератури, ігри та художня самодіяльність тощо).

Різко змінити життя людини може важка втрата близьких. Здатність до страждання, співчуття і скорботи свідчить про особистісну зрілість і сприяє особистісному розвитку людини. Тому не потрібно прагнути виключити ці почуття чи поспішати їх відкинути. При переживанні гострого горя, пов’язаного з втратою близької людини, важливо слідкувати, щоб стан того, хто переживає, був не застиглим, а мав певну динаміку.

Важливо, щоб почуття людини не залишалися всередині, а знаходили вихід. Потрібно допомагати виразити їх в адекватній і посильній зовнішній активності й діях. Тому не потрібно зневажати існуючі обряди, пов’язані з скорботою за померлими і відправленням необхідних ритуалів.

Людина у ситуації важкої втрати потребує психологічної допомоги. Чим нижчий її преморбідний рівень психологічного здоров’я, тим більшими будуть зміни її життя після втрати, що потребуватиме від неї серйозних ресурсних затрат.

Психологічна допомога:

  • Не бійтеся, що вашу допомогу сприймуть як непро-хане вторгнення. Сміливо пропонуйте практичну допомогу.

  • Небезпечно говорити: "Я знаю як и себе зараз почуваєте!" Ми ніколи точно не можемо цього знати.

  • Не говоріть, що це сталося по волі Божій. Це може погіршити переживання.

  • Більше будьте з людиною поруч. Не обов’язково говорити – важлива Ваша присутність. В певні моменти (це потрібно відчути!) може бути доцільним розповідь про те, як Ви переживали подібне горе.

  • Намагайтеся не допускати ні повної відсутності рухів, ні великого фізичного навантаження. Намагайтеся спонукати до найменшої активності, на яку людина зараз здатна.

  • Не потрібно переривати спогади і розповіді про померлого, навіть якщо вони викликають сльози.

  • Доцільно написати співчутливого листа, розповісти про свої почуття, про свою скорботу за померлим.

  • Людина повернеться до виконання сімейних та робочих обов’язків через 6 – 8 тижнів. Якщо цей період затягується, то можна більш наполегливо залучати її до їх виконання.

  • Враховуйте, що всі традиційні дати, особливо протягом першого року, котрі відзначалися за участю померлого, будуть викликати болючі спогади. Дуже важливо, щоб людина не була самотньою в ці дні.

В українській психологічній літературі, коли йдеться про стрес чи ситуації ризику, найчастіше використовують поняття "подолання". Однак не всі обставини можна подолати. У російськомовній літературі у зв’язку з цим вживають поняття "совладание" (мною володіють ситуація і я сам –ми з нею співвласники мене), а в англомовній – "coping". В українській мові немає аналогу цим поняттям, хоча до певної міри їм відповідає поняття "оволодіння".

У подоланні важких життєвих обставин завжди задіяні 3 найважливіших групи факторів: когнітивні, емоційні та поведінкові. Кожна зі сфер психіки вносить свій вклад у подолання стресу. Розділення єдиного процесу за окремими сферами психіки умовне, однак часто є корисним не лише з теоретичної, а й з практичної точки зору: акцентуйована активність однієї зі сфер може розглядатися як певна стратегія подолання.

Ресурси когнітивної сфери полягають в розумінні причини труднощів, осмисленні ситуації, побудові уточненні образу ситуації і включенні його у цілісні уявлення суб’єкта про себе, про оточення і взаємозв’язки з ним. У психологічній допомозі як правило саме ці ресурси використовуються найширше, за винятком випадків, коли сила емоцій робить неможливим доступ до когнітивної сфери.

Ресурси емоційної сфери – усвідомлення і прийняття своїх почуттів, потреб і бажань, які викликають ці почуття, оволодіння соціально прийнятними формами вираження цих почуттів, зняття емоційного напруження, контроль динамки почуттів (усунення застрягань, неповного відреагування, зациклення).

Т.Шілл зі співавторами у своїх дослідженнях показали, що подолання стресу особливо значно утруднюють прояви ворожості. Низько агресивні особистості, як правило, долають стрес з меншими негативними наслідками.

Ресурси поведінкової сфери полягають в перебудові поведінки, в зміні стратегій і планів, мети і завдань, режимів діяльності. Втеча чи боротьба – 2 основних варіанти поведінкового реагування на ситуацію ризику. Для активного подолання властиве збудження, прагнення контролювати ситуацію; для пасивного – деактивація, переживання безпомічності і втрати контролю над ситуацією. Численні дослідження показують, що пасивна поведінки є менш ефективною стратегією подолання ситуацій ризику.

Основними ресурсами психологічної підтримки у хронічних ситуаціях ризику для людини стають міжособистісна та соціальна підтримка - підтримка суспільства, друзів, близьких людей, представників суспільних організації, професіоналів.

Стратегії оволодіння труднощами спрацьовують при зустрічі з обставинами, новизна яких не дозволяє справлятися з ними за допомогою раніше засвоєних форм поведінки.

Х.Ремшмідт розділяє процес оволодіння труднощами на 3 етапи:

1 – первинна оцінка ситуації;

2 – оцінка власних можливостей а також зовнішніх ресурсів; на цьому етапі вже часто розвивають нові стратегії подолання труднощів;

3 – сприятливе оволодіння ситуацією або на основі невдачі чи нової інформації може відбутися нова постановка завдань й вироблення нових альтернатив поведінки.

Вивчаючи стратегії оволодіння ситуацією, Г.Томе показав, що у більшості випадків люди вирішують свої повсякденні проблеми, використовуючи одну чи декілька технік:

  • Техніки досягнення - використовуються для вирішення конкретних матеріальних проблем і доступні для спостереження.

  • Техніки пристосування характеризуються зміною власних переживань чи поведінки відповідно до вимог оточуючого світу.

  • Захисні техніки – заперечення чи відстрочку проблеми, з якою н даний момент неможливо справитися.

  • Техніки уникнення –відхід на довгий час від конфлікту без його вирішення.

  • Агресивні техніки, спрямовані на завдання шкоди оточуючим.

В.Є.Василюк у зв’язку з подоланням життєвих труднощів вживає поняття переживання і розглядає його як особливу внутрішню роботу, за допомогою якої людині вдається перенести ті чи інші життєві події і відновити втрачену душевну рівновагу. Це робота по перебудові психологічного світу, спрямована на встановлення смислової відповідності між свідомістю і буттям, загальною метою якої є підвищення осмислення життя. Вчений порівнює 2 основних види переживання важких життєвих ситуацій: захист і оволодіння.

Захист

Оволодіння

Основні цілі

Усунення, попередження чи пом’якшення незадоволення

Пристосування до дійс-ності, яке дозволяє задовольняти потреби

Характер перебігу:

довільність, усвідомлення;

ставлення до реальності;

диференці-йованість;

ставлення до допомоги

Вимушені, автоматичні, частіше неусвідомлювані і ригідні процеси.

Заперечення, викривлення, приховування від себе, втеча від реальності, самообман.

Форми поведінки, які не враховують цілісної ситуації, а діють "напролом".

Відсутність пошуку допомоги і відкидання запропонованої, або прагнення все скласти на допомагаю чого

Цілеспрямовані, в основному усвідомлювані і гнучкі процеси.

Орієнтація на визнання і прийняття реальності, активне дослідження реальної ситуації.

Реалістичне урахування цілісної ситуації, уміння пожертвувати тимчасовим. Здатність розділяти проблему на дрібні потенційно вирі-шувані завдання.

Активний пошук та прийняття допомоги.

Результати, наслідки і функції

Інколи невроз. Часто покра-щення (локальне зниження напруження, суб’єктивна інте-грація поведінки) ціною погіршення всієї ситуації, регресу, об’єктивної дезінтег-рації поведінки.

Рятують від потрясіння, надаючи суб’єкту час ля підготовки інших, більш ефективних способів пере-живання

Забезпечують впорядковане, контрольоване задоволення потреб та імпульсів. Утримують суб’єкта від регресу, ведуть до накопичення індивідуального досвіду оволодіння життєвими проблемами.

Рекомендації для самодопомоги у ситуаціях ризику:

  • Відрізняйте невдачу від катастрофи.

  • Перерахуйте все, чому навчила Вас ця невдача, усі уроки, за які можна їй подякувати: "Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими".

  • Розмірковуючи про те, що сталося, відрізняйте те, що залежало від Вас (це можна змінити), і те, що від Вас не залежало (це треба лише враховувати).

  • Наперед опишіть можливі несприятливі події та їх окремі наслідки і продумайте варіанти діяльності в них.

  • Пам’ятайте, що невдача сама по собі не принижує людину. Якщо Ви достойно зустріли проблему – Ви перемогли. Тільки майбутнє покаже, чого більше принесла невдача –хорошого чи поганого.

  • Змініть мету й дійте. Життя багатогранне, і ми ніколи не знаємо, що зустрінемо на нових дорогах. Не виключено, що будемо дякувати доля за пережиту невдачу.

  • Шукайте шляхи для досягнення нової мети. Продумуйте свою активність.

  • Згадайте слова Л.М.Толстого: "Коли щось засмучує, подумай: 1)як багато гіршого могло статися з тобою і стається з іншими людьми; 2)згадай, як раніше відбувалися подібні події, про які тепер ти згадуєш спокійно й зовсім байдуже і 3)головне – подумай про те, що те, що засмучує і мучить тебе – це тільки випробування, на якому ти можеш перевірити свою віру і зміцнити її".

  • Поруч завжди є люди, які потребують Вашої допомоги. Зверніть свою увагу на них.

Ключові слова: ситуації ризику, копінг, подолання складних життєвих ситуацій, переживання, екстремальні ситуації, кризові ситуації, групова ізоляція, десинхроз, самотність, просторова орієнтація, загроза життю, гостре горе, coping, risk situations, extreme situations, crisis situations, loneliness, experiencing, sharp grief.