Загальна схема функціональної системи, яка під­тримує температуру тіла, представлена нарис. 41.

5. Резерви підтримання термогомеостатичності організму при виконанні фізичних вправ

Нормативна температура тіла людини зумов­лює нормальний переобіг ряду фізичних, фізико-хімічних і метаболічних реакцій, адже висока ак­тивність ферментів, що регулюють процеси обмі­ну речовин, можлива в досить вузькому діапазоні температури (23-42°С). Зростання температури ті­ла у вказаних межах активізує ферментативні про­цеси; зниження температури тіла, навпаки, послаб­люючи активність ферментів, пригнічує активність метаболізму.

Збільшення утворення тепла при виконанні фі­зичних вправ відбувається переважно за рахунок активізації процесів окислювального метаболізму в м'язах, а також внаслідок виконання самої механі­чної роботи. Величина термопродукції в стані спо­кою у дорослої людини в середньому становить 70-80 ккал/год, при ходьбі вона зростає до 200-300 ккал/год, а при виконанні максимально напру­женої роботи може досягти 900 ккал/год і більше.

Оптимальне підвищення температури тіла сприяє незначному збільшенню показників фізич­ної сили, витривалості, швидкості реакції і гнуч­кості. Тепло мобілізує механізм гіпоксичного за­хисту. Зростання температури за межі 38-39°С, особливо на фоні дедігратації, приводить до по­гіршення прояву окремих рухових здібностей і за­гального зниження рівня фізичної працездатності (Х.Курбанов, 1982).

Активізація процесів терморегу­ляції пов'язана не лише з фізични­ми закономірностями, а зумовлюєть­ся специфічно індивідуальною ор­ганізацією системної відповіді на на­вантаження (К.Н.Качановський, 1984), що необхідно враховувати при визначенні спортивної спеціалізації юнаків та дівчат, а також при підбо­рі людей для роботи в умовах висо­ких зовнішніх температур.

Основою адаптації людини до тривалої дії температурного факто­ра е перш за все зміни функціона­льного стану центрів теплообміну, які завершуються через півтора-два тижні. В процесі адаптації збільшує­ться загальний об'єм циркулюючої крові, знижуються температура тіла і величина пульсу, посилюється по­товиділення. Збільшення різниці температури ядра і оболонки при­водить до зменшення кровотоку в шкірі. Дотримання строків адапта­ції, водного режиму і дозування те­мпературних навантажень в залеж­ності від періоду адаптації — необ­хідна передумова збереження і зро­стання високої працездатності в умо­вах високої температури навколиш­нього повітря.

Величина збільшення темпера­тури тіла при м'язовій діяльності залежить від по­тужності навантажень: при помірних навантажен­нях температура тіла зростає на 0,3-0,5°С, при ін­тенсивних — на 2-3°С. У натренованих спортсме­нів при виконанні максимальних навантажень збі­льшення температури тіла може бути більшим, ніж у ненатренованих осіб.

Підвищення температури тіла людини при ви­конанні фізичної роботи є наслідком виробленої в процесі еволюції адаптивної діяльності централь­ного апарату терморегуляції. Адже залежність ін­тенсивності перебігу обмінних процесів від тем­пературного фактора є проявом загальнобіологіч-ної закономірності, спрямованої, з одного боку, на підтримання температурного гомеостазу в ор­ганізмі, а з другого — на забезпечення оптималь­них умов діяльності. Одним із проявів цієї зако­номірності є факт тісного зв'язку високої темпе­ратури тіла птахів (біля 41-42°С) з великою ак­тивністю їх скелетних м'язів у польоті. П.М.Ве-селкін (1951, 1963) вважає, що створення нового рівня температурного гомеостазу при напруженій м'язовій діяльності (тимчасове наближення лю­дини до життя «по-пташиному») є проявом тієї ж біологічної закономірності.

Процес робочої гіперемії досить складний, в ньому ще багато незрозумілого. Про це, зокрема, свідчить факт впливу багатьох факторів на фор­мування передстартової гіперемії у натренованих спортсменів. З цієї точки зору робочу гіперемію можна розглядати як фізіологічний аналог темпе­ратурної лихоманки, вивченої ще С.П.Боткіним в 1885 році. Виникнення лихоманки генетично зап­рограмовано еволюцією в центральному механіз­

мі регулювання температурного гомеостазу (П.М.Веселкін, 1951, 1963; В.А.Шевелько, 1969) і в своїй основі є адаптивною реакцією на дію ерго-термічних факторів холоду і тепла.

Важливу роль в підтриманні температурного гомеостазу організму, особливо в умовах підви­щеної температури довкілля, належить системі кровообігу, яка забезпечує надходження необхід­ної кількості кисню та енергосубстратів до пра­цюючих м'язів і посилене перенесення тепла до шкіри. Значне потовиділення призводить до пе­реходу води з крові в міжклітинні простори. Як наслідок зменшується величина ХОК та об'єм цир­кулюючої крові. Резервами для збільшення кро­вообігу в шкірі і м'язах при фізичній роботі є ком­пенсаторне зменшення кровопостачання непрацю­ючих органів (органів черевної порожнини, ни­рок тощо), діяльність яких є другорядною в даній функціональній системі.

В умовах температурного комфорту шкіряний кровообіг у дорослої людини в стані спокою стано­вить 0,16 л/м², за 1 хв, в час роботи — до 1 л/м², а при надмірно високій температурі довкілля — 2,6 л/м² за 1 хв. Таким чином, в дуже жарких умо­вах до 20% крові, яка виштовхується серцем в кро­вообіг, може спрямовуватися в судини шкіри для попередження перегрівання тіла. При виконанні такої ж роботи в комфортних умовах в судини шкіри направляється всього 5% від величини сис­толічного об'єму кровообігу (Я.М.Коц, 1986).

Тривале перебування в умовах жаркого клі­мату (більше двох діб) зумовлює адаптацію до дії даного фактора. За таких умов фізична працезда­тність значно зростає. Це досягається перш за все шляхом адаптивного збільшення загального об'є­му циркулюючої крові. Як наслідок збільшується надходження до серця венозної крові, зростає ве­личина систолічного об'єму крові.

В час температурної акліматизації відбувається зниження температури тіла і ЧСС, посилюється потовиділення. Внаслідок збільшення різниці тем­ператур ядра тіла і оболонки потреба в посиленні шкіряного кровообігу знижується.

Для підтримання високого рівня спортивної працездатності в умовах високої температури дов­кілля нри акліматизації до жари необхідно дотри­муватись педагогічних принципів поступовості, ін­дивідуалізації систематичності тощо.