Короткі пояснення

Методичний прийом вивчення умовних знаків: коротка розповідь і показ умовних знаків на карті та накреслення їх на дошці. Потім студенти самостійно вивчають умовні знаки. Після закінчення заняття оголосити, що на наступному занятті кожний студент отримає індивідуальне завдання з умовних знаків для виконання контрольної роботи.

Карта – зменшене, узагальнене зображення земної поверхні на горизонтальній площині виконане в певній картографічній проекції з урахуванням кривизни Землі. План – зменшене, детальне зображення невеликої ділянки Землі на горизонтальній площині, виконане без урахування кривизни Землі.

Топографічні карти і плани складаються в різних масштабах. Карти складають в масштабах 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000, 1:200 000, 1:500 000, 1:1000 000. Топографічні плани складають в масштабах 1:500, 1:1000, 1:2000, 1:5000 та 1:10 000.

Умовні знаки – це система стандартних позначень окремих елементів місцевості (ситуації та рельєфу) на картах і планах. Для відображення на картах і планах ситуації та рельєфу використовують масштабні, позамасштабні та лінійні умовні знаки. Для якісної та кількісної характеристики цих знаків використовують пояснювальні підписи: висота, товщина дерев та відстань між деревами (характеристика лісу), швидкість, напрямок течії та назва річки (характеристика річки), назва населених пунктів та кількість в них мешканців, кількість поверхів і матеріал будівель, тощо.

Масштабні знаки відображають елементи ситуації та рельєфу подібними до оригіналу: контури лісів, чагарників, озер тощо. Кожний умовний знак складається із контуру , тобто планового окреслення об’єкта і його пояснювального позначення в вигляді фонового забарвлення, підписів характеристик і умовного позначення спеціальними знаками. Контури об’єктів позначаються крапками або суцільною лінією з збереженням подібності дійсному окресленню.

Позамасштабні – визначають місце знаходження предмета, який в заданому масштабі відобразити неможливо: геодезичні пункти, водонапірні башти, кілометрові стовпи, водорозбірні колонки тощо.

Лінійні знаки відображають лінійні об’єкти в яких довжина виражається в масштабі карти, а ширина не відображається: шляхи сполучень, трубопроводи, лінії електропередач, лінії зв’язку тощо.

Для складання спеціальних планів можуть також використовуватися відомчі (спеціальні) умовні знаки.

Умовні знаки на картах та планах мають визначене орієнтування за сторонами світу, певні пофарбування (колір) та розміри. Наприклад: гідрографія – блакитний колір; ліси, сади – зелений; чагарники – світло зелений; рельєф – коричневий.

Рельєф на топографічних картах та планах відображають горизонталями, підписами позначок висот та спеціальними умовними знаками деталей рельєфу, які неможливо відобразити горизонталями (обриви, яри, промоїни,

ями, кургани тощо). Горизонталь можна уявити, як слід перерізу місцевості горизонтальними площинами, проведеними через певні інтервали. Горизонталь – крива замкнута лінія, яка з’єднує точки з однаковими висотами.

Властивості горизонталей:

1 Усі точки однієї горизонталі мають однакові висоти над рівнем моря (рівневою поверхнею).

2 Позначки висот будь-якої горизонталі відрізняються від позначки суміжної горизонталі на одну й ту саму величину - висоту перерізу рельєфу - h.

3 Там де схили круті, відстані між горизонталями менші, де схили пологі – більші. Відстань між суміжними горизонталями на карті називається закладенням - d.

На топографічній карті та топографічному плані нанесені такі горизонталі:

- основні - (суцільні лінії), які проведені через установлену для даного масштабу висоту перерізу рельєфу h (наприклад, h = 5м). Кожна п’ята основна горизонталь потовщується – потовщені горизонталі;

- напівгоризонталі – (переривисті лінії), які проводяться через половину висоти перерізу рельєфу h / 2;

- допоміжні (короткі переривисті лінії), які проводяться через чверть висоти перерізу рельєфу h / 4. Вони проводяться лише у випадку відображення характерних форм рельєфу, коли основними горизонталями і напівгоризонталями виразити їх неможливо.

Деякі елементи рельєфу, які неможливо виразити горизонталями: кургани, ями, кар’єри, яри, промоїни, обриви тощо, відображаються спеціальними знаками, причому природні зображаються на картах коричневим кольором, а штучні – чорним.

Щоб не плутати форми рельєфу, треба брати до уваги такі ознаки зниження схилу:

• показник схилу (бергштрих) завжди спрямований у бік зниження;

- верх цифр підписаних горизонталей завжди спрямований у бік підвищення схилу;

• зубці знаків скель та обривів завжди спрямовані у бік зниження;

- виїмки на дорогах показані в позитивних формах рельєфу (гора, хребет), а насипи – у негативних (улоговина, лощина);

• різниця двох підписаних на карті висот показує напрямок загального зниження місцевості.