- •План уроку
- •Хід уроку
- •I. Оголошення теми і мети уроку .
- •1. Бесіда на повторення вивченого матеріалу про драму та жанри драматичних творів
- •2. Літературний диктант «Так» — «ні»
- •III. Мотивація навчальної діяльності учнів.
- •Слово вчителя.
- •2. Бесіда за окремими творами драматурга .
- •2. Виступ учня — «літературного критика»
- •3. Слово вчителя
- •4. Хвилинка мистецтва
- •6. Рольова гра «Тіньовий театр».
- •V. Закріплення.
- •1. Слово вчителя
- •2. Скласти тези прослуханого
- •3. Логічний роздум
- •4. Оцінювання
2. Літературний диктант «Так» — «ні»
Чи правильне твердження?
1. Справжнє прізвище І. Карпенка-Карого — Іван Панасович Карпенко. («Ні»)
2. П’єса, в основі якої лежить гострий життєвий конфлікт, напружена боротьба й складні переживання персонажів, але розв’язка не має трагічного характеру, називається драмою.(«Так»)
3. «З усього… треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть — тягни!» — основна мораль Пузирів (П’єса «Хазяїн»). («Так»)
4.«Наймичка» за жанром — соціально-психологічна драма. («Так»)
5.Родина Тобілевичів — це Карпенко-Карий, Старицький, Кро-пивницький, Заньковецька. («Ні»)
6.Мова автора у п’єсі називається ремаркою. («Так»)
7. У п’єсі «Наймичка» роль Харитини виконала М. Занько-вецька. («Так»)
8.Мартин, Палажка, дочка її Марися, Микола та наймити — Омелько й Трохим — персонажі драматичного твору «Мартин Боруля». («Так»)
9. І. Карпенко-Карий правдиво показав нескореність народу, його стійкість і незламність у боротьбі проти своїх гнобителів у творі «Суєта». («Ні»)
10. Уперше була поставлена в Ростові-на-Дону трупою М. Кропивницького за участю М. Заньковецької п’єса «Сава Чалий». («Ні»)
11. «Одним із найкращих лікарів — праця» — так у листі Карпенко-Карий писав своїй дружині. («Ні»)
12.«Цілісність драматичної творчості Карпенка-Карого наповнює нас почуттям подиву для його таланту».Ці слова належать Л. Толстому. («Ні»)
III. Мотивація навчальної діяльності учнів.
Слово вчителя.
Тематичне багатство, гострота художнього бачення, заглиблення у психологію персонажів і вмотивованість кожного його вчинку у творах І. Карпенка-Карого дають підстави поставити Його ім’я з такими відомими сучасниками, як Бернард Шоу, Ген-рік Ібсен, Герхард Гауптман, Октав Мікро.
2. Бесіда за окремими творами драматурга .
Учитель. З’ясуйте, в чому суть конфлікту у п’єсі «Наймичка»?
Учень. Конфлікт має соціальне забарвлення; автор розкриває ту атмосферу безправності, приниження і злидарства бідного народу, серед якого розцвітають аморальні, розбещені, лицемірні Цоколі.
Учитель. Що вбирає в себе поняття «честь»?А як же справи з честю в персонажів комедії «Хазяїн»? Скажімо, у Феногена, Ліхта-ренка?
Учень. Ці люди давно вже втратили честь і навіть не усвідомлюють потреби в ній. Усе їхнє життя зводиться до того, як би примножити своє багатство, де б украсти, схитрувати, мати вигоду. Феноген та Ліхтаренко варті один одного за своєю підлістю.
Учитель. Чи живуть за законами честі представники інтелігенції — вчитель гімназії Калинович та молода освічена дочка Пузиря Соня?
Учень. Соня і вчитель Калинович прагнуть справедливості, змістовного, потрібного народові життя. Проте є ряд епізодів у творі, коли читачеві (глядачеві) стає соромно за поведінку цих освічених інтелігентів. Обом персонажам не вистачає рішучості на шляху до тієї високої мети, яку вони проголошують. І Соня, і Калинович почуваються безпорадними ідеалістми перед «дикою і страшною» силою Пузиря.
Учитель. У чому трагедія головного героя п’єси «Сава Чалий»? Який можна зробити висновок?
Учень. Висновок: людина, яка перекреслила своє добре ім’я зрадою народних інтересів, лихими вчинками — постать справді трагічна. Особливо це стає зрозумілим з відстані століть, які минули. Ні внуки, ні правнуки не зможуть пишатися своїм предком. Це трагедія цілого роду, і, певною мірою, народу. Звичайно, з цього погляду, особистість, що втрачає народну повагу, вимагає співчуття, але водночас і осуду. Це варто усвідомити кожній людині.
IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу .
Виступ учня-«літературознавця».
Великим кроком уперед у творчому зростанні драматурга була комедія «Мартин Боруля» (1886). Біографи письменника вказують, що поштовхом до написання цього твору стала комічна історія про домагання дворянських прав, яку пережив батько Івана Карповича — Карпо Адамович Тобілевич.
Цей біографічний факт драматург підніс до широкого узагальнення, гостро висміявши й засудивши станове честолюбство і паразитизм привілейованої соціальної касти — дворянства. (До слова, батько письменника, як і герой п’єси, не добився дворянських прав, бо в частині родових документів стояло прізвище не Тобілевич, а Тобулевич (аналогічно і в комедії: Бо-руля — Беруля. )