Тема 4. Розвиток загальноцивілізаційного процесу

1. Матеріальні основи розвитку сучасної цивілізації

Загальний рівень культури особи, рівень інтелектуального по­тенціалу визначаються передусім її баченням об'єктивних основ і перспектив суспільно-історичного розвитку. Раніше це питання розглядалося однобічно. Основна увага приділялася характеристи­ці суто формаційних ознак суспільного розвитку, що значною мі­рою обмежувало можливості пізнавального процесу. В цьому на­вчальному курсі застосовано інший підхід. Розвиток сучасного цілісного світу розглядається з позицій діалектичної єдності цивілізаційних та формаційних аспектів цього процесу; Такий підхід дає змогу, з одного боку, глибоко усвідомити загальні основи ви­робництва життєвих цінностей, необхідних для розвитку людського суспільства, з іншого—визначити специфічні риси і характер взає­модії різноманітних форм суспільно-історичного прогресу, що роз­виваються в межах єдиної цивілізації.

Що ж являє собою розвиток загальноцивілізаційного процесу, які його об'єктивні основи та цільова спрямованість?

Насамперед визначимо, що цивілізація — це один з історичних етапів розвитку людського суспільства. Видатний американський вчений-етнограф Л. Г. Морган у своїй знаменитій книзі “Первісне суспільство”, яку по праву вважають однією з визначних пам'яток загальнолюдської культури, виділяв в історії людства три головні етапи — епоху дикості, варварства і цивілізації. У свою чергу, су­часна наука розмежовує кілька періодів самої цивілізації.

Така класифікація пов'язана з рядом об'єктивних факторів. Для того щоб розібратися у їхній сутності, слід ураховувати, що перші дві епохи, які передували цивілізації, грунтувалися на споживанні переважно готових продуктів природи. Пристосовані або штучно

37

створені людиною примітивні знаряддя праці були лише побічними засобами забезпечення такого споживання.

Становлення цивілізації пов'язане з переходом від збиральної до переробної суспільно-виробничої технології. Виходячи з цього, слід передусім з'ясувати зміст поняття “суспільно-виробнича тех­нологія”. Воно є одним .з визначальних у характеристиці цивілізаційного процесу. У найбільш простому тлумаченні це поняття ви­користовують для визначення характеру праці людини, способу її взаємодії з природою, що сформувався в реальних життєвих умо­вах. Суспільна технологія відображає активне ставлення людини до навколишнього середовища, безпосередній процес створення ос­нов її життя, конкретно історичний характер обміну між суспіль­ством і природою. У кінцевому підсумку розвиток суспільно-вироб­ничої технології вказує на те, якими методами здійснюється праця і як на її основі виробляються матеріальні та духовні цінності, не­обхідні для забезпечення життєдіяльності людини, які засоби пра­ці використовуються нею у цьому процесі.. Мова, отже, йде про те, що перехід від однієї технології до іншої вирішальною мірою ви­значається змінами у розвитку засобів виробництва, прогресом на­уки і техніки.

У процесі становлення і розвитку цивілізації, як і в розвитку людського суспільства в цілому, особливе місце належить природ­ному середовищу.

Відомо, що на певному історичному етапі свого розвитку приро­да підготувала умови появи людини. Однак, відокремившись від природного середовища, людина не відірвалась від її структури, не “вийшла” за її межі. Перетворюючи і пристосовуючи природу до своїх потреб, вона завжди залишалася й залишається невід'єм­ною часткою її. З огляду на це можна зазначити, що природа — не лише наша мати, а й будинок, де ми живемо, де зосереджена уся наша життєдіяльність.

Більше того, слід ураховувати також те, що природні умови по­стійно впливають на розвиток і самої людини, їм належить важли­ва роль у визначенні змісту її праці, специфіки суспільно-виробни­чої діяльності. Згідно з цим засоби виробництва і передусім їхня найактивніша і динамічна частка — знаряддя праці, як і суспільно-виробнича технологія в цілому, пристосовуються до існуючих при­родних умов. Урешті-решт диференціація природних умов дістає своє специфічне відображення у багатоманітності цивілізаційного прогресу, що розвивається у просторі.

У своєму органічному поєднанні природні умови, специфіка виробничої технології та зміст праці людини, розвиток її потреб визначають історично конкретний рівень матеріальної та духовної культури суспільства. Культура у широкому розумінні цього понят­тя відображає спосіб виготовлення матеріальних і духовних цін-

38

ностей, їх передачі й споживання, що склалися у суспільстві. Вод­ночас культура розглядається як система цінностей, що визначає, з одного боку, спосіб мислення людини, з іншого — специфіку її життєдіяльності в усіх сферах суспільного буття — економіці, по­літиці, в сфері соціальних відносин, мистецтві тощо. З огляду на це, поняття “культура” близьке за своїм змістом до поняття “циві­лізація”. Спільною основою їх є відповідний зміст людської праці, яка визначається не тільки як специфічна діяльність, спрямована на .виробництво засобів існування людини—предметів харчуван­ня, одягу, житла, а також духовних цінностей, що споживаються, а і як першооснова формування самої людини, суспільства у цілому, соціальної форми розвитку матеріального буття.

Згідно з цим цивілізація визначається як історично конкрет­ний стан суспільства, який характеризується особливим способом праці, суспільно-виробничою технологією та матеріальною і ду­ховною культурою, що відповідають їй. Цивілізація відображає органічну сукупність соціально-економічних і культурних характе­ристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб взаємодії людини з природою, її можливості відтворення на роз­ширеній основі умов свого існування і прогресу.

гуманістична спрямованість цивілізаційного процесу

Питання, що потребує особливої уваги, пов'язане з визначенням цільової спрямованості розвитку цивілізації. Як уже за­значалося, головним суб’єктом цивілізації є людина. Людина підпорядковує її розвиток насамперед задо­воленню власних потреб та інтересів. Останні є могутньою рушій­ною силою цивілізаційного прогресу. Вони утворюють ту “пружи­ну”, яка приводить у дію механізм розвитку, що формується у його структурі. Йдеться, отже, про те, що протиріччя між потреба­ми та інтересами людини, з одного боку, та можливостями і умо­вами розвитку виробництва, спрямованого на задоволення їх— з іншого, має розглядатися як найбільш загальна природна основа цивілізаційного процесу.

Водночас визначення цього протиріччя як основоположного у розвитку цивілізаційного процесу вказує на загальну спрямо­ваність суспільного виробництва взагалі, його цільову функцію. Йдеться про підпорядкування всього виробничого процесу задо­воленню постійно зростаючих потреб людини, розвитку її суттє­вих сил, здібностей, багатства людської особистості.

Таке визначення цільової спрямованості цивілізаційного про­гресу пояснюється причинами й іншого порядку. Воно пов'язане з загальною специфікою праці як матеріальної основи людської особистості, її основоположної соціальної і разом з тим фізіоло­гічної потреби. Праця — не тільки основа виробничого процесу і створення засобів існування, а й основна форма самоствердження

39

суспільної природи людини. Вона відображає її найбільш глибо­ку сутність, родову якість.

Відповідно до цього теорія суспільного розвитку розглядає працю як діяльність, що конституціює суттєві сили. людини. Ши­роко відому тезу про те, що праця створила людину, не слід роз­глядати, як це досить часто трапляється, лише з точки зору істо­ричного .процесу відокремлення людини від природного середови­ща, адже “створення” людини працею—не одноразова подія, що у сиву давнину відбулася з нашими предками. Цей процес, що визначає зміст всієї історії людства, розвивається постійно. Праця створила і водночас створює людину, конституціює її особливості, розвиває багатство її суспільної природи протягом усього розвитку людства.

Отже, мова йде про розуміння того, що з позицій цивілізаційного підходу людина розглядається не тільки як головний суб'єкт виробництва, а і як його безпосередня самоціль. Саме завдяки цьому цивілізаційний підхід до розвитку суспільства відображає людиноутверджуючу гуманістичну лінію історичного процесу.

У зв'язку з цим зауважимо, що науково обгрунтоване теорією суспільного розвитку матеріалістичне розуміння історії грунтується на розумінні заґальноцивілізованого прогресу як процесу без­посереднього розвитку людської особистості, реалізації її суттє­вих сил й можливостей.

Розвиток особи визначається свободою реалізації її внутріш­ніх потенцій. При цьому поняття свободи розглядається як не­обхідна умова самоствердження особи, реалізації її творчого по­тенціалу, інтелектуальних та фізичних можливостей.

Людина як біологічна, істота розпочинається тоді, коли її при­стосування до природи втрачає примусовий характер, коли вона отримує свободу дій. У цьому відношенні сутність особи і свобода способу її життєдіяльності неподільні. Проте ступінь свободи, яку суспільство здатне забезпечити особі, детермінується складним комплексом об'єктивних і суб'єктивних факторів, які в сукупності визначають цивілізаційний процес. На цій основі формується зво­ротна залежність: основним критерієм розвитку цивілізації є сво­бода, яку суспільство здатне забезпечити особі в процесі її само­розвитку.

основні етапи розвитку цивілізації

Цивілізація, що виникла після епохи варварства, у своєму розвитку пройшла ряд історичних періодів і етапів, їх мож­на класифікувати за двома аспектами — горизонтальним і верти­кальним. Горизонтальний зріз характеризує співіснування і вза­ємодію неоднорідних за своїм змістом типів одиничних та особ­ливих локальних цивілізацій окремих країн та народів, що роз­вивалися в історично визначені відрізки часу. Мається на увазі

40

розвиток цивілізацій у вузько специфічному розумінні цього по­няття. Такими цивілізаціями були древньогрецька, древньоримська, візантійська, цивілізації азіатських народів, англійська, північногерманська, цивілізація інків та ін. Вони відрізнялися одна від одної своєю неповторністю, унікальністю та соціально-історичною індивідуальністю. Окремі фахівці вважають, що можливе визначення і феномена російської цивілізації.

На противагу цьому вертикальний зріз характеризує розвиток цивілізації у широкому розумінні цього поняття. Він відображає історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одно­го ступеня своєї зрілості до іншого — більш високого. У цьому розвитку узагальнюється логіка суспільно-історичного прогресу людства, що відбивається у всесвітньому масштабі.

Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здій­снюється через глобальні за своїм змістом технологічні революції, що відбивають якісні стрибки у розвитку суспільно-продуктивної сили праці людини, способи її взаємодії з природою.

Першою в історії людства технологічною революцією, яка ді­стала назву неолітичної, стала революція, що забезпечила перехід від варварства до цивілізації. Поняття “неолітична революція” походить від грецького слова lіtоs — камінь. Завдяки цій рево­люції .у сільському господарстві почали широко використовувати відповідним чином оброблені камінні знаряддя праці. Саме цим було забезпечено перехід від збирального до виробничого та пере­робного господарства. Революція, про яку йдеться, відкрила аграрну (сільськогосподарську) цивілізацію, для якої головною формою багатства і по суті головним знаряддям виробництва ста­ла оброблювана земля. Аграрна цивілізація, що значно приско­рила розвиток суспільного виробництва, зайняла значний відрізок історії людства—8—10 тис. років. Вона була панівною до се­редини XVIII ст. (рис. 3).

Промислова революція другої половини XVIII ст.—першої третини XIX ст. поклала початок індустріальній цивілізації, що розвивається й в наш час. Грунтуючись на застосуванні системи машин і механізації виробничих процесів, індустріальна цивіліза­ція зробила новий велетенський крок у подальшому зростанні продуктивної сили праці людини, забезпеченні її панування над силами природи. Вперше в історії людства створені працею лю­дини засоби виробництва, передусім механічні знаряддя праці, стали основною формою багатства суспільства.

Індустріальна цивілізація забезпечила не лише механізацію виробничих процесів, а й якісно новий крок вперед у розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробни­цтва. Вона розірвала натуральну структуру господарювання, що

41

Рис. 3. Періодизація історичного процесу розвитку людства

існувала протягом тисячоліть, та зробила панівною товарну фор­му виробництва та обігу.

У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що товарне вироб­ництво та ринок, економічна демократія та плюралізм власності притаманні за своїм змістом не суто капіталістичному устрою, як це вважалося до недавнього часу, а є невід'ємною прерогативою індустріальної цивілізації.

Саме з огляду на це стає зрозумілим, що багато з того, що до недавнього часу економічна теорія відносила лише до категорій капіталістичної суспільної формації, тепер цілком природно оці­нюється як загальноцивілізаційне надбання.

Разом з тим, забезпечивши небачені до цього можливості роз­витку виробничих сил та матеріального багатства суспільства, індустріальна цивілізація породила й власні економічні межі свого розвитку. Важливо зрозуміти, що таким лімітуючим порогом її подальшого прогресу є розвиток людської особистості, свободи її дій та самореалізації. Йдеться ось про що. Раніше наголошува­лося на тому, що за умов розвитку індустріальної цивілізації . вперше в історії людства основним засобом виробництва й голов­ною формою багатства суспільства є створені людиною механічні знаряддя праці—машина. Відповідно до цього втілена у машині минула (уречевлена) праця набувала панівного положення над безпосередньо живою працею людини. Це призвело до того, що виробник перетворився на придаток до машини, на часткового робітника, на лише один з факторів виробничого процесу. Зведен­ня людини праці до функції фактора виробництва визначило (та і визначає зараз) діапазон можливих меж її виробничої діяль­ності. Відповідним чином обмежувалися і обмежуються й так зва­ні соціальні інвестиції — безпосередні вкладення капіталу у відтворення людини, розвиток багатства її особистості.

Отже, сформувалося об'єктивне протиріччя між загальною ло­гікою історичного прогресу, який вимагає підпорядкування всього виробничого процесу розвитку людини, її потреб та здібностей,

42

і метою індустріального розвитку. Формою вирішення цього про­тиріччя стало зародження і нагромадження, розпочинаючи з се­редини XX ст. в межах індустріальної цивілізації, нових якісних елементів постіндустріального розвитку. Особливий імпульс цьому процесу надав сучасний етап науково-технічної революції, що по­чав інтенсивно розвиватися з кінця 70-х — початку 80-х років. Специфічність його полягає в тому, що за своїм змістом він несе на собі ознаки нової технологічної революції.

Відповідно до цього період, що нині переживає людство, кла­сифікується як перехідний: зберігаючи виробничі структури інду­стріальної цивілізації, він водночас знаменує собою вступ суспіль­ства у принципово нову постіндустріальну цивілізацію.

Природно, що у цьому випадку йдеться, з одного боку, про ви­робничі структури найбільш розвинених країн, а з іншого — про формування лише. початкових форм постіндустріального суспіль­ства, які ще тільки зароджуються. На жаль, ми не маємо змоги піддати їх аналізу, виходячи з досвіду розвитку нашої країни. Однак у західній суспільно-економічній літературі надруковано ряд фундаментальних наукових досліджень, які дають можли­вість визначити найбільш важливі процеси, що нині інтенсивно розвиваються.