8 Жовтня 1944 р. Радянські війська оволоділи с.Лавочне Львівської області. Завершилось звільнення України від окупації.

В ході війни відбулися значні події, які піднесли міжнародний авторитет України

Україна:

• стала засновником і членом Організації Об’єднаних Націй;

• створила Народний комісаріат закордонних справ (Д.Мануїльський);

• організувала Народний комісаріат оборони (генерал-лейтенант В.Герасименко);

• об’єднала всі свої етнічні землі. Завершився історичний процес збирання всіх українських земель в рамках однієї держави;

• ліквідувала територіальні претензії сусідніх держав, що було причиною міжнародних конфліктів;

• частково змінила державну символіку.

Пригадайте з матеріалу середньої школи, яке було внутрішнє становище в Україні. При цьому зверніть увагу на:

• антиукраїнську акцію “Вісла” проведену польськими властями;

• гоніння і депортацію тих, що повернулися з каторжних робіт в Німеччині;

• боротьбу з національним рухом, особливо в Західній Україні;

• голод 1946-1947 рр.

• труднощі відбудовчого періоду в промисловості і сільському господарстві;

• наступ на українську інтелігенцію;

• репресії проти Української греко-католицької церкви.

 

Все це було отримано виснажливими, марнотратними нераціональними в цілому методами керівництва.

Відлига

Після смерті Сталіна (1953 р., 5 березня) і засудження методів його керівництва на ХХ з’їзді КПРС М.С.Хрущовим настав період певної лібералізації системи і спроб її реформування.

 

Реформи Хрущова підірвали позиції сталінізму, але остаточно зруйновані не були. Жертвою став і сам реформатор. На жовтневому 1964 р. Пленумі ЦК КПРС він був усунутий від керівництва.

Політику реформування в Україні підтримували Перші секретарі ЦК КПУ:

1953-1957 рр. О.Кириченко

1957-1963 рр. М.Підгорний

1963-1972 рр. П.Шелест

Вони хоч не сміло, не послідовно виступали за:

• надання Україні більших прав у внутрішній і зовнішній політиці;

• розширення вживання української мови;

• розвиток української літератури, мистецтва;

• запровадження українських звичаїв і обрядів.

Зверніть увагу

Найбільш наполегливим в цьому плані виявився П.Ю.Шелест. Його курс дратував Москву. Він був усунутий з посади І секретаря ЦК КПУ. Л.І.Брежнєв закинув йому надмірну самостійність, місництво, прояви націоналізму. Книга Шелеста “Україна наша радянська” (1970 р.) зазнала гострої критики за “ідеологічні помилки” та “ідеалізацію минулого”, за обстоювання самобутності УРСР. Видана 100 тис. тиражем вона була заборонена для поширення і вилучена із бібліотек. Шелесту заборонили оселятися в Україні. Він перебував під посиленим наглядом.

Проти існуючих порядків виступили шестидесятники – ядро українського дисиденства.

Дисидентський рух:

Поети: Л.Костенко, В.Симоненко, І.Драч, М.Вінгржановський. Критики: І.Дзюба, І.Світличний, Є.Сверстюк; художник: А.Горська, режисер Лесь Танюк, кінорежисер С.Параджанов, історик В.Мороз, журналіст В.Чорновіл, генерал П.Григоренко, слюсар І.Гель та інші.

 

З приходом до керівництва в 1972 р. В.Щербицького розпочався новий етап розправи з інакомислячими. У січні-травні 1972 р. Україною прокотилася чергова хвиля арештів опозиційної інтелігенції. За різними джерелами було репресовано до 1000 чоловік.

Наростання застійних та кризових явищ

Після усунення Хрущова реформи не припинилися, а набрали іншого характеру. Владні структури намагалися запровадити в практику 2 взаємовиключні явища:

І –посилити централізм в економіці;

ІІ – задіяти ринкові економічні регулятори.

Зробіть висновки із наведених фактів

В результаті реформа перетворилася в розмови про реформу. В країні почали проявлятися застійні і кризові явища. Про це свідчила:

• однобокість, непропорційність економіки. На долю важкої промисловості припадало майже 90% виробничих фондів країни, легкої – 3,7%, агропромислового комплексу – 6,3%;

• закупівля зерна за кордоном. Щорічно на суму майже 50 млрд. крб.;

• падіння продуктивності праці. В Україні за 15 років (з 1961-80 рр.) більш ніж вдвоє;

• загострення демографічної ситуації. Природній приріст населення перестав забезпечувати просте відтворення поколінь. За 30 років зменшилася кількість українців в Україні з 76,8% до 72,7% зате частка росіян збільшилась з 16,7 до 22,1%;

• мілітаризація економіки. На початку 90-х років країна мала 64 тис. танків. Це більше ніж в усіх країнах світу разом взятих. Гонка озброєнь штовхала країну в економічну безодню;

• залишкова система фінансування освіти, медицини, культури;

• шалені витрати коштів на підтримання закордонних прорадянських сил. Тільки Нікарагуа обходилась СРСР по 3 млн. доларів в день;

• неприйняття командно-адміністративною системою вимог і змін викликаних науково-технічною революцією.

• Падіння життєвого рівня населення. Вже в 1977 році СРСР за рівнем споживання продовольства посідав 77 місце в світі, а за дитячою смертністю – 50.

Прихід до влади М.С.Горбачова (березень 1985 р.)

Початок змін в економічній, соціальній та зовнішній політиці

• Знецінення теоретичних засад діяльності КПРС;

• Політика “прискорення” в економіці;

• Курс на перебудову і гласність;

• Спроба радикальної економічної реформи;

• Нове мислення і міжнародне співробітництво;

• Демократизація суспільства і виникнення багатопартійної системи;

• Суверенізація республік.

Після спроби державного перевороту 19-21 серпня 1991 року були остаточно скомпрометовані прихильники тоталітарного режиму. Верховна Рада України 24 серпня прийняла Акт, яким проголосила незалежність України. Процес дезінтеграції СРСР набрав незворотного характеру.

1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум – 90,34% виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України.

8 грудня 1991 р. Президенти Росії, України і Білорусії підписали угоду про припинення існування СРСР і утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

5. Українізація державного апарату

У квітні 1923 р. відбувся XIII з'їзд РКП (б), до порядку денного якого було включено розгляд національного питання. З'їзд проголосив політику коренізації, український різновид якої отримала назву українізації. Декларувалося, що основною метою цієї політики є сприяння розвитку культур і мов усіх національностей. Але на першому плані у державної партії були інші завдання: укоренитися в національних республіках (звідси й назва політичного курсу - коренізація). Щоб зміцнити свій вплив у республіках, партія повинна була розмовляти з населенням його мовою і створити власних апаратників з місцевих кадрів. Безсумнівно, що коренізація мала побічний ефект у вигляді стрімкого розвитку пригнічених до того національних культур. З квітня 1925 р. по липень 1928 першим секретарем ЦК КП (б) У працював один з найближчих співробітників генсека Л. Каганович, який пізніше відіграв в історії радянської України особливо зловісну роль. Саме при ньому політика українізаціїотримала найбільший розмах. Каганович по-чиновницькому ретельно втілював у життя офіційний курс. Він навіть вивчив українську мову і намагався розмовляти нею.

Результати українізації 20-х років були досить вагомими. Кількість українців серед службовців державного апарату в 1923-1927 рр.. зросла з 35% до 54%. На українську мову перейшло понад чверть інститутів і більше половини технікумів. Велика частина книг, журналів і газет стала видаватися українською мовою. З ініціативи М. Скрипника, який видавлював усе можливе з курсу на українізацію, національна мова впроваджувалася навіть у школах командного складу і в деяких червоноармійських частинах. Навіть на Кубані, де компактно проживали українці, відкривалися українські школи, видавалися українські газети, працювало українське радіомовлення.

Однак у ЦК КП (б) У представництво українців не перевищувало чверті. Першими (у 1925-1934 рр.. Генеральними) секретарями ЦК КП (б) У обиралися з санкції центрального партійного керівництва тільки не українці - німець Е. Квірінг, єврей Л. Каганович, а після відкликання останнього до Москви - поляк С. Косіор.

Правовою основою українізації державного апарату УРСР стала постанова ВУЦВК і РНК УРСР «Про заходи щодо забезпечення мов і про допомогу розвиткові української мови» від 1 серпня 1923 р. і Декрет РНК УРСР «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ» від 27 липня 1923 Підтвердивши рівноправність мов усіх національностей, що проживають в Україні, ВУЦВК і РНК УРСР ухвалили, що з урахуванням кількісної переваги населення, яке розмовляє українською мовою, він є переважним для офіційних відносин. Визнавалося за необхідне посилити українізацію всього державного апарату республіки.

30 квітня 1925 ВУЦВК і РНК УРСР прийняли постанову «Про заходи щодо термінового проведення повної українізації радянського апарату». Усі громадські організації призивалися до термінового завершення плану українізації державного і господарського апарату. Діловодство всіх державних установ і державних торгово-промислових підприємств переводилося на українську мову «поетапно, але не пізніше 1 січня 1926». Була створена всеукраїнська центральна комісія по керівництву українізацією.

Політика українізації найбільш ефективно проявилася у сфері культурного будівництва. Це - не випадково. Культура безпосередньо не була пов'язана з політичним режимом і системами виробничих відносин, які останній відторгав або насаджував. За винятком ідеології, вона була здатна розвиватися в рамках будь-якого політичного ладу. Тому державна партія без ризику для своєї диктатури могла дозволити більш-менш вільний розвиток національної культури радянських республік. Зрештою, підтримка культурницьких форм національного руху під час нещадної боротьби з його державними формами була найбільш природним курсом для тих політичних режимів в багатонаціональних країнах, які залежали від підтримки населення. Тільки самодержавство могло дозволити собі пригнічення культури та мови українського народу, саме існування яких заперечувалося царською владою.