Тема 2. Процедури організації і проведення виборів та референдумів

І. Поняття, сутність і види виборів. £ 2. Поняття і вади виборчих систем. # 3. Система правової регламентації організації

і проведення виборів в Україні. § 1. Основні процедури виборів в Україні. § 5. Поняття референдуму і його види.

§ б. Правові засади проведення та пизначення результатів референдумів в Україні.

§ 1. Поняття, сутність і види виборів

Частина друга статгі 5 Конституції України встановлює: "Носієм суверенітету і єдиним /^ерйшмТзлади в Україні є народ. Народ здійстіхоє владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". Таким чином, у цій статгі Основного Закону України закріплюються дві форми здійс­нення народовладдя¹, пряма (безпосередня) і представницька (опо­середкована),

Суспільна практика виробили різні форми здійснення без­посереднього народовладдя (прямої демократії), але найбільшого визнання й поширення набули вибори до органів державної влади й місцевого самоврядування, а також референдум. Вц&щц—- цс процес, у результаті якого певна сукупність людей шляхом голосування формує склад державного органу або заміщує ва­кантну виборну посаду. Утворені в результаті виборів органи чи обрані посадові особи дістають право при виконанні своїх су­спільних функцій виступати від імені сукупності людей, яка брала участь у виборах, і наділяються повноваженнями приймати обов'язкові для них рішення. Отже, за своєю сутністю вибори с механізм ом передачі народом або його певною частиною (в осо­бі виборців) доручення своїм представникам (обраним особам) здійснювати від його імені владу.

Існують такі види виборів:

• парламентські, президентські, до органів місцевого само­врядування;

• загальні (обирається повпий склад виборного органу), часткові (обирається частина складу виборного органу);

Тема 2. Процедури організації і проведения ішиоріп та рефнркиуу.Чіїї

• загальнодержавні (беруть участь усі громадяни держави), місцеві (беруть участь громадяни, що прожинають па повній частині території держави);

• чергові — проводяться у встановлені законом строки, дострокові — проводяться пс у передбачені законом строки, додаткові — вибори на місця вибувіпих депутатів у період між черговими виборами;

• однопартійні — до участі у виборах допускається лише одна партія, багатопартійні — до участі у виборах допускаються декілька партій або безпартійні — участь партій у виборах заборонена;

• альтернативні (висувається декілька кандидатів), безаль- тернативні (висувається тільки один кандидат);

• прямі — виборці голосують безпосередньо за кандидатів на виборні посади, непрямі (багатоступеневі) - виборці оби­рають виборщиків, які потім голосують за кандидатів па виборні посади.

§ 2. Поняття і види виборчих систем

Вибореш система — це спосіб, згідно з яким залежно від результатів голосування розподіляються мандати між кандида­тами на виборні посади. Найбільш поширеними у сучасному свічі є мажоритарна і пропорційна виборчі системи. Можливі різні модифікації (види) та сполучення елементів цих виборчих систем.

Історично першою виникла мажоритарна виборча система, в основі якої лежить принцип більшості: обраним'вважасться той кандидат на виборну посаду, за якого проголосувала встановлена законом більшість виборців. На виборах, що проводяться за цією системою, виборці голосують безпосередньо за конкретну особу, яка. є кандидатом на виборну посаду. В залежності від того, яку більшість голосів для перемоги на виборах необхідно зібрати кандидату на. виборну посаду, мажоритарна виборча система поділяється па декілька видів.

Мажоритарна система абсдмртіюї_більшості. У відповід­ності з нею обраним вважається той, хто набрав більше половини (50% _+ І голос) від .загальної кількості поданих і визнаних дійс­ними по "даному виборчому округу голосів виборців. Враховуючи те, що одержати абсолютну більшість" голосів досить важко, ця система передбачає проведення другого туру голосування, для перемоги в якому досить набрати"відносну більшість голосів

.Мажоритарна система відносної більшосщ. Система пе­редбачає, що обраним вважається кандидат (список кандидатів), який набрав більше голосів, ніж кожен з інших кандидатів окремо. При цій системі не встановлюється обов'язковий мі­німум участі виборців у голосуванні: вони вважаються дійсними, якщо в них брав участь один виборець, нехай навіть один із кандидатів. Особливістю цієї системи є те, що обраним може бути кандидат, що одержав відносну більшість голосів, яка у той же час належить абсолютній меншості виборців. Така ситуація, наприклад, часто виникає у випадку, коли у виборчому окрузі, де балотується декілька кандидатів (А, Б, В, Г, Д), 60 тисяч голосів виборців розподіляється таким чином: А — 20 тисяч голосів, Б — і 5 тисяч, В — 14 тисяч, Г — б тисяч і Д — 5 тисяч. Обраним у де­путати буде кандидат А, за якого проголосувало 20 тисяч ви­борців, тобто більше, ніж окремо за кожного з інших кандидатів. Те, що проти А голосувала більшість виборців округу (за інших кандидатів, тобто проти А, подано 40 тисяч голосів), до уваги не береться.

Мажоритарна система кваліфікованої більшоощ^ Ця си­стема визначає, що переможець~пс>винеи одержати обумовлену більшість голосів, яка перевищує половину голосів виборців — 2/3, 3/4, 4/5. У зв'язку із складністю одержання такої кількості голосів, сис тема на практиці застосовується досить рідко. Той чи інший вид мажоритарної виборчої системи формування законо­давчих органів існує, наприклад, у США, Англії, Франції. Ця ви­борча система існувала і в СРСР. "" "" "

Пропорційна вибодчасистема^вимагае розподіляти депу­татські мандати між списками кандидатів, які Сформуються По­літичними партіями та їх об'єднаннями, пропорційно кількості голосів, поданих за кожен список. За цією системою кандидати в депутати висуваються виключно політичними партіями у виді партійних списків, і виборці голосують не за окремих кандидатів, а за той чи інший партійний список у цілому.

Дмі.шзначенпялцлькості мандаїгів, що завойовує та чи інша партія в результаті виборшГ^Ш^ДШву;ється виборча квота (так званий виборчий метр) — найменша кількість голосів виборців, необхідних для обрання одного депутата. Ця квота може визна­чатись як для всієї країни, так і окремо для кожного округу. Розподіл одержаних партією депутатських місць здійснюється у відповідності з порядком розміщення кандидатів у партійному списку. Якщо у відповідності з квотою одержаних партією голо­сів вистачає на заміщення двох місць, їх займають перші два кандидати з партійного списку, якщо трьох місць — перші три кандидати і т.д.

До позитивних сторін пропорційної виборчої системи мож­на віднести те, що вона приблизно адекватно відображає спектр громадських симпатій щодо політичних партій. Пропорційні ви­бори,* проведені в масштабах всієї держави, дають можливість одержати представництво в парламенті малочиселышм, а тому і маловпливовим партіям, які не мали б ніяких шансів, якби вони боролись за більшість голосів. У багатомандатних округах такі партії можуть розраховувати на те, що навіть мала кількість поданих за їх списки голосів виборців виявиться достатньою, щоб у ній умістилася хоча б одна квота. Таким чином, партія може досягай на виборах позитивного результату, і не одержавши більшості голосів виборців. У той же час ця виборча система програмує партійність виборів і фактично знецінює особистість кандидатів, яка у більшості випадків цікавить виборців більше, ніж їх партійна приналежність. У межах пропорційної системи на виборах перемагають на стільки конкретні політики, скільки партії. Тому особа, яка не "є членом-певної партії або угруповання, ЇЙ може розраховувати на реальну можливість своєї перемоги на виборах. Вказані обставини створюють передумови для утвер­дження панування великих впливових партій в парламенті і в ін­ших органах державної влади,'Тюв'язують депутатів партійного дисципліною і зобов'язаннями перед партіями. Це може при­звести до виникнення привілейованбгб'положеигої таких партій і обумовити зниження їхньої відповідальності перед суспільством.