Геракліт

1. „Цей космос... завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що мірами розгорається і мірами згасає”. –Як Ви розумієте „вогненність” космосу?

2. „Логос (розум), або ж доля, створює суще з протилежних устремлінь”. – Чому розум тотожний долі, необхідність?

3. „ У ту ж саму річку входимо й не входимо. Існуємо й не існуємо”. – Які висновки випливають із цього?

4. „Одне і те ж саме живе й мертве”. – Чому?

5. „Суперечливість зближує, різноманітність породжує найпрекраснішу гармонію, а через боротьбу все створюється”. – Як Ви це розумієте?

6. „Мудрість відречена від усього”. – Чому?

7. „Душі властивий само збагачуваний логос”. – Як це можна розуміти?

8. „Очі більш точні свідки, ніж вуха. Очі й вуха – погані свідки для людей, що мають грубі душі”. – Поясніть мотиви таких тверджень.

9. „Ознака мудрості – погодитись, не мене, а логос слухаючи, що все єдине. Адже існує єдина мудрість: пізнати замисел, який облаштував усе через усе”. – Як слід це розуміти?

10. „Багатознайство розуму не навчає”. – Чому? Що таке розум?

11. „Що в них за ум, що за розум? Вони вірять народним співцям і вважають своїм учителем натовп, не знаючи, що більшість погано, а меншість хорошо”. – Чому це так?

12. „Хоч логос властивий усім, більшість живе так, ніби кожен має своє особливе розуміння”. – Чим це пояснити?

13. „Найдостойніші люди віддають перевагу одному: вічну славу – смертним речам. Більшість по-тваринному задоволена ними”. – Чому так діють достойники?

14. „Один для мене – десять тисяч, якщо він найкращий”. – Поясніть, чому?

ВІДПОВІДІ

1. Геракліт виходив із того, що космос – це замкнена сфера, яку „обігріває” сонце. Вогонь – це тепло як джерело формотворчих перетворень. Земля – твердий стан, тому що мало тепла, низька температура як висловлюється фізика. Вода (рідина) – більше тепла, повітря – розріджена рідина, яка виділяє з себе немовби сухий вогонь. Під вогненністю він також розумів все перетворюючу силу логосу, він же розум.

2. Розум завжди однаковий, рівний собі. Для зорового сприйняття розум роздвоєний на протилежності. Тому доля, судьба, рок, фатум супроводжує все суще. Ось чому для розуму немає винятків.

3. Якщо все суще для сприйняття в логосі єдине, тоді немає різниці між існуванням і не існуванням: все „снує” в одному й тому ж логосі, розумі.

4. Тому що все з єдиного, а не з різного; тому, що все народжується і повертається до вихідного начала, яким є всесвітній логос.

5. Суперечливість зближує протилежності, породжуючи гармонію, отже, з’являється розуміння того, що в основі всього сущого – боротьба як благо світотворчості.

6. Тому що вона, по-перше, в усьому сущому як його логос, першооснова, по-друге, вона належить логосу, його розуму, йому як самому розуму, а не речам.

7. Душа, перебуваючи серед предметно-речового буття, врешті-решт, розуміє їх розум і стає розумною. А це і є найбільша міра самозбагачення.

8. Очі бачать буття в його оформленій універсальній різноманітності, а вуха сприймають його як щось безформенне, якоюсь мірою відчужене від нього. Якщо душа жорстко прив’язана до свідчень цих відчуттів, вона є грубою, такою, що не здатна збагатитись логосом як розумом, з якого і в якому все, що ними сприймається, перебуває як у вічності, незмінності, як у законі.

9. Груба душа не йде далі предметних форм. Отже, щоб зрозуміти замисел, потрібно йти не за мислями (думками, гадками) цих форм, а шукати єдину основу сущого, яка не може мати будь-яких форм, крім форм мислення. А вони безпредметні. Слухати мудреця не означає слухати звук його слів – потрібно дослухатись до внутрішнього логосу в них. Інакше кажучи, слід самому стати на шлях пізнання, шукаючи в слово говорінні мислення як інструмент розуму.

10. Багатознайство – це перенасиченість свідомості предметно-речовими образами, формами матеріальної предметності. А вони, як ми вже зазначали, не належать до розуму, який є законом. Закон діє і без наявності його розуміння людьми.

11. У звичайних людей розум предметно-речовий, заснований на сприйнятті. Тому вони вірять тим співцям, які „співають” про речі, адже таке світосприйняття об’єднує людей, але не як розумних істот, а як натовп. Більшість погана для тих, хто знає істину як логос, розум, закон – їм завжди загрожує натовп своєю псевдо-розумністю, предметною втіленістю розуму. Знищивши фізично предмет, мудреця, більшість думає, що знищила джерело зла – так вона вважає. Насправді ж джерело зла – невігластво.

12. Тому що всі люди дещо відрізняються змістом предметно-речових форм і намагаються виділитись серед інших саме знанням про них. Хоча це не знання, а свідчення органів відчуття. Знання – єдине для всіх, якщо це знання закону.

13. Вічна слава – завжди посмертна. Адже найдостойніші за життя знають, що з ними недостойні не будуть погоджуватися, адже сприймають їх не як носіїв розуму, а як подібних собі за формою інших людей. Достойники за життя немовби дбають про буття після власної смерті, оскільки розуміють, що після неї залишають по собі пам’ять у вигляді відкритих ними законів, а вони, як і розум, логос, вічні. Більшість веде тваринний спосіб життя, тому що „пізнавальний” спосіб життя для тварин полягає у споживанні речей. Суто споглядальний спосіб життя, який веде народна більшість, і є тваринним – люди немовби „поїдають” образи предметно-речового світу, зберігаючи їх у своїй свідомості.

14. Пояснення випливають зі всіх попередніх. А саме: найкращий серед людей той, хто знає вічне – розум, який все створив і з якого ніщо не здатне вийти хоча б на мить. Люди, на жаль, цього не знають. Тому їх знання філософи називають темними, суб’єктивними. В цьому причина антагонізму між освіченими людьми й звичайними простолюдинами.