Даосизм
Що таке дао? - Закон. – Начало. – Небуття. – Недіяння.
- Першооснова. – Природність. = Розташуйте
в порядку родо-видової підпорядкованості.
Позначте „закон” одним або декількома атрибутивними ознаками.
Для яких цілей філософія шукає „першоначало”?
Чому „дао”, виражене словами, не є постійне „дао”?
„Безіменне є начало неба і землі. Те, що має ім’я, є матір’ю всіх речей”. - Як Ви це розумієте?
„Дао безтілесне і позбавлене форми, а в застосуванні невичерпне” – Дайте синоніми дао.
„Коли будуть відкинуті розум і мудрість, народ буде щасливий стократно” – Чому?
„Потрібно зробити своє якомога безпристраснішим, твердо зберігати спокій”. – Що дає стан спокою?
„Все суще у світі народжується з буття. А буття народжується з небуття”. – Що таке буття і небуття?
10. „Нещастя – в ньому міститься щастя. Щастя – в ньому
міститься нещастя. Хто знає їх межі?” – Прокоментуйте.
11. „Хто знає, не говорить, хто говорить – не знає”. – Як це
розуміти?
12. „Повернення до сутності є постійність”. – У чому цінність
постійності?
13. „Якщо не поважати мудреців, то в народі не буде сварок”.
- Як це розуміти?
14. „Складно управляти народом, якщо в нього багато знань”.
- Чому?
15. Чому жіноче начало „інь” – темне, тяжке, інертне, а чоловіче
„ян” – світле, легке, активне?
ВІДПОВІДІ
Начало. Першооснова. Природність. Закон. Небуття. Недіяння. Логіка розподілу: від об’єктивного в природі до усвідомлення людиною.
Об’єктивне, загальне, незмінне.
Щоб із нього засобами мислення (інтелектуальної дедукції) вивести все, що існує для чуттєвого сприйняття. Без неї історію людства постійно супроводжують розбрат і війни, включно до самознищення. Отже, чуттєва свідомість роз’єднує єдине в основі, провокуючи ворожнечу поміж людьми.
Слова, по-перше, мінливі за змістом, отже, багатозначні; по-друге, різні народи по-різному позначають одне і те ж начало; по-третє, різні люди по-різному розуміють їх зміст, а розум дао – єдиний, бо це – закон.
Закон діє незалежно від того, відкритий він людьми чи позначений словом. Ім’я дається речам і почуттям, які народжуються від взаємодії між людьми.
Закон, сутність: їх буття, а не буття чогось оформленого.
Розум і мудрість – результат пізнавальної діяльності, заснованої на абстрагуючій діяльності мислення. Це – рідкісний талант, тому народна більшість не схильна до такої діяльності. Її задовольняє сприйняття змісту, а не його розуміння. Тому вона розуміє очевидне, а не сутнісне. Звідси непорозуміння поміж людьми взагалі, мудрими й простолюдинами зокрема.
Стан спокою дає можливість стати на шлях об’єктивного пізнання, тобто знайти незмінне начало у світі мінливих явищ, процесів, речей. Ним і є закон, або ж дао. Знання незмінного започатковує його як вихідну аксіому світобуття і світопізнання.
Статус буття має незмінне – закон, дао, закон дао. Все мінливе – це небуття, народжене з дао як закону. Тому будь-що відходить у небуття, а буття дао залишається. Буття в одному стані, одній формі є небуття в інших станах і формах.
Все, народжене з буття єдиного як начала, існує як єдність його протилежностей. Тому і щастя, і нещастя єдині в своїй основі. Поза єдиною основою цих станів для людини не існує. Ось чому їх, як і інщі протилежності, не можна визначити поза їх взаємодії у вихідній основі, яка і є їх межею. Але рідко хто з простолюдинів може знати це. Для мудрих це аксіома.
Знання існують не для говоріння, а для виконання: або засобами мислення, або природовідповідної поведінки конкретної людини. Знання не можна передати словами, адже їх зміст не може бути відчуженим від безпосереднього способу дії їх носія. Якщо ж є таке відчуження, таке абстрагування, то це свідчення того, що слова і дії не мають єдиної основи. Людство саме так і живе, тому має проблеми.
Постійність і є закон, а закон – основа справедливості, отже перед ним всі рівні, оскільки все і всі – з нього.
Йдеться про те, щоб мудрі люди не виділялись серед народу. Він має поважати дао в мудрецях, а не їх як носіїв дао. Тому даоси не говорять із народом, адже останні, не знаючи дао, будуть реагувати на слова, а не на сутність як постійність. Звідси сперечання, сварки, винними в яких є мудрі, оскільки заговорили з простолюдинами.
Знання простого народу суб’єктивні, мінливі, тимчасові. Їх багато, але це не знання єдиного, не знання постійності дао. Це знання як свідчення про стан світосприйняття, а не про незмінний стан дао. Їх багато і управляти ними складно самій людині, тим більше правителям.
Жіноче начало – матеріальне, породжене, тому тяжке, темне, інертне; чоловіче – пізнавальне, породжуюче, тому світле, легке, активне. Дух, закон – ян, матерія – інь; ян – чоловічий рід, інь – жіночий, залежний: йому складно абстрагуватись від обтяженості матерією.