Особливості етіопатогенезу внутрішньолікарняних інфекцій

1. Розвиток їх на фоні наявного уже захворювання або стану (напр., пологи), що вимагають медичного втручання. З цим пов'язаний вихідний імуносупресивний стан пацієнта, зниження захисних сил його організму. Особливо складні взаємовідношення виникають при нашаруванні госпітальної інфекції (ГІ) на інфекційні захворювання.

2. Медичні втручання, пов'язані з наявністю первинного захворювання чи стану, що привів хворого до медичного закладу, є другою складовою фону, на якому розвивається ГІ (діагностичні дослідження, операції, медикаменти).

О

собливе значення в цьому відношенні має медикаментозне лікування первинного захворювання. Тривала, не завжди виправдана антибактеріальна терапія, використання сильних антибіотиків широкого спектру дії ведуть до порушення нормального біоценозу, витіснення нормальної і активізації умовно-патогенної флори, виникненню лолірезистентних госпітальних штамів бактерій. Токсична дія та побічні ефекти, що їх мають майже всі ліки, порушують роботу паренхіматозних органів, системи кровотворення, регуляторних та імунних механізмів. І, нарешті, при цілому ряді захворювань застосовуються препарати, що мають пряму і сильну імуносупресивну дію (глюкокортикостероїди, цитостатики), на фоні яких важко, інколи блискавично можуть перебігати інфекції, викликані мало патогенними для здорової людини збудниками (пневмоцисти, цитомегаловіруси і інші).

3

. Третьою особливістю етіопатогенезу ГІ є своєрідність етіологічної структури в порівнянні зі звичайними інфекціями. Ця структура міняється з часом. Якщо в 60-ті роки основним її представником був стафілокок, то 70-ті і 80-ті роки характеризуються ростом та переважанням грам-негативної флори: синьогнійної палички, протея, клебсієли, ентеробактера.

В даний час є відомості про більш, як 200 етіологічних агентів, в тому числі зовсім недавно ідентифікованих (легіонелли, ротавіруси, кампілобактєрії, збудники гепатитів С і Д, ВІЛ та інші). Серед цих мікроорганізмів переважають безумовні в минулому сапрофіти і симбіонти людини, а також умовно-патогенні збудники.

Види збудників, що викликають внутрішньолікарняну інфекцію

Причиною внутрішньолікарняних інфекцій можуть стати збудники відомих і поширених інфекційних хвороб. Для дитячих лікарень актуальні внутрішньолікарняні спалахи інфекцій із краплинним механізмом передачі (наприклад, вітряна віспа та ін.), для всіх стаціонарів — гострі респіраторні вірусні інфекції. Гострі кишкові інфекції при харчовому шляху передачі збудників можуть виявлятися у вигляді спалахів серед хворих усіх відділень лікарні. Зареєстровано зараження в стаціонарах вірусним гепатитом В, інфекцією ВІЛ тощо. Поряд із безумовними збудниками інфекційних хвороб причинами внутрішньолікарняних інфекцій можуть бути умовно-патогенні агенти, які спроможні викликати хворобу в ослаблених хворих або людей похилого віку. До таких збудників належать стафілококи, стрептококи, синьогнійна паличка, протей, кишкова паличка, сальмонели, ентеробактерії, ентерококи й інші мікроорганізми.

У лікарняних умовах в ослаблених і осіб, які протягом тривалого терміну одержують променеву терапію або антибіотики, може відбутися бурхливе розмноження непатогенної флори — постійних мешканців шкіри і слизових оболонок. Внутрішньолікарняні інфекції можуть бути екзогенного й ендогенного походження.

Стосовно до мікроорганізмів — збудників внутрішньолікарняних інфекцій — часто застосовують термін "госпітальний штам". Звичайно, при цьому мають на увазі культури, що викликали в стаціонарі епідемічний процес і відрізняються рядом характерних ознак, серед яких — підвищена токсичність, що поєднується з резистентністю до антибіотиків і дезінфектантів. Важливою і особливою рисою їх є невибагливість до умов середовища перебування і великі можливості розмноження.