Дитяча музична творчість
Виховуючи дитину, педагогіка вирішує основне завдання – формування людини гармонійно розвиненої, діяльної, активної. Мистецтво, зокрема, музичне, займає в цьому плані не останнє місце.
Існує передбачення, що витоки творчих музикальних проявів закладаються вже в ранньому дитинстві.
Психолог Теплов підкреслював, що естетичне виховання в ранньому віці не буде повноцінним, якщо обмежитися лише сприйняттям і виконавством. За своєю природою дитяча творчість синтетична, часто має імпровізаційний характер і дає змогу достатньо широко судити про індивідуальні прояви і своєчасно їх виявляти.
Чим же характеризується дитяча музична творчість?
В співі це імпровізація простих мотивів, яка виникає мимовільно, за власною ініціативою. Ці прояви з’являються дуже рано, що дозволяє запропонувати дитині творчі завдання: придумати свою мелодію на заданий текст; відтворити нескладний мотив без слів, враховуючи жанровий характер (марш, вальс); передати сумний або веселий настрій.
Формування пісенної творчості відбувається поетапно.
На першому етапі – це спроби наслідувати звуки, які чули неодноразово. Ось звучить барабан (трам-та-ра-рам-та). А ось лялька – її треба покласти спати і заспівати для неї свою колискову (ля-ля-ля). Послухаємо: хто краще заспіває – створить свою пісеньку, тоді її можна виконати всім разом.
Наступний етап творчості – музичні запитання і відповіді. Ведеться діалог в ігровій формі. Педагог спочатку читає текст, потім задає питання: «Що ти хочеш, кішечка?». Діти відповідають: «Молочка трішечки». У своїх відповідях вони мають віднайти різноманітні і виразні інтонації – жалібні, прохальні, сердиті. Педагог говорить, що це можна заспівати, і пропонує послухати, як створив цю розмову композитор. Виконується пісня «Зайчик, де ти був?». «Тепер і ми з вами будемо вести «музичну розмову»,- говорить вихователь і починає співати, а дитина має придумати свою мелодію у відповідь. Діти слухають і відповідають, кому вдалося краще виконати завдання, а хто просто повторює мелодію, яку створив композитор. Виконуючи ці творчі завдання на декількох заняттях підряд, діти звикають до них, хоча спочатку вони здавались для них дуже важкими.
Інший етап – підведення дітей до імпровізації на заданий текст. Тут важливо знайти і співставити два контрастних за настроєм тексти. Ці тексти мають бути короткими і образними. Педагог може нагадати, що в минулому році вже створювали такі пісеньки, і виконати пісні-зразки «Восени», «Навесні» Зінгера Г. Діти співають на цей текст свої імпровізації.
Аналогічні тексти (іноді з одної фрази) легко можна знайти в численних збірках. Діти вже без зразка створюють свої мелодії, а іноді і свій текст.
Подальший етап – запропонувати створити п’єси не тільки на заданий текст, але і заспівати їх в певному жанрі: марш-танець-колискова пісня. Зразки для них вже створені. Методика використання цих зразків залишається такою ж.
Діти із задоволенням імпровізують, і ця творчість приносить їм радість. Засвоївши спосіб пісенних імпровізацій, діти залюбки використовують його в своїх іграх. Пісня входить в життя дитини.
На основі набутого досвіду діти залучаються до музично-ігрової, танцювальної творчості в цій області. Тут їхні творчі прояви особливо продуктивні.
При передачі образних рухів в хороводі або грі у дітей більше можливостей проявити свої здібності і уміння, самостійні і творчі дії. Далеко не завжди дітям пропонується готовий зміст гри, хороводу, танцю. Часто самі діти вигадують рухи, а дорослий їх потім тільки уточнює і оцінює.
В музичній грі дії персонажів підказані програмною п’єсою. Інсценування пісень також пов’язане із змістом. Тут можливими є стереотипні рухи. Але творчими їх можна назвати лише в тому випадку, якщо дитина придумала оригінальний рух, передала характерні повадки персонажу у відповідності з музикою і літературним текстом.
Танцювальна творчість проявляється в умінні дітей комбінувати знайомі елементи танцю, створити власні рухи, придумати простий танець на зразок польки.
Можливими є різноманітні прийоми активізації ігрової творчості дітей.
Дітям пропонують виконати вправи з уявними предметами («Пограйте у м’яча», «Пограйте у сніжки»), при цьому нагадують життєві ситуації, в яких відбуваються ці ігри, і виконують відповідну програмну музику.
Проводяться ігри, вправи «Вгадай, що ми показуємо». Одні діти вигадують і демонструють рухи, попередньо домовившись з педагогом про відповідний супровід. Інші відгадують, які рухи були виконані. Або діти почергово танцюють, і кожний повинен виконати новий рух. Виграє той, хто вигадав більше рухів.
Формувати музично-ігрову творчість можна шляхом творчих завдань з наступним ускладненням. Якщо в одному віці дітям пропонують завдання на втілення характерних рухів окремих персонажів, то в більш старшому віці можна запропонувати дібрати виразні рухи, які передають різні образи. Наприклад, відмітити м’які рухи котика і різкі – козлика («Котик і козлик» Тілічеєвої О.).
В більш складних завданнях персонажі гри вступають іноді в дружні, іноді в конфліктні ситуації. Діти відчувають і передають боязкість зайчика при появі мисливця («Мисливці і зайці» О.Тілічеєвої), радісне намагання допомогти мурасі («Допоможіть!» О.Тілічеєвої), і задоволення від сумісних дій в грі хлопчика із сестричками («Я маю сестричок семеро» О.Тілічеєвої).
І насамкінець, дітям пропонують самостійно створити гру, продумати послідовність епізодів і дій персонажів.
Завдання для танцювальної творчості також мають свою лінію ускладнення. Загальним для всіх завдань є завдання послухати музику, визначити її характер, настрій, форму і окреслити можливі варіанти побудови танцю. Обговорення може бути загальним, коли одне речення доповнюється іншим або діти невеликими групами «створюють» свій танець, щоб потім визначити, чий варіант танцю більш вдалий. Варіант, який сподобався більше, можна розучити всією групою, намагаючись виразно його виконати не тільки на заняттях, але і на святі.
Таким чином, дитяча музична творчість має широкий діапазон. Вона активізує фантазію дитини, спонукає досягти самостійно поставленої мети, пошук для втілення свого задуму в різних формах і навіть сприяє навчанню, кращому засвоєнню пісень, танців, ігор, хороводів. Старші дошкільники можуть, наприклад, самостійно скласти невелику «партитуру» для оркестру: послухати п’єсу, окремі частини виконати на тих чи інших інструментах, проявляючи свою індивідуальність достатньо яскраво і вільно.
Розглянемо музично-освітній вид діяльності, тобто вивчення елементарних знань про музику. Цей вид діяльності не включений до програми дитячого садка. Однак це не означає, що музичне виховання зводиться тільки до навчання практичним навичкам і умінням. Цей процес передбачає поряд з розвитком емоційного відгуку - наявність усвідомленого підходу до сприйняття музики.
Яким запасом знань має володіти дошкільник до моменту вступу до школи?
Це знання як загального, так і спеціального характеру.
Перша група знань дає розуміння, що музика завжди виражає певні почуття, думки, вона ніби розповідає про щось і тому є такою різною за своїм характером, настроєм.
Слухаючи музичні твори, можна спостерігати, що вони весь час змінюються, чергуються схожі і контрастні уривки, виокремлюються музичні фрази, частини.
Увага дітей звертається на те, що музика «розмовляє» своєю «мовою», за допомогою своїх засобів (мелодія, темпові, регістрові зміни, ритм). Не всі ці терміни пояснюються або навіть називаються, але основна думка про єдність змісту і форми творів доступно пояснюється. Дитина починає розуміти, що, наприклад, сум виражається тихим звучанням, повільним темпом, сумною виразною інтонацією мелодії. Навіть молодші дошкільники правильно визначають контрастний настрій (сумна, весела музика), отже, розуміють значення засобів музичної виразності.
Дітям повідомляють, що музику створюють композитори, народ, називають найбільш відомих авторів, їхні твори.
Друга група знань пов’язана з різними видами діяльності. Навчаючись співу, дитина знайомиться з характером сольного і хорового звучання. Приходить до знання, що пісні виконуються протяжно, відривчасто, наспівно, легко; слова вимовляються ясно, виразно, чітко. Мелодія постійно розвивається: рухається уверх-униз, в ній зустрічаються звуки високі, низькі, однакові. Звуки відрізняються за своєю тривалістю: одні короткі, інші тривалі. Діти отримують уявлення про будову пісні, її форму (одно-, двох-, трьохчастинна). Вони визначають і називають заспів, приспів, вступ, заключення.
Деякі свідчення дитина пізнає в процесі навчання музично-ритмічних рухів. Увага дітей звертається на відповідність характеру музики і руху, тобто на те, що чіткому, швидкому, легкому, стрімкому характеру твору мають відповідати такого ж характеру рухи (біг, ходьба, підскоки).
Дошкільники усвідомлено сприймають і виразність ігрового образу, який залежить від особливостей музичної мови. Дитина поступово розуміє, що у відповідності з кожною частиною твору, кожною фразою треба змінювати шикування, напрям руху, його вид (крок, підскок) або характер (плинний, рухливий).
Так встановлюється поняття про структуру твору. Діти вчаться розрізняти найбільш характерні ознаки програмної музики, слідкувати за варіаційною обробкою народної мелодії, яка прямо залежить від літературного тексту, і, окрім цього, вони отримують елементарні уявлення про жанри танцювальної музики. Звичайно, всі ці знання різні за ступенем складності. Наприклад, діти 5-6 років відрізняють і називають польку, вальс, народний танець і деякі їхні характерні ознаки. Вони можуть спів ставити музичну фразу з мовною. Знають найпростіші динамічні відтінки (голосніше, тихіше, підсилюючи, замовкаючи), темпові позначення (швидко, повільно, прискорюючи, уповільнюючи), регістри (високий, середній. Низький).
У сфері початкового ознайомлення з нотною грамотою старшим дошкільникам дають в основному практичні вправи для розвитку музичного слуху або співочої інтонації (з метою розуміння їхніх висотних і ритмічних співвідношень).
Гра на дитячих інструментах також несе певну інформацію: знайомить їх з тембровим звучанням; особливостями розташування клавіш, яким відповідають високі і низькі звуки, із способами звуковидобування.
Таким чином, музично-освітній вид діяльності носить в основному прикладний характер. Але він принципово важливий тому, що робить весь процес залучення дитини до музики усвідомленим.
Структуру музичної діяльності дітей можна уявити наступним чином.
Зв’язки між окремими видами діяльності підкреслюються цілісність всієї структури. В дошкільному віці закладаються основні види музичної діяльності, але вони мають специфічний характер. Між різними видами діяльності існують «міжпредметні зв’язки».
Даючи характеристику музичній діяльності, її видам, призначенню, змісту, слід ще раз підкреслити численні взаємозв’язки, які встановлюються між ними і мають вирішувати загальні завдання естетичного виховання і розвитку дитини.