Виконавство
Наступний вид музичної діяльності – дитяче виконавство, яке практично здійснюється у співі, ритміці і грі на музичних інструментах. Основна його риса – виразність, тобто здатність безпосередньо і природно передавати настрій твору, чистоту співочих інтонацій, точність і красу рухів.
Спів є наймасовішим і доступним видом виконавства. На думку вітчизняних і зарубіжних педагогів, спів має велике виховне значення. Пісня – цінний засіб морально-естетичного виховання завдяки єдності музичного і літературного тексту. Діти залучаються до співу з малих років.
Для дитини голос – найперший і найдоступніший музичний інструмент (Стоковський). Досвід кращих педагогів Угорщини (Форраі) і Болгарії (Ніколової) показує, що в процесі навчання співу можна познайомити старших дошкільників з елементами нотної грамоти.
Дошкільна педагогіка розглядає особливості дитячого співу з різних боків. В теоретичному плані охарактеризовані всі різновиди цієї діяльності: виконання, розспівування, спів як засіб введення в елементарну нотну грамоту (Катинене); встановлені прийоми подолання неточного інтонування на основі розвитку слуху (Зінич). Охарактеризовані також можливості самостійного співу 4-річок (Волчанська), показані цікаві прийоми залучення дитини до створення невеликих пісень-поспівок на різний текст (Ходькова), розроблено систему індивідуально-диференційованого підходу до дитячого співу на заняттях (Вікат). Окрім цього, накопичений багатий педагогічний досвід.
Співоцькі можливості дошкільників невеликі. Але, починаючи з підспівування, вони виражають свої почуття, поступово оволодіваючи навичками співу, неголосно, правильно інтонуючи. Дітей вчать правильному звукоутворенню і диханню, ясній чіткій вимові слів – формують так звані вокальні навички. Вчать також злагодженості і злитності звучання у часі, силі, характеру (ансамбль). Це хорові навички, які є необхідними для колективного виконання. Вокально-хорові навички лежать в основі виразного співу, формування слуху і голосу.
На музичних заняттях навчання проходить в різних формах.
Дітям 4-7 років перед розучуванням пісні часто дають тренувальні вправи, які активізують слухову увагу, невеликі поспівки або фрагменти пісень. Кожна вправа передбачає розвиток співочих навичок або музичного слуху. Наприклад, для того щоб навчити правильно інтонувати, дітям пропонуються поспівки в найбільш зручній теситурі, з мелодичними зворотами, що повторюються, найчастіше побудованими на стійких звуках тієї чи іншої тональності. Ці маленькі пісенькі побудовані на трьох стійких звуках (соль, ля, сі) соль-мажорної тональності. Багаторазовий мелодичний зворот, який повторюється, допомагає дітям «закріпитися» на цих звуках і потім чисто їх відтворити.
Для формування правильного звукоутворення використовуються поспівки спокійного або швидкого характеру. Щоб досягти наспівності і подолати типовий дитячий «говорок», педагог вправляє дітей в піснях «Спи, ведмедик», «Півник». Навичка легкого, рухливого звучання набувається на вправах відповідного характеру.
В піснях часто зустрічаються важкі інтервальні ходи, стрибки. Впоратися з цим допомагають поспівки типу «Луна», «Гойдалки». Виконуючи їх, діти вправляються в правильному інтонуванні сексти, септими та інших інтервалів.
Вправи-розспівування дають змогу дитині розрізнити висотні і ритмічні співвідношення звуків, зміну руху мелодії (уверх-униз, на одному звуці, через звук).
Ці вправи систематизовані в «Музичному букварі». Наявні там маленькі пісенькі послідовно тренують дитячий голос і слух. Вправи згруповані наступним чином:
Розрізнення звуків за висотою, починаючи від широких інтервалів до вузьких («Пташенята», «Шпаки і ворони», «Гойдалки», «Луна», «Курочка», «Труба», «Спіть, ляльки», «Гармоніка»).
Розрізнення звуків за тривалістю («Ми йдемо з прапорцями», «Небо блакитне», «Місяць травень», «Сміливий пілот»).
Розрізнення напрямку мелодії угору-вниз(«Сходинки», «Циркові собачки», «Вчений стрибунець»), через ноту («Бубоньці»), на одній ноті («Андрій-горобець»).
Знаходження основного звуку (тоніки) за слухом («Наш дім»).
Співоцька діяльність і на заняттях проявляється в слуханні, розучуванні, виконанні пісень.
Сприйняття завжди є цілісним. Музика і слово, виступаючи в єдності, впливають на почуття і свідомість дитини. Повторне слухання пісні активізує її сприйняття і викликає бажання співати.
Розучування і виконання пісні займає основне місце і час в навчанні співу. Основним завданням навчання є зацікавити дітей, допомогти набути їм любов до співу. Навчання співу – процес складний, який вимагає певних зусиль як з боку дітей, так і з боку педагога (створити емоційну налаштованість дітей, спрямувавши їх на процес засвоєння мелодії).
В програмі із співу визначено завдання виховання і розвитку слуху і голосу, об’єм необхідних знань і навичок. Але також важливо, щоб ці знання і навички були співвіднесені з конкретним репертуаром.
Морально-естетичне виховання реалізується не тільки шляхом добору репертуару за тематикою, але і за емоційним настроєм. Тому перед кожною піснею пропонується заспівати з любов’ю, гордістю, радістю, з жалем. Разом з тим важливо звертати увагу на ті вокальні навички, які потрібні для виразного виконання саме даної пісні, а також на ті з них, засвоєння яких уявляє певні складнощі.
Для вирішення всіх цих завдань педагогу необхідно використовувати комплекс різноманітних методичних прийомів.
При розучуванні пісень педагогу приходиться одночасно слідкувати за засвоєнням багатьох навичок. Тому він повинен чітко уявляти собі, які прийоми треба використати, щоб допомогти дитині краще засвоїти навички звукоутворення або чистого інтонування, співочого дихання або дикції. В роботі над звукоутворенням важливо показати дітям, як досягти правильного звучання, демонструючи їм показ дорослого або дитини, яка добре інтонує. Щоб досягти наспівності, треба добре виспівувати голосні а, о, у, е, і. З цією метою педагог проводить різні вокальні вправи.
Прийоми розвитку дикції, тобто правильної, ясної вимови багато в чому підказується літературним текстом. Кожна дитина повинна розуміти його зміст. В піснях часто зустрічаються складні для вимови слова, до них необхідно привернути увагу дітей, пояснити і повторити декілька разів.
Виразність виконання підсилюється, якщо виділяються і виразно виконуються ті уривки з пісні, де містяться звернення, відмічаються характерні ознаки образу, перераховуються епітети. Діти мають усвідомлено відтворювати виразні музично-поетичні інтонації.
Прийоми розвитку чистоти інтонації спрямовані на формування музично-слухових навичок, і перш за все слухового самоконтролю. Дитині пропонується вслухатися в мелодію, виконану дорослим або зіграну на фортепіано, наслідувати ці еталони і контролювати слухом свій спів.
При цьому дітям пропонують різні завдання (у відповідності до вказівок):
налаштуватися перед початком співу (педагог дає тон – перший звук пісні), відтворити звук, поступово вирівнюючи його;
затриматися на виконанні одного звуку (за вказівкою руки диригента-педагога) і дослухатися, чи правильно звучить (особливо останній звук пісні);
виконати перед розучуванням пісень знайомі поспівки в різних тональностях;
проспівати декілька разів важкі інтервали, які зустрілися в пісні (вимагаючи від усіх дітей точності виконання);
вчити співати без супроводу (лише іноді в найбільш складних місцях дорослий своїм голосом підтримує мелодію або грає цей уривок на інструменті);
Вирішуючи певне завдання, педагог може:
запропонувати тій чи іншій дитині співати в тональності, яка відповідає її діапазону;
нагадати дітям про напрям руху мелодії, про більш високі і низькі звуки, сприяючи цим формуванню музично-слухових уявлень;
поглибити слухові уявлення за допомогою використання зорової наочності (ця пташка сидить і співає «цінь-цвірінь» високо, дзвінко, а ця сидить нижче і співає низьким голосом);
використовувати умовні «диригентські» рухи, які показують, як потрібно співати – вище або нижче.
В результаті педагог має навчити узгоджувати спів за темпом, ритмом, тембром і силою звучання в процесі колективного співу, дотримуючись чистої інтонації. Якщо це діти відчули і усвідомили, для них стає зрозуміло, чому святкову пісню потрібно співати радісно і урочисто, а колискову – ніжно і спокійно.
Навчання навичкам співу не самомета, а засіб, який сприяє виразному, безпосередньому, в той же час свідомому виконанню.
В ході розучування пісень діти отримують прості знання про музику. Розповідаючи про зміст, характер пісні, даючи вказівки, як треба виконувати її, дітей знайомлять з деякими термінами, які визначають характер відтворення мелодії (наспівно, уривчасто), темп виконання (повільно, рухливо), динаміку (голосніше, тихіше). В результаті діти самі починають вживати такого роду позначення в своїх висловлюваннях.
Розучування кожної пісні проходить ряд етапів. Спочатку пісня має зацікавити дітей, захопити їх і викликати бажання співати її. Це досягається виразним виконанням пісні і образним поясненням педагога. Потім наступає новий етап, в ході якого засвоюються співочі навички, розвивається голос і слух. Даний етап містить ряд занять: на одному з них окремо проспівуються важкі мелодичні ходи; на іншому пошепки вимовляється лише текст мелодії, ритмізований у відповідності з мелодією; на третьому по черзі опитуються діти, які окремо виконують фрази; на четвертому пісня співається без супроводу. В результаті пісня добре засвоюється, виразно виконується. До того ж діти самі вчаться оцінювати якість свого співу. Так, пісня поступово входить в життя дитини.
Для того, щоб окреслити послідовність навчання навичкам, важливо проаналізувати пісню, визначити, над якими навичками необхідно працювати, а потім встановити послідовність занять, на яких буде розучуватися пісня.
Як правило, одночасно розучується декілька пісень: одну діти слухають вперше, другу починають розучувати, а третя добре засвоєна і виразно виконується. Тому важливо окреслити певну послідовність.
Заняття 1. Початкове прослуховування пісні. Бесіда, яка розкриває зміст пісні, її наспівний характер.
Заняття 2. Повторне слухання. Увага дітей звертається на заспів і приспів. В приспіві слова весь час повторюються, і діти починають підспівувати його.
Заняття 3. Розучується приспів, правильне виконання ритму. Педагог співає заспів, діти приспів. При цьому їхня увага привертається до різного виконання двох перших фраз.
Заняття 4. Виконання пісні легким, наспівним звуком. Індивідуальний і колективний спів. Оцінка виступів виконавців.
Заняття 5. Почерговий спів дітьми музичних фраз. Контролюється якість засвоєння пісні кожною дитиною. Виразне, колективне виконання пісні.
Послідовне розучування дозволяє дітям оволодіти навичками і різноманітними способами співочої діяльності. Якщо дитина за власною ініціативою поза заняттями заспіває знайому пісню, означає, що вона її полюбила.
Звичайно, поетапне навчання залежить від ступеня складності самої пісні. Однак, формуючи співочі уміння, слід на кожному занятті вносити нові, більш складні завдання.
На основі набутих умінь діти починають самостійно імпровізувати прості мелодії. Цікаво, що в молодшому віці вони на пропозицію педагога можуть залюбки заспівати лялькам свою «колискову». І дитяча творча діяльність розвивається природно в залежності від віку, якщо, звичайно, в цьому напрямку ведеться відповідна робота.
Основним в педагогічному керівництві є створення відповідної обстановки, яка спонукає до безпосередності, свободі дітей при співі. Важливо, щоб діти відчули здатність впоратися із запропонованими завданнями. Тому спочатку краще викликати більш активних і музикальних дітей. Вдале виконання ними завдань викличе до дій і інших дітей.
Отже, спів як вид музичної діяльності складається з вокальних і слухових вправ, розспівок, а також різних завдань на розрізнення звуковисотних і ритмічних співвідношень, поетапного розучування пісні, спрямованого на її послідовне засвоєння, на розвиток співочого голосу і слуху, пісенної творчості., формування її у маленьких «композиторів».