Педагогічні інститути (останнім часом – педагогічні університети).

Психологія є органічною частиною професійної підготовки, хоча і дещо поступається за обсягом і значущістю профілюючим предметам і педагогічним дисциплінам.

До особливостей викладання психології в цих навчальних закладах відносяться:

• наявність чіткої, офіційно заданої професійної спрямованості діяльності – на педагогічну професію;

• наявність декількох курсів психології – загальної психології, соціальної психології, педагогічної та вікової психології, психологічних спецкурсів;

• “конкуренція” між кафедрою психології (загальноінститутською або дещо штучно прив’язаною до того чи іншого факультету) і кафедрою педагогіки (в основному загальноінститутською), якщо вони розділені, за пріоритетність у професійній підготовці майбутніх учителів; при цьому як об’єктивно (на рівні організації), так і суб’єктивно (на рівні індивідуальних відношень) пріоритет надається кафедрі педагогіки з методикою викладання предмету;

• непсихологічна спрямованість студентів, “допоміжний характер” завдань психології відносно професійної діяльності у системі їх професійних уявлень;

• зміщення уваги в сферу дитячої психології, ігнорування психології зрілого віку, відсутність належної уваги до психології зрілого віку.

4. Непедагогічні (профільні) вищі навчальні заклади (інститути і університети).

У зв’язку з перейменуванням багатьох профільних ВНЗ в університети гуманітарний компонент для них став обов’язковим. Але ця “обов’язковість” часто має суто формальний характер, не усвідомлений вибір.

Декілька покращує ситуацію перехід на багатоступеневу підготовку, коли диплом магістра надає право викладати певний предмет у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах. Це підвищує аргументацію на користь психології, але не знімає ряду специфічних проблем:

- інтеграція педагогіки і психології в єдину навчальну дисципліну, складність вибудовування внутрішніх пріоритетів, що часто призводить до перекосу у співвідношенні тем і проблем в бік педагогічних;

• мала кількість годин, що виділяються на такі інтегровані курси (часто – не більше 1 кредиту), що обумовлює його еклектичний і дещо поверховий характер);

• надмірна залежність змісту від інтересів і уподобань викладача, який, конструюючи зміст предмету, часто керується власними уявленнями щодо його логіки;

• негативне ставлення більшості викладачів основних кафедр, які вважають, що вивчення педагогіки і психології є зайвою витратою навчального часу, воно лише відволікає студентів від вивчення “основних” предметів (до того ж, ці викладачі в основному пришли до викладання у ВНЗ після захисту кандидатської та докторської дисертацій, не маючи будь-якої психолого-педагогічної підготовки);

• необхідність для викладача психології подолати свій досвід навчання або роботи, якій часто складався в умовах академічної освіти і тому орієнтований не на потреби даного виду професійної підготовки, а на наукову психологію;

• об’єднання на кафедрі, яка здійснює відповідну роботу, педагогів, психологів і методистів по викладанню профілюючих дисциплін, що викликає необхідність координації зусиль і спільних дій, наявності єдиної, інтегруючої концептуальної ідеї;

• неготовність студентів до вивчення психолого-педагогічних дисциплін, роль яких у майбутній професійній діяльності вони не розуміють.

5. Середні спеціальні навчальні заклади (сьогодні – вищі навчальні заклади 1-2 рівня акредитації).

Навчальні заклади цього типу спрямовані на підготовку фахівців-практиків, тому важливою методичною вимогою викладання психології тут є її практична спрямованість, надання конкретних прийомів вирішення життєвих і професійних ситуацій.

Додатковою проблемою для відбору і конструювання змісту психології як навчальної дисципліна, яка, до того ж, часто ігнорується, є наявність у перспективі ще одного етапу навчання – магістратури, де робота з психологічною інформацією буде продовжена. Невирішення цього питання призводить до того, що особи, які закінчили бакалаврат, вивчають той же самий курс на рівні магістратури.

6. Загальноосвітні школи.

Основні проблеми роботи з учнями у школі – де знайти вчителя, готового до відповідної роботи. Історія знає багато прикладів, коли в школи вводився навчальний предмет «Психологія», і основною причиною його низької ефективності була відсутність вчителів, готових до його викладання. Дещо інша справа – елітні школи, де психологія часто виступає не життєво необхідною складовою навчання, а засобом підтримки особливого іміджу навчального закладу, доказом його якісної відмінності від інших шкіл. До того ж, на сьогодні відсутні узагальнення такого досвіду роботи, що розкривали б специфіку надання психологічних знань учням різних класів. Адже парадокс – дитина у школі вивчає все, що стосується оточуючого світу, і майже нічого не знає про власну психіку, себе як особистість, відносини між людьми.

7. Система професійної перепідготовки.

Масове безробіття, конверсія, зміни професійної структури суспільства призвели до необхідності отримання широкими верствами населення другої спеціальності. Військові, інженери і т.п. сьогодні перекваліфіковуються на педагогів, а педагогічні працівники – на психологів. Це найчастіше скорочені курси, на яких йде інтенсивне засвоєння нової професії, спеціальності. Це обумовлює виникнення ряду специфічних проблем:

• подолання опору вже зафіксованих способів і прийомів роботи з інформацією, спілкування з людьми, ментальних структур (стиль мислення, сприймання, пам’ять і т.д.), професійних цінностей, норм поведінки;

• наявність у слухачів певного життєвого досвіду, часто негативного, включаючи професійні деформації, емоційне вигоряння, внутрішні особистісні конфлікти, розчарованість у житті і суспільстві, втрату ціннісних орієнтирів тощо;

• значна перерва у навчанні, навчання дорослих людей, які вже відвикли знаходитись у позиції учня;

• короткий час навчання, необхідність у стиснуті терміни подолати внутрішній опір і засвоїти принципово нову сферу діяльності;

• мотивованість навчання психології як професійно необхідного предмету вступає в суперечність з шаблонами вирішення життєвих і професійних ситуацій на “непсихологічній” основі;

Система підвищення кваліфікації, яка сьогодні найбільш зорієнтована на педагогічних працівників. Тут психологічний компонент є обов’язковим, але його викладання гальмується наступними аспектами:

• відсутність часу, необхідного для більш-менш ґрунтовної роботи з слухачами (наприклад, 2 години на групу слухачів явно недостатньо для оновлення або розширення психологічних знань, умінь і навичок);

• множинність завдань, які стоять перед психологом: оновити знання, доопрацювати навички і уміння, актуалізувати потребу у подальшому особистісному і професійному розвиткові, створення вихідних умов для інноваційної діяльності і т.п.;

• наявність у слухачів внутрішнього опору навчанню, надмірна довіра власному, не психологізованому досвіду роботи; при цьому сила опору особистості змінам часто прямо зростає відповідно до зростання професійного та соціального статусу;

• надмірні очікування слухачів, які вважають, що викладач у мінімально короткий термін може і повинен надати їм готові рецепти покращення ситуації життя і вирішення професійних проблем;

• наявність множинних професійних і особистісних деформацій, що фактично є основним джерелом проблем, але важко піддається усвідомленню, боязнь втрати авторитета, що часто блокує активність слухачів у навчальному процесі (особливо участь у тренінгах).

Психологічне просвітництво різних контингентів: у школі – батьків, на виробництві – користувачів психологічних послуг. Ця сфера надання психологічних знань, підвищення психологічної компетентності широких верств населення методично майже не пророблена.