МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

Кафедра політичної економії

факультетів управління і управління персоналом та маркетингу

Курсова робота

на тему: «Роль людського капіталу у суспільному відтворенні»

Студента I курсу, другої групи,

спеціальності 6505,

факультету ФУПтаМ

Калашнікова Д.О.

Науковий керівник:

к.е.н., доцент Сацик В.І.

Київ 2011

ЗМІСТ

ВСТУП	3
Розділ 1. Огляд літературних джерел	5
Розділ 2. Шляхи розвитку людського капіталу задля суспільного відтворення	14
Розділ 3. Сучасний стан і динаміка розвитку людського капіталу	29
Висновки	36
Список використаних джерел	37

ВСТУП

Актуальність теми.

Актуальність даного дослідження визначається об’єктивною необхідністю теоретичного осмислення сутності, сучасного стану та шляхів розвитку людського ресурсу задля суспільного відтворення. У цьому зв’язку актуальною є ідентифікація (визначення та обґрунтування) ролі людського ресурсу у суспільному відтворенні.

Фундаментальні теоретичні та емпіричні дослідження шляхів розвитку людського ресурсу і капіталу відображені у працях зарубіжних учених – В. Томас, М. Дайламі, А. Дерешвар Д. Джой-Меттьюз, Г. Десслер та інших. Проблеми суспільного відтворення та розвитку людського капіталу досліджуються у роботах українських вчених І. Акімової, Е. Лібанової, В. Кушерця, А. Коровського, А. Колота, О. Герасименко та інших.

Разом із тим, багато аспектів цієї комплексної наукової проблеми залишаються недостатньо розкритими. Потребують подальшого дослідження засади розвитку людського ресурсу, необхідною є аналіз сучасного стану та ідентифікація шляхів розвитку людського ресурсу задля суспільного відтворення. Особливо актуальним є теоретичне обґрунтування сутності людського ресурсу.

Таким чином, системне дослідження ролі людського ресурсу у суспільному відтворенні є дуже важливим як в теоретичному, так і практичному плані, що й обумовило вибір теми курсової роботи, його мету та завдання.

Мета і завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є ідентифікація (визначення та обґрунтування) ролі людського ресурсу у суспільному відтворенні шляхом системного аналізу новітніх економічних концепцій та статистичних даних. Виходячи з мети дослідження, у роботі поставлені такі конкретні завдання:

- розкрити сутність людського ресурсу як чинника суспільного відтворення;

- визначити шляхи розвитку людського ресурсу задля суспільного відтворення;

- проаналізувати сучасний стан і динаміку розвитку людського ресурсу.

Об’єктом дослідження є людський ресурс.

Предметом дослідження є шляхи розвитку людського ресурсу.

Методи дослідження. Для досягнення мети і розв’язання завдань курсової роботи використовуються такі методи наукового дослідження:

• індукції та дедукції (у процесі дослідження теоретичних аспектів);

• кількісного та якісного порівнянь (при досліджені статистичних даних);

• аналізу і синтезу (для оцінки тенденцій розвитку людського ресурсу);

• абстрагування (для обґрунтування шляхів розвитку людського ресурсу задля суспільного відтворення);

• аналіз (теоретичний, термінологічний) – для визначення базових теоретичних положень і понять;

• інтерпретації, узагальнення – для репрезентування результатів дослідження.

Джерельною та статистичною базою дослідження є:

• матеріали Міністерства економіки України, Державного комітету статистики України;

• офіційні публікації та статистичні дані ПРООН, Всесвітнього банку;

• результати наукових досліджень Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова, Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана;

• монографічні дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів.

Розділ 1. Огляд літературних джерел

Сучасна ринкова економіка дедалі більшою мірою визначається якістю людського капіталу. Як правило, до складників людського капіталу відносять, перш за все, капітал освіти, капітал здоров’я та капітал культури, а також – соціально-психологічний капітал. Сьогодні економічне зростання на 64% залежить від людського та соціального потенціалу, від природних ресурсів на 20%, від капіталу – 16%. Отже, йдеться про необхідність постійного відтворення людського капіталу в сучасному соціально-економічному середовищі 20.

Теорія людського капіталу як самостійна економічна дисципліна почала формуватися в 60-х роках ХХ ст. Вона ґрунтувалася на наукових ідеях про зміст і форму продуктивних сил людиною таких видатних економістів, як В. Петті, А. Сміт, К. Маркс, Дж. Міль, Дж. Кларк, Ф. Ліст, А. Маршалл, У. Фішер, Дж. Уолт, А. Пігу та ін. До середини ХХ століття цієї теорії не існувало, оскільки ще не склались об’єктивні передумови, викликані науково технічною революцією в розвитку продуктивних сил, за якої стрімко зростає роль людини в економіці, а саме її освіта, наукові та професійні знання, досвід, здоров’я, життєві прагнення. Концепція людського капіталу розроблена на Заході достатньо глибоко, в Україні вона не отримала значного поширення.

Першовідкривачем терміна «людський капітал» вважається Т. Шульц. – представник чикагської школи. Основні принципи своєї теорії він виклав у статтях «Формування капіталу освіти»(1960 р.) та «Інвестиції в людський капітал» (1961 р.) [12, С. 70].

Людський капітал «як певне суспільне явище виникає тоді, коли продуктивна здатність людини формується цілою сферою або комплексом галузей, основним завданням яких є створення певних якостей (властивостей) продуктивних сил людини» 12, с. 71-72. Критерієм наявності людського капіталу є частка галузей, які формують продуктивні властивості людських ресурсів у країні, у ВВП. Це може бути також частка зайнятих у цих галузях від загальної кількості працюючих. До сфери, у якій формується капітал, можна віднести загальну і вищу освіту, професійну підготовку, медицину, фізичну культуру, соціальне забезпечення. Кількість зайнятих у цих сферах теж слугує критерієм для визначення прояви людського капіталу 12, с. 72.

Аналізуючи поняття «людський капітал», слід ураховувати такі особливості 12, с. 76-77:

1. За сучасних умов людський капітал відіграє воль провідного фактора економічного зростання.

2. Формування людського капіталу супроводжується значними затратами як з боку людини, так і з боку суспільства в цілому.

3. Людський капітал є сумою здібностей і навичок, які існують як запас і можуть нагромаджуватися.

4. Людський капітал може фізично зношуватися, амортизуватися і змінювати свою власність.

5. Інвестиції в людський капітал приносять його власнику дохід.

6. Період інвестування в людський капітал значно довший (12-20 років), ніж у фізичний (1-5 років).

7. Людський капітал відрізняється від фізичного за характером ліквідності. Людський капітал не відокремлюється від свого носія – живої людини.

8. Незалежно від джерел формування людського капіталу (особисті, сімейні, колективні, державні) його використання та одержання прямих доходів керуються людиною.

9. Формування і використання людського капіталу перебувають у безпосередній залежності від матеріальної заінтересованості, моральних якостей, світогляду та загального рівня культури індивіда.

Людський капітал суспільства можна виміряти як кількісно, так і якісно. Загальна кількість населення, частка працюючих, величина відпрацьованих людино-годин є кількісними показниками. До якісних ознак належать знання, уміння, відданість, життєві орієнтири тощо, які впливають на якісну характеристику праці та сприяють підвищенню її продуктивності. 12, с. 77-78. Витрати які спрямовані на поліпшення цих ознак, належать до інвестицій у людський капітал.

Людський капітал створюється у суспільному секторі, так і у сфері особистих зусиль. Механізми формування людського фактора такі: ринковий, безпосередньо суспільний та індивідуальний, особистісний. Затрати на формування людського капіталу в цих сферах утворюють єдині суспільні затрати незалежно від їхнього механізму. Провідним механізмом формування людського капіталу є безпосередньо суспільний.

Інвестиції в людський капітал мають низку особливостей, які роблять їх відмінними від інших видів інвестицій 12, с. 79-80:

1. Інвестиції в людину дадуть вищу віддачу, коли їх буде зроблено в ранньому періоді її життя.

2. Інвестиції в людський капітал приносять вищу віддачу, ніж вклади в інші види капіталу як з погляду окремої людини, так і суспільства в цілому.

3. Інвестиції в людський капітал мають подвійний ефект. Вони не тільки поліпшують характеристики людини, на яку спрямовані інвестиції, тобто яка навчається чи отримує медичну допомогу, але й тих людей, які надають послуги в навчанні чи допомозі.

4. Людський капітал не тільки піддається фізичному і моральному зношенню, але й здатен нагромаджуватися і примножуватися.

5. Крива дохідності людського капіталу має інший вигляд, ніж основного капіталу.

6. Структура джерела й характер вкладів у людину обумовлений історичними, культурними, національними умовами та традиціями.

7. Інвестиціями в людський капітал визначаються тільки затрати, які мають економічне цілеспрямоване використання.

Витрати на формування людського капіталу можна класифікувати за напрямом інвестування в такий спосіб 12, с. 80:

• весь спектр витрат на фізичний розвиток та охорону здоров’я , включаючи витрати на продовження життя людини, зміцнення фізичного та психологічного потенціалу, імунітету та витривалості;

• офіційна освіта (початкова, середня, професійно-технічна, вища);

• навчання та перенавчання на виробництві;

• міграція людей і сімей у пошуках кращий умов працевлаштування;

• пошуки економічно важливої інформації.

Найважливішими елементами інвестицій у людський капітал є витрати на освіту та здоров’я людини.

У результаті інвестицій у людський капітал утворюються його активи. Активами людського капіталу є здоров’я, загальна і професійна освіта, народжування і виховування дітей, міграція, пошуки економічної інформації. До цих уже сталих активів слід додати психологічну стійкість, інтелектуальну гнучкість,, життєстверджуючі ціннісні орієнтири, моральність способів реалізації цілей.

У формуванні активів людського капіталу беруть участь держава (уряд), регіони, окремі фірми, домогосподарства, недержавні суспільні фонди, міжнародні організації та фонди, освітні заклади тощо. Провідну у цьому процесі відіграє держава, яка користується як примусовими, так і спонукальними інструментами. До перших належать обов’язкова середня освіта, обов’язкове медичне страхування і т. ін. До других – пільги для тих, які роблять вклади в людський капітал. Друге місце за своєю роллю у формуванні людських активів посідають фірми. Частково вони є най ефективнішими виробниками цього капіталу, оскільки діють дуже прагматично, їм найкраще відомі потреби підготовки персоналу 12, с. 81-82.

Висунута у 60-х роках концепція людського капіталу дає змогу чіткіше виявити роль різних властивостей людини у створенні суспільного багатства і цілеспрямованіше спрямувати кошти на їхнє формування. Використовуючи теорію людського капіталу, можна логічно пояснити і глибше дослідити такі кардинальні проблеми, як людський розвиток, економічне зростання, розподіл доходів, роль і значення освіти та професійної підготовки в суспільному відтворенні, вікова динаміка заробітків, мотивація тощо [8, с. 274].

Можна назвати дві основні причини виникнення інтересу до феномену людського капіталу. По-перше, це загальна закономірність прогресу сучасної науки в цілому, яка виявляється в концентрації уваги вчених на дослідженні проблем людини. По-друге, це визнання того факту, що активізація творчого потенціалу людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання. Людський капітал визнаний найціннішим ресурсом, набагато важливішим, ніж природні ресурси або нагромаджене багатство. Саме людський капітал, а не матеріальні засоби виробництва, є наріжним каменем конкурентоспроможності, економічного зростання та ефективності [8, с. 274].

У теоретичному аспекті слід розрізняти поняття «людський капітал» за трьома рівнями [8, с. 279]:

1. На особистісному рівні людський капітал – це знання та навички, що їх людина здобула за допомогою освіти, професійної підготовки, практичного досвіду (використовуючи при цьому свої природні здібності) і завдяки яким вона може надавати цінні виробничі послуги іншим людям. На цьому рівні людський капітал можна порівняти з іншими видами власності (майно, гроші, цінні папери), яка приносить дохід, і ми називаємо його особистим, або приватним, людським капіталом.

2. На мікроекономічному рівні людський капітал являє собою сукупну професійну кваліфікацію працівників підприємства, а також здобутки підприємства у справі ефективної організації праці та розвитку персоналу. На цьому рівні людський капітал асоціюється з виробничим та комерційним капіталом підприємства, бо прибуток одержується від ефективного використання всіх видів капіталу.

3. На макроекономічному рівні людський капітал вміщує нагромаджені вкладення в такі галузі діяльності, як освіта, професійна підготовка і перепідготовка, оздоровлення тощо, і є суттєвою частиною національного багатства країни; ми називаємо його національним людським капіталом. Цей рівень охоплює всю суму людського капіталу всіх підприємств і всіх громадян держави (за винятком повторного рахунку), позаяк і національне багатство вміщує багатство всіх громадян і всіх юридичних осіб.

Класичним є таке визначення поняття «людський капітал» – це «сформований і розвинений у результаті інвестицій і нагромаджень людиною певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в певній сфері економічної діяльності, сприяє підвищенню продуктивності праці і завдяки цьому впливає на зростання доходів його власника, прибутку підприємства та національного доходу» [8, с. 280]. Виникнення поняття людський капітал викликало створення численних методів оцінки його обсягу, економічної ефективності тощо.

Поняття «людський капітал» означає не тільки усвідомлення провідної ролі людини в економічній системі суспільства, а й визнання необхідності інвестування у людину, оскільки капітал набувається і збільшується завдяки інвестуванню (через обмеження поточного споживання) і приносять тривалий економічний ефект [8, с. 283]. Інвестиції в людський капітал – це витрати коштів, часу й енергії на створення або збільшення людських продуктивних характеристик: здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій – заради підвищення ефективності їх використання та зростання доходів від економічної діяльності [8, с. 283].

До основних активів людського капіталу належать усі ті елементи, в які зроблено інвестиції в людину. Відокремимо такі активи: знання, здобуті в процесі загальної освіти, професійної підготовки, самовдосконалення; здоров’я; мотивацію; ділові і суспільні риси; володіння економічно значимою інформацією [8, с. 287]

Теорія людського капіталу науковими методами доводить ефективність і економічну доцільність інвестицій у розвиток людини. Саме тому на науковій базі теорії людського капіталу з’явилася і набула бурхливого розвитку в глобальному масштабі концепція людського розвитку. Теорія людського капіталу стала в розвинених країнах поворотним пунктом у мотивації людського розвитку, у тенденціях ставлення до галузей соціальної сфери, які забезпечують цей розвиток, – освіти, охорони здоров’я, культури тощо, зокрема щодо ресурсного їх забезпечення [8, с. 298].

Логічно буде розмежувати поняття «людський ресурс» і «людський капітал». Під людським капіталом розуміють наявні в людині запас здоров’я, знань, здібностей, талантів котрі сприяють росту продуктивності праці і зумовлюють ще більше зростання доходів бізнесу. У цьому сенсі розвиток людський капітал відбувається шляхом інвестицій в освіту, медичне обслуговування, соціальні програми спрямовані на забезпечення, підтримку на належному рівні відтворення людських ресурсів; рівноцінні інвестиціям у створення і придбання нових машин, обладнання чи техніки забезпечує в майбутньому ще більший прибуток як для бізнесу так для суспільства загалом.

Людський ресурс – це люди; індивіди, носії певних природних здібностей і талантів якими їх наділила природа чи розвинуло суспільство. У різних країнах використовуються різні підходи до РЛР: «Низка проведених досліджень доводить, що розвиток професійних навичок забезпечує вагомий внесок у підвищення ефективності праці та економічної ефективності, а різниця у якості та кількості людського капіталу, ймовірно, є єдиним суттєвим фактором, що пояснює різні темпи економічного зростання країн ОЕСР» [16, с. 42].

Загалом до активів, які мають значення для розвитку, належить фізичний, людський та природний капітал. Взаємозв’язок між ними економісти визначають таким чином: «Фізичний капітал забезпечує підвищення добробуту через економічне зростання. Таким само чином на добробут справляють вплив людський (соціальний) капітал та природній капітал, включно з ресурсами довкілля: вони також безпосередньо є складовими добробуту. Крім того, людський і природний капітали сприяють накопиченню фізичного капіталу через підвищення його здатності давати доходи. А фізичний капітал збільшує прибутковість людського та природного капіталів, і, якщо ринки реагують на це, збільшується їх накопичення. На довершення цього, інвестування у фізичний, людський та природний капітали в поєднанні з низкою реформ у проведенні політики забезпечують технічний прогрес, збільшують продуктивність загалом, що сприяє економічному зростанню» [21, с. 23].

Доповідь ПРООН про розвиток людини за 2010 рік «Реальне багатство народів: шляхи для розвитку людини» констатує:

• «Розвиток людини – це не фіксований і статистичний набір приписів, а еволюціонуюча ідея» [6, с. 1].

• «Розвиток людини стосується не тільки здоров’я, освіти та доходів; він також включає у себе активну участь людей у формуванні розвитку, справедливості та стабільності – невід’ємних аспектів свободи, яка дозволяє людям жити таким життям, яке вони мають підстави цінувати» [6, с. 3].

• «Справжнє багатство народів – люди. Основна мета розвитку полягає у створенні умов, які дають людям можливість жити довгим, здоровим і творчим життям» [6, с. 12].

У пошуках сутності поняття «людський розвиток» Махбуб уль Хак, ініціатор Доповіді про людський розвиток, зазначив: «Основною метою розвитку є розширення вибору для людей. У принципі, людина може робити вибір нескінченну кількість разів і з часом змінювати його. Люди часто цінують досягнення, що взагалі або безпосередньо не відображаються у показниках зростання чи доходів, наприклад такі, як ширший доступ до знань, краще харчування та медичне обслуговування, безпечне житло, низький рівень злочинності та вуличного насильства, задоволення дозвіллям, політичні та культурні свободи, відчуття залучення до життя громади. Метою розвитку є створення середовища, що надає людям можливість насолоджуватися довгим, здоровим і творчим життям».

Яскравим підтвердженням народження концепції людського капіталу і людського розвитку із суспільної практики є досвіт соціально-економічного зростання країн, що не мають суттєвих природних багатств, а також країн зі зруйнованою в ході Другої світової війни економікою (Тайвань, Корея, Японія, Німеччина). Стратегія їхнього розвитку будувалась у розрахунку на людський фактор – найважливішу складову науково-технічного прогресу і невичерпний ресурс економічного зростання. Саме така стратегія забезпечила високу динаміку економічного розвитку і вражаючі його соціальні результати [8, с. 298].

Людський капітал являє собою найцінніший ресурс, набагато важливіший, ніж природні ресурси або фізичний капітал. За даними Всесвітнього банку в структурі національного багатства 92 країн людський капітал становив наприкінці ХХ ст. приблизно 2/3, у тому числі у найбільш розвинених країн – майже 3/4. І це – не єдине підтвердження тези про те, що головним чинником економічного розвитку і конкурентоспроможності на всіх рівнях стає не нагромадження матеріальних благ та послуг, а нагромадження знань, досвіду, умінь, здоров’я, мотивацій й інших продуктивних характеристик людей, що здобуваються в процесі людського розвитку.