МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кафедра політичної економії

Курсова робота

За темою: «Підприємництво та його основні організаційно-економічні форми»

Виконала студентка 6 групи 1 курсу

спеціальності економіка підприємства

Допілко О.В.

Перевірила: Бортнікова Л.П.

Київ 2014

Вступ.

Підприємництво - це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечує насиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює новий прошарок - підприємець-власник. Воно базується на самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик діяльності по виробництву продукції, надання послуг і зайняттю торгівлею і має на меті сприяння прибутку.

Тема даної курсової роботи є актуальною, адже саме сьогодні з підприємництвом держава пов'язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Як зазначено в нещодавно прийнятому Верховною Радою законі: ”Про державну підтримку підприємництва”, воно розглядається як “провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного розвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць”.

Підприємства використовують здебільшого місцеві ресурси, міцніше прив'язані до місця свого розташування. Крім того, вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.

Крім інших вищезазначених функцій підприємництва, виділяється саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забезпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. Саме підприємництво своїми руками забезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Важлива роль підприємництва полягає і в тому ,що воно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави.

Отже, основною метою даної курсової роботи є насамперед, вивчення підприємництва, його сутності та функцій, розкриття організаційно-правових форм, а також аналіз розвитку і перспективи в сучасній Україні.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити сутність підприємництва;

• дослідити основні функції та економічну основу підприємництва;

• проаналізувати організаційно-правові форми.

• охарактеризувати проблеми і перспективи розвитку підприємництва.

1. Сутність підприємництва та його основні функції.

1.1.Сутність підприємництва.

Сутність підприємництва є предметом інтенсивного вивчення як в популярній, так і в науковій літературі.

На даний час не існує загальноприйнятої економічної теорії підприємництва та відсутнє однозначне трактування його сутності. Підприємництво - це складне, багатоаспектне явище. Його розглядають з філософської, політекономічної, юридичної, психологічної, соціальної точок зору.

Вивчення сутності та особливостей підприємництва неможливе без застосування історичного підходу, який залучає вже набутий досвід дослідження.

Вперше наукове поняття "підприємництво" (англ. enterprise, entre-preneurship) було введено банкіром-економістом ірландського походження Р. Кантільйоном у XVIII ст., який вів свої справи в європейських країнах (Франції, Іспанії, Англії). Він розглядав підприємництво як особливу економічну функцію, а ризик вважав основною його характеристикою. Підприємцями він вважав людей з нефіксованими прибутками (ремісників, селян, торговців), а дохід підприємця - платою за ризик.

Вагомий внесок у розвиток теорії підприємництва протягом XVIII-XIX ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Ж.Б. Сей, А. Маршалл та ін.

А. Сміт розглядав підприємця як власника, метою діяльності якого є отримання прибутку. Згідно з позицією Ж.Б. Сея, до функцій підприємця входять сполучення факторів виробництва, збір інформації та накопичення необхідного досвіду, прийняття рішення та організація виробничого процесу. Рисою, яка відрізняє підприємця від капіталіста та менеджера, є, перш за все, творчий, експериментальний, ризиковий характер його діяльності. А. Маршалл приділяв увагу організаторській функції підприємця, а підприємницьку здатність до організації виробництва виділив як окремий фактор виробництва.

Важливим етапом в розробці теорії підприємництва вважаються праці австро-американського економіста і соціолога Й Шумпетера та австрійського економіста Ф. Хаєка (перша половина XX ст.). Й Шумпетер розглядав підприємця як центральний елемент механізму економічного розвитку та особистість з яскраво вираженими новаторськими діловими здібностями, що реалізуються в оригінальних, нетрадиційних, відмінних від існуючих комерційних проектах. Й Шумпетер дав визначення: підприємець - це людина, що намагається перетворити нову ідею або винахід на успішну інновацію. Він визначив основні функції підприємця: виготовлення нового блага або старого нової якості; освоєння нового ринку збуту, джерел сировини або напівфабрикатів; впровадження нового методу виробництва; відповідна реорганізація виробництва. Ф. Хаєк пов'язував підприємництво насамперед з особистою свободою, яка дає людині змогу раціонально розпоряджатися своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. Суттю підприємництва він вважав пошук та дослідження нових економічних можливостей. За американським економістом П. Самуельсоном, підприємництво пов'язане з новаторством, а сам підприємець є сміливою людиною з оригінальним мисленням.

В подальших дослідженнях приділялася увага особливим особистим якостям підприємця (здібність реагувати на зміни, самостійність в прийнятті рішень, управлінські здібності), ролі підприємництва в економічній системі, управлінському аспекту в діях підприємця, внутрішньо-фірмовому підприємництву (підприємницькій формі організації виробництва, що передбачає свободу дій підрозділів підприємства).

Таким чином, всі науковці виділяли інноваційнність як основну відмінну рису підприємництва.

Для усвідомлення сутності підприємництва слід зрозуміти, що воно є багатоплановим явищем. Його соціально-економічну сутність слід розглядати як економічну категорію, специфічний фактор виробництва, особливий вид діяльності, певні тип і стиль господарської поведінки. На сьогодні не існує загальноприйнятого визначення підприємництва. В навчальній та науковій літературі міститься велика кількість визначень, що характеризують підприємництво та підприємця з економічної, психологічної, управлінської та інших точок зору.

К. Макконнелл і С. Брю, автори американського підручника "Економіко", розглядають підприємництво як особливий вид діяльності, в основі якої лежить ряд неодмінних умов і вимог. Підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва, прийняття основних рішень. Підприємець - це новатор, людина, що йде на ризик.

Американський вчений Р. Хизрич, автор відомого підручника з підприємництва, визначає підприємництво як процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємця - як людину, яка витрачає на це необхідний час та сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний ризик, одержуючи у винагороду гроші та задоволення від досягнутого.

Англійський професор А.Хоскинг стверджує: "Індивідуальним підприємцем є особа, яка веде діло за свій рахунок, особисто займається управлінням бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними засобами, самостійно приймає рішення. її винагородою є отриманий в результаті підприємницької діяльності прибуток і відчуття задоволення від зайняття вільним підприємництвом. Але поряд з цим підприємець повинний прийняти на себе весь ризик втрат у випадку банкрутства його підприємства."

А. Бусигін, автор одного з перших сучасних російських базових підручників з підприємництва, зазначає: "підприємництво - це особливий вид економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на здобуття прибутку), яка базується на самостійній ініціативі, відповідальності та інноваційній підприємницькій ідеї. Економічна активність є формою участі індивіда в суспільному виробництві і способом отримання фінансових коштів для забезпечення життєдіяльності...".

У російському підручнику групи авторів під редакцією М. Г. Напусти сказано: "Підприємництво - вільне економічне господарювання в різних сферах діяльності (крім заборонених законодавчими актами), здійснюване суб'єктами ринкових відносин з метою задоволення потреб конкретних споживачів і суспільства в товарах (роботах і послугах) та одержання прибутку (доходу), необхідних для саморозвитку власної справи (підприємства) і забезпечення фінансових обов'язків... ". І далі: "Підприємництво - це принципово новий тип господарювання, який базується на інноваційному поводженні власників підприємства, на умінні знаходити і використовувати ідеї, утілювати їх у конкретні підприємницькі проекти...".

Професор А. Асаул (м. Санкт-Петербург) вважає, що "підприємництво - це особливий вид господарської діяльності, сутність якої полягає в стимулюванні та задоволенні попиту суспільства на конкретні потреби його членів... та спрямованої на завоювання конкурентних переваг через порушення ринкової рівноваги".

Згідно з "Економічною енциклопедією" (2001 р.) "підприємництво - самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків та реалізації власної мети".

Вітчизняні науковці З. Варналій, С. Мочерний, Л. Шваб, А. Виноградська, В.Колот, В.Подсолонко, В.Сизоненко та ін., узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва та роль підприємця, а також практику підприємницької діяльності виділяють специфічні риси (ознаки) підприємництва.

Таким чином, підприємництво - це особливий вид господарської діяльності, тип господарської поведінки, для якого характерним є:

- свобода та самостійність рішень його суб'єктів (вільний вибір виду діяльності, партнерів, вільне розпорядження прибутком);

- особиста економічна зацікавленість та відповідальність (підприємець діє заради збільшення власних доходів, несе відповідальність по зобов'язаннях та відшкодовує збитки);

- інноваційний характер діяльності (новаторство, творчість. створення нового товару, послуги. застосування нової технології, організації ділового процесу);

- наявність фактора ризику (можливість втрати ресурсів чи неодержання доходів).

Основою підприємницької діяльності є власність підприємця. Суб'єктами підприємництва є підприємці - фізичні або юридичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність та є власниками справи (підприємства). Якщо окрема особа виробляє або купує товари(послуги) для власного споживання, то вона не є підприємцем. Якщо особа виробляє або купує більш, ніж її необхідно для власного споживання і продає надлишки - вона є підприємцем.

Особливості даного типу діяльності вимагають певних рис особистості підприємця, новаторських, комерційних та організаторських здібностей.

Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що підприємницька діяльність може здійснюватись за класичною чи інноваційною моделлю.

Класична модель підприємництва орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємництва.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне впровадження інноваційних рішень і пошук джерел відповідних ресурсів.

В Україні терміни "підприємництво" та "бізнес" часто застосовуються як синоніми, але вони мають певні відмінності. По-перше, слово "бізнес" в англомовних країнах має кілька значень ("Business" - справа, заняття, комерція, угода, торговельна операція тощо) і тому є більш широким поняттям, ніж українськомовний термін "підприємництво", який згідно з законодавством є особливим видом господарської діяльності. Деякі дослідники вважають, що, підприємництво виділяється з усього бізнесу такою властивістю як новаторство і тому бізнесмен може не бути підприємцем. У практиці ці терміни звичайно ототожнюють, тобто вузький термін "підприємництво" вважають рівнозначним більш широкому терміну "бізнес". Поряд з цим, іноді у вітчизняному застосуванні термін "бізнес" має більш кримінальний відтінок, або значення більш солідної, успішної комерційної діяльності, ніж підприємництво.

У сучасному господарюванні синонімами бізнесу є комерційне або виробниче підприємство, фірма, торгівля, ділова активність, ділові відносини між людьми. Гарвардська школа бізнесу визначає бізнес як "вміння приймати правильні господарські рішення в умовах невизначеності".

Розвиток суспільства свідчить про те, протягом тривалих історичних періодів зберігаються окремі спільні форми економічного життя, зокрема господарювання. Людство за всю свою історію знало дві форми організації суспільного виробництва – натуральну і товарну. Перша існувала в усіх до ринкових формаціях. Друга, започаткована ще у період розвитку первісного ладу існує донині і є визначальною формою виробництва в усіх індустріально розвинутих країнах. Історично першим виникло натуральне виробництво.

Натуральне виробництво – це тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, для споживання всередині того господарства, де вони вироблені.

Товарне виробництво – це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами не для власних, а для суспільних потреб, шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товарами. Його визначальні риси: суспільний поділ праці; повна соціально-економічна відокремленість виробників; економічні зв’язки між відокремленими товаровиробниками відбуваються шляхом обміну; приватна власність на результати праці; продукт праці набуває форми товару – продукту праці, який задовольняє певну потребу людини і виготовлений з метою обміну. Елементами процесу виробництва є власне праця, предмети праці та засоби праці. У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва. Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага, є продуктивними силами суспільства. До цієї системи належать: працівники; засоби виробництва; сили природи, що використовуються; наука та інформація; форми і методи організації виробництва. Виникнення товарного виробництва передбачає дві передумови:

· Обмін товарів, який відбувається на основі еквівалентності, тобто у товари, що обмінюються, має бути вкладена однакова кількість праці. Еквівалентний обмін можливий лише за наявності свободи вибору, можливої лише в умовах конкуренції.

· Економічна відокремленість виробників, що зумовлює свободу діяльності господарюючих суб’єктів. Тобто економічна відокремленість передбачає самостійний вибір видів діяльності суб’єктів господарювання, самостійне формування програми діяльності. А це і є не що інше, як підприємницька діяльність.

Таким чином, підприємництво є невід’ємною властивістю товарного виробництва. Без свободи господарської діяльності, тобто підприємництва товарного виробництва не існує. У свою чергу підприємницька діяльність неможлива без наявності товарного виробництва, яке є для підприємництва матеріальною основою, базою, ґрунтом на якому лише і можуть розвиватися підприємницькі відносини. Свобода підприємництва невід’ємна від ринкових зв’язків. Ринок насамперед виступає як обмін товарів, організований за законами руху товарних відносин. Це також магазини, універмаги, універсами, різні лотки та кіоски, фондові біржі, товарні біржі та інші. Відносини між продавцями і покупцями щодо існуючих та потенційних товарів утворюють ринки. Ринок складається і з суб’єктів та об’єктів ринку. Головні функції ринку це регулююча, контролююча, розподільча, стимулююча та інтегруюча.

Підприємництво – це тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту. Слід зазначити, що підприємництво – це не будь-яка господарська діяльність, це особливий вид діяльності, і ця особливість характеризується такими відчутними ознаками.

По-перше, це самостійна діяльність. Основою підприємницької діяльності є власність підприємця.

По-друге, це ініціативна, творча діяльність. В основі здійснення підприємницької діяльності лежить власна ініціатива, творчо-пошуковий, інноваційний підхід.

По-третє, це систематична діяльність. Підприємницька діяльність має бути постійною, пов’язаною з відтворювальним процесом і обов’язково офіційно зареєстрованою.

По-четверте, це діяльність, яка здійснюється на власний ризик. Підприємницька діяльність здійснюється під власну майнову відповідальність.

По-п’яте, метою цієї діяльності є одержання прибутку або власного доходу. Таким чином підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична діяльність господарюючих суб’єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку або власного доходу. Не треба ототожнювати поняття підприємництво та підприємливість. Підприємливість – це здатність людини до самостійних, неординарних, нетипових дій. Тому в умовах ринку всі люди мають бути підприємливими, але це не означає, що всі повинні й можуть бути підприємцями. За цивілізаційним підходом підприємництво є сферою реалізації здібностей людини до ініціативної діяльності, прояву потенційних можливостей саморозвитку і самовираження людини. Наукові підходи, які пов’язують сутність підприємництва з окремими характерними рисами діяльності суб’єкта господарювання в умовах ринкової невизначеності (ризиком, інноваційністю, прибутковістю) є спрощеними, недосконалими. Підприємництво як предмет економічного дослідження не тільки є втіленням певних характеристик, а насамперед, сукупністю суспільно-економічних відносин, що забезпечують певні напрями діяльності, визначають їх соціальні та інші характеристики, пов’язані з працею їх учасників. Підприємництво треба розглядати не стільки на рівні окремого індивіда або господарської одиниці, скільки на макрорівні як цілісний економічний об’єкт, функціональна діяльність якого детермінує загальні соціально-економічні характеристики суспільного відтворення. Таке уявлення підприємництва відкриває можливість здійснення переходу на міждисциплінарний рівень аналізу проблем підприємництва, визначення напрямів переходу на підприємницьку форму організації виробництва в умовах трансформації економіки. Підприємницька активність є ресурсом саморозвитку підприємства, що включає досвід, знання, здібності, вміння підприємця в контексті їх безперервного оновлення і збагачення. Це особливий вид активності, який принципово відрізняється від звичайної трудової активності за способом реалізації, за сферою застосування, за критеріями виміру. Поняття підприємництво слід розглядати в різних значеннях: по-перше, як предмет теоретико-економічного дослідження, представлений специфічною формою економічних відносин з приводу включення індивідуальних робочих сил, здібностей та творчого потенціалу особи, а, по-друге, як об’єкт цілеспрямованої діяльності підприємця. Отже, підприємництво – господарська діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання, основу якого становить новаторський підхід до організації та ведення бізнесу, безперервний пошук ефективних способів використання можливостей, ініціативність і прагнення до нових перспектив розвитку власної справи, зважений підхід до ризику.

 Поняття «підприємництво» надзвичайно широке і містке. У ньому переплітаються сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних і психологічних відносин. Складалося воно протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовних інститутів, психології людей.

Світова наукова економічна література розглядає підприємництво з чотирьох точок зору: –  як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення, як господарське мистецтво.  Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб’єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг. Сутність підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції:  ресурсна (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів); організаційна (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських прав); творча (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).  Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Як господарське мистецтво – виступає постійною, економічною, організаторською та управлінською творчістю з метою пошуку способів адаптації і прагнення до змін, які можуть у перспективі забезпечити комерційний успіх.

Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу в результаті підприємницької діяльності, а з іншого – до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

1.2.Функції підприємництва.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції – інноваційну, ресурсну, організаційну, стимулюючу.

Інноваційна функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням.

Стимулююча функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

Основними функціями підприємця у його діяльності є:

· Становлення власної справи: мобілізація необхідних матеріальних, інформаційних, інтелектуальних, фінансових та інших ресурсів.

· Організаційна функція: вибір сфери діяльності, організаційно-правової форми підприємництва, початок безпосереднього функціонування.

· Розвиток бізнесу: пошук і використання ринкових можливостей, реалізація завдань стратегічного розвитку.

Таким чином розглянуті функції здійснення підприємницької діяльності дають змогу зробити узагальнюючий висновок про те, що для підприємця трудова діяльність не нав’язується ззовні як чужа воля, а є формою реалізації власної суті. Вона наявна в індивідуальній свідомості на рівні сформованої потреби і реалізується як вільна діяльність, праця на себе і на суспільство.

1.3.Економічна основа підприємництва.

Економічною основою підприємницької діяльності є приватна власність. Власність – це відносини, які складаються між суб’єктами власності щодо привласнення засобів виробництва і результатів праці. Відносини власності засоби виробництва покладені в основу всіх виробничих відносин будь-якої економічної системи господарювання. Основою відносин власності є відносини, які охоплюють володіння, розпорядження та користування.

Володіння – відносини фактичного панування суб’єкта над об’єктом власності.

Розпорядження – фактичне здійснення влади власника над об’єктом власності, фактичне управління нею.

Користування – процес фактичного вилучення корисних властивостей з об’єкта власності для задоволення конкретних потреб.

Відносини власності – основна конструкція економіки, вони охоплюють весь господарський процес. Це дає підставу для твердження, що економічні системи відрізняються за типами власності. Історія не знає прикладів переходу до ринкової економіки без опори на приватну власність. Відомо, що такі форми власності, як групова, колективна, кооперативна, акціонерна, пайова, історично виникли в результаті розвитку приватної власності, вийшли з неї і прийшли їй на зміну. Те саме можна сказати і про державну власність. Ця форма покликана коригувати розвиток приватної власності, усувати властиві їй суперечності, а в разі потреби – через денаціоналізацію знову повертатись у приватну власність. Отже, економічною основою підприємництва є приватна власність. У системі підприємництва вся власність належить окремим громадянам чи компаніям. Вся власність за своєю сутністю є приватною. Володіння власністю – це також володіння владою. Ті, хто контролюють власність, здатні впливати на дії інших. Оскільки право приватної власності дає змогу поширити володіння власністю серед великої кількості людей, то і влада розподіляється між членами суспільства більш широко. Приватна власність об’єктивно сприяє також збереженню ресурсів. Те, як ми поводимося з власністю, безпосередньо залежить від прав, які має власник цієї власності, тобто: вирішувати, як саме використовувати свою власність; передавати, продавати свою власність; користуватися доходами та іншими вигодами, які дає його власність. Маючи приватну власність, кожен може користуватися цими правами. Отже, слід захищати цю власність і піклуватися про неї. Такі дії найбільше відповідають інтересам людей, оскільки власність визначає добробут. Власність – це багатство. Коли власність втрачає вартість, її власник втрачає частину багатства. Право приватного володіння власністю змушує нас працювати більше і продуктивніше, що веде до економічного зростання. Таким чином, приватна власність виступає економічною основою підприємництва і розкриває простір для його функціонування і розвитку.

 Основними рушійними силами розвитку підприємництва є потреби, інтереси, прагнення до створення матеріальних і духовних благ, ділова творчість людини, конкуренція, стимули. Потреби мають здатність випередити рівень виробництва. Це пояснюється тим, що розвиток суспільства, а отже, і підприємництва, породжує такі потреби, які не можуть бути задоволеними наявними продуктивними силами. Зростання цих потреб наштовхується на вузькі рамки можливостей задоволення їх, що зумовлює потребу в нових продуктивних силах (технологія, техніка, упровадження нових професій та інше).Важливою рушійною силою підприємництва є також економічний інтерес, що являє собою форму реалізації потреби. Можливість задоволення різноманітних потреб, що виникають, — завдання підприємця. Він є носієм всіх економічних інтересів — особистого, колективного, суспільного, групового, сімейного. Реалізація економічного інтересу дозволяє ефективно розв'язувати конфлікти і суперечності. А це можливо тоді, коли людина включається у суспільне виробництво та підприємництво. Бажання підвищувати свій добробут заохочує людину працювати напружено, тому що продуктивна праця, як правило, дає ефективні результати.Прагнення до створення матеріальних і духовних благ, до збільшення багатства також є рушійною силою підприємництва, тому що задовольняє потреби не тільки самого підприємця, а й суспільства.  Підприємницька діяльність пов'язана з діловою творчістю людини. Саме у ній самій, в її особистій ініціативі, енергії, активності, відповідальності, порядності, винятковій працьовитості закладені рушійні сили підприємництва. Конкуренція є об'єктивною закономірністю становлення розвитку підприємництва, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню неперспективних та неефективних підприємств, раціональному перерегулюванню товарної продукції, захищає споживачів та контрагентів від недобросовісної конкуренції. Підприємці можуть виступати конкуруючими сторонами — власниками малих, середніх та великих підприємств. Наявність різнопрофільних конкурентів на товарному ринку може загострювати конкурентну боротьбу, яка є рушійною силою їхнього саморозвитку. Складовим елементом розвитку підприємництва є система стимулів, спрямованих на активізацію трудової та підприємницької діяльності. Успіх підприємницької діяльності значною мірою залежить від того, наскільки ефективний вибір її форми. На вибір форми господарської діяльності значний вплив справляють розмір капіталу, ступінь готовності підприємця брати на себе ту або іншу міру відповідальності за результати своєї діяльності. У цьому зв’язку велике значення мають масштаби передбачуваної діяльності, її види, а також галузева й функціональна спрямованість, загальноекономічна ситуація в країні і в даному регіоні, соціальна і політична обстановка в державі.