3.Проблеми розвитку підприємництва та роль держави у розвитку підприємництва в Україні.

3.1.Проблеми і перспективи розвитку підприємництва.

Як засвідчує міжнародний досвід, важливою складовою конкурентоспроможності національної економіки є підприємництво.

Розвиток підприємництва в значній мірі залежить від зовнішнього середовища, в якому за останні роки відбулися такі суттєві зрушення [99]:

а) індивідуальна споживацька поведінка, яка проявляється у диференціації попиту;

б) розвиток нових технологій, в першу чергу інформаційних і комунікаційних;

в) глобалізація конкуренції.

Доступність значної кількості різноманітних товарів, ріст освітнього і культурного рівня, динамізм життя, підвищення інформованості знаходять відображення в різниці життєвих укладів і культури. Це в свою чергу приводить до суттєвої диференціації попиту, скорочує життєвий цикл товарів, змушує придавати виробам велику індивідуальність і скорочувати обсяги виробництва однотипних товарів. Таким чином, знижується виробництво стандартизованих товарів з певними характеристиками і збільшується виробництво товарів з особливими характеристиками, призначених для певної групи споживачів і здебільшого коротким життєвим циклом. Диференційовані вимоги споживачів примушують бізнес шукати нові підходи до спеціалізації, концентрації і кооперації виробництва.

Прогрес інформатизації суспільства визначив таку особливість зовнішнього оточення організації, коли будь-який індивід або організована група можуть в будь-якому місці і в будь-який час мати доступ через автоматизовані системи зв'язку до будь-якої необхідної для них інформації. Мінімізація і висока ефективність сучасних технологій дають широкий простір для їхнього застосування не тільки великими, але і середніми і малими підприємствами.

Третя домінуюча тенденція - загострення конкуренції в глобальному масштабі. Характерною тенденцією сучасності стає інтернаціоналізація ринків всезростаючої кількості товарів і послуг. При цьому на інтернаціональних ринках діють не тільки гігантські корпорації, але і середні і навіть малі компанії. Ключовими факторами успіху в конкурентній боротьбі стають детальне вивчення особливих запитів споживачів і специфіки різних регіонів господарювання, скорочення часу на розробку і просування товару на ринок.

Характерною тенденцією сучасного розвитку є також зростання ролі внутрішнього підприємництва, тобто створення гібриду великої і малої фірми. Вчені-економісти дають таке визначення внутрішнього підприємництва: "Це розвиток у великій організації внутрішніх ринків і відносно невеликих і незалежних підрозділів".

В умовах ринкової трансформації економіки України розвиток підприємництва є основою економічного і соціального розвитку, вирішення соціальних проблем, подолання бідності та забезпечення високого рівня життя громадян. Із моменту набуття Україною незалежності відбувалося поступове становлення вітчизняного підприємництва як самостійного соціально-економічного явища. За останні 20 років умови ведення підприємницької діяльності в Україні суттєво змінились. Вдосконалення законодавчої бази, поступове входження на світовий ринок, стабілізація економіки держави - все це впливає на діяльність як українських, так і закордонних підприємств, що працюють в Україні.

Основними тенденціями розвитку підприємництва в Україні є:

- територіальне розповсюдження підприємництва, зростання кількості юридичних осіб та індивідуальних підприємців;

- зрощення капіталу вітчизняних і зарубіжних підприємців;

- інтенсивний розвиток комерційного підприємництва при незначному розвитку виробничого підприємництва;

- розширення сфери послуг (консультативні, юридичні, страхові, транспортні, туристичні, готельні, охоронні та ін.)

Наразі перед вітчизняним підприємництвом стоять такі важливі завдання як розширення структури пропозицій на внутрішньому ринку товарів та послуг, створення ефективного конкурентного середовища, стимулювання інноваційного розвитку, відродження підприємницької ініціативи населення, створення додаткових робочих місць та підвищення гнучкості зайнятості, зміцнення регіональних економік.

При цьому невід'ємними складовими сучасного підприємництва є малий та середній бізнес. Частка обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг) малими підприємствами у загальному обсязі реалізованої продукції (робіт, послуг) в Україні на початок 2010 р. становила 16,7 %. відсотка, середніми відповідно - 37,7 % відсотка.

Проте, у порівнянні з розвинутими країнами рівень підприємницької діяльності є недостатнім та потребує суттєвого покращення. Потенціал підприємництва не може реалізуватися повною мірою в Україні через несприятливе економічне та правове середовище щодо ведення підприємницької діяльності. Про це свідчать результати двох впливових міжнародних досліджень - Світового банку "Ведення бізнесу - 2010" і "Рейтинг глобальної конкурентоспроможності" Всесвітнього економічного форуму. Місце України у рейтинговому дослідженні Міжнародної фінансової корпорації "Ведення бізнесу - 2010" у розрізі окремих показників відображено в таблиці 3.1 [39].

Так, за простотою ведення бізнесу у 2010 році Україна посідала 142-е місце зі 183 країн світу, покращивши минулорічний результат на чотири позиції.

До причин такого стану належить як наявність проблем регуляторного характеру (на загальнодержавному і регіональному рівнях), так і неадекватна вимогам цивілізованої соціально-ринкової економіки діяльність значного сегменту бізнесу.

Основні обмеження, що погіршують підприємницький клімат та негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності в Україні, за даними рейтингу такі:

- стійка тенденція до збереження високих витрат часу на проходження офіційних процедур для започаткування власного бізнесу в Україні (отримання дозволів, ліцензій, проходження перевірок). Кількість робочих днів, що витрачається підприємцями на проходження офіційних процедур, становить в Україні 27 днів, тоді як у країнах ЄС на проходження аналогічних процедур витрачається у середньому 16 днів, у Македонії - 3, Угорщині - 4, Албанії та Білорусі - 5, Словенії - 6, Естонії - 7, Румунії та Молдові - 10 днів;

- зростання грошових витрат підприємців на проходження дозвільних процедур. Вартість отримання дозволів на будівництво в Україні порівняно з 2009 роком зросла на 288,3 % і склала в 2010 р. 1737,6 % від величини середнього доходу на душу населення;

- збереження значних обсягів витрат, пов'язаних із ліквідацією підприємств, що становлять 42 % від розміру середнього доходу на душу населення, тоді як у Бельгії, Данії, Словенії у 2010 р. цей показник був на рівні 4 %, Росії, Молдові - 9 %;

- зростання часових і грошових витрат підприємців на реєстрацію власності в Україні. Так, якщо у 2009 р. для реєстрації власності необхідно було 93 дні, то у 2010 р. цей показник зріс до 117 днів, що більше ніж у 3 рази перевищує середнє значення аналогічного показника для країн ЄС. Зросла і вартість адміністративних послуг під час реєстрації власності - з 2,6 % від вартості власності у 2009 р. до 4,1 % у 2010 р.;

- збереження незадовільних показників в оподаткуванні. Кількість виплат і витраченого часу на сплату податків є надмірними та негативно впливають на підприємницький клімат в Україні. Так, кількість часу, витраченого на підготовку податкових документів, в Україні складає 657 годин і перевищує середній показник країн ЄС у 2,9 разу. Кількість виплату 2010 р. складала 135, що у понад 7 разів перевищувала середнє значення для країн ЄС [103].

З одного боку, державне регулювання підприємництва є занадто обтяжливим, що потребує заходів дерегуляції, спрямованих на досягнення європейських стандартів. З іншого - діяльність значного прошарку суб'єктів господарювання характеризується низькою соціальною відповідальністю; нерідкими є факти ухилення від оподаткування, проведення тіньових операцій та виведення капіталу за межі країни.

Рівень кваліфікації підприємців в Україні є невисоким, що значно ускладнює перспективи його інноваційного розвитку. Відсутність спеціальних знань у сфері бізнес-освіти, неефективний менеджмент знижують конкурентоспроможність бізнесу, погіршують якість його персоналу.

Одним з основних гальмуючих факторів розвитку підприємництва є недостатність у підприємців коштів для розвитку власної справи та високі відсоткові ставки за користування банківськими кредитами. Не результативними виявилися регіональні програми підтримки малого бізнесу. Не відповідає сучасним вимогам інфраструктура, яка характеризується нерівномірним розташуванням та функції якої зводяться до обслуговування підприємницької діяльності. Потребує активізації участь громадськості в прийнятті управлінських рішень стосовно покращення бізнес-середовища. Цілеспрямованої державної політики потребує розвиток державно-приватного партнерства в Україні.

До основних проблем, які на сьогодні перешкоджають зміцненню економічної безпеки та структурним реформам у секторі підприємництва України, відносяться: наявність прямих та опосередкованих злочинних, кримінальних посягань, так званого "рейдерства", а також дискримінаційних дій щодо підприємців тощо. Спроби протиправного захоплення підприємств здійснюються шляхом подання до державних реєстраторів підроблених документів. Верховною Радою прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств" (2009 р.) яким було внесено зміни до Господарського та Цивільного процесуальних кодексів України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

В умовах фінансово-економічної кризи в Україні відзначалося значне погіршення показників розвитку бізнесу. До факторів негативного впливу на їх динаміку належать скорочення споживчого попиту, загострення проблем у банківській сфері, погіршення умов кредитування реальної економіки, обмеження державних інвестицій та фінансової підтримки бізнесу, зменшення зарубіжного інвестування в розвиток приватного сектору та ін.

Найважливіша роль в усуненні вищезазначених перешкод та забезпеченню подальшому розвитку підприємництва віддається державі. Державне регулювання підприємництва в Україні потребує не тільки підтримки стабільного, поступального його розвитку, а і створення умов для суттєвого прискорення темпів його приросту, впровадження інновацій, активізації міжнародних операцій та формування конкурентоспроможних вітчизняних підприємств [39].

Урядом України проводиться політика щодо створення сприятливих умов для ведення бізнесу, усунення існуючих перешкод для бізнесу, створення привабливих умов для діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, що дозволить залучити до розвитку вітчизняної економіки інвестиції та потенціал приватного капіталу. За останні роки в Україні прийнято основоположні закони, які відповідають європейським принципам регулювання підприємницької діяльності, у сферах: ліцензування, державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, дозвільній системі (обмеження кількості документів дозвільного характеру), у сфері технічного регулювання, закон "Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні".

Серед нагальних завдань у сфері розвитку малого і середнього підприємництва в Україні визначено такі [37, 38, 39 ]:

- спрощення дозвільних процедур та процедур здійснення державного нагляду (контролю), отримання документів дозвільного характеру для суб'єктів підприємництва та скорочення строку проведення таких процедур;

- удосконалення порядку ведення податкового і статистичного обліку та звітності суб'єктів господарської діяльності, зниження податкового тиску на економіку та забезпечення його рівномірності.

- зниження тиску на суб'єктів господарювання з боку контролюючих органів, протидія рейдерству та корупції;

- вдосконалення інфраструктури розвитку підприємництва;

- впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва.

- створення сприятливих фінансових передумов для започаткування та здійснення підприємницької діяльності, доступності фінансових ресурсів для суб'єктів підприємницької діяльності;

- забезпечення державної підтримки суб'єктів малого і середнього підприємництва, що працюють у сфері інвестиційної, інноваційної і науково-технічної діяльності, впровадження зарубіжного досвіду з питань започаткування нових інноваційних технологій в господарській діяльності;

- посилення уваги до інформаційного забезпечення, навчання і підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів підприємництва;

- підтримка нових механізмів співробітництва органів виконавчої влади та громадськості.

Важливим напрямом зміцнення конкурентоспроможності національної економіки є забезпечення високого рівня інноваційної активності вітчизняних підприємств. В Україні рівень упровадження інновацій є досить низьким (лише 11% промислових підприємств країни ведуть інноваційну діяльність) та має понижувальну тенденцію, що прямо обумовило низький рівень її міжнародної конкурентоспроможності. У 2010 році за загальним рейтингом глобальної конкурентоспроможності Україна займала 89 місце (серед 139 країн), у 2009 році - 82 місце (Польща - 46, Росія - 63), за рейтингом щодо інноваційного фактору -80 місце (Польща - 46, Росія - 73). головним завданням політики щодо розвитку інноваційного підприємництва є забезпечення сприйнятливості суб'єктів підприємництва до позитивних сигналів з боку ринкового середовища та спеціальних заходів, які стимулюють інноваційну активність та забезпечують поширення інновацій по усіх сферах національної економіки.

Першочерговими завданнями для України в процесі втілення в життя європейських підходів до розвитку малого та середнього бізнесу є досягнення і формалізація домовленостей з ЄС щодо впровадження в Україні принципів, викладених в АМБ. Європейська Комісія опублікувала "Акт з питань малого бізнесу" (АМБ) для Європи (Small Business Act for Europe, SBA), який передбачає здійснення Комісією та країнами-членами ЄС заходів з забезпечення його підтримки за такими основними напрямами, як освіта та підготовка кадрів, створення пільгових умов для початку діяльності, забезпечення доступу до інформації і сучасних технологій, створення адекватної правової та податкової бази [39].

Основним напрямком відродження і соціально-економічного розвитку всіх без виключення регіонів України є розвиток малого підприємництва. Крім фінансово-кредитної підтримки (потреба малих підприємств у кредитних ресурсах задовольняється не більше ніж на 5-7%), суб'єкти малого підприємництва потребують ресурсної та інформаційної допомоги від місцевої влади.

Вітчизняні підприємства потребують побудови моделі соціальної відповідальності, яка буде адекватною сучасним ціннісним орієнтаціям суспільства, потребам трудових колективів та економічним орієнтаціям власників підприємств.

Отже, в Україні на сьогоднішній день є багато проблем, що перешкоджають розвитку вітчизняного підприємництва, вирішення яких забезпечить підвищення ефективності підприємницької діяльності, забезпечить розширення підприємницького сектора, зменшення тіньового сектору. Основну роль у цих перетвореннях повинна відігравати держава.

Для початку необхідно визначити ті галузі і сфери економіки, у яких мале підприємництво грає визначальну роль. По-перше, це вся сфера послуг, у тому числі технічні послуги, включаючи ремонт та технічне обслуговування машин та обладнання; консультаційні послуги; побутове обслуговування населення. По-друге – торгівельно-закупівельні операції, а також посередницька діяльність.

Тому одним із вирішальних умов заглиблення економічних реформ, що проводяться в Україні, здатних вивести країну з кризи, забезпечити послаблення монополізму, добитися ефективного функціонування виробництва та сфери послуг, являється розвиток малого підприємництва. Цей сектор економіки створює необхідну атмосферу конкуренції, здатен швидко реагувати на будь-які зміни ринкової кон’юнктури, заповнювати утворювані ніші у споживчій сфері, створює додаткові робочі місця, являється основним джерелом формування середнього класу, тобто розширює соціальну базу для впроваджуваних реформ.

У пресі, в колі спеціалістів, що вивчають мале підприємництво, у середовищі підприємців фігурує перелік, у який входить приблизно два десятки причин, що перешкоджають розвиткові малого підприємництва в Україні. Серед них – недосконалі закони і часто змінювані правила; надмірні податки; вузькі рамки джерел фінансування; нерівні можливості в конкуруванні з великими підприємствами; корупція; відсутність підтримки з боку держави; нерозвинута інфраструктура; професійна непідготовленість підприємців.Із загальних проблем, з якими зіштовхуються підприємці усіх регіонів України у своїй повсякденній діяльності, можна виділити наступне :

Труднощі з реєстрацією відкриття власної справи займають останнє місце. Та це не означає, що проблеми немає. За роки масового розвитку малого підприємництва в Україні гострота її помітно зменшилася. Багато бажаючих розпочати власну справу вже мають необхідну інформацію про процедуру реєстрації, можуть отримати у органах реєстрації, у консультантів або у спеціалізованих фірмах зразки документів та необхідні поради. Але по затратам часу, коштів, зусиль процедура реєстрації підприємства, що діє в Україні все ще залишається громіздкою та утрудненою, особливо у порівнянні з тією, що діє у розвинутих країнах.

Не останнє місце серед інших проблем займає дефіцит фінансів. Власних капіталів більшість підприємців немає, банківські кредити даються з високою процентною ставкою, а інших масово доступних джерел фінансової підтримки малого підприємництва в Україні немає. Приватні благодійні фонди відсутні, союзи та асоціації підприємців не мають коштів для кредитування малого підприємництва. Відомі лише чотири потенційно доступних джерела надання фінансів: Український фонд підтримки підприємництва; Державний інноваційний фонд; кошти, які виділяють місцеві органи влади безробітним для організації свого підприємництва; кошти місцевих органів влади, які утворюються з відрахувань від вартості приватизованих об’єктів. Обидва центральних фонди дислокуються в Києві, але мають відділення в обласних містах. Перший фонд щорічно отримує з державного бюджету встановлену суму для кредитування приватних підприємців; кошти другого фонду утворюються з фіксованого проценту відрахувань, що проводяться всіма підприємствами від об’єму реалізації продукції. Ці фонди виділяють кредити підприємцям як для початку своєї справи, так і під поточне виробництво, на конкурсних принципах, шляхом оцінки їх бізнес-планів. Однак надходять кошти у фонди у недостатньому об’ємі та нерегулярно. Інноваційний фонд надає кредитну підтримку тільки проектам, що реалізують нові технології, але його можливості також невеликі відносно потреб малих підприємств.

Останній з чотирьох названих джерел кредитування – кошти місцевої влади, що утворюються за рахунок відрахувань від вартості приватизованих об’єктів, – також практично бездіяльний, оскільки не відпрацьований механізм виділення коштів підприємцям.

Що стосується отримання кредитів в комерційних банках, то в якості їх клієнтів можуть виступати лише торгівельні та посередницькі організації, але не виробничі, а тим більш не мілкі, тому що у них немає великого уставного капіталу, дорогих основних фондів та майна, значного власного майна, які можна заставити під кредити. В останні роки розширюють масштаби діяльності в Україні зарубіжні та міжнародні фінансові фонди та програми, але вони обхвачують локальні зони і тому не мають суттєвого впливу на підтримку малого підприємництва.

Далі маємо проблеми доступу до приміщень та обладнання, дефіциту інформації та недостатності кваліфікованого персоналу. Цей набір проблем типовий для всієї України.

Проблема приміщення для малого підприємництва знаходиться в одному ряді з проблемою фінансування. Рівень їх складності варіюється у залежності від ситуації на місцях. Це пояснюється тим, що рівень цін на ринку кредитів і приміщень визначається попитом самих платоспроможних клієнтів. У попиті на приміщення ціна встановлюється в розрахунку на таких клієнтів, як посольства, іноземні торгові палати і представництва, спільні з іноземними партнерами підприємства, магазини та філії транснаціональних фірм, представництва зарубіжних та міжнародних фондів і програм, банки, холдинги, інвестиційні, страхові компанії, рекламні та туристичні агентства та інші.

Підприємці відмічають проблеми з реалізацією продукції та з доступом до сировини і матеріалів. Останнє не потребує пояснення, оскільки в Україні не створено механізму вільної ринкової реалізації сировини і здійснюється його розподіл між державними підприємствами. Проблема реалізації продукції має два аспекти – внутрішній та зовнішній. Реалізувати продукцію на внутрішньому ринку України важко не тому, що вона не потрібна: попит є, але у споживачів немає грошей для розрахунків. В ланцюжку підприємств, що постачають одне одному продукцію, ні у кого немає грошей для оплати. Ця ситуація відома як «криза взаємних платежів» і продовжується вже не один рік.

Ще дві проблеми, які типові для України. Це відношення з податковою адміністрацією та з банками. Мова йде про непорозуміння між клієнтами, з одного боку, та банками і податковою адміністрацією – з іншого. Підприємці відмічають некомпетентність службовців податкової адміністрації та банків, що породжує безпідставні претензії, а також неправильне розуміння службовцями того, яким повинен бути характер взаємовідносин з клієнтами, через що до клієнта відносяться як до поміхи або з упередженням як до суб’єкта з попередньо передбачено презумпцією вини.

Багато підприємців виділяють недостатню власну підготованість до підприємництва, скаржаться на труднощі отримання інформації, відсутність достатньої кількості літератури по підприємництву.

Характерною тенденцією сучасного розвитку є також зростання ролі внутрішнього підприємництва (intrapreneurship), тобто створення гібри­ду великої і малої фірми. Вчені-економісти дають таке визначення внут­рішнього підприємництва: «Це розвиток у великій організації внутріш­ніх ринків і відносно невеликих і незалежних підрозділів».

В умовах ринкової трансформації економіки України розвиток підп­риємництва є основою економічного і соціального розвитку, вирішення соціальних проблем, подолання бідності та забезпечення високого рівня життя громадян. Із моменту набуття Україною незалежності відбувало­ся поступове становлення вітчизняного підприємництва як самостійно­го соціально-економічного явища. За останні 20 років умови ведення підприємницької діяльності в Україні суттєво змінились. Вдосконален­ня законодавчої бази,поступове входження на світовий ринок, стабілі­зація економіки держави — все це впливає на діяльність як українських, так і закордонних підприємств, що працюють в Україні.

Основними тенденціями розвитку підприємництва в Україні є:

• територіальне розповсюдження підприємництва, зростання кіль­кості юридичних осіб та індивідуальних підприємців;

• зрощення капіталу вітчизняних і зарубіжних підприємців;

• інтенсивний розвиток комерційного підприємництва при незнач­ному розвитку виробничого підприємництва;

- розширення сфери послуг (консультативні, юридичні, страхові, транспортні, туристичні, готельні, охоронні та ін.)

Наразі перед вітчизняним підприємництвом стоять такі важливі за­вдання як розширення структури пропозицій на внутрішньому ринку товарів та послуг, створення ефективного конкурентного середовища, стимулювання інноваційного розвитку, відродження підприємницької ініціативи населення, створення додаткових робочих місць та підви­щення гнучкості зайнятості, зміцнення регіональних економік.

При цьому невід’ємними складовими сучасного підприємництва є малий та середній бізнес. Частка обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг) малими підприємствами у загальному обсязі реалізованої про­дукції (робіт, послуг) в Україні на початок 2013 р. становила 19,1 %. ві­дсотка, середніми відповідно - 36,7 % відсотка. Проте, у порівнянні з розвинутими країнами рівень підприємницької діяльності є недостатнім та потребує суттєвого покращення. Потенціал підприємництва не може реалізуватися повною мірою в Україні через несприятливе економічне та правове середовище щодо ведення підпри­ємницької діяльності. Про це свідчать результати двох впливових між­народних досліджень — Світового банку «Ведення бізнесу - 2013» та «Рейтинг глобальної конкурентоспроможності» Всесвітнього економічного форуму. Місце України у рейтинговому дослідженні Міжнародної фінансової корпорації «Ведення бізнесу - 2013» у розрізі,окрім показників, відображено в таблиці.

Так, за простотою ведення бізнесу у 2013 році Україна посідал -е місце зі 183 країн світу, покращивши минулорічний результат на позиції.

До причин такого стану належить як наявність проблем регуляторного характеру (на загальнодержавному і регіональному рівнях), так і неадекватна вимогам цивілізованої соціально-ринкової економіки діяльність значного сегменту бізнесу.

Місце України за рейтингом "Ведення бізнесу 2013"

	2011 рік	2012 рік	2013 рік	Зміна 2013 до 2012
Загальна оцінка складності введення бізнесу	149	152	137	+15
Започаткування бізнесу	118	116	50	+66
Сплата податків	181	183	165	+18
Банкрутство	158	158	157	+1
Зовнішня торгівля	136	144	145	-1
Отримання кредитів	21	23	23	0
Захист прав інвесторів	108	114	117	-3

Основні проблеми розвитку підприємництва:  Проблема недостатності в державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування навичок у проведенні аналізу регуляторного впливу та відстеження ефективності прийнятих регуляторних актів, відсутності навичок сучасного адміністративного менеджменту, глибокого знання визначених типів не спроможностей ринку, які є підставою для втручання в ринкове середовище, а також знання видів і ситуацій неспроможності влади, що є основою методології державного управління в умовах ринку.  Проблема недостатності або відсутності певних статистичних параметрів, даних, достатніх обсягів інформаційно-аналітичної інформації, які необхідні органам влади та управління для більш глибокого аналізу і структурування проблем, оцінки потенційних об’єктів управління, аналізу їх внутрішньої природи і структури та розробки адекватних методів і засобів їх врегулювання.  Ускладнений доступ підприємців до інформації про регуляторні вимоги та наявні ресурси, які можна залучити для розвитку бізнесу, інформації про наявні земельні ділянки, приміщення та обладнання, про проведення конкурсів, не дає можливості залучати ресурси, необхідні для розвитку бізнесу, започатковувати нові напрямки діяльності.  .Відсутність регуляторних функцій в процедурі стягнення збору за видачу дозволів на розміщення об’єктів торгівлі. Збір за розміщення об’єкта торгівлі сьогодні перетворився на довготривалу та затратну процедуру для підприємців, став плідним підґрунтям для корупції та зловживань, перешкодою для започаткування торгівельної діяльності. Аналіз процедур і регуляторних ефектів від видачі дозволу на розміщення об’єктів торгівлі свідчить про те, що цей дозвіл фактично є безпідставною і безглуздою ліцензією на торгівлю, яка видається щорічно і за отримання якої треба щорічно сплачувати чималі кошти та витрачати багато часу на отримання значної кількості необхідних документів. Для отримання дозволу на розміщення об’єкта торгівлі сьогодні в багатьох містах необхідно зібрати від 5 до 20 документів різних дозвільних служб, витратити один-два або більше місяців часу, а також сплатити чималу суму за нав’язані, недоцільні й зайві в управлінському відношенні «послуги» дозвільно-розпорядчих органів. При цьому, дуже в багатьох випадках заплутані, суперечливі й незрозумілі процедури отримання цього дозволу створюють плідне підґрунтя для корупції.  Необхідність для суб’єктів підприємництва – орендарів при отриманні в оренду нерухомого майна, що перебуває у комунальній власності, нести витрати на проведення незалежної оцінки вартості цього майна  Відсутність конкурсних засад для відбору найкращого оцінювача під час проведення незалежної оцінки державного майна та приміщень для їх надання в оренду, що негативно позначається на об’єктивності результатів оцінки, вартості майна та розмірі орендної плати для суб’єктів підприємництва. Сьогодні законодавством передбачено порядок конкурсного відбору суб’єктів оціночної діяльності лише при проведені таких операцій з державних майном, як приватизація, продаж і застава .  Незбалансованість інтересів у відносинах між підприємцями, які здійснюють торгівлю на ринках, та адміністраціями цих ринків.  Відсутність визначеної процедури обліку торговельних місць на ринках.  Неадекватність і необґрунтованість вимог до функціонування ринків, встановлених ветеринарними, санітарними, протипожежними та будівельними нормами та правилами .